Чому планети круглі?

Те, що Земля кругла, люди дізналися 1519 року, коли португальський дослідник Фернан Магеллан проплив навколо світу – не впавши з Землі (у ті часи вважалося, що Земля пласка і, допливши до її краю, можна впасти).

Минули року, і світ стало можливо побачити з космосу. Спочатку в космос запускали супутники, потім – мавп і собак.

У 1961 році Юрій Гагарін став першою людиною, яка облетіла навколо Землі, зробивши повний оберт всього за 108 хвилин. Протягом наступного десятиліття двадцять чотири астронавти літали на Місяць і бачили свою рідну блакитну планету з відстані чверть мільйона миль. Земля, Місяць і кожна планета, яку люди досліджували в Сонячній системі за допомогою автоматичних зондів, круглі або сферичні.

Щоб зрозуміти, чому планети круглі, ми повинні вирушити в минуле, ще до того часу, як утворилися Земля і Сонце. Ми опиняємося у відкритому космосі, високо над величезною хмарою газу і пилу. Хмара справді велика. Настільки велика, що не видно і краю. Вона складається переважно з водню й гелію та деяких інших елементів і хімічних сполук.

Якщо ми перемотаємо час вперед, то побачимо ударну хвилю, яка проходить крізь хмару. Ударна хвиля утворилася із сусідньої зірки, яка нещодавно вибухнула – наприкінці свого життя. Проходячи крізь хмару, хвиля стискає пил і гази, перемішуючи їх і залишаючи величезні закручені згустки позаду.

Ці нові згустки газу і пилу, які обертаються, трохи щільніші, ніж довколишнє середовище, і вони притягують до себе більше матеріалу. Ця сила навколо них називається силою тяжіння. Що більшими стають ці згустки, то сильніша в них сила тяжіння. Вони швидко збільшуються, а деякі зіштовхуються й утворюють іще більші згустки. Гравітаційні сили (сили тяжіння), які тягнуть однаково в усіх напрямках до своїх центрів, зростають, і молоді планети швидко стають сферичними.

Але планети не ідеально сферичні. Гори і долини роблять поверхню Землі грудкуватою й вибоїстою. Але немає таких гір, які сягають космосу. Сила тяжіння, яка тягне до центру, робить так, що будь-які гори, які можуть вирости завеликими, знову тонуть у гарячих м’яких глибинах Землі, забезпечуючи планеті більш рівномірну сферичну форму.

Ну, майже сферичну. Сучасні вимірювання показали, що земна сфера має дещо «розчавлений» вигляд – оскільки обертання планети викидає екватор проти сили тяжіння. На Землі цей ефект робить екватор кілометрів на сорок ширшим, ніж полюси.