Цих 9 помилок найчастіше припускаються мами, які виховують дітей самотужки

Виховувати дитину самостійно нелегко. Якщо це ваш випадок, то спробуйте уникнути деяких помилок.

Ви не дозволяєте собі бути слабкою

"Я все зможу самотужки" — гідна, але небезпечна позиція. Якщо вже ви тепер єдиний дорослий, який завжди має чатувати, одного разу це може закінчитися психологічним вигорянням і нервовим зривом. Згадайте правило "Спочатку одягнути кисневу маску на себе, а потім на дитину" — і дійте. Не соромтеся звертатися по допомогу до друзів: іноді звичайна розмова стає непоганою підтримкою. Оцініть свої ресурси: можливо, варто делегувати частину відповідальності батькові дитини, залучити до турбот бабусь і дідусів (з обох сторін) або найняти няню.

Ви вирішили зосередитися лише на дитині

А, можливо, й присвятити їй усе своє життя — хоча вголос ви про це, звичайно, не говорите. По-перше, це загрожує проблемами у майбутньому: бути для когось центром всесвіту і єдиним приводом жити — важкий тягар навіть для дорослої людини, не кажучи вже про дитину. По-друге, де гарантії того, що через багато років ви не скажете синові чи доньці щось на зразок: "Я тобі усе віддала, а ти..."?

Ви відчуваєте почуття провини

Наприклад, за те, що зіпсували дитині життя — адже через ваше рішення розлучитися вона росте у неповній родині, і це, зрозуміло, негативно вплине на її психіку, розвиток і долю. Або за те, що спілкування з татом тепер відбувається за складним розкладом. Або за те, що ви шукаєте нові відносини, тому що хочете знову бути щасливою. Але почуття провини — поганий помічник у вихованні, і дитина швидко зрозуміє, що цим можна маніпулювати.

Ви робите дитину головним другом і партнером

Ви залишилися удвох, і вам здається, що ваш син або донька вже достатньо підросли, щоб зрозуміти вас. Ви обговорюєте з дитиною свої емоції і проблеми — у тому числі й фінансові, ділитеся з нею занепокоєнням і страхами. Фактично ви перетворюєте її на "заступника" вашого партнера. Але, щоб для дитини світ зберігався стабільним і безпечним, ролі у ньому мають бути розподілені чітко і зрозуміло: є дорослі, а є діти.

Ви уникаєте питання "А де мій тато?"

Або дуже емоційно на нього реагуєте. Чим більше таємничості, тим швидше дитина відчує ваше напруження, розгубленість або ще біль і образу від розставання, які ще не вщухли. Ви турбуєтеся, що ж син або донька будуть робити у дитячому садку або школі, коли спливає питання про тата? Та нічого особливого, сьогодні ситуація "батьки живуть окремо" є абсолютно буденною. Не уникайте питань! Малюкові достатньо сказати: "У тата свій будинок" або "Тато тепер з нами не живе".

З дитиною, яка старша за 7 років, ви вже можете поговорити на цю тему більш детально: можливо, ви були одружені, а тоді вирішили йти кожен своїм шляхом, або взагалі ніколи не жили разом з татом. Уточніть, що ви обидва любите дитину, просто так склалося життя. Чим спокійніше ви самі ставитеся до ситуації, тим природніше її сприйме і дитина. Є різні родини: чоловік і жінка без дітей, мама, тато і діти, тато, діти і бабуся, мама і діти. Ви удвох — родина, маленька, але абсолютно повноцінна.

Ви негативно відгукуєтеся про батька дитини

Те, що ви розлучилися (і чому ви це зробили), — виключно ваша, дорослих, справа, і дитині немає ніякої необхідності знати, хто, кого і чим образив. Чим більш конструктивним і доброзичливим буде ваше спілкування з колишнім чоловіком, тим спокійнішим буде дитяче життя. Тож закопайте сокиру війни, ніколи не з'ясовуйте відносини за присутності дитини і спробуйте, по-перше, домовитися, і, по-друге, обговорювати усі жахливі якості батька з подругами, а краще — з психологом. А дитина виросте — і самостійно у всьому розбереться, запевняємо вас.

Ви відмовляєтеся від особистого життя

Як можна займатися чимось ще, крім виховання, адже тепер ваше життя належить дитині? Іноді ситуацію погіршують і бабусі, оцінюючи ваші материнські якості на трієчку і регулярно спрямовуючи вас на "правильний" шлях. Але, щоб енергії вистачало, важливо вчасно її відновлювати (і мати джерела для відновлення). Тож працюйте на улюбленій роботі, зустрічайтеся з друзями, займайтеся спортом і хобі, і чим більш задоволеними життям ви будете почуватися, тим більше сил у вас залишиться, щоб любити дитину.

Ви уникаєте спілкування з "повними" родинами

Можливо, тому, що боїтеся відчути смуток або незручність, або тому, що дитина почуватиметься некомфортно. Але не варто думати, що тепер ви повинні товаришувати виключно з "товаришами за нещастям". Навпаки, широке коло спілкування збільшить межі вашого світу і дасть дитині можливість побачити найрізноманітніші моделі поведінки. Чим спокійніше ви самі сприймаєте існування вашої маленької родини як норми, тим менше сумнівів виникне і у дитини.

Ви поспішаєте знову створити родину

Адже вам терміново потрібен новий чоловік, а дітям — новий тато. І вже цього разу ви не повторите скоєних раніше помилок — усе буде по-іншому! Психологи впевнені: якщо ви поквапитесь — "по-іншому" точно не буде, а для дитини низка "маминих друзів" може стати лише черговою травмою. І, навпаки, якщо ви дозволите собі якийсь час пожити без відносин, шанс побудувати нові, більш вдалі — набагато вищий. Давши собі достатньо часу, ви краще зрозумієте свої бажання і потреби, дізнаєтеся, які відносини вам потрібні і що ви самі у них готові вкладати. Так, критерії вибору супутника життя тепер будуть іншими, більш суворими: важливо, щоб ваш обранець зміг знайти спільну мову з дитиною. Але це буде вже зовсім інша історія.