Житія святих на 2 травня (19 квітня за ст. стилем)

Пам'ять преподобного Йоана, отця Старої Лаври

Також цього дня відзначають:

• Пам'ять преподобного отця нашого Георгія Ісповідника, єпископа Антіохії Писидійської
• Пам'ять святих мучеників Христофора, Теони й Антоніна
• Пам'ять преподобного отця нашого Трифона, патріярха Царгородського

Старою Лаврою називалася обитель Харитона преподобного в пустелі Палестинській поблизу Єрусалиму, бо її швидше від инших лавр збудував святий Харитон, як же про те написано просторо в його житті. У тій-бо старій Харитоновій Лаврі чинив подвиг постницький цей Йоан преподобний; з юности божественною любов'ю зранений, до Бога приєднався, за написаним: «До Бога прибігаю, Він добро моє». Зневаживши суєтну мирську насолоду й гординю і віддалившись від батьківщини, узяв хрест чернечого життя й подорожував у чужому краю Господа ради, Того, хто подорожнім був на землі від народження свого й аж до смерти не мав де голови прихилити. Досягнув же святих єрусалимських місць і поклонився чесному хрестові й життєдайному Христовому Гробу, прийшов у вищезгадану блаженного Харитона Лавру й у ній священичого сану удостоївся за добродійне життя своє: давніх-бо постників явився наслідувачем. Загнуздавши плотські пристрасті великою повстримністю і всенічним на молитвах стоянням, пам'яттю смертною і різноманітними умертвленнями, зовсім виснажив свою плоть і став земним у плоті ангелом. Коли мав досить років життя і досконало Богові угодив, переставився до Господа, руками безплотних ангелів святих була віднесена його душа в небесну обитель, що ніколи не старіє. Називали його деякі старопечерником замість старолаврником, бо та стара преподобного Харитона Лавра спочатку була в печері розбійницькій. У ній преподобного Харитона розбійники зв'язали, та він чудом звільнився, бо повмирали несподівано розбійники від вина, зміїною отрутою зараженого. Звільнившись, знайшов у печері золота багато і насамперед у ній влаштував церкву і братів зібрав, тоді над печерою збудував обитель. Тому, що Йоан преподобний у давній печері мешкав, служачи в церкві печерній, старопечерником його назвали.

Пам'ять преподобного отця нашого Георгія Ісповідника, єпископа Антіохії Писидійської

Преподобний отець наш Георгій, ісповідник Христовий, жив у роки іконоборців. Змолоду ж Христа полюбивши, у чернечий постригся образ і завдяки великим трудам своїм і подвигам церковним став оселею і домом Святого Духа. І поставлений був єпископом Антіохії Писидійської, і доручене собі стадо добре пас. Коли ж іконоборна єресь, допомогою диявола, перемогла і всі єпископи, царським писанням прикликані, поспішали до Константинополя, тоді й цей святитель туди прийшов, став мужньо за правовір'я і сказав цареві, що підкоряється переданням церковним соборним Святих Отців, наставників православ'я, наслідуючи віру їхню, навчанням чужим і всіляким не захоплюється, за заповіддю святого апостола Павла. Примушували його самого відректися від поклоніння іконам — не покорився, через те вигнаний був із престолу свого й у вигнанні до Господа відійшов.
 

Пам'ять святих мучеників Христофора, Теони й Антоніна

Коли святий великомученик Христовий Георгій мучений був, ці троє були воїнами царя Диоклитіяна, списи в руках тримали. Бачивши чуда, які були від святого Георгія, кинули зброю і пояси свої воїнські і, ставши перед царем, Христа ісповідали. Через те, за наказом ката, веригами їх зв'язали і в темницю замкнули. Зранку ж їх вивели, поставили перед судом нечестивого царя і примушували відректися Христа. Коли ж не покорилися катові, але заглиблений ум мали в істинному Бозі, Його відкрито прославляли — повісили тоді їх на катівні, кігтями залізними обдирали тіла їхні й свічками ребра обпалювали. На кінець, бачивши їх непохитними, у вогонь вкинули, і так святі Христові мученики стражданням за Христа збулися.
 

Пам'ять преподобного отця нашого Трифона, патріярха Царгородського

Цар грецький Роман, тесть царя Константина Багрянородного, маючи молодшого сина на ім'я Теофілакт, який у духовний чин був з пелюшок обітований, хотів (коли помер Стефан Патріярх) зробити його патріярхом Царгорода. Але тому що малим був хлопцем, шістнадцять років лише мав, і не міг, за правилами церковними, на такий зійти ступінь, вибрали до часу Трифона Монаха, аби пильнував і правив патріяршеством, допоки царевий син Теофілакт дійде літ, відповідних для прийняття святительства. І свячений був Трифон Монах, по ступенях возводили його на святительство, і прийняв правління патріяршества муж, справді достойний такого сану, у чеснотах досконалий, непорочний життям. Тримав же патріяршество мало — трохи більше трьох років, а позбавлений був таким чином.

Коли Теофілакт двадцятий рік мав, наполягав цар Роман, щоб уступив Трифон патріярше місце синові його. Але блаженний Трифон не хотів молодому й недосвідченому юнакові уступити такий сан, що потребує мужа, досконалого літами і розумом, який божественні книги добре знав би й міг церковним стерном керувати, як же годиться. І сумував цар Роман, не знаючи, що робити, бо жодної провини не міг знайти на Трифона, через яку можна було б позбавити його престолу. Преподобний Трифон святий був життям, з юности спрямований на добрі справи, і жодної в ньому не було вади. Теофан же, єпископ Кесарійський, приязний цареві, підступний був, сказав до царя: «На мене це діло поклади, о царю, і я за бажанням вашим царським легко влаштую». Цар же зрадів словам Теофановим і просив його, аби потурбувався про те, як знає. Теофан же пішов до святішого патріярха Трифона, говорив з ним по-доброму, наче вірний і приязний йому. Говорив же лукаво так: «Владико, великий є підступ царевий супроти тебе, багато з однодумцями на тебе замислює, і причини всі шукають, з якої б тебе з престолу скинути, ще ж і з великим трудом про це турбуються, проте нічого не досягнуть, на невинного-бо провини шукають. Одне лише знаходять: розповідають, що невчений і писати зовсім не вмієш, і через те не достойний патріяршого престолу. І треба якось їх у тому осоромити, й уста загородити, щоб замовкли. Якщо-бо послухаєш мене, зроби так. Перед усім собором на чистій карті ім'я своє і честь патріяршу напиши, і пошли те цареві, хай осоромляться ті, що оббріхують тебе, наче не вмієш писати, і замовкнуть брехливі уста». Блаженний же Трифон незлобливий був, не пізнав підступу Теофанового і вважав раду його доброю. Коли ж був собор, сказав патріярх до всіх: «Ті, що хочуть мене несправедливо з престолу скинути, о божественні співслужителі, марно трудяться, шукаючи на мене провин якихось вигаданих, покладаюся-бо на Бога мого, що нічого такого на мене не знайдуть, якщо й багато потрудяться, через що могли б відчужити мене від повіреного мені Богом Престолу. Останній на мене склали наклеп, неправдиво кажучи, що я невчений і писати зовсім не вмію. Ось-бо перед лицем усіх вас пишу ці письмена, щоб переконати святотатців і наклепників, хай сповняться сорому і перестануть мене оббріхувати». Те мовивши, блаженний взяв чистий папір і для всіх, хто дивився, написав: «Трифон, милістю Божою архиєпископ Константинополя, нового Риму патріярх вселенський». Те написавши, послав до царя руками Ротодронія. Цар же, хартію ту взявши, за радою вищезгаданого Теофана, єпископа Кесарійського, звелів иншою рукою на тій же хартії дописати так: «Я, Трифон, відступаю місце патріярше не через иншу причину, але тільки через те, що розумію себе недостойним такого сану». Коли так дописали, звелів цар хартію ту читати перед князями, і боярами, і перед усіма чинами. І послав однодумців своїх, вивів святішого патріярха Трифона з патріяршого дому насилу, сина ж свого Теофілакта на патріяршество іменувати звелів. І був розбрат великий у Церкві, багато хто з духовного чину Трифона трималися, Теофілакта не хотіли. А блаженний Трифон неповинне те вигнання терпеливо поніс, пішов у монастир свій на попереднє перебування, прожив два роки і п'ять місяців і переставився до Господа. Чесне ж його тіло перенесли в престольну велику церкву і, як істинного патріярха, з патріярхами поклали. Тоді мир був Церкві: після переставлення-бо святого Трифона всі погодилися з патріяршеством Теофілакта і до спільноти його приєдналися. Святого ж Трифона пам'ять поминанням вшанували, славлячи Бога.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Никифора, ігумена монастиря, що Каавада називається. Про нього ж у Пролозі.