Menu

Дві постаті на ниві культури

23.05.2021
243
0
З Хустщиною, зокрема з селом Іза в минулому зв’язані дві великі постаті культури краю. Це Ми­хайло Андрелла та Іоан Раковський. Уперше згадка про письменника-полеміста ХVIІ-го століття Михай­ла Андреллу (1637—1710) з’явилася в науковій літе­ратурі наприкінці ХІХ-го століття: літературознав­ці І. Дулішкович та О. Петров високо оцінили уці­лілі рукописи «Іерея Михайла». А в наш час найгрунтовніші дослідження творчості М. Андрелли зробив доктор філологічних наук Василь Микитась у книзі «Український письменник — полеміст Михайло Андрелла», яка побачила світ у видавництві «Карпати» 1960 року. 

Народився Михайло Андрелла в Росвигові на Мукачівщині. Хто були його батьки, достоту невідомо. Очевидно вони належали до незаможних селян чи убогого духовенства. І достоту невідомо, в якому са­ме році народився. У своєму творі «Оборона», напи­саному в період від 1697 до 1701 року, він заното­вує: «вже старець, маю шістдесят і більше літ», то­му прийнято вважати, що народився він у 1637 році. 
На початку «Оборони» М. Андрелла називає себе «Іереєм Михайлом Феодулом і Христодулом», а піз­ніше «Миговком» і «Оросвиговським». Подібні назви залишив він і в своїх приписках на «Острожській біблії» 1581 року, що була його власністю, на «Трефологіоні» в селі Бедевлі. А коли помер, то в одній з богослужебних книг села Ізи, де письменник жив останній час, записано: «року 1710 вмер священно- іерей Михаїл, знаний народом Миговк». 

Андрелла часто у своїх творах згадує, що спеціаль­ну богословську освіту він здобув за межами рід­ної землі. Так, в «Обороні» він записує угорською мовою: «Я також був... у Відні, Презбурзі, а також в Трнаві». Мабуть, учився Андрелла у віденській єзуїтській семінарії «Познанеум» і Трнавській гімна­зії, перетвореній єзуїтами на університет. Тут кілька місць щороку надавалося представникам західноук­раїнського походження, щоб виховати з них вірних слуг Ватікану. Після закінчення богословських наук його було призначено сатмарським пресвітером. Знання іноземних мов допомогло йому всебічно по­глибити освіту і розібратися в тодішньому суспільно - політичному і релігійному русі. 

Повернувшись на батьківщину, Андрелла починає дуже пильно читати православні книги, які у вели­кій кількості на той час доставлялись з України та Росії. У своїх творах він згадує «Лексикон словено-русский и имен толкование» Памви Беринди, «Ключ разумения» Іоаникія Галятовського, «Камінь» Петра Могили та інші. 

Михайло Андрелла був начитаною, висококультур­ною на свій час людиною. Без знання історії пап­ства і релігійного руху взагалі не зміг би вступити в полеміку з високоосвіченими єзуїтськими богосло­вами і перемогти їх. Про свою перевагу над єзуїтами він писав: «Они, римлянове, не могут моє прочитати письмо, я могу, слава Богу, и римское, угорское, гре­ческое, еще и польского троха, мало». 

У 1669 році Михайло Андрелла пориває всі сто­сунки з унією і стає на захист тих, кого нещадно об­дирають пани. Перебуваючи в середовищі просто­го народу, письменник став виразником дум і праг­нень закріпаченого селянства і найбіднішого духо­венства, яке також несло на своїх плечах тягар крі­посницької системи. 

За відхід від унії Андреллу разом з двома його братами закували у кайдани і кинули у підвали Му­качівського замку. Про муки і насильства, які дове­лося пережити, письменник не раз згадував у своїх творах, зокрема в «Логосі» і «Обороні». Не зломив­ши мужнього Андреллу залякуванням і тортурами, йо­го намагаються підкупити дарунками та грішми. Він з гнівом відкинув і це. Не зважаючи на жорстоке переслідування, він проповідував православ’я і тим морально підтримував широкі народні маси у їх бо­ротьбі за «стару віру». 

За своєю художньою досконалістю твори Андреллн поступаються посланням І. Вишенського, але в ідей­ному плані вони стоять нарівні з ними і становлять певну художню цінність. Як публіцистично-полемічні твори вони попри релігійне життя відбивають соціальні й національні прагнення українського на­роду на Закарпатті, що має особливе значення, бо Андрелла на той час був єдиним представником літе­ратури нашого Карпатського краю. 

Поєднання гумору, сатири і безпощадного сар­казму визначають особливість полемічної майстер­ності Андрелли. Сміх письменника, спрямований про­ти ворогів, був влучним і гнівним. Комічне у викрит­ті явно негативних персонажів і трагічне в показі життя обездолених мас — безперечна цінність полемічних творів Андрелли. Помер Михайло Андрелла в селі Іза, тут і похований. 

І. Раковський народився в 1815 році в селі Ставне на Великоберезнянщині в сім'ї чиновника. Навчав­ся в гімназії і богословській семінарії в Ужгороді. В 1839 році був висвячений на священника і одер­жав приход. Але незабаром став працювати в духов­ній семінарії, спочатку викладачем, а потім і її про­ректором з 1844 року. 

За рекомендацією А. Добрянського в 1850 році І. Раковський поїхав до Будапешту, де був призна­чений перекладачем на російську мову «Зібрання державних законів» та «Земського урядового вісни­ка для королівства Угорщини», який видавався в 1850 до 1859 року. На ці і наступні роки припадає його активна громадсько-політична та журналістська ді­яльність. Він став відомим як видавець шкільних підручників і редактор газет. 

Зокрема, в 1853 році І. Раковський допоміг О. Духновичу видати «Скорочену граматику письмо­вої російської мови», що знайомила закарпатську ін­телігенцію з мовою братнього російського народу. Видання цього підручника угорські власті пізніше розцінили як прояв «антипатріотизму» і у 1866 році він був вилучений з числа шкільних підручників. 

І. Раковському довелося добитися дозволу на ви­дання «Церковної газети», яка видавалася росій­ською літературною мовою. Але це суперечило «святостефанській ідеї», не подобалося властям, і, як тоді виражалися, загрожувало імперії. Тому в 1858 році газета була закрита. І. Раковський протесту­вав, але йому відповіли офіційні особи поліції, що да­дуть дозвіл на видання газети, якщо редактор змі­нить її мову. Той погодився й змінив «Церковну га­зету» на «Церковний вісник», змінив шрифт на цер­ковнослов’янський, а мову — на народний діалект з певними правилами російської мови. І такий дозвіл на видання другої газети І. Раковський одержав. Але «Церковний вісник» теж проіснував не довго і після десятого номера в жовтні 1858 року був заборонений. 

І. Раковський був звільнений з посади перекла­дача і повинен був залишити Будапешт і пересели­тися на Закарпаття. Причина цілком ясна: в згада­них газетах, а також у своїх статтях, які друкува­лися в різних тогочасних газетах, він пропагував ідею єднання всіх галузок східних слов’ян, відстою­вав право на національне існування та розвиток за­карпатських русинів. Але народну українську мову І. Раковський вважав лише «малоросійським наріч­ чям» російської мови. 

Так у 1859 році І. Раковський опинився в селі Іза Хустського району і до самої смерті проживав тут, продовжуючи займатися культурно-освітньою діяль­ністю. Тут він підготував і у 1867 році видав сам «Російську граматику» угорською мовою, яка по­тім теж була заборонена. І. Раковський не зупинив­ся і опублікував ще такі підручники як «Арифмети­ка», «Коротка загальна географія». Таким чином він вніс значний вклад в розвиток освіти і культури краю в другій половині XIX століття. Помер І. Раковський в 1885 році в Ізі, де й по­хований.


Уривок з книги "Хуст над тисою"
 
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото