Житія святих на 5 серпня (23 липня за ст. стилем)

Пам'ять святих мучеників Трохима і Теофіла і з ними тринадцятьох

Святі мученики Трохим і Теофіл, а з ними й інші вірні та істинні раби Христові, числом тринадцять, постраждали за царювання Диоклетіяна. Колибо не підкорилися волі нечестивого ката, не принесли нечистих жертв бездушним ідолам і не захотіли відректися Господа, повішені були на катівні, й обдирали їх тіла гострим залізом. Тоді камінням били страстотерпців, після того, стопи їм поламавши, у вогонь вкинули. Коли ж всемогутньою силою Божою живими і цілими посеред великого полум'я збережені були, без шкоди з вогню вийшли, тоді кат більшою люттю розпалюючись, наче пекельним вогнем, звелів мечем всіх убити. I відтяті їм були чесні голови за голову всієї Церкви — Господа нашого Ісуса Христа.
 

У той самий день страждання святого священомученика Аполінарія Антіохійця, єпископа Равенійського, який був учнем верховного апостола Петра.

У дні Клавдіяцісаряа святий Петро, апостол Ісуса Христа Назарянина, прийшов з Антіохії до Рима з багатьма християнами, що йшли за ним. Спочатку увійшов до юдейського храму, щоб сказати, що він юдей, і почав сповіщати їм про Ісуса Христа, показуючи з книг пророчих, що це справді Син Божий, який прийшов спасти рід людський. І розповідав їм про всі чуда Христовї, які зробив Він в країлі. Так Петро щодня у храмі проповідував, і багато з юдеїв повірили у Христа. Не лише ж юдеї, а й римлян багато, чуючи проповідь апостолову, з радістю приймали його слово, кажучи: «Відвідав Бог рід людський, послав Сина свого на оновлення світу». I, вірячи в Христа, хрестилися. Немало часу минуло, сказав святий апостол Петро учневі своєму Аполінарію, який з Антіохії з ним прийшов: «Ось навчений ти добре пізнавати Христа, Сина Божого, і довідався все про божественні Його діяння, тому прийми освячення Духа Святого і йди в багатолюдний град Равенув, і проповідуй там ім'я куса Христа, і нічого не бійся». Те мовивши, помолився і, поклавши руки на його голову, поставив єпископом Равенського града, і сказав: «Хай пошле Господь наш кус Христос ангела свого, що приготує путь твою, і те, що просиш, хай подасть тобі». Це сказав апостол до Аполінарія, поцілував його і відпустив з миром. Коли наближався святий Аполінарій до вищезгаданого града, увійшов у дім одного воїна, на ім'я ниней, хотів, як подорожній, спочити. I мав бесіду з ним, сповістив святий єпископ тому нинею про себе, хто він і звідки і чому йде до їхнього града. I розповідав про Христа куса й про божественну Його силу. ниней же мовив до нього: «О отче подорожній, маю сина сліпого, і якщо є якась сила у проповідуванні твоєму, зціли його, хай прозріє, і я піду услід за Богом твоїм, віруючи в Нього». I звелів святий привести сліпого до себе. Коли того привели, зібралися всі домашні, хотіли бачити, що зробить сліпому подорожній муж. Він же знамення хресне на очі сліпому поклав і , сказав: «Боже, Ти всюди є, внеси пізнання Сина Твого у град цей, щоб не лише тілесні, а й душевні очі людей цих просвітилися, щоб вони зрозуміли Тебе, єдиного істинного Бога, і Господа нашого куса Христа, якого Ти послав на спасення світу». Коли те святий сказав, зразу відкрилися очі сліпого, і прозрів, і припав з батьками своїми до ніг чоловіка Божого. I так цілий дім той повірив у Христа, і хрестилися в ріці, що недалеко Равени, і почав святий жити в домі нинея.

Була ж у граді жінка недужа, дружина тривуна2, на ім'я Текля. Вона від давніх літ у недузі лежала, і лікували її різні досвідчені лікарі — не могла зцілитися. Трапилося новоохрещеному воїнові Іринею прийти до тривуна. I бачив, що він дуже сумний через жінку свою, невиліковно хвору, і сказав йому: «У мене є чоловік подорожній, який сина мого сліпого без усілякого лікування зцілив. Якщо звелиш йому прийти до тебе, зразу зцілить дружину твою». Тривун же запитав: «Звідки прийшов сюди чоловік той?» Відповів Іриней: «:З Рима». Сказав тривун: «То він римлянин». Мовив Іриней: «Не знаю, проте здається мені, що не римлянин, а грек родом». Сказав тривун: «Приведи його таємно у мій дім». Коли ж святий Аполінарій з Іринеєм входили у град Равенський, знаменувалися хресним знаменням, кажучи: «Боже, помогай учителю моєму Петрові, будь і мені помічником, щоб прославилося в цьому граді ім'я Твоє святе! І воля Твоя хай буде!» Коли увійшов святий у дім тривуна, сказав той до нього: «Добре ти прийшов, лікарю, щобо спраглому солодше від води студеної». Сказав святий Аполінарій: «Хай спочине на вас мир Господа нашого Ісуса Христа». Тривун же спитав: «Хто той, про кого говориш?» Відповів Аполінарій: «Син Бога живого, що оновлює весь загиблий світ». Сказав тривун: «Бачу, що ти галилеєць». Мовив святий: «Так». Спитав тривун: «Чи вмієш лікувати?» Відповів святий: «Нічого не знаю, окрім імени Ісуса». Спитав тривун: «І яка сила в Ісусі?» Відказав святий: «Приклич сюди воїнів, скільки під владою твоєю, і всі побачать, як пізнаєш силу Господа мого Ісуса Христа». Тривун же зразу послав, скликав усіх воїнів своїх і сказав до святого: «Ось жінка моя від багатьох років лежить на ложі хвороби, і ніяке лікування їй не помагає, але більше шкодить. Якщо в тобі є якась лікувальна сила, яви її нині на хворій». Сказав святий: «Хай відкриє Бог очі сердець ваших, щоб, побачивши чуда Його, повірили в Нього». Підійшов до ліжка, взяв за руку хвору й мовив: «:В ім'я Господа нашого Ісуса Христа, встань і повір у Нього, і не думай, що хтось такий, як Він». і зразу жінка стала всім тілом здорова, і встала з ложа, голосно мовлячи: «Нема іншого Бога, окрім Ісуса Христа, якого ти проповідуєш». Бачив же те тривун і всі воїни його, дивувалися й казали: «Справдї це Бог, що робить таке! Він і на війні може нам допомагати, якщо Його полюбимо». I повірив тривун у Христа з жінкою своєю, і з дітьми, і з усім домом своїм, й інших багато там було поган, що повірили й охрестилися.

З того часу Аполінарій святий почав жити в місті у тривуновому домі. I приходило до нього щодня багато людей. Він же таємно вчив їх вірити у Христа й хрестив. I давали ті, що повірили, своїх дітей святому на книжну науку. I зробив святитель Божий у тривуновому домі кімнату одну за церкву, і відправляв у ній Літургію, і причащав вірних божественних Таїнств Тіла і Крови Христових. Перебував же там років дванадцять, рукопоклав двох пресвітерів — Адерета і Калокіра. Маркіяна ж, мужа благородного, і Левкадія Філософа поставив дияконами, і шістьох клириків. I співав з ними в церкві денні й нічні молитви, славословлячи Бога.

Коли примножилося християн і слава про ім'я і силу Куса Христа і про проповідника того серед людей розійшлася, не міг утаїтися чоловік Божий, і розказали про нього градському князеві Сатурнину. Той же послав, щоб його привели, і поставив перед найголовнішим жерцем равенського капітолію, і перед лицем жерців питав його, кажучи: «Хто ти?» Святий же голосно відповідав: «Християнин». Питав князь: «I хто Христос?» Казав святий: «Христос — Син Бога живого, Ним же все творіння живе, що на небі, і на землі, і на морі». Запитав князь: «Чи Він тебе послав до нас, щоб ти скинув службу богів наших? Хіба не знаєш великого бога Дія, який живе у градському капітолі’ї? Випадало б, щоб і ти йому поклонився». Відповів святий: «Хто він — не знаю, ані храму його не впізнав». I сказали святому жерці ідольські: «Прийди й оглянь великий його храм, гарно прикрашений, і в ньому маєш побачити образ непереможного Дія і поклонитися йому». Повели святого до того храму. Увійшовши в нього і всю багату оздобу бачивши, засміявся і сказав до жерців тих: «Ось скільки тут золота і срібла без потреби, чи не краще його роздати убогим, аніж воно має марно висіти перед демонами?» Тоді нечистиві сповнилися гніву й люті, дуже били святого і, за ноги шнуром зачепивши, виволокли за град і на березі морському кинули, як мертвого. Взяли його учнї ледь живого, сховали в домі однієї жінкиудови, що вірила в Христа, і вона опікувалася святим. Через шість місяців один чесний муж, на ім'я Боніфатій, раптом онімів. I кликали до нього багатьох лікарів, але ніщо не могло йому помогти. Тим часом стало відомо в його домі, що раб Божий Аполінарій живий і ховається в одної жінкиудови. То жінка німого побігла швидко до чоловіка Божого і, припадаючи до його ніг, просила, щоб прийшов у її дім і зцілив її чоловіка. Святитель же Христовий, вставши, пішов туди. I коли входив у дім Боніфатія, одна з рабинь, дівчина, що духа нечистого в собі мала, збісившись, закричала: «нди звідси, рабе Бога живого! Якщо ж не підеш, то зроблю так, що знову тебе зв'яжуть за ноги і виволочуть із града цього!» Святий же заборонив нечистому духові, вигнав його з неї і, до Боніфатія увійшовши, побачив, що він лежить німий. I помолився за нього до Бога, кажучи: «Господи нусе Христе, Ти замкнув уста цьому чоловікові, щоб не прикликав бісів на допомогу собі. Відкрий його уста нині. Хай прикличе ім'я Твоє преблагословенне і повірить, що Ти — Бог, живий навіки». Так святий помолився, і християни, що там стояли, мовили «Амінь». У ту годину розв'язався язик німого й уста на славословлення єдиного Бога розкрилися, і скликнув голосно, кажучи: «Нема іншого Бога, лише той, якого проповідує Аполінарій!» I повірило в той день у Христа понад п'ять сотень мужів і хрещення святе прийняли.

Не через багато днів нечестиві, від бісів на гнів заохочені, знову схопили святого Аполінарія і дуже залізом били, забороняючи йому, щоб не смів про Христа учити ані імени Його згадувати. Той же, лежачи на землі, кричав: «Воістину Бог — нус Христос, що добровільно хотів постраждати за людей!» Погани ж не терпіли слухати його свідчення про Христа, поставили його на гарячому вугіллі босими ногами й припіканням вогненним мучили. Він же найголосніше Христа проповідував. Виволокли його з града, за ноги зачепивши, і мовили: «Хоч і зцілення робитимеш, але у град не заходь, якщо хочеш бути живим». I лежав святий біля града, й учив безперестанку про ім'я нуса Христа. Приходило ж до нього багато тих, що боялися Бога, i служили йому. Примножилося вірних проповїддю святого, збудували малу церкву недалеко від града при морському березі, і відправляв у ній архиєрей Божий святу Літургію, і хрестив у морі тих, що навернулися до Христа Бога.

Через декілька літ прогнали невірні святого, і пішов він в Емілію, край Італійський, і проповіддю слова приводив, кого міг, до святої віри. А тим часом у Равені, велінням його, керував церквою пресвітер Калокир, робив і він чуд багато іменем Ісуса Христа. Пробув же Аполінарій в Емілії досить часу, багатьох до Христа навернув і знову в Равену повернувся, і прийняли його вірні з радістю. Був же тоді в Равені інший князь, на ім'я Руфин, він же мав доньку єдинородну, і та була важко хвора, мала вмерти. Почув князь про святого Аполінарія і звелів привести його з честю до свого дому, щоб допоміг доньці його. Коли входив святий єпископ із клириками до княжого дому, зразу вмерла хвора донька його. I почався плач, і ридання було велике батьків і всіх домашніх. Побачив Руфин святого і сказав до нього: «Краще було б, якби ти не приходив у дім мій, розгнівалися через тебе на мене великі боги і не захотіли врятувати доньки моєї від смерти». I сказав йому святий: «Поклянися мені здоров'ям цісаря твого, що не заборониш доньці твоїй іти вслід за Спасителем своїм — і побачиш силу того, кого я проповідую, Господа нашого Ісуса Христа». Руфин же мовив: «Знаю, що дівчина померла і не буде жити. Але якщо побачу, що воскресла і говорить, восхвалю силу Бога твого й не боронитиму їй, щоб ішла за своїм Спасителем». Святий же підійшов до мертвої і мовив: «Господи Ісусе Христе, Боже мій, Ти подавав апостолу твоєму Петрові, моєму ж наставникові, все, що він просив. Виконай і моє прохання і воскреси цю дівчину, бо вона Твоє творіння. Хай бачать усі, що тут стоять, всемогутню Твою силу і хай розуміють, що нема іншого Бога, окрім Тебе». Тоді торкнувся до мертвої і мовив: «Встань і визнай свого Творця». I зразу дівчина воскресла, і стала на ноги, і великим голосом скликнула: «Великий Бог, якого проповідує Аполінарій, і нема іншого Бога, окрім Нього!» Зраділи батьки дівчини тої, зраділи і всі християни, що прославилося ім'я Господа Ісуса. Й охрестилася дівчина з матір'ю і зі всім домом. I було тих, що прийняли хрещення, душ обох родів триста двадцять чотири, й багато інших із поган повірили в Христа й охрестилися. Князь же Руфин, хоч і вірив у Господа, через страх перед цісарем не прийняв хрещення, таємно шанував святителя Божого і служив йому. А донька його освятилася на службу Христу Богові, обручилася Йому за наречену і залишилася дівою на всі дні свого життя.

Сповіщено ж було цісареві від поган, що муж один з Антіохії прийшов, чарами і звабами своїми вніс у град равенський ім'я Ісусажидовина, і багато людей слухає його, і дім Руфина звабив на віру свою. Цісар же, не затримуючись, послав вікарія свого, що звався Месалін, у Равену, щоб відібрати владу в Руфина, Аполінарія ж звелів схилити до поклоніння їхнім язичницьким богам або відігнати в дальші краї. Вікарій же Месалін, виконуючи веління цісаря, прикликав Аполінарія у претор і допитував його перед капітолійськими жерцями: хто він, і звідки, і яке ремесло знає. Він же сказав про себе, що християнин, родом з Антіохії, учень апостольський, ремесло його — проповідувати Христа Ісуса, Сина Бога живого, який небо, і землю, і море, і все, що на них і в них, створив. Вікарій же мовив: «Чи не про того Христа говориш, який перед декількома літами Сином Божим назвався й убитий був від юдеїв? Якщо б Він був Богом, то не помер би ані безчестя не прийняв би, але тому що гордий був, мукам переданий і смертною карою страчений. З якої причини між богами такого шануєш, не знаємо». Відповів Аполінарій святий: «Цей Ісус Христос, про якого говоримо, Богом був, і є, і буде навіки. Але хотівши рід людський від рабства ворожого звільнити, упокорив себе і воплотився від Духа Святого в утробі чесної діви, що мужа не знала, і народився від неї невимовно». Сказав Месалін: «І ми про це чули, але нелегко в те повірити». Сказав святий: «Послухай мене, о судде, і затям: Бог був у чистому тілі і творив знамення і чуда у світі. А що схопили Його юдеї і розп'яли, то постраждало тіло Його, яке прийняв від чистої Діви, Божество ж Його залишилося безпристрасне й безсмертне. Тим божеством і тіло воскресив із мертвих у третій день, і явився багатьом, і на небо піднісся, звідки й зійшов був. Таку ж владу i силу дав тим, що вірять у Нього, ім'ям Його бісів виганяють, від усіляких невиліковних хвороб зцілюють і мертвих воскрешають». Месалінвікарій сказав: «Не можеш мене переконати, щоб я пішов за незнаним Богом, якого цісар і сенатори не приймають. Але йди до градського капітолію, принеси своїми руками кадило великому і грізному богові Дію. Якщо ж не хочеш цього зробити, то знай, що маю мучити тебе різними муками й у вигнання послати». Святий же відповідав: «Хоч і піду до капітолію, проте не маю принести кадила бісам, але Господу моєму вусові Христові принесу жертву хвали». Жерці ж ідольські закричали: «Хай буде мучений Аполінарій!» Звелів тому Месалін роздягнути мученика й бити залізом нещадно, кажучи: «Принеси жертву богам». А святий, битий, взивав: «Я християнин!» Один же із жерців закричав: «Розтягніть його на катівні і жорстокіше мучте, поки не віддасть славу богам безсмертним!». I зразу так мучений був святий і взивав у муках: «Господа Ісуса Христа визнаю Богом живим, а не іншого когось». Через годину Месалін звелів послабити муки й питав страстотерпця: «Скажи мені, окаянний, якої винагороди сподіваєшся за прийняті страждання?» Відповів мученик: «Написано в наших книгах: «Той, хто перетерпів до кінця, спасеться, і якщо хтось помре за Христа, живий буде. Це винагорода християн». Дивилося на страждання святого багато людей невірних і вірних, і бачили вірні мужнє його терпіння, і прославляли Бога небесного. А Месалін знову звелів слугам мучити раба Христового й окріп киплячий лити на рани його. Тим часом звелів готувати корабель, хотівши , мученика, в залізо закутого, послати на Ілирикг на заслання. Один зі слуг, що мучили, який жорстокіше лютував на мученого страстотерпця, раптом збісився люто, впав на землю і відійшов — біс вирвав з нього окаянну його душу. А святий Аполінарій, з катівні знятий, сказав до вікарія: «Нечестивий, чому не віриш у Сина Божого? Міг би уникнути вічної муки в геєні». Розгнівався ж кат, звелів святого в уста камінням бити. Бачачи таку лютість ката, християни не змогли більше терпіти: була їх велика кількість, зрушилися на гнів, вчинили бунт в народі, кинулися на поганих й убили декого з них. Хотіли і Месалінавікарія вбити, але він, коли побачив, який здійнявся галас і бунт народний, злякався і, зразу вставши, утік і сховався десь у хаті міцній. Аполінарія ж звелів воїнам схопити й замкнути в темниці, і забити йому ноги в колодки, не дати йому їсти, ані пити, щоб, голодом і спрагою знеможений, помер. Але Бог, що всіх насичує, не покинув раба свого, послав до нього, коли той зголоднів, ангела святого укріпити його. I прийшов ангел Божий у темницю до святого видимо, бачила його сторожа темниці, і приніс їжу і пиття в'язневі Христовому. Її взявши та скуштувавши, він підкріпився і подякував Богові. Через чотири дні почув вікарій, що живий у темниці учитель християнський Аполінарій, звелів скувати його важким залізом, таємно посадити на корабель і везти у вигнання. Йшли з ним і три клирики: не хотіли залишитися без отця й учителя свого. I вирушили у плавання. Плив корабель декілька днів, і піднялася несподівано буря велика, і збурилося море дуже, і розбився корабель під тиском хвиль, і всі потонули, лише святий Аполінарій з трьома клириками і двоє воїнів з ними були Богом збережені, до берега приплили живі. Був же святий важким залізом скутий, і відпало воно від нього, невидимою рукою звільнений був у той час, коли розбитий корабель почав тонути. Коли врятовані від потоплення вийшли на берег, сказали ті два воїни до святого: «Пане отче, куди підемо і що будемо робити?» Відповів святий: «Вірте в Господа нашого куса Христа, і хрещення Його святе прийміть, і живими будете». Вони ж зразу прокляли ідолів, охрестилися в ім'я Отця, і Сина, i Святого Духа. I ходив святий із трьома клириками і з тими двома новоохрещеними воїнами з місця на місце, аж доки не прийшли до Мизіїн, і ніхто їх не приймав. Побачив же святий одного чоловіка знатного, що мав проказу на чолі своєму. Сказав йому: «Чи хочеш бути здоровим?» Той же відповів: «Хочу». I сказав святий: «:Вір у Господа нашого куса Христа».

Сказав чоловік: «Той, хто зцілить мене, буде моїм Богом». Святий же Аполінарій прикликав ім'я Господа нуса, торкнувся до прокази того чоловіка — і зразу той здоровим став, відрікся ідолів, повірив у Христа й охрестився. I перебував у нього святий багато днів, навчаючи невірних людей пізнання істинного Бога і хрещенням святим їх просвітлюючи. Тоді звідти пішов берегом ріки Дунай, багатьох із поган приводячи до Христа проповіддю слова. Після того прийшов у Тракійський крайд і почав там жити поблизу одного ідольського капища, в якому був ідол нечистого язичницького бога Серапісае, який говорив до людей, що йому кланялися. Бісбо, в ідолі живучи, говорив, даючи відповіді тим, що впрошували його жертвами і питали про всілякі речі. Той ідол, коли прийшов туди святитель Божий, замовк. I були у великій печалі нечисті жерці і всі погани того краю, що бог їхній онімів. Довго ж вони вмовляли його жертвами, щоб знову до них говорив, і ледве якось промовив до них: «Хіба не знаєте, що учень Петра, апостола Христового, з Риму сюди прийшов і зв'язав мене ім'ям Ісусовим, яке він проповідує. Поки він не буде звідси вигнаний, я на ваші питанння відповідати не зможу». I зразу нечестиві почали ретельно шукати проповідника Христового, і, знайшовши його, били без милости. I повели до моря, знайшли корабель, що мав плисти до Нали. Впросили князя того краю, який виряджав корабель, посадили в нього святителя Божого з учнями його, мовивши: «Звідки прийшов, туди й вертайся». I несли корабель щасливі вітри, і досягнув він Нали, і, зійшовши на землю, чоловік Божий з учнями пішов до своєї пастви — у Равенський град, і прийшов , у нього через три роки після свого вигнання. I прийняли його вірні з великою радістю, невірні ж дуже гнівалися, бачивши, що повернувся з вигнання єпископ християнський. I повчалися на зло, і шукали відповідного часу для здійснення свого зла. Через короткий час, коли святитель відправляв Божественну літургію в церкві, що була в селі одного чесного мужа, на ім'я Кириней, напали нечестиві з великою силою своєю, і розлякали словесне Христове стадо, і взяли пастиря — самого Аполінарія святого, і, бивши його, вели зв'язаного до града, і поставили перед найголовнішими капітолійськими жерцями. Ті ж, бачивши його, казали з гнівом: «Недостойний він прийти перед великого бога Дія, з якого не одни раз насміхався, але нехай його ведуть до Аполона». Коли привели святого у храм Аполона, помолився він до Господа свого — зразу ідол той впав на землю й розбився на порох. Через короткий час і храм той нечистий зруйнувався. Християни, те бачачи, прославляли всесильного Бога свого, а нечестиві, схопивши Аполінарія святого, вели до князя, що називався Таврус, і передали йому мученика, щоб убив його. Князь же, скликавши у претор всіх радниківгромадян, питав перед усіма Христового в'язня, якою силою чуда чинить, зцілюючи хворих. Той же повідомляв, що Христовою силою все робить, бо Христос — єдиний істинний і всесильний Бог. Казав князь: «Маю сина сліпонародженого. Якщо зробиш, щоб він бачив, силою Христа твого, то й ми повіримо, що Він Бог істинний. Якщо ж не зробиш цього, то спалимо тебе, щоб загинув ти за ділами своїми». Святитель же Христовий звелів привести сліпонародженого. I коли його привели, зробив чоловік Божий хресне знамення на сліпих очах і мовив: «В ім'я Куса Христа розп'ятого, відкрий очі і дивися!» I зразу сліпонароджений відкрив очі — прозрів, і всі дивувалися, і казали: «Справді Бог істинний, що таке робить». I багато повірило в Христа. Князь же забрав святого з рук невірного люду й послав його вночі у своє село, що лежало від града за шість
поприщ, наче там хотів тримати його в путах. I перебував святий у тому сєлі чотири роки, не в путах, а на волі, і збиралися до нього всі вірні, і з невірних приходило багато. Їх же, навчаючи, навертав на святу віру і хрестив. I зцілював всіх недужих, яких до нього приносили.

У ті дні поставлений був у Римі цісар Веспасіянє. I писали найголовніші жерці равенські послання до цісаря, кажучи: «Якщо Аполінаріяволхва, що суперечить царству твоєму, не стратиш, загине честь богів, i слава римська змаліє: щодня багато людей зваблює чарами своїми, ображає безсмертних богів і руйнує їхні храми. Якщо ж його одного з живих знищити, слава римлян буде навіки». Веспасіян же цісар, те прочитавши, написав до Равени так: «Якщо хтось завдасть богам безчестя й образи, нехай принесе їм дари чи з града нехай буде вигнаний. Не годиться, щоб ми помщалися комусь за богів, адже вони самі можуть помститися ворогам своїм, якщо прогніваються». Така відповідь цісаря прийшла до Равени, Демостенпатрицій, що градоначальство і правління тоді щойно прийняв, взяв святителя Божого Аполінарія, який літами вже постарівся і від багатьох мук тілом знеміг. Натовп же невірних кричав до патриція, щоб його мучив або далі десь у місця згубні щоб послав, аби загинув безвісти. Патрицій же передав святого одному сотникові на сторожу, доки придумає, як би його мучити і як у погані місця вигнати. Сотник же той, таємний християнин, взявши Божого чоловіка, не в темницю, а в дім свій ввів його, і дав йому спочинок, і через якийсь день сказав йому: «Пане отче, якщо не хочеш вмерти, життябо твоє нам ще дуже потрібне, іди вночі в село, де лежать недужі, і залишайся там до часу, коли гнів народний вляжеться». Так сказав сотник і відпустив святого опівночі таємно йти з града. Коли ж вийшов святий, деякі з ідолослужителів, довідавшись про те, побігли за ним, наздогнали його на шляху, били його і мечем рубали, поки, як здавалося їм, помер. I, покинувши його, пішли. Коли настав день, прийшли учні й побачили, що святий ледве дихає. I взяли його, понесли в село до хворих, де ще сім днів прожив. Перед кончиною ж його зібралася ціла церква вірних. I повчив їх достатньо словами, щоб не відступали від святої віри Куса Христа, гидували ідольськими мерзотами, і провістив пророчо багато гонінь, які мають бути на Христову Церкву, тоді сповістив, що по всіх важких бідах має бути винищення ідолів всюди, і засяє світло благочестя по вселенній, і царі християнські настануть, і будуть християни приносити жертви живому Богові безборонно. Додав же й таке: якщо хтось у вірі Господа нашого Куса Христа буде непохитний, той не має померти, але буде жививй повік. Ті й більше слів сказав і заснув у Господі святитель і мученик Христовий. I плакали за ним усі вірні, і поклали чесне його тіло в кам'яному гробі, і поховали в землі глибоко — через страх перед нечестивими, щоб, вийнявши тіло, не позбиткувалися з нього. Пас святитель Божий Аполінарій Церкву Христову літ двадцять вісім, один місяць і чотири дні, постраждав у десятий календ серпня (тобто 23го липня), коли володів у Римі Веспасіян, у нас же царював Господь наш Ісус Христос з Отцем і Святим Духом навікивіків. Амінь.