Menu

Далека минувшина

15.04.2021
128
0
 
Хуст— місто старовинне і буремна історія його сягає в глибину віків. Про це свідчать сиві руїни на Замковій горі. В ряді попередніх історико-краєз- навчих видань стверджується, що вже в IX—X сто­ літтях на Хустській Замковій горі існувало слов’ян­ ське чи давньоруське городище або укріплене посе­ лення. Хоч археологічні дані свідчать про те, що люди розміщались на мешкання в низинних районах біля річок. А що стосується Хустського замку як оборонного укріплення в цей період, то ні в яких джерелах не значиться. В IX—X століттях історичні документи підтверджують існування на Закарпатті двох феодальних градів-замків: Ужгородського та Боржавського.
 
Щодо Хустської Замкової гори то існує народна легенда про те, що ще до зведення кам’яного замку на горі було укріплення, яке спорудили розбійники. Вони нападали на купецькі каравани, що йшли по «соляному шляху» Марамороша уздовж Тиси. А зго­дом це розбійницьке гніздо було замінене замком феодала; Можливо, так воно і було. Однак важко по­ вірити, бо документальних підтверджень не маємо. Закарпатський дослідник ХІХ-го століття Михай­ло Лучкай в своїй праці «Історія карпатських ру­синів» розповідає про перехід племен угрів через Кар­пати в кінці ІХ-го століття. Вони спустилися доли­ною Латориці й зупинилися на сорокаденний відпо­чинок біля Мукачівської гори. Провели розвідку й здійснили облогу Ужгородського замку, де після переслідування стратили слов’янського князя Лаборця, який намагався пробитися до кам’яної фор­теці нині міста Земплін Східно-Словацького краю. В дальшому пристарілий вождь угорців Альмош пе­редає владу своєму сину Арпаду. Незадовго вони оку­пували і Боржавський замок, а полонених оборонців в кайданах відправили в Ужгород.

Похід свій про­довжили і здійснили завоювання східної частини Великоморавської держави, міжріччя Тиси і Дунаю, Трансільванію і Паннонію. Ці територіальні завою­вання в Східнодунайській низовині на початку Х-го століття лягли в основу ранньофеодальної угорської держави. В документах про перехід угорців через Закар­паття нема ніякої згадки про місцевість Мараморошу. І якби тоді в ІХ-ому столітті стояв Хустський замок, угорці його б не обійшли. Він для них став би здобичею. Звідси й зрозуміло, що немає доказів, які підтверджували б існування Хустської фортеці в IX—X століттях.

Михайло Лучкай згадує, як будувались взаємо­ відносини між угорцями й слов’янами. Цитує пись­ менника Льва Мудрого, який писав: «Слов’янами ке­ рувало багато князів. Ці, залишені угорцями в сво­їх функціях, платили їм податки й надавали допо­могу. Вони не давали відчувати своїм народам нової влади. Бо слов’яни не хочуть нікому другому служи­ти тільки своїм. Вважають за краще зазнавати зне­ваги й бути пригнічуваними князями свого роду, а ніж підкорятися чужим народам». Однак ще й протягом Х-го століття більша части­на Закарпаття і зокрема Марамороша не була зай­нята угорськими феодалами і давньоруське населен­ня краю залишається під крилом впливу галицьких князів Київської Русі.
Тільки в 10—70 роках ХІ-го століття проходило становлення угорської феодаль­ної держави в районі Верхнього Потисся. Чи є відомості стосовно Хустського замку в пе­ріод просування сюди угорців? Найбільш вагомі з них зібрав свого часу державний прокуратор Марамороської жупи Іоан Товт.

Ще в 1858 році він закін­чив свою історію Хустського замку, опрацювавши ряд архівних документів. Іоан Товт розповідає, що близько 1070 року на Угорщину через Мараморош напали кочівники, які потім були розбиті угорськими вождями Гезою і Ладиславом. А в 1090 році король Ладислав дав наказ неподалік місця поразки воро­га звести замок, який пізніше дістав назву Хуст.

Ще один цікавий факт, який читаємо в матеріа­лах І. Товта, що Хустський замок був побудований для захисту кордонів Мараморошу і для приборкан­ня переможених русичів.

Автор приводить архівні дані, що замок на час королювання Бели III (1172— 1196) вже був готовий, бо тут знайдено камінь з цифрою 1191. Можна вважати, що звідси взяло свій початок і місто, яке згодом розрослося біля підніж­жя гори. А щодо дати 1090 року про початок зве­дення замку королем Ладиславом можна зауважи­ти, що власне він розпочав, а його наступники про­ довжили й завершили будівництво, впорядкували за­кони, які санкціонували підкорення феодальною знат­тю вільних ще тоді горян.

Сучасні археологічні дослідження давньоруських поселень XI—XIII століття, які ще далеко не завер­шені, говорять про те, що з появою в Марамороші невеликих городищ з кам’яними укріпленнями в се­лах Данилово, Вільхівці, Лази, виникли в той час поселення і в гірських районах краю. Припускаєть­ ся, що частина давньоруського населення була ви­ тіснена туди. З усього, що відомо історії до нині, виходить, що найбільш вірогідною залишається дата заснування Хустського замку — 1090 рік. І вже значно пізніше, після того, як 1303 році була утворена самостійна Марамороська жупа з центром в Сигеті, Хуст в 1329 році отримав статус коронного міста з усіма адміні­стративно-територіальними повноваженнями, гарні­ зоном, бюджетом, а згодом і символікою.

І, нарешті, слід сказати, що хто б не був ініціа­тором спорудження кам’яної твердині чи місцевий слов’янський або угорський феодал, чи навіть король ці «панські гнізда» зводилися за рахунок експлуа­тації місцевого давньоруського люду. Поневолений народ сам змушений був створювати ці осередки феодалізму. За переказом понад віковий період спо­рудження замку супроводжувалося безплатною по­винністю, яка поширювалась не тільки на чоловіків, але й на жінок та дітей і тривала для кожного по­над десять років. З покоління в покоління переда­вали хустяни оповіді про тих першомешканців міста, які міхами на гору каміння носили, мозолями на ру­ках і плечах зводили цей замок.

Уривок з книги "Хуст над тисою".
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото