300 оленів — візитна картка села Іза на Хустщині (ФОТО)

Побачити справжніх плямистих оленів, не витративши коштів на поїздку на Далекий Схід, можна. І не де-небудь, а в самому центрі європейського континенту — на Закарпатті. Село Іза на Хустщині відоме далеко за межами України завдяки лозоплетінню, яким тут займаються і старі, й молоді. У тіні цього ремесла перебуває ферма, що з’явилася тут ще за радянських часів. Про неї наша розповідь.

Перша в Україні

Коли в 1987 році 32 далекосхідних плямистих оленів у колгосп-мільйонер привезли аж із Калінінградської області, то їх тут не розглядали як високодохідний бізнес, а здебільшого як експеримент: чи вдасться? Постало завдання призвичаїти холодолюбних тварин до умов теплого місцевого клімату, певною мірою відзначитися своєрідним досягненням — стати першою не лише в Закарпатській області, а й усій Україні оленячою фермою.

Ця ферма залишається єдиною з розведення такого виду оленів досі. І, за наявними відомостями, європейських країн, де утримують плямистих оленів, теж небагато — лише Польща та Німеччина.

Подивитися на елегантних оленів, щоб задовольнити природну цікавість, а заодно й відпочити, приїжджали представники партійно-господарської еліти. Надто що й місцина, де їх утримують, давала змогу чудово провести дозвілля: струмочки, ліс, смарагдова трава. Не випадково саме тут влаштовувалися пікніки для високих гостей.

Головне було — зберегти

Під час існування колгоспу-мільйонера Михайло Бугаш завідував у ньому тваринницькою галуззю. І що після падіння колгоспно-радгоспної системи разом з колективним господарством оленяча ферма збереглася — його заслуга.

У найскладніший час на фермі залишалося тільки 56 особин, але оленярі не здавалися. Довелося і з рештками партійно-господарської еліти, яка довго була вельми впливовою в районі, поборотися: пройшли через суди. Надто вже ласим шматком у їхніх очах видавалася 57-гектарна площа — зелена галявина з лісовими угіддями, чотирма штучними озерами. Високопосадовці дуже хотіли отримати у власність привабливий шмат землі, на якій живе стадо. Михайло Бугаш мужньо відбивався, бо без земельних угідь і водопою для тварин вести справу неможливо.

Фарма з ферми

Фермерське господарство має назву «Агромрія», нагадуючи про почасти туристське призначення цього, безумовно, дуже цікавого для відвідувачів об’єкта. Туристи приходять сюди цілими гуртами — дорослі й діти — і за невелику плату можуть оглянути тварин, сфотографуватися коло них, погодувати (фермер підготував для цього корми — сухі палички).

Туризм дає приробіток, проте нині це не основне джерело доходу. Головне — роги. Так, саме та частина оленячого тіла, що підкреслює благородну і гордовиту поставу тварин на тлі довколишнього пейзажу, забезпечує фермі той хліб, що без масла.

Цінність оленів для ведення бізнесу не в їхній шкурі або м’ясі, а речовині, що міститься в рогах, назва якої — панти. Це сировина для виготовлення лікарського засобу пантокрину. Засіб чинить тонізуючу дію на нервову систему, поліпшує обмін речовин, підвищує стійкість організму до несприятливих умов навколишнього середовища, здатність до навантажень. Ці ліки вживають у разі перевтоми, неврозів, гіпотензії, після гострих інфекційних захворювань; вони прискорюють загоєння ран, нормалізують артеріальний тиск.

Сировину від фермера купують фармацевти фабрики, яка ще з радянських часів існує в Тернополі. Вона раніше була однією з двох у колишньому Радянському Союзі, отримувала сировину аж з Алтаю. Останніми роками надійним постачальником стали ізянські олені.

Особливість бізнесу на пантах у тому, що роги можна спилювати лише впродовж двох-трьох днів. Якщо згаяти час, то вони затверднуть, і корисну речовину отримати з них не вдасться. Михайло Михайлович навчився вгадувати час стиглості рогів, і тоді тварин заганяють у спеціальну загорожу, а фахівці, які розуміються на цьому, спилюють ніжні відростки. Потім їх подрібнюють, заспиртовують. По них приїздять тернополяни і транспортують у холодильнику.

Серед позитивів існування цієї ферми — те, що тварин вирощують не на м’ясо. Роги у тварин щоразу відростають, а самі вони доживають тут завдяки добрій годівлі аж до 20 років.

І все-таки туризм

Ферма починалася з 95 завезених тварин, а тепер їх тут понад 300. Господар каже, що точно підрахувати складно, адже олені весь час у русі. Знає лише, що кормів, як-то зерно пшениці, з’їдають дуже багато — кілька десятків тонн.

Охороняють тварин п’ятеро чоловіків, які допомагають і в господарстві. А допомагати є в чому: влітку треба вдосталь сіна запасти, щодня — годівниці наповнювати.

У листопаді й грудні олені стають дуже агресивними, навіть небезпечними, оскільки в них починається шлюбний період. Але господарі вже звикли і знають, як із ними поводитися.

Михайло Бугаш не боїться підходити близько, адже ці тварини для нього як власні діти. З його допомогою авторові цих рядків, а також начальникові відділу тваринництва департаменту агропромислового розвитку Ніні Кіш вдалося підійти ближче. Водночас і сфотографувати гордих тварин.

Спилюють роги у вік зрілості оленів — чотирирічним. У березні тварини позбуваються рогів, а наприкінці травня в них відростають нові. Утім, інколи терміни змінюються, що залежить від температури. Ростуть лише два з половиною — три місяці.

У самиць роги не ростуть, а в самців їх не спилюють перші три роки. Щорічний урожай з усього стада становить близько 70 кілограмів. На кожному кілограмі можна заробити до 250 доларів, а ціна цієї сировини за останні роки відчутно знизилася. Через зниження попиту й подорожчання кормів великих сподівань на пантовий бізнес Михайло Бугаш не має. Найвигіднішим для ферми вважає туристський напрям.

Будуватиме на території комплекс: уже знайшов інвесторів, які беруться звести посеред дубового гаю, біля озерець будиночки для туристів.

Якщо план вдасться втілити в життя, то майбутнім гостям комплексу, що відпочиватимуть в оточенні оленів, можна лише позаздрити: в якому місці вони прокидатимуться вранці! Хай африканське сафарі відпочиває!