Чому у вікторіанські часи діти робили всю роботу?

Дорослі багато працювали у вікторіанській Англії – звісно ж! Вони були інженерами, які будували залізниці, науковцями, вчителями і письменниками, лікарями та медсестрами. Але діти також тяжко працювали. Вони робили небезпечну роботу: працювали в шахтах, прочищали димоходи. Хоча кілька актів парламенту забороняли це, їх ігнорували протягом багатьох років, і діти були змушені чистити димоходи до 1875 року, коли смерть хлопчика, який застряв у димоході, поклала край такій жорстокості. Крім того, діти багато працювали на фабриках і заводах.

До школи ходили діти з заможних сімей, з бідних – лише одиниці. Дуже багато дітей народжувалися у притулках для бідних. Чарльз Дікенс, визначний письменник вікторіанських часів, описує в романі «Олівер Твіст», як погано з ними поводилися там.

Діти голодували (усі, хто читав цю книжку, пам’ятають, як Олівер просив більше їжі і його карали), і лише у віці дев’яти або десяти років їх відправляли на роботу як слуг або підмайстрів. У романі Олівер проситься не йти підмайстром до сажотруса, а за певний час його викрадають злочинці, які намагаються перетворити його на кишенькового злодія і змусити піднятися крізь невелике вікно в будинок, який хочуть пограбувати.

Діккенс багато знав про маленьких працівників. Він і сам від дванадцяти років працював на фабриці. Він ненавидів цю роботу і хотів ходити до школи. Згадуючи ті часи, у своїх оповіданнях він описував лондонських вуличних дітей. Наприклад, хлопчик Джо, який не вміє читати і писати, виживає лише за рахунок грошей, які йому дають за підмітання перехресть, і помирає зовсім молодим. Або Чарлі, дівчинка-сирота, яка, миючи посуд, утримує молодших брата і сестру, на час роботи замикаючи їх заради безпеки. Або дівчина Дженні, інвалід, яка ледве може ходити і заробляє, шиючи одяг для ляльок. Циркачі навчали дітей бути акробатами і наїзниками. Театральні актори виводили на сцену дочку, щойно вона починала ходити, і рекламували її як феномен, вундеркінда.

Добрі люди створювали «школи для бідних» – для вуличних дітей, де їм давали хоч якусь освіту. Дітей часто не було на уроках, а повернувшись, вони пояснювали, що сиділи в тюрмі. В одному зі своїх романів Дікенс описує маленького хлопчика, який був кишеньковим злодієм і дуже нахабно поводився з суддею.

Хоча сам Дікенс майже не мав освіти і тяжко працював у дитинстві, він зміг стати всесвітньо відомим письменником.

Сьогодні більшість дітей обов’язково здобувають освіту, але в деяких частинах світу діти все ще змушені довго і тяжко працювати.