Menu

Житія святих на 28 Січня (15 січня за ст. стилем)

28.01.2020
366
0

Житіє преподобного отця нашого Івана Кущника


Також цього дня відзначають: Житіє преподобного отця нашого Павла Тивійського

У царювання благочестивого царя Лева Великого в Царгороді, що Новим Римом названий, був один воїнського чину чоловік сановитий, багатий і чесний, на ім'я Євтропій, що мав дружину Теодору. У нього були три сини, з них же двох на службу царську віддав і почесні їм сани виклопотав, третього ж, наймолодшого, на ім'я Іван, віддав на навчання книг і всієї риторичної і філософської премудрости. Мав же хлопець Іван дванадцять років, виявився дуже кмітливим, понад всіх однолітків своїх, що й самі вчителі дивувалися бистроті пам'яті його і дорослому в юному віці розуму. Не лише в зовнішній, але й у духовній філософії виявився винятковим, бо діяв у ньому Святий Дух. Покірним, незлобливим і смиренним був. І коли йому лишався після навчання час, то не в дитячих забавах, як же є звичай молодим, але в читанні богонатхненних книг вправлявся, до церков же Божих ревно поспішав на молитву. Уже-бо серце його божественної любови полум'ям зігріватися починало, і в повчанні його розгорявся вогонь. Якось, коли він на службу Божу збирався, трапилося одному ченцеві увійти в дім, в якому ж блаженний Іван навчався. Його ж побачивши, хлопець спитав, кажучи: "Звідки ти, отче? І куди йдеш?" Чернець же відповідав: "З обителі незасинаючих я, іду ж до Єрусалиму поклонитися Святим Місцям". [Обитель же та незасинаючих була у Витинії, краї східному, що в малій Азії збудував блаженний Маркелв.] Розгорівся ж духом Іван, почав розпитувати його про чернече життя, про молитву, і про піст, і про незасинаючі співи, і про инші подвиги та труди. Чернець же, бачивши хлопця чесного та розумного, розповів йому детально всі звичаї і устави монастиря свого. Іван же, розповіді ченця того уважно послухавши, сказав йому: "Чи повернешся ти, отче, знову до монастиря свого, чи в Єрусалимі перебуватимеш?" Чернець же відповідав: "Заповідь маю від ігумена мого повернутися, тому, якщо Господь захоче, поклонившися Святим Місцям, негайно повернуся". Тоді Іван, взявши за правицю ченця, сказав йому: "Слово маю до тебе духовне, отче". І відвів його на осібне місце, тоді сказав: "Послухай мене, отче, прошу тебе. І милосердний до мене будь, бо маю бажання велике втекти від неспокійного світу і працювати для Христа. Але батьки мої инакше про мене думають, люблять-бо мене більше, ніж старших братів моїх, і про якийсь для мене сан великий стараються, і одруженням мене поєднати хочуть. Я ж багато разів у церкві святій Слово Боже слухав і сам книги читав, розумію, що все, що у світі, є суєтне, одне лиш корисне: щоб, відвернувшися від світу, Христові в чернечому вашому образі служити. Заклинаю-бо тебе Богом, що хоче спасіння нашого: коли повертатимешся, візьми мене звідси і заведи до монастиря свого". Це почувши і поклик у ньому Божий зрозумівши, чернець із присягою пообіцяв, повертаючися, взяти його. І так розійшлися.

Після відходу ж ченця того до Єрусалиму, блаженний Іван євангельського життя наслідувачем бути хотів, просив батьків своїх, щоб спорядили йому Євангеліє, з нього ж Христових слів навчившися, зміг би Христові угодні діла чинити. Батьки ж таку сина свого до Божественного Писання ревність бачивши, раділи вельми і зразу найняли доброписця, щоб написав Євангеліє гарно. Тоді окували його золотом і камінням коштовним прикрасили, щоб не лише всередині написаних слів Христових насолода, але і зовнішня книги краса сина їхнього до уважного притягала читання. І так Євангеліє спорядивши, йому дали. Він же, прийнявши його з любов'ю, читав без лінощів і насолоджувався серцем словами Христовими, день за днем більшою до Бога любов'ю розпалюючись і ревно чекаючи з Єрусалиму ченця того, якому відкрив таємницю серця свого. Днів же багато минуло, прийшов з дороги очікуваний чорноризець. Його ж бачивши, Іван радий був вельми. І сказав йому чернець: "Ось, дитино, як я тобі обіцяв, повернувся до тебе, щоб взяти тебе, якщо хочеш, у монастир". Блаженний же Іван сказав: "Дякую Богові, який дав тобі повернутися здоровим і мені бачити знову твою святість. Ось-бо я в дорогу готовий, але що робитимемо, коли не захочуть батьки мої відпустити мене: знаю-бо матір свою вельми люблячу, і коли довідається, що хочу піти від них, сповнить землю сльозами і примусом мене утримає, і так обрубає бажання моє. Прошу-бо тебе, отче, ходімо таємно звідси, щоб ніхто зі знайомих моїх не довідався про відхід мій і не зрозумів про дорогу мою". Чернець же сказав: "Як же хочеш, дитино, так і зробімо, щоб виконав Бог бажання серця твого". І так пішли на берег моря до пристані кораблів і, знайшовши корабель, просили господаря, щоб відвіз їх до обителі незасинаючих. Господар же багато золота в них за те вимагав, говорив-бо: "Я чекаю, поки хтось наповнить корабель мій великим вантажем, щоб з того звичну плату прийняти". Спитав його Іван: "Скільки плати візьмеш за навантаження корабля свого?" Відповів господар: "Сто золотих прийму". І говорив йому Іван: "Почекай, брате, до трьох днів, і я найму корабель твій". І, порадившись з ним, відійшли. Сказав же Іван до ченця осібно: "Хоч найняти корабель є дорого, мені ж від батьків відійти так, щоб вони не довідалися, є ще дорожчим. Іду-бо до батьків і впрошу їх, щоб дали золота мені, ніби на якусь невідкладну потребу".

Чернець же відповів: "Іди, чадо, і Господь нехай скерує твою думку благу на Свою волю. Пішов же Іван до дому свого, сказав матері: "Пані мати моя, одного нині у вас хочу просити дару, але не смію". Мати ж мовила: "Проси, чадо моє, що хочеш". Іван же каже: "Всі однолітки мої, що зі мною вчаться, не раз, і не два, але багато разів кликали мене до себе на обід. Я ж ні разу не кликав їх до себе і не віддавав чести за честь, через що дуже соромлюся їх і не можу навіть в училище ходити через сором. Прошу-бо вас, дайте мені стільки грошей, скільки було б достатньо на почастунок моїм друзям". Мати ж мовила: "Почекай, дитино, до ранку, і скажу батькові твоєму, щоб дав тобі те, чого потребуєш". І сповістила всі слова Іванові, мужеві своєму. Він же, вельми люблячи сина, дав йому сто золотих — це ж було Божим провидінням, щоб добрий намір святого хлопця у здійснення прийшов. Давши-бо золото синові, батьки приставили до нього вірного раба, наказуючи йому уважно пильнувати, щоб хлопець не витратив того на непотрібне. Прийнявши сто золотих і наглядача, Іван радий був і пішов з ним до берега, говорячи: "Пошукаймо доброї риби, щоб купити її". Коли ж наближалися до корабля, відіслав приставника в училище, говорячи: "Іди подивися, чи збираються хлопці, і знову сюди до мене повернися". Коли ж відійшов наглядач, увійшов Іван у корабель із ченцем, і, давши господареві плату, рушили від берега і взялися плисти. Взяв же Іван і Євангеліє зі собою, яке батьки для нього зробили, і, читаючи його, утішався. Наглядач же повернувся з училища, шукав по березі Івана і не знайшов — подумав, що хлопець пішов додому. Прийшов до панів своїх і питав за Іваном, і зразу почали шукати його всюди, шукали ж багато днів не лише в Царгороді, але і в навколишніх місцях, і не знайшли ніде ж, і був плач і ридання велике в домі Євтропієвому за любим сином Іваном. Коли ж плив Іван по морю, Бог посприяв путі його, вивів вітри зі сховків Своїх і звелів їм дути на допомогу кораблеві, і скоро він пристав до святої обителі незасинаючих. У неї ж коли увійшли, розповів чернець той ігуменові Маркелу і братам все про хлопця Івана, з якою вірою і ревністю той шукає, щоб у чернечий одягнутися образ і працювати для Господа. Ігумен же, бачивши хлопця, що вельми юний був, сказав йому: "Дитино, не можеш чернечих понести трудів і постів, бо юний ти є. Ще ж і звичай у нас такий: не зразу постригати того, хто приходить, але спершу багато часу випробовувати його, чи лінивий і розбещений не виявиться. Якщо-бо хочеш з нами инокувати, годиться тобі спершу так, без чернечого образу, часу досить пожити і до життя нашого придивитися, і випробувати себе, чи можеш ти таке ярмо понести, чи ні". Блаженний же Іван впав до ніг ігуменові зі сльозами великими, кажучи: "Прошу тебе, отче, щоб нині постриг мене. Не на молодість мою дивися, але на ревне бажання, бо всім серцем жадаю в ангельський ваш одягнутися образ. Не відкидай-бо прохання мого, але задля Єдиносущної і Животворящої Тройці прийми мене і зарахуй до лику инокуючих". Ігумен же, дивлячись на таке його бажання і сльози і побачивши Благодать Святого Духа, що жила в ньому, зразу прийняв його, і постриг, і монастирські йому послушництва проходити та від досвідчених старців наставлятися звелів. Він же, отримавши те, що хотів, усе наказане йому з ретельністю і смиренням чинив, у чернечих себе вправляючи подвигах, день за днем від сили в силу переходив. І незабаром стільки в чеснотах досягнув, що й инших, котрі раніше инокували, перевершив, і для всіх був зразком безперестанної до Бога молитви, безвідмовного послуху, терпеливого й безмірного посту — часто-бо лише Пречистих і Животворящих Христових Таїнств причащанням живий був через багато днів, нічого більше не куштуючи, що й сам ігумен дивувався і говорив до нього: "Дитино, нащо, молодий, труди такі на себе взяв? Вважай, щоб від безмірного посту не ослаб тілом і не пошкодив свого здоров'я, непридатний станеш для майбутніх подвигів і для служби славослов'я Христового". Він же, зі звичним смиренням кланяючись, відповідав: "Пробач мені, отче святий, поганому рабові, і молися за мене, лінивого і знеохоченого, щоб подав мені Господь почати подвиг і щоб укріпив мою неміч".

Так блаженний Іван подвизався в обителі тій шість років, тоді повстав на нього ненависник добра і ворог — диявол, хотівши його в подвигах розслабити, і натягнути сіть ногам його, і повернути від такого доброго руху путтю заповідей Господніх. Вклав-бо йому думку про батьків, що жалісно зранювалося серце його, згадуючи, яку велику батько і мати любов до нього мають, і говорив йому помисел: "Що нині роблять батьки твої без тебе, яку велику мають скорботу, і тугу, і плач за тобою, бо, не повідомивши їх, пішов. Батько плаче, мати ридає, брати нарікають, родичі і близькі жаліють за тобою, і весь дім батька твого у печалі є через тебе. Ще ж і нагадував йому лукавий багатство і славу батьків, і почесті братів його, і всіляку мирську суєту на гадку йому приводив, день же і ніч безперестанно такими помислами бентежив його, що вже занеміг він тілом і ледь живий був. І від великої повстримности, і чернечих подвигів, і від бентеги помислів висохла, як глина, сила його, і тіло його було як бадилина, яку вітер хитає. Бачивши ж його знемагаючого, ігумен сказав йому: "Чи не казав я тобі, дитино, що Бог не потребує від рабів Своїх безмірного труду, але хоче, щоб кожен за силою своєю працював для Нього на славу імени Його святого. Ти ж, дитино, не послухав мене і ось вже знеміг, постячи без міри і піднімаючи тягар понад силу свою". Відповідав йому Іван: "Не піст мене висушив, отче, ані подвиг не розслабив мене, але помисли, що їх насилає мені лукавий. Вони ж довгий час вдень і вночі бентежать мене". І розповів ігуменові думки свої про батьків і про дім. Ігумен же сказав йому: "Чи не казав тобі спершу, дитино, що великі є подвиги чернецтва, і труди великі, і ворожі на нас повстання та спокуси невимовні?" Це сказавши, ігумен просльозився і плакав досить над Іваном. Бог же, що все на користь влаштовує, таємним якимось сповіщенням дав у серце ігуменові, щоб не боронив піти до батьків Іванові: мав-бо в ньому виповнити бажання свої. І благословив ігумен Івана, щоб ішов, куди хоче, наказав же йому пильнуватися уважно від ворожих сітей, щоб дорога його була безгрішна. Іван же говорив: "Якщо й до батьків своїх піду, проте і там, допомогою Божою і вашими молитвами, голову ворога мого зітру і неміч його покажу" . І пішов у келію свою готуватися до дороги. Не инакшим же було його приготування, а лише молитви, сльози, сердечні зітхання, коліносхиляння, щоб не передав його Господь у втіху ворогові, але Сам щоб скерував дорогу його за своєю доброю і досконалою волею, як же знає і як хоче. Зранку ж, прийшовши до ігумена, просив його, до ніг припадаючи, щоб не розгнівався на нього через його з монастиря відхід, але щоб дав йому на дорогу отче благословлення, подав йому святі свої молитви. Тоді ігумен, всю братію до себе зібравши, сповістив їм, що Іван відійти хоче від них, і молитися за нього їм звелів. Іван же говорив до братів: "Знаю, що диявол зі святого цього місця вивести мене хоче, щоб побачив я батьків своїх. Проте покладаюся на Бога, на святі ваші молитви, що і батьків побачу, і на диявола ногами своїми наступлю, і розтопчу його спокусу". Йшли ж усі до церкви, помолилися за Івана зі сльозами. Ігумен же, благословляючи його, сказав: "Іди, дитино, в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і май зі собою Господа нашого Ісуса Христа співмандрівником своїм, щоб і скеровував дорогу твою за Своєю волею". Також і всі отці, піднісши руки свої, благословили його, їх же поцілувавши, сказав: "Спасенні будьте, отці і брати, спасенна будь, благословенна спільното, спасенні будьте, добрі подвижники, що люб'язно мене прийняли у своє співжиття, без нього ж нині залишуся, недостойний з такими богоугодними людьми жити". І, це мовивши, вийшов з монастиря і пішов у путь свою.

Відійшовши ж трохи, десь на стадію одну, зупинився, повернувся назад і побачивши монастир, заплакав гірко, впавши ж на коліна, молився до Бога, ридаючи й омиваючи землю сльозами. І після молитви достатньої, вставши, знову пішов, поручаючи себе Богові і покладаючись на Його промисел і захист. У дорозі ж трапився йому один чоловік убогий, вбраний у рубища, до нього ж Іван святий сказв: "Бачу тебе, брате, що маєш одяг старий дуже і подертий, прошу-бо тебе, дай мені його, ти ж мій, кращий, візьми собі". Жебрак же радий був з того, зразу скинув рубища свої, віддав Іванові, той же, навзаєм, свій кращий одяг дав йому. Коли ж наблизився блаженний Іван до Царгороду, побачив здалеку дім батьків своїх. І кинувся лицем до землі, молячись і говорячи: "Господи, Ісусе Христе, не покидай мене". Був же вечір, і почекав на тому місці блаженний Іван, поки ніч настане. Опівночі ж, прийшовши перед ворота батьків своїх, знову кинувся на землю, говорячи: "Господи, Ісусе Христе, ось дім батька мого, його ж бачити я хотів, але щоб не відпав я через нього від благодаті Твоєї, молюся Тобі, Владико, пошли мені зверху допомогу і силу перемогти диявола і не допусти, щоб я ним подоланий і спокушений був, але дай мені на цьому місці добре життя моє закінчити". Коли так молився, пробув до світанку. Коли настав день, відчинилися двері, і вийшов з дому урядник, що старійшиною був над иншими рабами, і, бачивши жебрака, в рубища одягненого, сказав йому: "Хто ти такий і звідки? І чому насмілився прийти сюди? Іди звідси швидко, ось-бо господарі мої будуть виходити". Блаженний же Іван сказав до нього зі смиренням: "Ось, як же бачиш ти, чоловік убогий я, не маю де голови прихилити, прошу-бо тебе, пане мій, милосердний до мене будь і не відганяй мене звідси, але залиш мене в куті цьому перебувати, я-бо нікому ж ніякого не чиню зла, ти ж від самого Бога отримаєш милість, якщо помилуєш мене і не боронитимеш мені тут перебувати". Той же, змилосердившись над ним, залишив його там. Незабаром же вийшли батьки його з дому, ішли до палат царевих. Їх же бачивши, блаженний весь сповнився сліз і сказав до себе: "Ось волею Божою батьків своїх я бачу, але не утішишся, дияволе. Благодаттю-бо Господа мого ні за що не маю розжарені на мене твої стріли". І, знову зітхнувши, до Бога сказав: "Господи, Ісусе Христе, не покидай мене до кінця". І перебував там, у якомусь, що був при воротях, куті лежав, як Лазар чи як Йов на гноїщі. Батько ж його, бачивши жебрака бідного, що при воротах лежав, почав з трапези своєї посилати йому їжу, говорячи: "Велике є терпіння жебрака цього, що холод і негоду, мороз і дощ терпить без покрову, справді таких є Царство Небесне. Сильний же Бог і нас через нього спасти і тому послав його до нас, щоб, чинячи йому милість, і самі від Бога сподобилися помилуваними бути. Хто ж знає, чи не в такій убогості перебуває улюблений син наш Іван? Про нього ж не відаємо, де є, творімо-бо цьому жебракові те, що хотіли б, аби хтось творив для сина нашого". В один же із днів вийшла мати його за двір і, побачивши Івана вбогого, що в поганих рубищах валявся, погидувала ним вельми і сказала до слуг: "Відтягніть звідси огидного цього чоловіка, не можу-бо тут ходити, поки бачу, як він тут лежить". І зразу, взявши, слуги відтягнули його на инше місце. Блаженний же здалеку дивився на ворота дому батька свого. Якось-бо, бачивши, що вийшов із воріт урядник дому, прикликав його до себе і сказав: "Прошу тебе, пане мій, як же спочатку вчинив зі мною милість, так і нині змилосердися наді мною і зроби для мене малий курінь, щоб мене не бачила господиня ваша і щоб я мав невеликий від морозу захист".

Той же, послухавши прохання його, збудував скоро невелику хатчину. У ній же перебуваючи, святий молився безперестанно до Бога. Щодня ж батько посилав йому їжу, яку він, вдячно приймаючи, роздавав тим, що приходили до нього, иншим жебракам, сам-бо в голоді і спразі завжди перебував і висушив плоть свою великою повстримністю і постом настільки, що можна було кістки його порахувати. У такому терпінні преподобний Іван перебував три роки, не сповіщаючи батькам своїм, що сином їхнім є. Після трьох же років преблагий і чоловіколюбний Господь наш Ісус Христос, зглянувшись на смирення і терпіння раба Свого, явився йому у видінні, кажучи: "Радій, Іване, що, уподобився улюбленому учневі Моєму Іванові-дівственнику, що покинув все і в дівстві чесному пішов за Мною. Ось уже довершився біг твій і прийшов кінець багатьом болям твоїм, по трьох же днях до Мене прийдеш і в покоях праведних оселишся". Збудившись же із видіння, Іван почав з плачем молитися до Господа, говорячи: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що недостойного мене хочеш сподобити спокою праведних, але прошу Тебе, Владико, і батьків моїх згадай, і помилуй їх по великій милості Твоїй, і гріхи їхні очисти, бо Ти один благий і багатомилостивий". Так помолившись, прикликав вищезгаданого слугу батьків своїх, дому урядника, і сказав йому: "Від початку аж до цієї години милостивий до мене ти був, прошу тебе, пане мій, будь милостивий до мене до кінця. Одного ж прошу в тебе, піди скажи пані вашій таке: "Жебрак той, його ж від воріт відігнати веліла ти, просить тебе через мене, говорячи: "Не зневаж мене убогого, згадуючи Владику Христа, але благоволи прийти до мене, маю-бо щось важливе сказати тобі". Пішов-бо слуга, сповістив пані своїй слова жебракові, вона ж сказала: "Хіба жебрак має про що говорити зі мною? Я ж навіть подивитися на нього не можу — він же розмовляти зі мною хоче?" І розповіла мужеві про це. Муж же сказав: "Іди, жінко моя, не зневажай жебрака, жебраків-бо вибрав Бог". Вона ж не послухала його і йти не хотіла. Преподобний же Іван знову послав, говорячи: "Через три дні я помру. Ти ж, якщо бачити мене і розмовляти зі мною не схочеш, жаліти будеш вельми". Вона ж ніяк послухати жебрака не хотіла, проте боролася з думкою довго, говорячи собі: "Що хоче жебрак той сказати мені?" Потім ледве зволила піти до нього, чуючи про смерть, що зближається, і хочучи щось нове довідатися від нього. Вийшла-бо з дому і звеліла рабам своїм принести його перед себе. Не міг-бо преподобний Іван іти ногами своїми, бо хворий був вельми, через те принесений був перед матір свою і покрив лице своє, щоб вона його не впізнала. Почав же говорити до неї так: "Закінчилося вже служіння ваше, о пані, яке мені творили, і винагорода за милостиню приготувалася вам, як же казав Господь у Євангелії: "Що зробите одному з менших цих, Мені зробите". Я ж бо убогий і нічого не маю, благословення тобі одне залишити хочу, але спершу, прошу тебе, присягни мені, що зробиш те, що кажу тобі, і так благословення приймеш". Вона ж із присягою обіцяла йому зробити те, що скаже. Тоді преподобний Іван сказав: "Прошу тебе, пані, щоб після смерти моєї звеліла поховати мене на тому місці, де ж курінь мій. Не вели ж покривати мене иншим якимось одягом, але лише тими рубищами, в яких же нині є, не є бо достойний почеснішого місця і кращого одягу". Це мовивши, вийняв із середини рубища Євангеліє і дав їй, кажучи: "Ця хай буде тобі в житті цьому утіха і до майбутнього віку добра путь, тобі і твоєму мужеві, моєму ж панові".

Вона ж, прийнявши Євангеліє, обертала його, розглядаючи і говорячи: "Подібне воно на те Євангеліє, яке пан мій спорядив синові нашому". І побігла показати його мужеві своєму. Він же, пізнавши, сказав: "Справді, це те, а не инше, що дали любому синові нашому. Спитаймо його, звідки він має його, чи не знає про дитину нашу, Івана?" І, пішовши до нього обоє, питали, говорячи: "Заклинаємо тебе святою і живоначальною Тройцею, скажи нам, звідки Євангеліє це ти взяв? І де є син наш Іван?" Він же сердечного болю таїти і сліз стримати не міг більше, сказав: "Я син ваш Іван, і те є Євангеліє, яке ви мені дали. Я винен був у печалі вашій, але Євангеліє, яке ви мені дали, навчило мене Христа любити і носити в терпінні благе ярмо Його". Вони ж, це чувши, впали в голови йому й обняли його, плакали дуже довгий час. Охопила-бо їх радість, разом і біль серця, раділи, що знайшовся любий їхній син, боліли серцем, що в такій убогості й нужді опинився, і як до того часу не пізнали його, що перед воротами лежав. Збіглися ж до них усі сусіди, і друзі, і знайомі, і по цілому граді зразу розійшлася вість про віднайдення Іванове, і всі дивувалися, славлячи Бога. Коли це було, преподобний Іван передав душу свою в руки Господеві. Так-бо благоволив Бог, щоб життя Іванове на кінець світською не було забруднене честю і батьків любов'ю, але, щоб, відмовившися від світу ані не пізнавши дружби мирської, відійшов до премирних поселень. Через те взяв його до себе Господь. Мати ж, забувши присягу, скинула з нього старі рубища й одягла його в золототканий дорогоцінний одяг — і в ту годину раптово ослабла і хвора була дуже. Євтропій же, батько Івана, сказав: "Годиться нам вчинити волю сина нашого, не хоче-бо в такому дорогому одязі похований бути". І, скинувши з нього світський одяг, знову в ті ж жебрацькі рубища одягнули його — і зразу Теодора, мати Іванова, зцілилася і стала здорова, як же і перед тим. Чесні ж і святі преподобного Івана мощі, за проханням його, батьки поховали в шатрі тому, в якому жив. Після цього побудували над гробом його церкву, і притулок для подорожніх влаштували великий, і всі маєтки свої на пригощання подорожніх і прогодування убогих дали. Тоді й самі в мирі кінець прийняли, і поховані були в тій же створеній ними церкві, при гробі сина їхнього.

Таке було життя святого і преподобного цього Івана Кущника, такі подвиги і терпіння його, що заради Христа поніс, така його боротьба з дияволом. Його ж перемігши, прийме нині вінець чести на Небесах, у Церкві торжествуючих, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Пансофія, що в царювання Деція від Августалія Олександрійського за Христа постраждав.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії