Городилівський Свято-Троїцький монастир має цікаву і повчальну історію. Вона відноситься до часу гоніння на православних християн, зокрема й жителів с.Іза після Мараморосько-Сигетського судового процесу. Щоб уникнути можливих арештів, кілька молодих вірників вирішили сховатися подалі від очей жандармів, сяк-так облаштувалися у важкодоступній місцині. Жили спочатку в утеплених колибах, а згодом почали ходити за дозволом на зведення житла та церкви.
Так з дозволу тодішніх єпископа Серафима та архімандрита Алексія (Каба- люка) при підтримці архімандрита Пантелей- монівського монастиря на Афоні-Силувана й розпочинається славна історія Городилів- ського скиту, а потім і монастиря. Перші поселенці його - Василь Орос, Іван Кундря, отці Парфеній і Антоній, а також монах Володимир продали належні їм земельні ділянки в Городилові для ведення господарства і побудови житлових приміщень і церкви.
До створюваного скиту почали й пожертви від вірників. Вонинадходити витрачалися тут ощадливо, цінували кожну крону і витрачали її лише найбільш необхідне. Організувати належне ведення будівництва скиту о.Алексій (Кабалюк) не міг. Він був зайнятий облаштуванням інших обителей . Та й проживав у м.Хусті по вулиці Великій Кірешській 7, звідки добиратися до Маковиці йому було нелегко. Тому новоприбулий до Мукачівської єпархії єпископ Дамаскін, побувавши у Городилові, призначив настоятелем скиту о.Амфілофія (Кеміня). Завдяки авторитету о.Дамаскіна духовною і світською владою скит було визнано юридичною організацією.
Інтенсивно почалася розбудова скиту вже у статуті монастиря. Слава про нього поширилася. І сюди почали прибувати вірники, які вирішили присвятити своє життя молитвам. І на кінці 1932 року тут вже проживало 12 монахів та послушників.
Друга світова війна чорним крилом торкнулася і мешканців Городилівської обителі. В 1939 році кілька монахів призивають в угорську армію. Помічник настоятеля о.Йов (Кундря) емігрує в СРСР, де він був арештований і відправлений у в'язницю у Норильськ. Та порятунок прийшов несподівано:він попросився добровольцем у створюваний тут Чехословацький корпус генерала Людвіка Свободи і його звільняють з табору. Повернувся о.Іван Кундря до монастирського життя лише в 1944 році після звільнення Закарпаття. Єпископ Нестор висвячує його в ієродиякони, а потім і в ієромонахи. А в 1946 році його обрали настоятелем скиту.
Почалося, образно висловлюючись, друге дихання обителі. Будується новий житловий корпус, впорядковується дорога. За короткий строк було зведено і дерев'яну церкву (8на 4 м), житлові будинки, трапезну, хлів для худоби та склад з підвалом, де зберігалися овочі та фрукти.
Зростали і прибутки монастиря. Із 5 тисяч крб. в 1950 році вони за вісім наступних років зросли майже до 50 тисяч крб. Та це стало, як мовиться «б'льмом» на владних очах. У 1958 році рішенням Хустської районної ради скит безпідставно закривається, а землі та приміщення обителі передаються імені Леніна.
Отож на баланс Хустського колгоспу у Свято-Троїцький чоловічий монастир почали повертати монахи лише в 1984 році. Першими поселенцями були ієромонахи Віссаріон з Мукачівського монастиря, диякон Артемій, ієромонахи Ісаокійта Йов.
А вже в 1991 році тут проживало 20 монахів, серед яких були люди різних вікових категорій. У червні 1991 році Городилово відвідав владика Філарет, який посприяв зміцненню матеріально-технічної бази обителі. За допомогою Хустського лісокомбінату сюди було прокладено дорогу з твердим покриттям. А згодом повністю реставровано стару церкву, яка була зведена ще в 1954 році. Недалеко від монастирського кладовища було зведено каплицю на честь ікони Казанської Божої Матері.
Слід сказати, що із самого початку відродження монастиря і до 1996 року настоятелем Городилівської обителі був архімандрит Єфрем (у миру Соломон Васильович Молнар, який народився в селі Копашневі). Звідти були й інші члени монастирської братії. І не тільки з Хустського району. У 2000-му році помер єпископ Ефимій (Василь Іванович Шутак), що починав свій чернецький шлях в 1950 році саме в Городилівському скиті. З 1956 по 1959 роки в Городилові проживав й о.Мефодій.
Славна Свято-Троїцька обитель і тим, що у монастирі є ковчег з частинами мощей святих. Неподалік є цілюще джерело, водою якого поправляють своє здоров'я чимало прочан. В 1994 році прихожанами є. Білки Іршавського району біля джерела був поставлений мармуровий хрест. А за гроші сім'ї Кізляк цього району був подарований обителі дзвін. З мармуру на повен ріст був зроблений надгробний пам'ятник на могилі архімандрита Ефрема, тіло якого спочиває на монастирському кладовищі.
