Воскресенье 13.06.2021 20:08
Поліцейська хроніка
13.06.2021
Події району
12.06.2021
Поліцейська хроніка
11.06.2021
Menu

Бунтівна фортеця

17.05.2021
204
0
З часу свого заснування (1090 р.) він був опорним пунктом, неприступною ци­ таделлю волелюбного народу від татаро-монголів, турків та інших загарбників. Особливо високо під­ нялося значення Хустського замку на початку XVI- го століття, коли на території Угорщини прокотилась дужа хвиля народних повстань. Найпомітнішим і наймогутнішим з них було повстання під проводом Дердя Дожі. 
Непогано організована армія повстанців у 1514 році оточила Хустський замок і штурмом оволоділа ним. Тут вони створили свій опорний пункт для даль­шого поширення повстанського руху.

Після поразки Д. Дожі замок стає одним з цен­трів жорстокої боротьби семигородських князів та правителів Угорщини. Він кілька разів переходить до «куруців». 

Міцні фортифікаційні споруди, вигідність його розташування робили фортецю неприступною. Вліт­ ку 1594 року біля її мурів опинилася 80-тисячна ар­мія турецького хана Гірея. Але взяти замок не змог­ла й повернулася додому. Як свідчать перекази, під час облоги захисники виготовляли незвичайну зброю — дерев’яні ядра з тису. Вони точно уражали воро­гів, підсилювали паніку в стані ворога. 

Незадовго після цього Мараморощина перено­сить нашестя татар, але знову захисники замку не схиляють своїх прапорів, хоч і довелося піти на компромісний договір.

Особливо значну роль зіграв Хустський замок під час селянської війни, яку очолив Ференц Ракоці II (1703—1711). Втікши з Віденської в’язниці, куди він був кинутий угорським королем Людвіком І, Рако­ці II поїхав у Польщу до своїх родичів і почав орга­нізовувати і збирати сили на боротьбу проти Габсбургів.
У серпні 1670 року повстанці підійшли до Хустського замку. Один з керівників повстання — Емеріх Ілошвані пробрався в середину замку, встановив зв’я­зок з королівськими солдатами і схилив їх на бік повстанців. Внаслідок цього повстанці отримали чи­малу кількість рушниць, мортир та різних збройних припасів, а Хуст став одним із важливих центрів повстання проти австрійського панування.

Звістка про взяття «куруцами» Хустського замку швидко поширювалась, і лави повстанців почали по­ повнюватись новими силами. Всі жупи від Мукачева аж до Кошиць і Пряшева стали під революційні прапори Ф. Ракоці II. Лише Марамороської жупи повстанські загони поповнились чотирма тисячами піших і 800 кінними бійцями, а 33 хустяни служили в гарнізоні самої фортеці.

Налякані розмахом повстанського руху Габсбурги кинули проти «куруців» добре озброєну регулярну армію «лабанців». В 1711 році багаточислений за­гін на чолі з генералом Антонем оточив опорний пункт повстання — Хустський замок, Але заволодів ним лише після тривалої облоги, коли його захисни­ ки залишилися без зовнішньої підтримки. 

На цей час Хустський замок був одним з най­ більших і наймогутніших замків, мав загальнодер­жавне значення і належав самому королю. У стінній кладці використаний переважно місце­вий матеріал: камінь, пісок, сланці, галька, вапно. Зв’язуючим матеріалом в розчині служив сир і яєч­ний білок. Кожна частина замку була як маленька фортеця, що могла вести оборону й тоді, коли інші були взяті ворогом. У цілому вони складали добре укріплену цитадель. 

Замок має своєрідне планування. В ньому було два двори. Один з них — «князівський» або внутріш­ ній, другий — господарський або «передзамче». В замок вела серпантинна дорога. Підступи до неї прикривались міцною вежею. Над зовнішніми воро­тами підіймались з двох боків квадратні вежі. Ліва вежа прикривала і південну частину замкової сті­ни. Вхід в замок проходив через ряд чітко продума­них перепон. 

Перед головними воротами був виритий рів ши­риною 8,5 метра, через який був перекинутий підйом­ний міст. Він у піднятому положенні закривав аркоподібні ворота. Далі дорога вела до других воріт. Над нею підіймались башні. Одна з них служила як пороховий склад і виділялась своєю цілиндричною формою, частина якої збереглася до наших днів. 

Лише прорвавши укріплення внутрішніх воріт, можна було потрапити в середній замок, західний край якого прикривав могутній кильовий бастіон. Він служив тренувальним плацом. Вхід у внутріш­ній замок прикривали ще одні ворота. Він був роз­ташований на 6—8 метрів вище від «підзамчя», ві­докремлений і оточений з усіх боків п’ятнадцятиметровою стіною з багаточисельними бійницями у два ряди. За нею тягнулась ще одна кам’яна стіна, яка нагадувала коробку розміром 20 та 40 метрів. Тут були розташовані склади і житлові приміщення. 

На території «верхнього замку» під пороховою вежею знаходився 160 метрів глибини колодязь, який забезпечував гарнізон і мешканців водою. До круг­лої вежі примикав великий зал з високими стінами та наскрізьними дверима. Верхню частину внутріш­нього замку охороняли квадратна часова башня з дверима. Вона завершувалась куполом, який він­чався великим позолоченим хрестом. 

Зимові покої володарів і коменданта були роз­ташовані на другому поверсі внутрішнього замку. З великих вікон відкривалися мальовничі види на Ти­су, на дорогу, яка вела під замок. Ця частина замку добре відображена в десятитомній праці турецького мандрівника XVII -го століття Евгія Челебі, який в п’ятому томі пише: «Житлові будівлі, повернені вік­ нами на захід здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков — залізом, хрести на них з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі, і він змушений з поваги до них опускати очі». 

З метою ефективної протидії ворогові при атаці і штурмі та на випадок захоплення ним частини ук­ріплення, на південному кінці замку було побудо­ вано башту, верхня частина якої служила арсена­лом, середня — вартовим, а нижня — пороховим льо­хом. Ця міцна башня — новий тип фортифікації, один з основних його елементів. Вона названа баш­тою «Фердинанд», бо була побудована за наказом ім­ператора Фердинанда І у 1554 році. 

У 20—30 роки XVIII-гo століття значення замку почало слабнути. В липні 1766 року блискавка влу­чила в порохову вежу, внаслідок чого всі будівлі бу­ли пошкоджені. Відбудова його не проводилась, і сті­ни під дощем та вітром почали швидко руйнуватись. Влітку 1798 року буря звалила сторожову вежу в північно-східній частині замку, а через рік королів­ський ерар дозволив розібрати окремі мури для бу­дівництва в місті римо-католицького костьолу.

Так закінчується багата подіями історія Хустського замку, об мури якого розбивалися навали іноземних завойовників.

Уривок з книги "Хуст над тисою"
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото