Пам'ять святого отця нашого Тихона Чудотворця, єпископа Аматундського
Також цього дня відзначають:
Страждання святих мучеників Тигрія Пресвітера і Євтропія Читця
Град Аматунд на Кіпрському острові батьківщиною був цього святого Тихона. Батьки ж його були благовірні та христолюбиві. З юности віддали його Богові. І, священних книг досить повчившись, до клиру церковного був зарахований і призначений читати людям у церкві божественні слова. Тоді за чистоту життя його поставив його дияконом святий Мемноній, єпископ того Аматунського града. Коли ж Мемноній-єпископ до Господа відійшов, одноголосним вибранням возвели після нього на престол Тихона святого. І великий Єпифаній, архиєпископ Кіпрський, на архиєрейство його освятив. Було ж у той час на Кіпрському острові багато людей невірних, що давнього ідолополонницького блуду трималися. Немалий труд підняв святитель Христовий Тихон — людей, що в нечесті еллінському гинули, від зваби ідольської відвертав і до Христа Бога приводив. І помагав йому Господь у трудах, бо велике словесне стадо з хижих вовчих зубів демонських вирвав, до загороди вселенської Церкви приєднав — і з козлів овець Христових робив. І всіх ідолів бісівські оселі, що були навколо Аматунта, знищив і капища їхні зруйнував. Проживши літ доволі і дорученою йому Церквою добре покерувавши, до Господа відійшов. Названий же чудотворцем, бо багато чуд у житті своєму і після переставлення сподіяв. Але повне житіє його та історію чуд сьогодні важко знайти, бо давно те діялося й агарянські війни багато церков святих спустошили — то й книги церковні загинули.
З багатьох його чудес до нас дійшли такі два передання. Перше було, коли, юний, ще в домі своєму при батьках жив. Поставив його батько продавати хліб (то було батькове діло, щоб з продажу хліба годувати дім свій) — блаженний же отрок роздавав хліби убогим без плати. Коли довідався про те батько його, почав сумувати, і гніватися на нього, і сварити його. Казав богонатхненний хлопець: "Чому сумуєш, батьку, що втрату прийняв: Богові позичив хліби і маю неоманливе Його рукописання в книгах святих, що мовить: "Той, хто дає Богові, сторицею прийме". І якщо не віриш тому, що кажу, то ходімо в житницю, і там побачиш, як віддає Бог свій борг позикодавцям своїм". Те мовивши, пішов з батьком до житниці. Коли хотіли відчинити двері, побачили комору, яка перед тим була порожньою, повну чистої пшениці. І дивувався батько — вражений, впав і поклонився Богові, віддаючи дяку. І з того часу не боронив синові своєму роздавати убогим, скільки хоче.
Друге чудо таке. В одному винограднику робітники зрізали з лози засохлі гілки й геть із виноградника викинули. Святий Тихон зібрав ті сухі прутики, посадив їх у своєму винограднику і помолився до Бога, щоб Він подав виноградові його чотири дари. Перший — щоб сухі насаджені різки дістали вологу і живу силу вкоренитися, прорости і рости. Другий — аби той його виноградник був щедрий на плоди. Третій — щоб ягоди були солодкі на смак і здорові. Четвертий — щоб його виноградні грона дозрівали найраніше з усіх виноградників. Так помолившись, прийшов зранку до тої посадженої сухої лози і побачив, що вона вся ожила й проросла. Почала ж рости того року більше, ніж звично і, понад єство своє, принесла велику щедрість грон. І ще в усіх виноградниках грона були зелені, а виноград святого Тихона раніше від усіх дозрів, мав солодкий смак і дуже був корисний для людського здоров'я. Той виноград не лише за життя Тихона святого, а й після переставлення його довгі роки, оброблений, щедро плодоносив. Кожного року швидше від звичного часу дозрівали грона того винограду, до церкви святого їх приносили і на витисненому з них вині відправляли безкровну Жертву на святій Літургії. І тих двох чуд досить, аби побачити, яким чудотворцем і великим угодником Божим був святий Тихон. Сказано про нього ще й те, що час смерти своєї пророчо знав й иншим про те провістив. За таку святість цього чудотворця хай буде Богові нашому слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
Ці святі Тигрій і Євтропій були з клиру святого Йоана Золотоустого, за нього ж і постраждали. Покладено було на них провину неправедну за пожежу в Царгороді. У той день, коли велике світило Церкви — Йоан Золотоустий — наче сонце на захід, у вигання пішов, вогонь у соборній церкві зайнявся — не з людської вини, а з Божого гніву, і по цілій церкві розлився, через верхні вікна сягнув церковного даху. І не лише всередині, а й зовні полум'я церкву оточило і спалювало всі дерев'яні споруди, що при кам'яній стіні були. Дмухнув же вітер великий — пішло полум'я від церкви у повітрі високо, минуло торжища, схилилося, як міст, на палати, де відбувалися наради синкліту, — і спалило їх вщент. І видно було чудо жахливе: вогонь, наче живий, в подобі змія навколо ходив і поїдав далекі храми (а найбільше Йоанових ворогів). А ті, що поблизу церкви були, цілими зосталися, і комори з освяченим посудом вогонь не торкнувся, — аби з того всім було зрозуміло, що не випадково, але гнівом Божим така пожежа сталася — за вигнання святого Йоана Золотоустого. І за три години багато прекрасних і старовинних будівель, і краса невимовна, і багатство незліченне на попіл перетворилися. Не загинула ні одна душа з усього люду від пожежі тої страшної, і всі говорили, що через вигнання Йоанове Бог вогнем покарав град, бо невинного вигнали угодника Божого. Розбещені ж люди, вороги Йоанові, поклали провину за те на Йоанових послідовників і казали: "Однодумці Йоана церкву запалили". І зразу підняли гоніння люте на невинних рабів Божих. Єпископів, і пресвітерів, і клириків, і монахів багатьох взяли, одних у Царгороді мучили, инших же, зв'язавши, до Халкедону відіслали й у темниці мучили важким ув'язненням. Намовили вони і таких диких людей, що ходили царюючим градом, слухали розмови серед людей про Йоана. І коли чули, що хтось добре говорить про Йоана і через вигнання його переживає, — зразу того брали, тягнули в кустодію і примушували казати анатему на мужа святого. Хто з ними не погоджувався, тим накладали люті рани, в инших грабували маєтки, а самих виганяли у різні краї, бо зранений був пастир — годилося й овець розгубити. У той час єпархом града був Оптат, вірою еллін, що давнього ідолопоклонницького нечестя тримався, звичаями жорстокий і немилостивий. Він був ворогом християнства і радів собі, бачачи збентеження серед християн, що один на одного злісно нападали марно. І що було для доброчесних бідою і пригніченням, те йому було за насолоду і веселість. Помагаючи тим, що ворогували на святого вигнанця Йоана і на його прихильників, почав влаштовувати допит щодо пожежі: звідки і через кого зайнялася. І брав багатьох, мучив люто, наче за провину в пожежі, насправді ж злостячись на християн. Між иншими взяв чесного пресвітера Тигрія. Оголивши його й сильно на катівні розтягнувши, бив жорстоко сирим ременем по цілому тілі. Був же той Тигрій родом варвар, тілом євнух — не з народження, але від скоплення: полонений був у юності своїй, і один багатий господар купив його й оскопив, і як раб служив він у домі пана свого. Минуло досить років, Божим провидінням свободу отримав, приєднався до служителів церковних і за добродійне своє життя пресвітерським саном був вшанований. Був справді мужем, усіляких чеснот і богоугодження сповнений: лагідний, смиренний, милостивий, гостинний, словом і ділом корисний для инших. Його довго мучив єпарх немилосердний, вислав у вигнання в Месопотамію, де й помер він страдницьки в тісній в'язниці. Тоді взяв кат і Євтропія Читця, якого обмовили, наче він у пожежі винний. Був же Євтропій святий дівственником непорочним з лона матері своєї, юний літами і ні до якого зла не причетний, бо невинний руками і чистий серцем. Його повісили на катівні нагого, спершу воловими жилами били, тоді, палицями й важким знаряддям б'ючи, поламали кості його. Потім кігтями залізними обдерли не лише ребра, а й лице, і чоло, і ціле тіло його аж до костей. Після того свічками обпалили нижні частини тіла його. У всіх тих муках допитували про пожежу — чи не він запалив церкву. І коли не скорився святий мученик, звелів кат зняти його з катівні й вкинути до темниці. Тим часом єпископ один, на ім'я Сісиній, спав, і було йому видіння таке. Здавалося, був він у церкві святого первомученика Стефана і бачив мужа чесного, лицем ангеловидного, світлом небесним осяяного, наче один з великих святих, що стояв перед Божественним вівтарем і дивувася й тужив. І чути було, що казав він так: "Цілий град навмисно я обійшов, шукаючи добродійних мужів. І посеред такої кількости людей ні одного не зміг знайти доброго мужа, окрім блаженного Євтропія". Те Сісиній-єпископ у видінні бачив і, збудившись, прикликав зразу пресвітера, що був при ньому, і розповів йому про бачене уві сні й чуте. І велів йому обійти цілий град, шукаючи і питаючи, хто такий Євтропій. Пішов пресвітер і Євтропія шукав. Сказали йому, що недавно якогось Євтропія, як злодія, на прилюдному суді мучили і в громадську тюрму вкинули. Поспішив тому пресвітер і, мученика в темниці знайшовши, припав до нього зі сльозами. І розмовляв з ним, і просив його як великого угодника Божого і страстотерпця Христового помолитися за нього до Господа. І повернувся пресвітер до єпископа свого, розповів, хто то Євтропій і де перебуває. Лежав же святий Євтропій у темниці вельми хворий від лютих ран. Почали гнити рани тіла його, і терпів біль нестерпний. За якийсь час знову на муки його вивели й на катівні повісили — передав дух свій Господові, залишивши катам мертве тіло своє на рани. Кат же, довідавшись, що він мертвий, звелів викинути його без поховання псам на поїдання. І лежало багатостраждальне те тіло до ночі. Була ж ніч темна, з вітром, і дощ пролився. Прийшли таємно деякі благоговійні пресвітери, взяли мученикове тіло і тої ж ночі на чесному місці поховали. Коли ж те святе тіло опускали в могилу, чутно було в повітрі пресолодкі й невимовні голоси ангельського співу. І сповістили про святість блаженного Євтропія, і почали шанувати його як великого мученика Христового. Ми ж обох цих святих мучеників, Тигрія пресвітера і Євтропія Читця, страдницьку пам'ять благочесно шануючи і на святі їхні молитви покладаючись, славимо Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога нашого навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця Тихона, який родом був з Малої Русі, чином воїн. Не терплячи насилля иновірних, переселився в царюючий град Москву і, роздавши маєтки свої убогим, постригся в чернечий чин, оселився на ріці Лух, зібрав учнів, прожив богоугодно й переставився до вічних осель.
Минуло ж багато років, знайдено було чесні його мощі, і багато від них зцілень буває тим, хто з вірою приходить.
