Чи ïдять люди левів і полярних ведмедів?
04.02.2022
312
0
Ні, це надто багато клопоту. Коли йдеться про пошуки смачного шматочка, щоб поїсти, люди вважають, що легше зловити тварин, у яких немає гігантських зубів або страшних клешнів. Це правда, що і леви, і білі ведмеді дуже добре вміють вистежувати людей. Тому, хоча бігати за ними не доведеться, проблема полягає в іншому – в тому, що тебе з’їдять швидше, ніж ти встигнеш подумати, як приготувати білого ведмедя або лева.
Коли я був у Монголії, яка розташована на іншому кінці світу, я зупинявся у дуже добрих людей, які звуться цаатани, вони живуть у наметах з оленячої шкіри і кочують зі стадами своїх оленів. Одного вечора до намету родини, яка дала мені прихисток, зайшов чоловік, дуже втомлений на вигляд. Чоловік сказав, що тікав від ведмедя, який хотів з’їсти його, тому що він був вбраний в одяг, зшитий із чудових теплих оленячих шкур. Ведмідь подумав, що чоловік – олень, тому що той пахнув так само! Хоч як сильно чоловік кричав, ведмідь гнався за ним. Вийшло непорозуміння.
І коли ведмідь побачив нарешті, що переслідував не оленя, то вирішив, що міг би поласувати і людиною, чому б ні. Зрештою, чоловікові потрібно було відлякати ведмедя ножиком. Лезо не було таким сильним, як кігті ведмедя, тому знадобилося більше часу. Тож можна зрозуміти, чому чоловік так втомився. Я дав йому чашку чаю, і добра жінка зашила його розірваний одяг.
І з левами так само. Їх не так просто з’їсти. Якось я йшов через пустелю Наміб (у Африці) з трьома своїми верблюдами. Мого улюбленого верблюда звали Нельсон, і, коли було щось, чого він не любив, – окрім жирафів, які були вищими за нього, – то це леви. Йому не подобалася їхня звичка підкрадатися до нас. У мене було те саме відчуття. Мені це зовсім не подобалося. І Нельсон, і я хотіли додому.
Леви оточували нас уночі. Я був упевнений, що вони намагалися вирішити, кого з нас краще з’їсти. Я був переконаний, що вони вибрали б мене, бо верблюди можуть швидко бігати і стрибати, в тому числі по головах тих, хто до них підкрадається. А люди – не можуть.
Тому, хоча люди їдять мавп, змій, кажанів і навіть павуків, вони воліють триматися подалі від білих ведмедів і левів. І сподіваються, що білі ведмеді й леви теж триматимуться подалі від них.
Коли я був у Монголії, яка розташована на іншому кінці світу, я зупинявся у дуже добрих людей, які звуться цаатани, вони живуть у наметах з оленячої шкіри і кочують зі стадами своїх оленів. Одного вечора до намету родини, яка дала мені прихисток, зайшов чоловік, дуже втомлений на вигляд. Чоловік сказав, що тікав від ведмедя, який хотів з’їсти його, тому що він був вбраний в одяг, зшитий із чудових теплих оленячих шкур. Ведмідь подумав, що чоловік – олень, тому що той пахнув так само! Хоч як сильно чоловік кричав, ведмідь гнався за ним. Вийшло непорозуміння.
І коли ведмідь побачив нарешті, що переслідував не оленя, то вирішив, що міг би поласувати і людиною, чому б ні. Зрештою, чоловікові потрібно було відлякати ведмедя ножиком. Лезо не було таким сильним, як кігті ведмедя, тому знадобилося більше часу. Тож можна зрозуміти, чому чоловік так втомився. Я дав йому чашку чаю, і добра жінка зашила його розірваний одяг.
І з левами так само. Їх не так просто з’їсти. Якось я йшов через пустелю Наміб (у Африці) з трьома своїми верблюдами. Мого улюбленого верблюда звали Нельсон, і, коли було щось, чого він не любив, – окрім жирафів, які були вищими за нього, – то це леви. Йому не подобалася їхня звичка підкрадатися до нас. У мене було те саме відчуття. Мені це зовсім не подобалося. І Нельсон, і я хотіли додому.
Леви оточували нас уночі. Я був упевнений, що вони намагалися вирішити, кого з нас краще з’їсти. Я був переконаний, що вони вибрали б мене, бо верблюди можуть швидко бігати і стрибати, в тому числі по головах тих, хто до них підкрадається. А люди – не можуть.
Тому, хоча люди їдять мавп, змій, кажанів і навіть павуків, вони воліють триматися подалі від білих ведмедів і левів. І сподіваються, що білі ведмеді й леви теж триматимуться подалі від них.