Menu

Житія святих на 27 червня ( 14 червня за ст. стилем)

27.06.2020
424
0

Житіє і чуда святого пророка Єлисея


Святий пророк Єлисей родом був із града Авел-Мехоли, син Шафата, із племені рувимського. Ще з народження чудотворцем великим був явлений. Коли ж бо він народився, телиця бездушна золота в Силомі, що далеко від Єрусалиму, їй же ізраїльтяни, що були в ідолопоклонництві, приносили жертви й поклонялися, наче богові, у саму годину Єлисеєвого народження заревіла так сильно, аж голос її було чутно в Єрусалимі, через що всі вельми дивувалися. Один єрей, Духа Святого сповнений, мовив: "Пророк Божий великий народився нині, який має зруйнувати зроблених руками і розбити сильних".


Коли ж став він мужем дорослим і в дівственній чистоті життя своє задля кращого богоугодження проводив, покликаний був від Бога пророкувати таким чином. Коли орав Єлисей землю дванадцятьма парами волів, святий пророк Ілля був на горі Хорив, розмовляючи з Богом. І звелів Бог Іллі, щоб ішов помазав Єлесея замість себе на пророка. Пішов же Ілля святий, побачив, що Єлисей оре, — і поклав на нього плащ свій, й оголосив йому волю Господню, і назвав його пророком, і вслід за собою йти звелів. Єлисей же, зразу все покинувши, готовий був усім серцем іти за Божим пророком святим Іллею. Лише просив його, аби дозволив йому йти додому поцілувати батька та матір. І дозволив йому Ілля. Той же пішов, взяв одну пару волів, якими сам орав, і заколов їх, і рало порубав на дрова і на вогонь поклав, і спік м'ясо, і поклав перед людьми, що трапилося їм там бути, і сусідами. Почастувавши їх, попрощався з батьком і матір'ю, і пішов услід за Іллею, і служив йому, повчаючись від нього бачити багато тайн Божих. І став, благодаттю Божою, пророком, не меншим, ніж учитель і наставник його Ілля святий. Коли ж хотів Бог раба свого Іллю взяти на вихорі вогненною колісницею на небо й переселити його в рай, велів Ілля Єлисею, аби сказав, якого дару в Бога просить, — його ж попросив би для нього він, Ілля, молитвою своєю. "Проси, — казав, — щоб зробив я щось для тебе, перед тим як буду взятий від тебе". Єлисей же не просив якоїсь тимчасової земної речі: нічого не потребував на землі той, хто покинув все Бога ради, духом же й тілом убогим був: ані здоров'я тіла і довгих днів не просив: не хотів у дочасному житті довго перебувати, сподіваючись успадкувати життя вічне, — попросив подвійної благодаті Святого Духа, що у святому Іллі була. "Аби був, — казав, — Дух, що в тобі, подвійно в мені", тобто дар пророкувати і дар чудотворення, щоб людей, які заблукали від Бога, пішли за Ваалом, і словом пророчим навчати, і чудотворенням утверджувати, і до єдиного Бога істинного знову навертати. Й отримав прошене, сказав до нього Ілля: "Коли побачиш, що мене забрано від тебе, буде тобі так". І було: коли вони йшли і розмовляли, з'явилася перед ними колісниця вогненна з кіньми вогненними і розділила обох. І взятий був Ілля вихором на небо, і дивився Єлисей, і гукнув: "Отче, отче, коліснице Ізраїлева і коні її!" Наче кажучи: "Як колісниця возить на собі вантаж і вагу людську, так ти, о отче, обтяжених гріхами ізраїльтян, як сильний немочі немічних носив і терпів. І як же візник править запряженими в колісницю кіньми, так ти, отче, правив царями і князями земними, запряженими в народну упряж, наче коні в колісницю". І не бачив більше Єлисей вогненної тої колісниці, яка далеко від очей його з Іллею у висоту піднялася. І почав плакати за ним, як за батьком своїм, роздираючи ризи свої. І побачив у висоті плащ святого Іллі, що спускався і покрив його. І прийняв його на утіху своєї печалі і на знамення отриманого подвійного духа Іллі. І мав його в себе як найдорожчий скарб чи як коштовну царську порфиру. І нею, як раніше Ілля, зробив таке чудо: коли хотів ріку Йордан перейти, вдарив плащем об воду — і розступилася вода, і перейшов Єлисей по сухому. Бачили те сини пророчі, що в Єрихоні мешкали, мовили один одному: "Ось спочиває дух Іллі на Єлисеї". І прийшли й поклонилися йому. Святий же Єлисей, прийшовши до Єрихону, пробув там якийсь час. І казали йому мужі градські: "Ось життя міста нашого добре, як же бачиш, пане, але води погані, через них же й земля неплідна". І сказав Єлисей святий: "Принесіть мені відро нове й насипте в нього солі". І зробили те мужі. Він же взяв відро, вийшов до витоку води, насипав там солі й мовив: "Так говорить Господь: зцілюється вода ця і вже не буде від неї смерти й неплідности". І зцілилися води єрихонські за словом Єлисея. Після того Єлисей святий з Єрихону пішов до Ветил-граду. Там люди ізраїльські відступили від Бога й поклонялися ідолам. Коли зближався до града, діти малі, що бавилися біля мурів, побачили пророка святого, з лисою головою, й почали насміхатися з нього, кажучи: "Іди, лисий, іди, лисий". Святий же, поминувши їх, оглянувся і побачив, що біжать за ним і те саме, насміхаючись, викрикують, — тоді прокляв їх іменем Божим. І тут вийшли з лугу дві ведмедиці й розшматували з них сорок дві дитини, инші ж ледве втекли до граду. Цю кару Божий пророк праведним судом навів на тих дітей, і лихослів'я їхнє покаравши, і зупиняючи, аби, дорослого віку дійшовши, гіршої вдачі не були, і батькам їхнім за ідолопоклонництво помсту чинячи, і навчаючи, щоб у добрій настанові виховували дітей своїх — аби їм знати, як боятися Бога й шанувати чесно Його слуг. І пішов звідти святий на гору Кармельську, і з Кармелю повернувся в Самарію.

У той час піднялися ізраїльтяни на боротьбу проти моавитян з такої причини. Цар моавитянський, його ж земля вельми багата була стадами худоби, давав цареві ізраїльському щороку данину — сто тисяч ягнят і сто тисяч овечих рун. Коли ж помер Ахав, цар ізраїльський, Меса, цар моавитянський, відступив від Ізраїля і перестав давати звичну йому данину. Тоді Йорам, син Ахава, який царював над Ізраїлем у Самарії і нечестя батьківського тримався, зібравши військову свою силу, ще ж і Иосафата богоугодного, царя Юди, із Єрусалиму на допомогу собі прикликавши, також і царя едомського, підручного собі, взявши, пішов на Моава шляхом пустельним едомським. З провидіння Божого був у полках і святий пророк Єлисей. Йшли ж ті три царі з полками своїми сім днів, не було води для людей і худоби, і вже знемагали всі від спраги. І сказав Йорам, цар ізраїлевий, зітхаючи: "Зібрав нас Господь, трьох царів, аби віддати в руки Моава". Цар же юдейський Йосафат мовив: "Чи нема тут у полках якогось пророка Господнього, щоб ми попросили через нього Господа?" І відповів один отрок царя ізраїлевого, кажучи: "Є тут Єлисей, син Шафата. Він був слугою Іллі-пророка, лив воду на руки його". І сказав Йосафат-цар про Єлисея: "Є в тому мужі слово Господнє". Тому всі три царі прийшли до святого Єлисея і просили його, аби помолився до Господа і щоб відкрилося йому про них. І мовив святий Єлисей до Йорама, царя ізраїлевого: "Що мені й тобі, ти йди нині до пророків батька свого Ахава і до пророків матері своєї Єзавелі — їх спитай, хай скажуть, що має з вами бути". Йорам же, цар ізраїлевий, зі смиренням сказав до нього: "Для того Господь зібрав нас, трьох царів, аби передати в руки Моава?" І сказав йому Єлисей: "Живий Господь, перед силою якого стою, що якби не шанував богоугодного царя Иосафата, не зважав би на тебе й не поглянув би на тебе, ідолопоклонника. Проте приведіть мені співака". І привели до нього співака-левита, що добре умів Псалми Давидові співати. Коли ж той співав Давидові псалми, була рука Господня (тобто Духа Святий) на Єлисеї, і сказав: "Викопайте нині потоки і ями глибокі, бо так говорить Господь: не побачите вітру, ані дощу, а потоки і ями водою наповняться, і будете пити ви, і люди ваші, і худоба ваша. Ще ж і Моава передасть Господь у руки ваші, і переможете силу його, і зруйнуєте кожен град міцний, і всі дерева багатоплідні позрізуєте, і кожне джерело води перекриєте каменем і землею, і цілу землю моавитянську пустелею зробите". І збулися ті всі слова пророчі, бо зранку в час жертви, яку благочестивий цар єрусалимський Йосафат щодня приносив Богові через священичі руки, побачили всі люди води, що Божим велінням текли по едомському шляху. Вони спершу в полк Йосафата прийшли, тоді й в инші, і наповнили всі ями, і потоки, і долини, і все зело намочилося й було вологе. Пили й охолодилися водою всі досить, пішли на Моава, і вразили силу моавитянську раною великою, і цілу землю ту повоювали, і спустошили, за словом Божого пророка, і з торжеством до себе повернулися.

Після цього вдова одна, що була жінкою одного із синів пророчих, возвала до Єлисея, кажучи: "Раб твій, мій муж, помер, його ж добре знаєш, що рабом був, що боявся Господа, нині ж приходить позикодавець, йому ж муж мій заборгував багато, і, нічого не знайшовши, що в мене, убогої, можна було б взяти, хоче двох синів моїх, котрих на втіху вдівства свого, як дві зіниці очей моїх маю, у рабство собі забрати". Так жінка та перед пророком голосила. Називає її дехто дружиною Авдія-пророка, урядника дому Ахава, який заховав сто пророків Божих перед мечем цариці Єзавелі, годував їх у час голоду, і все майно своє на те витратив, і в позикодавців заборгував. Помираючи ж, залишив жінку і дітей на промисел Божий, звелів їм на Господа безсумнівну мати надію. Святий же пророк Єлисей, змилосердившись над нею і дітьми її, сказав: "Що хочеш, щоб я зробив для тебе? Що маєш нині у домі своєму, розкажи мені". Вона ж мовила: "Нема в раби твоєї нічого в домі, тільки трохи єлею в посудині". І сказав їй святий: "Іди і позич у сусідів своїх посуду порожнього багато і повертайся до свого дому з синами своїми. Налий з олії твоєї потрохи у весь посуд — і будеш мати наповнений". Пішла жінка, зробила так. І попросила посуд, занесла до свого дому, замкнула двері за собою і налила зі своєї посудини у посуд попрошений. І сини її підійшли, помагали їй, подаючи посуд, і не закінчувалася олія в її посудині, як з джерела текла. Коли ж наповнилися всі посудини, сказала жінка до синів своїх: "Підсуньте мені ще посуду". І сказали сини: "Нема вже більше порожнього посуду". І зупинилася олія. І побігла жінка радісно, сповістила про те чоловіку Божому. І сказав до неї Єлисей: "Іди продай олію і заплати борги позикодавцям своїм, а те, що залишиться, — їж із синами своїми".

Після цього йшов якось святий пророк Єлисей через град Шунем, і тут жінка якась чесна затримала його, щоб з'їв хліба в домі її. І пригостила чоловіка Божого сердечно. Випадало йому багато разів через град той ходити: коли йшов з Кармеля до Йордану, чи в Галгали, чи в Єрихон, чи звідти на Кармель повертався. І заходив у дім жінки тої їсти хліб, бо була благочестива й добродійна. І сказала та жінка до мужа свого: "Я розумію, що той чоловік, який часто переходить через град цей, Божий і святий. Збудуймо йому світлицю малу, і поставмо ложе, і трапезу, і престол, і свічник, аби, коли з дороги заходить до нас, мав свій покій". І було так. Гостив там пророк святий, коли траплялося йому в граді тому бути. Якось, коли відпочивав чоловік Божий у тій світлиці, для нього збудованій, думав, як би віддячити гостинній жінці тій, бачив-бо велику її добродійність. І сказав до Гіозія, отрока свого: "Приклично до мене сумаїтянку цю". І прикликав хлопець. І сказав до неї чоловік Божий: "Вділила ти нам гостину свою, що віддам тобі? Може, є в тебе якесь слово до царя, чи князя, чи воєводи?" Вона ж сказала: "Нема в мене жодної потреби, посеред людей-бо своїх живу". Коли ж пішла від нього, сказав святий до Гіозія: "Чим віддячусь за благодіяння жінки цієї?" І сказав до нього Гіозій: "Ось нема в неї дітей, а муж її старий, помолися за неї до Бога, хай подасть їй спадкоємця — сина". І зробив те угодник Божий, возніс за неї гарячу молитву до Бога і прийняв сповіщення. Сказав до отрока свого: "Приклич до мене знову сумаїтянку". І прикликав її отрок. І сказав до неї чоловік Божий: "У той час і в ту годину зачнеш сина". Вона ж, поклонившись, мовила: "Прошу тебе, пане мій, не обдури мене, раби своєї". Святий же переконував її повірити неоманливому слову. І після цього зачала жінка, і, коли настав час, народила сина, і вигодувала його. Одного року в час жнив вийшов хлопчик до батька свого і до женців. Трохи там затримався, сказав до батька: "Голова мене болить". Батько ж сказав до слуги: "Неси його до матері". І поніс слуга хворого хлопця в дім до матері, лежав він на колінах матері до полудня і помер. Вона ж, взявши мертвого, понесла до світлиці пророка, поклала на ложе й вийшла, зачинивши двері. Прикликала мужа свого, нічого йому не сказала про смерть сина, але попросила його, кажучи: "Пошли зі мною одного отрока й одне осля, хай піду до чоловіка Божого на Кармель і повернуся швидко". І сказав до неї муж: "Чого до нього підеш, адже нині не новий місяць ані не субота (у ті дні до святого пророка Єлисея, що на Кармельській горі перебував, збиралися люди, аби славословити Бога і на повчання). Жінка ж мовила: "Хоч і не субота ані не новий місяць, проте піду". І пішла з поспіхом. Коли зближалася вона до гори Кармельської, пізнав чоловік Божий прихід її і сказав до Гіозія, отрока свого: "Ось сумаїтянка іде, вийди їй назустріч і скажи їй: "Мир тобі, мир мужу твоєму, мир дитині твоїй". Вона ж сказала: "Мир". Прибігши до святого Єлисея, жінка припала до нього, схопила його за ноги. І підійшов Гіозій, хотівши забрати її, та сказав Єлисей: "Залиш її, бо душа її прескорбна нині, Господь утаїв від мене печаль її і не сповістив мені". І сказала жінка: "Хіба просила я сина в Господа мого, хіба не сам ти, пане мій, випросив для мене його в Бога? Я ж казала тобі: "Не обманюй раби своєї", — і нині син мій помер". Розчулився над нею чоловік Божий, дав палицю свою Гіозієві і велів, аби той скоро йшов і поклав палицю на померлого хлопця. Мати ж померлого хлопця, не задоволена тим, мовила до святого пророка: "Живий Господь, і жива душа твоя, не залишу тебе". І, вставши, святий Єлисей пішов услід за нею. Гіозій же випередив його, поклав палицю на лице хлопцеві — і не було голосу ані послуху. Повернувся, зустрів чоловіка Божого і розповів йому, що не встав хлопець. Прибув же святий пророк Єлисей у град і в дім тої жінки, зайшов до світлиці, де хлопець померлий лежав на ложі його. Замкнув Єлисей святий двері, помолився до Господа, ліг на хлопця, поклав уста на уста його, очі свої на очі його, руки свої на руки його і ступні свої на ступні його — і дмухнув на нього, і зігрілося тіло хлопцеве. Встав пророк і, походивши по покої тому, знову підійшов і схилився над хлопцем сім разів. І розплющив хлопець очі свої. Покликав Єлисей Гіозія, сказав йому: "Приклич мені сумаїтянку". І прикликав її Гіозій, і сказав до неї Єлисей: "Візьми сина свого". І впала жінка до ніг чоловіка Божого, кланяючись йому до землі. І взяла сина свого живого, радіючи і хвалячи Бога.

Звідти пророк Божий Єлисей пішов у Галгали, де колись люди ізраїльські, ідучи в землю обітовану, переходили ріку Йорданську. Затримався ж Єлисей святий у Галгалах. Був голод у землі тій. Сини пророчі, учні його, перебували при ньому, наслідуючи богоугодне в чистоті й безкорисливості життя його — на подобу ченців у новій благодаті. Чоловік Божий та учні його перебували на окремому місці безмовному. І сказав Єлисей одному зі слуг своїх: "Постав цебро велике на вогонь і звари страву для синів пророчих (було ж їх коло ста мужів). Вийшов же один з них на поле збирати дике зілля і знайшов дикий плід, на виноград подібний, що колокинтиди називався, гіркий безмірно, через що дехто називав його жовчю землі. Є й для здоров'я шкідливий той плід, хоч і на ліки почасти придатний. І якщо хтось без певної міри його з'їсть, то помре. Збирач не відав про шкідливу силу того плоду, набрав повний поділ і всипав у казан до страви. Коли ж страву ту було поставлено перед синами пророчими і почали її їсти, відчули гіркоту, разом і шкоду, і закричали до святого, кажучи: "Смерть у цьому казані, чоловіче Божий!" І перестали їсти, бо неможливо було. Святий же Єлисей звелів всипати в цебро трохи борошна. Не борошном шкідливість виганяв, але чудотворення своє прикривав — солодкою стала страва, і шкода на лік перетворилася. І їли всі, і наситилися, і були здорові. Прийшов же до святого Божого пророка один боголюбивий муж із града Ваал-Шаліша. І приніс хліби малі ячмінні з першовижатого ячменю — двадцять хлібин. І звелів чоловік Божий поставити хліби ті перед учнями своїми. Сказав до нього отрок його: "Не досить святим мужам цих малих хлібів". Святий же мовив йому: "Постав перед ними, хай їдять. Так-бо говорить Господь: "їсти будуть і не забракне їм". І було так: сто мужів їли до ситости, і залишилося багато окрайців, за словом Господнім, мовленим устами пророка.

Воєводою всієї військової сили у царя асирійського був князь сильних, на ім'я Нейман, муж великий перед паном своїм, царем асирійським, хоробрий і щасливий у бою. Прокажений був дуже, проте не знаходилося лікарів, які могли б його вилікувати. Воїни сирійські полонили в землі Ізраїлевій малу дівчинку, привели її до Сирії і дали жінці воєводи свого Неймана. Та дівчинка чула від батьків своїх про святого пророка Єлисея і про великі чуда Божі, що відбуваються через молитви його. І сказала пані, котрій служила: "Якщо б пан наш був у пророка, що в Самарії, добре б йому було, бо пророк Божий очистив би його від тої хвороби". Ті слова дівчинки жінка Нейманова сповістила самому Нейманові, кажучи: "Так і так говорить дівчинка із землі Ізраїлевої". Нейман же пішов до царя свого і просив, щоб відпустив його в землю Ізраїльську, у Самарію, до пророка Божого на зцілення. Цар же не лише не боронив йому туди йти, але й лист від себе до царя Ізраїля Йорама, сина Ахави, дав. Взяв Нейман десять талантів срібла, і шість тисяч золотих, і десять пар одягу на зміну гарного — це ж усе в дар Божому чоловікові. Пішов у землю Ізраїлеву і віддав цареві Иорамові від царя свого послання, у якому ж написано було так: "Ось нині, коли прийде цей лист мій до тебе, знай, що послав я до тебе Неймана, раба мого, щоб очистив ти його від прокази". Цар же Ізраїлевий Йорам прочитав листа царя асирійського, засмутився вельми і роздер ризи свої, кажучи: "Хіба я Бог, що може умертвлювати й оживляти, що прислав до мене мужа прокаженого, аби я очистив його від прокази? Але розумійте і побачите далі, що шукає він на мене причини, аби піти війною". Довідався святий пророк Єлисей, що цар смутний і роздер ризи свої, і послав до нього, кажучи: "Чого сумуєш і ризи свої роздер? Хай прийде до мене нині Нейман і хай зрозуміє, що є пророк Божий в Ізраїлі". Прийшов же Нейман на конях і колісницях і став при дверях дому Єлисеєвого, і послав до нього святий Єлисей слугу свого, кажучи: "Іди обмийся сім разів у Йордані — і зміниться тобі тіло, й очистишся". Розгнівався Нейман і пішов, кажучи: "Я думав, що сам вийде до мене, і, ставши наді мною, прикличе ім'я Бога свого, і покладе руку свою на рани мої, і очистить проказу. Він же до Йордану йти велить мені, наче ріки Дамаску Авана і Фарфар не кращі від Йордану і всіх вод Ізраїля, щоб я в них омився й очистився?" Те кажучи, пішов із Самари в гніві. Радили йому отроки, щоб не чинив непослуху пророкові Божому, і казали: "Коли б велике якесь слово сказав тобі пророк, чи ти не виконав би його веління? Нині ж це мале звелів тобі: обмийся в Йордані й очистишся — ти ж не хочеш послухати". Прийняв Нейман пораду отроків своїх і до ріки Йорданської зблизився, зійшов з колісниці й занурився в Йордан сім разів, за словом чоловіка Божого. І стало тіло його як тіло дитини малої, й очистилося від прокази. І повернувся знову до святого Єлисея, він сам і весь почет його. Ставши перед ним, мовив: "Нині я зрозумів, що нема Бога у всій землі, лише в Ізраїлі, прийми тому від раба свого ці дари, які я приніс тобі". І дав Нейман чоловікові Божому золото, срібло й одяг. Святий же Єлисей сказав: "Живий Господь, перед яким я стою, що нічого не прийму". І змушував Нейман пророка, аби взяв принесене. Той же не слухав його — не взяв. І сказав Нейман до святого: "Якщо нічого не хочеш взяти від мене, то дай мені, рабові своєму, тягар із землі цієї чорної, скільки дві пари волів можуть повезти. Хай привезу в дім мій, зроблю з неї вівтар для Господа, Бога Ізраїля, бо відтепер раб твій не принесе жертви і всепалення богам иншим, лише одному Богові істинному". Святий же Єлисей не боронив йому взяти прошеного і відпустив з миром. Коли ж пішов Нейман від чоловіка Божого Єлисея, отрок Єлисеїв Гіозій сказав собі: "Ось пан мій, відраду вчинивши Нейманові, сирійцю цьому, не взяв з рук його принесених дарів. Живий Господь, що я маю наздогнати його і взяти від нього щось". І встав Гіозій, побіг услід за Нейманом, і бачив Нейман, що біжить за ним, — повернувся з колісницею назустріч йому. І сказав Гіозій: "Мир тобі". Також і Нейман відповів йому "Мир". Знову Гіозій мовив: "Пан мій послав мене до тебе, кажучи: "Ось нині прийшли до мене два отроки з гори Єфремової, від синів пророчих, дай-бо для них талант срібла і дві зміни одягу". І поклав Нейман два таланти у два мішки і дві зміни риз, завдав те на плечі двом отрокам своїм і послав з Гіозієм. Прийшов з ними Гіозій до себе в присмерку вечірньому, взяв від них принесене, відпустив їх, а дари зачинив у хатині своїй. Сам пішов, став перед паном своїм, і сказав йому святий Єлисей: "Звідки ти прийшов, Гіозію?" І сказав Гіозій: "Не ходив раб твій нікуди". І сказав йому Єлисей святий: "Чи не ходило серце моє з тобою і не бачило, як повертався муж колісницею своєю назустріч тобі, і прийняв ти від нього срібло й одяг, і хочеш купити за те срібло вертогради, й оливні сади, і виноградники, й овець, і волів, й отроків, й отроковиць. Ось-бо проказа Нейманова хай прилипне до тебе і до насіння твого навіки". І вийшов Гіозій з-перед лиця Єлисеєвого прокажений, наче сніг.

Якось сказали сини пророчі до святого Єлисея: "Ось місце, де ми живемо перед тобою, затісне для нас. Ходімо тому до Йордану й візьмімо звідти кожен по колоді одній — зробимо собі житло, щоб перебувати тут". І сказав святий: "Ідіть". Мовив йому один із них: "Йди і сам, отче, з рабами твоїми". Встав чоловік Божий і пішов з ними. Коли прийшли до Йордану, зрубали дерево. Один з них відрубував колоду — і тут залізо спало з топорища і впало у воду. Закричав він: "О Господи мій, цю сокиру я позичив у друга!" Спитав тоді чоловік Божий: "Де впало залізо?" І показав він йому місце. Святий же, зламавши дерево, кинув його у воду — і сплило залізо. І мовив святий до лісоруба: "Візьми його сам". Той же простягнув руку і взяв його. Така була того святого мужа в Бозі сила, що й природній тягар заліза міг перетворити в легкість: залізний сікач, як листок з дерева, плавав по воді. Бачив же й те, що на відстані, наче те, що перед очима його відбувалося. Багато разів цар сирійський, йдучи на Ізраїль війною, радився з воєводами своїми, кажучи: "На місце те чи инше перейдімо і зробімо засідку на царя ізраїльського". Святий же Єлисей, передбачивши те, посилав до царя Ізраїлевого, кажучи: "Побережи себе, не йди на те місце, бо там сирійці на тебе засідку зробили". Цар же посилав туди довідатися, чи правда, і, довідавшись, пильнував себе уважно здалеку. Пославши воїнів своїх, нападав несподівано на сирійців і перемагав їх. Це ж було не раз і не два. І збентежився цар сирійський: прикликавши отроків своїх, сказав до них: "Чому не скажете, хто таємно сповіщає мої таємниці цареві Ізраїля і передає мене в руки його?" І сказав один з отроків його: "Ні, пане мій, царю, не від нас це трапляється, але пророк Єлисей, що в Ізраїлі, сповіщає цареві Ізраїля всі слова, які таємно в ложниці своїй говориш". І сказав цар сирійський: "Ідіть довідайтеся, де пророк той, щоб, пославши воїнів, я привів його перед себе". І сповістили йому, кажучи: "Ось у Дотані нині перебуває". Послав туди цар коней, і колісниці, і силу важку — прийшли вночі й оточили град. Рано-вранці раб Єлисея, вставши, вийшов і побачив, що сила сирійська обступила град з багатьма кіньми й колісницями. І сказав отрок до Єлисея: "О пане, що нам робити?" І сказав йому Єлисей святий: "Не бійся, бо більше з нами, ніж з ними". І помолився Єлисей до Бога: "Господи, відкрий нині очі отрока Твого, хай побачить силу Твою". І відкрив Бог очі отрокові, і побачив той: гора навколо Єлисея була повна коней і колісниць вогненних. Вийшов святий Єлисей з отроком своїм із града назустріч сирійцям, і вони дійшли до нього. Помолився Єлисей до Господа і сказав: "Врази, Господи, народ цей небаченням". І вразив їх Господь небаченням, за прошенням Єлисея. Сказав до них Єлисей: "Це не той шлях і не той град, до якого йдете, але ходіть за мною — я заведу вас до мужа, якого шукаєте". І завів їх у Самарію. Коли увійшли в Самарію, помолився Єлисей, кажучи: "Господи, відкрий їм очі, хай побачать, де вони". І відкрив Господь очі їхні, і бачили, що були посеред Самарії. Довідався про них цар, побачив їх і спитав Єлисея святого: "Чи велиш, отче, щоб розбив їх?" Відповів святий: "Не стратиш їх, бо не ти привів їх сюди ані зброєю своєю не полонив їх. Але дай їм їсти і пити, хай їдять і п'ють. І відпусти їх, хай ідуть до пана свого". Поставив цар перед ними багату гостину, і їли, і пили, і пішли до царя свого, і більше постановили не приходити із Сирії в землю Ізраїля.

Коли після цього досить часу минуло, Венадад, цар асирійський, підняв війну на Йорама, царя ізраїльського. Зібрав ополчення своє і прийшов, обсів Самарію, стольний град царів Ізраїля, де ж був і святий пророк Єлисей. І був голод великий у граді, що вбогі люди й дітей своїх їли. Якось, коли цар Ізраїля по мурі градському ходив, жінка одна крикнула до нього, кажучи: "Спаси мене, пане мій царю". Відповів їй цар: "Якщо тебе не спасе Господь, то як я спасу тебе? Чи із засіків, чи з току дам тобі їсти? Проте скажи, чого потребуєш". Вона ж почала скаржитися на товаришку свою, кажучи: "Ця жінка сказала до мне: "Дай мені сина свого, немовля, хай з'їмо його нині, а завтра мого сина з'їмо". І спекли ми сина мого, і з'їли. І сказала я їй на другий день: "Дай сина твого, і з'їмо його". Вона ж сховала сина свого". Почув цар Ізраїля слова жінки, роздер ризи свої і розгнівався вельми на пророка Божого Єлисея, що той радою своєю стримував його, аби не корився цареві асирійському і не давав град у руки його, але чекав допомоги Божої. І сказав цар: "Так хай зробить мені Бог і так хай додасть мені, якщо буде Єлисей з головою своєю нині". І зразу послав ката відтяти голову пророкові. Чоловік же Божий сидів у домі своєму, і старці ізраїльські сиділи з ним. І сказав святий до них: "Чи не знаєте, що цар Йорам, син убивці Ахава, який убив невинного Навудія, послав спекулятора, аби прийшов сюди і відтяв голову мені. Але зачиніть двері міцно і не пустіть його сюди, допоки і сам пан, що послав його, за ним не прийде. І послухайте, чи не чутно кроків пана його вслід за ним". Коли це святий говорив, наздогнав цар посланого ката, бо зразу розкаявся у словах своїх. І побіг сам швидко вслід за посланим, аби не виконував наказу його: знав, що святий Єлисей-пророк і невинний, й ізраїльському царству потрібний, бо багатьом благодіяв. Прийшов цар до пророка Божого, сказав: "Ось яке зло від Господа допустилося на нас. І що далі чекати маємо від нього? Передам град цареві асирійському, і поклонюся йому, щоб не вимерли ми всі з голоду, бо краще нам живими бути, скорившись йому, ніж, чинячи спротив, загинути з голоду". Святий же пророк Єлисей до царя і до всіх, що там були, сказав: "Почуйте слово Господнє. Так говорить Господь, що в годину цю ранку міра муки пшеничної буде за один статир, і дві міри ячменю за один статир у воротах Самарії (статир — гріш, який дорівнює чотирьом драхмам чи двадцятьом мідякам)". І відповів тристат, наближений до царя, і сказав до Єлисея: "Навіть якщо відкриє Господь хліби небесні, то не буде так, як ти кажеш". І сказав йому святий Єлисей: "Ось ти побачиш своїми очима те, проте того хліба не маєш їсти". Утішився трохи цар, пішов у палати свої. Коли тої ночі молився Єлисей святий до Господа Бога за звільнення града, послав Бог збентеження полку асирійському: почули вони голос зброї, й іржання коней, і голос сили великої. І сказали один одному: "Ось нині найняв на нас цар Ізраїля царя хіттейського, і царя єгипетського, і прийшли на нас із силою своєю". Сповнилися тому асирійці страху великого й мовили: "Утікаймо звідси, біжімо". І, вставши вночі із царем своїм, втекли — і залишили сіни свої, і коней, й ослів, і все, що в стані їхньому було. Самі лише душі свої рятуючи, втекли. Тої ж ночі чотири мужі прокажені, що при воротях града сиділи, сказали один одному: "Чого тут сидимо й чекаємо смерти? Якщо увійдемо в град, то помремо від голоду, якщо тут сидітимемо, то однаково помремо. Тому увійдімо в полк асирійський, і, якщо лишать нас жити, живими будемо, якщо ж уб'ють, то хай помремо й не будемо більше терпіти страждань у житті цьому. Краще нам від меча загинути, ніж від голоду". Так порадившись, встали й увійшли в полк асирійський, коли пітьма нічна все покрила. Увійшовши, не знайшли жодної людини, і пройшли через полк, і нікого не бачили, і дивувалися. Увійшли ж в один намет — і їли, і пили, і взяли звідти срібло, і золото, й одяг, і пішли сховали. І зайшли в наступний намет — взяли звідти, що хотіли й скільки нести могли, і сховали. Тоді сказали собі: "Недобре ми чинимо нині, день-бо цей — день благовіщення, а ми мовчимо. Якщо залишимося тут до світла ранкового, виявимося винні в грісі. Ходімо в град, сповістимо в граді. І в домі царевому". І пішли до воріт града, і сказали сторожі: "Ми заходили в полк асирійський, і не було там ані мужа, ані голосу людського, лише коні прив'язані, й ослята, і сіни їхні зі всім багатством". Набрамна ж сторожа сповістила те в дім царя. Вставши вночі, сказав цар до отроків своїх: "Скажу вам підступ асирійців, що вони нам нині зробили: зрозуміли, що ми голодні, вийшли зі стану свого і ховаються десь на полі, кажучи: "Хай вийдуть з града голодні, і візьмемо їх живими, і в град увійдемо". Отроки ж радили цареві, аби послав довідатися, чи то правда. І послав цар Ізраїля двох вершників, які, увійшовши в полк і нікого не знайшовши, побігли услід асирійцям аж до Йордану. І був шлях увесь усіяний одягом і зброєю, яку кидали асирійці, втікаючи з великого страху. І повернулися посланці, сповістили цареві й цілому градові — і вийшли всі люди з града й розграбували всі стани асирійські. І була міра муки пшеничної за один статир і дві міри ячменю за один статир, за словом Господнім. І поставив цар біля воріт вищезгаданого тристата свого, на якому спочивав руками своїми. Коли той хотів покерувати, аби не тіснилися люди біля воріт, потоптали його, і помер там — як же чоловік Божий Єлисей казав, коли той тристат не вірив слову Божому, сказаному устами пророка про достаток хліба, і супроти відповів, кажучи: "Навіть якщо хлібниці небесні відчинить Господь, не буде так".

Чудесний же був великий цей угодник Божий і в инших пророчих даруваннях і діяннях, як же про те детально в царських книгах написано. Голод семилітній, який мав бути в Ізраїльській землі, провістив, смерть Венедада, царя асирійського, знав наперед. Газаїлові ж прийняття асирійського царства передбачив. Єгу, одного з князів ізраїльських, на царювання помазав, на винищення богоненависного ідолопоклонницького Ахавового дому наставив, який й убив двох царів ідолопоклонницьких — Єгорама Ізраїльського і Ахазію Юдейського, що внуком був попереднього доброго царя Йосафата, але не наслідував діда свого — відійшов у нечестя. Убив же і Єзавель ту нечисту, жінку Ахава, матір же Йорама. І всіх жерців Ваалових і волхвів повбивав — у тому всьому мав допомогу через благословення і молитви святого пророка Єлисея. Після смерти ж Єгу царював в Ізраїлі син його Иоаш, потім внук його Єгоаш. За його царювання розхворівся в Самарії чоловік Божий до смерти, у глибокій старості вже був. І прийшов Иоаш, цар Ізраїлевий, відвідати його, і плакав за ним, кажучи: "Отче, отче, коліснице Ізраїлева та вершники її". І сказав йому Єлисей: "Візьми лук і стрілу, відчини вікно на схід, у бік Сирії, і поклади стрілу на напнутий лук". І зробив так цар. Пророк же Божий поклав руки свої на руки цареві і сказав йому: "Стріляй до Сирії". І вистрілив цар. І сказав пророк: "Ця стріла — Господнє спасення, переможеш Сирію". І знову сказав до нього пророк: "Вдар ногою до землі". Вдарив цар тричі і став. Розгнівався на нього чоловік Божий і мовив: "Якщо б ти вдарив п'ять разів або шість, здолав би Сирію до кінця. Нині ж лише тричі переможеш її". Так пророкував святий Єлисей. Помер, і поховали його чесно. Не лише ж за життя свого багато чуд творив, але й після смерти своєї був чудотворцем. Того ж року трапилася річ така. Мертвого одного на поховання із града Самарійського винесли, і раптом воїни з Моава по-розбійницьки напали на землю ту. Грабарі ж, побачивши здалеку воїнів, покинули мертвого у гробі Єлисеєвому і втекли в град. Тіло мертвого чоловіка, впавши, торкнулося костей Єлисеєвих — й ожив чоловік той, і став на ноги свої, з гробу вийшов і пішов до града. Так і після смерти прославив Бог угодника свого, про що Богові нашому від усіх хай буде слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
 

Житіє святого отця нашого Методія, патріярха Царгородського

Святитель Христовий Методій родом був із Сицилійського краю, з юности монаше життя прийняв і в багатьох чеснотах досягнув успіху. За царювання ж Лева Вірменина", іконоборця, престол патріяршества царгородського тримав святіший Никифор, святий Методій був при тому патріярху в чині апокрисарія, і від нього у справах церковних в Рим до папи послано його. Затримався там немало часу, бо злочестивий цар Лев святішого Никифора з престолу зігнав, а замість нього возвів однодумця свого — єретика Теодота Мілисійського, на прізвисько Кассітер. Коли ж загинули цар Лев і лжепатріярх Теодот, повернувся Методій святий зі старого Риму в новий. Пресвітерський же сан маючи, служив Господові у преподобності і правді. Боровся завжди проти іконоборної єресі, яка в той час дуже зміцніла. Після Лева Вірменина прийняв царство Михаїл, на прізвисько Валвос, або Травлій, тої ж єресі тримався, і патріярший престол у Царгороді тримали неблагочестиві. Тому труд великий підняв Методій блаженний, сперечаючись із єретиками, перемагаючи їх та осоромлюючи. Через те злочестивий цар путами і темницею мучив його, як же повідомляє про те Зонарас-грек. Михаїл Травлій, хоч і добрий виявився на початку свого царювання, бо численних святих отців, котрих Лев Вірменин через пошанування ікон вислав у вигнання, звільнив з тюрми і кайданів, проте не через довгий час, лицемірне те добродійство відклавши, показав злість свою і почав гонити правовірних. Окрім инших багатьох, люто кривджених, повстав гнівом на Методія святого і на Євтимія, сардійського архиєпископа. Євтимія за іконне пошанування у вигнання послав, а Методія в Акриті в темниці замкнув. Той же Зонарас описує зловірного царя так: "Наслідував [Михаїл Травлій] у всьому Капроніма. Юдеям прихильний, у суботу постити велів. У воскресення мертвих не вірив і через те опоганював майбутнє благо, зі святих пророків насміхався, казав, що й бісів нема. Нечисті тілесні гріхи не вважав гріхами. Юду-зрадника вважав спасенним і шанував його, як святого. Премудрість книжну цілком ненавидів: не дозволяв людям дітей своїх давати в науку книжну, аби не викрили його безумства ті, що довідаються про силу й тайни Божественного Писання. Хотів, щоб у невігластві й невченості йшли всі за блудом його". Доти Зонарас.

Такому зловірному цареві противився святий Методій твердо, як премудрий і досвідчений у Божественному Писанні, і в догмах правовірности, і в переданнях Отців Святих. Через те як справжнього сповідника мучили його не лише путами й темницями, а й ранами.

Після смерти Михаїла Травлія прийняв грецьке царство син його Теофіл, який був спадкоємцем як престолу отчого, так і злочестя його, і багатьох за благочесне пошанування святих ікон замучив. Проте любив книжну премудрість: училища в Царгороді обновив і знову наказав бути науці. Він вивів на свободу святого Методія, як же про те історіограф грецький Михаїл Гликас пише. "Новим, — каже, — і чудесним якимось способом Бог вивів Методія з похмурої в'язниці. Теофіл, люблячи книжну премудрість і читанню книг часто віддаючись, натрапляв на непрості до розуміння книги і не міг витлумачити собі написаного в них. Хтось зі своїх сказав йому, що нема серед людей такого иншого, хто міг би непросте до розуміння витлумачити легко, окрім Методія, який ув'язнений в Акриті. І зразу послав цар, вивів з ув'язнення святого Методія. Побачивши його і порозмовлявши з ним, пізнав, що він муж премудрий, — і зробив його вільним, і шанував його". Доти Гликас. Отримавши свободу, святий знову змагався з єретиками й учив чинити достойну честь і поклоніння святим іконам — і знову зрушував на гнів супротивних. І цареві те стало відомо, й обурювався цар гнівом на святого, але терпів до часу. У ті роки війна була між греками і сарацинами, і треба було самому цареві Теофілу вийти в полки на війну. Ишов-бо цар у полки і взяв зі собою святого Методія — наче задля молитви і тому, що бували в нього з ним часті з Писання бесіди і питання, які святий Методій легко пояснював. Насправді ж цар побоювався, що, коли залишить його в царюючому граді, зробиться збентеження серед людей і повстання на тих, що не поклоняються іконам. Аюбили преподобного люди як мужа святого і вченого. І не лише в духовних речах був досвідчений, а й громадські справи добре вів. Через те не залишав цар його без себе у граді, у полки забрав його зі собою.

Коли з допусту Божого ізмаїльтяни здолали греків і всю силу Теофілову знищили, що заледве він сам з небагатьма воїнами утік, тоді він гнів на святого Методія, який у серці своєму тримав, відкрито показав. Говорив злочестивий той цар: "Тому допустив Бог від ворогів бути нам переможеними, що ідолопоклоніння в нас є". Так окаянний казав, святі ікони ідолами називаючи. Цьому святий Методій перечив, кажучи, що через те прогнівався Господь на християн, що безчещений від них у святій своїй іконі, і за те допустив бути їм від ворогів подоланими. Тоді цар сповнився гніву, багато на нього наклав ран, у вигнання на якийсь острів послав і там звелів його в печері гробній, у землі глибоко викопаній, замкнути з двома розбійниками, навіть світла денного бачити йому не дозволяючи. І був живим мерцем у надрах земних, як же Йона в череві китовому, перебував і дякував Богові. Приставлений був один рибалка подавати йому їжу дуже бідну, аби лише не помер з голоду, щоб продовжувалося життя його задля довшого в гробі тому злостраждання. Тим часом Теофіл мучив двох ісповідників — Теодора і Теофана — за пошанування святих ікон і, лиця їхні залізними графіями списавши, послав у вигнання. Був же їм шлях попри острів той, на якому святий Методій у гробі замкнений сидів. І випадково зустрілися в дорозі з тим рибалкою, що годував в'язня, і все про святого Методія від нього довідалися. Але тому, що бачитися з ним не можна було, — люті були ті, що вели їх, — через того ж рибалку написали йому привітання малими віршами так:

До живого мертвого ж, що в гробі сидить,
До земного, що горішні обходить краї,
Заковані до того, хто пута терпить,
Пишуть ті, що з написами на лиці.

Це прочитавши ще ж і від рибалки про святих страстотерпців розповідь чувши, святий Методій утішився духом і дякував Богові, що зміцнив їх на такий подвиг. Відписав же до них подібними віршами так:

Записаних вгорі в книгу незабутню,
З них же кожен з лицем начертаним,
їх, в'язнів, той, хто має поховане
Життя швидше смерти, вітає, зв'язаний.

Пробув же Методій святий у тому гробному ув'язненні але до Теофілової смерти. І коли мертвого царя прийняв всередину себе гріб, тоді цього живого мерця гріб віддав світові — як Йону кит із черева виблював. І знову доблесний сповідник побачив світло денне, й уста до ісповідання благочестя знову відкрив, коли Теофілові смерть потемнила очі землею могильною і нечисті уста його гробом замкнула, хульному його язикові мовчання наклала.

Після кончини ж Теофілової прийняв царство син його Михаїл, імени того третій, з матір'ю його Теодорою, яка й керувала Грецьким царством, бо молодий був вельми отрок — син її цар Михаїл. Вона, прийнявши царське управління, спершу почала піклуватися про мир Церкви Христової, яка була вельми мучена іконоборством. Від днів царя Лева Ісаврянина, який вперше іконоборством церкву збентежив, аж до смерти Теофілової минуло сто двадцять літ, в які ікону Христову нищили християни. Вельми розгніваний і розсерджений був Христос Бог і допускав немало злого на християнське царство. У ті роки багато країв християнських полонили сарацини, у своє володіння забрали. Тоді ж царство Греко-римське надвоє розділилося. Спочатку цар Нового Риму володів і Старим Римом, і був Схід і Захід під єдиним скіпетром грецького царя. Через примноження іконоборної єресі і через проливання крови незліченних ісповідників благочестя, яких іконоборці люто мучили, відділився Захід від володінь царів грецьких, поставивши собі царя иншого. І почав грецький цар одною лише Грецією володіти, і то не цілою, бо й святий град Єрусалим із Палестиною, і Сирією, й Аравією, також і Єгипет з підпорядкованими йому краями у володіння сарацинське відійшли. Це ж Бог допустив через гріхи християн, що від правдивого благочестя відійшли, до єресей схилилися й ікони святі потоптали. На це дивлячись і розмірковуючи, благочестива й розуму богонатхненного сповнена цариця Теодора постаралася винищити з царства християнського прокляту ту іконоборну єресь, благочесне ж почитання святих ікон, як найкращу прикрасу невісті Христовій — Церкві святій — повернути й правовір'я утвердити. Звеліла всіх ісповідників благочестя випустити з темниць, з пут і вигнання звільнити, аби прийшли в царюючий град на собор. Звеліла внести святі ікони з належною честю в храми Божі. У той час і святого Методія вивели з гробного затвору. Тоді на патріяршому престолі була наче мерзота запустіння на місці святому — лжепатріярх Йоан, на прізвисько Анній, єретик і волхв, від царя Теофіла на престол був возведений. І не хотіли отці святі нічого спільного з ним мати, через те благочестива цариця лжепатріярха того, як дикого вепра з виноградника, із Церкви Христової і з патріяршого престолу вигнала. І вибрали, благоволінням Божим, на патріяршество цього святого ісповідника й мученика Методія і на престол з невимовною радістю всього правовірного народу возвели.

Те його возведення, більше за Божим, ніж людським вибором, сповістилося пророкуванням преподобного Иоаникія Великого, про що в житії його написано так. Спитав колись преподобного Йоаникія Євстратій, ігумен монастиря Агавронського: "Отче, доки святі ікони нищитимуть і не віддаватимуть Церкві, і гонителі зростатимуть, і Христове стадо грабуватимуть дикі звірі?" Відповів святий отець Иоаникій: "Трохи зачекай, брате, і побачиш Божу славу. Методій Божественним Духом нею покерує і єресь винищить, догмами православними Церкву утвердить, тишу й однодумство влаштує, а тих, що противитимуться, смирить десниця Господня". Те пророцтво Йоаникія преподобного явно збулося на святому Методії. По смерті Теофіла поставлено його патріярхом Царгорода. Достойний такого сану, міцний стовп правовір'я, непохитне утвердження благочестя, мучеництвом прикрашений Христовий воїн, Богом на велике архиєрейство передзнаменований і від прозорливого мужа провіщений. Він із благовірною царицею зібрав у Царгороді помісний собор Святих Отців, утвердив православні догми святих великих соборів, що раніше були: Вселенського — за царювання Константина та Ірини в Нікеї, і сьомого, зібраного на іконоборцівР. Тих, що противилися встановленим на Сьомому Вселенському соборі догмам, вдруге передав анатемі і звеселив православ'я, примирив церковне збентеження і всіляке хвилювання в тишу перемінив. І вніс ікони святі з великим торжеством до церкви Господньої в першу неділю великої Чотиридесятниці, і була радість не лише в Царгороді, а й у всій піднебесній, де тільки правовір'я християнське було.

Коли веселилося всюди правовір'я і всі християни духовно торжествували, серця тих, в кого була вкорінена іконоборна єресь, шматувала заздрість. Таким був вищезгаданий Анній, лжепатріярх, із престолу скинений, і брат його Арсабар, що сан патриція в царських палатах мав, й инші деякі із сановитих вельмож і з меншого чину. Не знали, що робити, думали зі злости, як би зганьбити святішого Методія. Намовили тому однодумну собі в єресі жінку, не з простих, а зі сановитих: син її в Смирні іпатом був. За велике золото найняли її, аби йшла до цариці і до виховників, які до молодого царя були приставлені, і сказала, що Методій, новопоставлений патріярх, блудодіяв з нею. Це задумавши, окаянні вважали, що, коли знеславлять його, погану чутку в народ і безчестя імени його пустять, то легше зможуть і учення його, й ікони святі знову відкрито безчестити. Пішла та жінка до цариці і до приставлених до юного царя бояр — розповідала ту річ відкрито всім і скаргу на святого і невинного мужа приносила. А щоб повірили в брехню, як у правду, сльози з очей виточувала — наче насилля від новопоставленого патріярха Методія зазнала. Здивувалися всі з такої речі і спокусилися вельми, і зразу розлетілося те по цілому місту, і було для правовірних збентеження, для зловірних — радість і торжество. І насміхалися вони, дошкуляючи благочестивим й кажучи: "Ось такого маєте патріярха, за таким ідете". Святіший Методій, чуючи таке, дивувався, звідки прийшла та напасть. Чисту ж мав совість, радів духом через незаслужену напасть, проте й печаллю немалою був охоплений, бо спокусу бачив для народу і зловірні насміхалися із правовірних. Що ж робить великий той архиєрей, невинний руками і чистий серцем муж, що з утроби матері непорочну чистоту тіла свого зберіг, хотівши не так себе від наклепу, брехливо завданого, очистити, як спокусу з Церкви забрати й брехливі єретичні уста загородити? Вирішив, хоч і соромився, відкрити таємну хворобу свого тіла, про яку доти ніхто не знав, аби показати нездатність до тілесного гріховного змішання. Послав тому в палату цареву, просив суду праведного, аби між ним і жінкою тою судом діло те вирішилося. На суді тому иншого нічого, окрім невинности своєї, говорити не маючи ані з жінкою безсоромною сваритися не бажаючи, відклав природний і належний такій людині сором, переконаний нагальною потребою. Відкрив одяг свій до оголення і показав таємне місце тіла, вельми пошкоджене, і плоть родова цілком була наче мертва, зів'яла — і всі пізнали брехливий наклеп жінки тої, бачили, що неможливо настільки хворому чоловікові прилучитися до гріха плотського. І зразу зраділи правовірні, і відпала ганьба від синів благочестя, і спокусу в Церкві винищили. Сором охопив зловірних, і загородилися уста їхні хульні, й обернулася хвороба їхня на голову їхню, і наруга їхня на осоромлення і приниження їх самих. Питали ж святішого патріярха Методія чесні ті судді, як захворів він. Не втаїв того, чого раніше нікому не сповіщав. Відкривши ту хворобу свою, відкрив і її причину, кажучи так. "Коли, — казав, — посланий я був від святішого патріярха Никифора до Риму до папи і там затримався, прийшло мені від пакосника плоті, ангела сатанинського, сильне бажання тілесного гріха і пристрасне розпалення тіла. Боровся з тою пристастю довго вдень і вночі, мучачи себе постом, і чуванням, і всілякими трудами умертвлення. Коли не відступала від мене та пристрасть і вже думав, що впаду, кинувся я зі сльозами перед святим верховним апостолом Петром, його допомозі довіряючи і від нього полегшення просячи, аби він своєю силою благодаті, яку має від Бога, полегшив мені пристрасть, визволив від тілесної боротьби і не дав оскверненитися тілу моєму, на чистоту освяченому. Коли заснув я трохи в тій печалі, явився святий апостол Петро і правицею своєю торкнувся таємних частин тіла мого. Від його дотику відчув я біль, наче вогнем те місце було обпалене, і застогнав вельми. Апостол же мовив: "Відтепер не відчуєш більше тілесної гріховної боротьби". Я ж, зразу зі сну збудившись, побачив, що такої хвороби шкоду прийняв, як же бачите". Судді чули те від святого, розчулилися і присудили, що не винний у гріху.

Жінку ж ту звеліли мучити, аби сказала, хто намовив її наклеп брехливий подати на невинного й чистого Божого архиєрея. І зразу прийшли кати, аби взяти її на муки. Вона ж, побачивши оголений меч, і приготований вогонь, і палиці тернові гострі, злякалася дуже і перед муками розповіла правду, називаючи всіх поіменно, хто намовив і найняв її. І про золото, від намовників їй дане, сповістила, і де в домі її покладене, сказала. Послали судді слуг вірних у дім її. Вони ж пішли, знайшли золото на тому місці, де вона сказала, і до суддів принесли. І видали судді справедливий вирок на жінку ту і тих, що намовили її, аби смертю скарати їх. Але святіший патріярх Методій, незлостивий, вірний і істинний Господа свого наслідувач, не допустив, щоб так було, і не лише від смерти, а й від належних їм ран усіх ворогів своїх звільнив. Ту лише кару на них наклав, аби на всі великі торжественні празники з Влахернської церкви Пречистої Богородиці із запаленими свічками чинно приходили до соборної святої церкви Софії і там при церковних дверях анатему у вуха свої приймали. І було так. Тоді замовкли єретичні уста безчестя, і єресь іконоборчу в царському граді винищено було до решти благодаттю Божою, молитвами й невсипним старанням угодника Божого святішого патріярха Методія, який через завдані йому неповинні напасті світліший і славніший виявився. Супротивникам же не далося те, що Давид для грішників просить від Бога, кажучи: "Сповни лиця їх безчестям, і шукатимуть імени Твого, Господи, осліпила бо їх злість їхня, і закам'яніло серце їхнє, до попередніх своїх злих діл й инші, не менш злі, додали". Брехливого того патріярха Йоана, який і Анній, усього зла начальника, послано було на покаяння в один монастир. Коли, перебуваючи там, бачив святі ікони Христа Спасителя, Пречистої Богородиці і святих ангелів, після зруйнування від іконоборців знову відновлені, звелів своєму дияконові, щоб тим святим іконам виколов очі. І зробив те диякон його. І сповіщено було про те благовірній цариці Теодорі. Вона ж, уболіваючи за Христом Богом, звеліла самому тому єретикові лжепатріярху виколоти очі його. Але деякі чесні сенатори впросили її, аби не веліла очей виколювати, а двісті ран твердими бичами накласти тому, хто заслужив незліченних мук і багатьох смертей, бо в час катівської своєї влади багатьох за правовір'я замучив до смерти, ще ж і у вигнанні не припинив іконам святим завдавати наруги.

Святіший же патріярх Методій після всіх тих церковних збентежень і після своїх багатьох бід, які витерпів заради Христових ікон, далі в мирі й тиші стерном церковним кермував, престол патріяршества Царгородського достойним ангеловидним лицем своїм й ангелоподібним життям своїм прикрашаючи, і словесне стадо овець добре випасаючи, і пашею богонатхненних повчань насичуючи. І примножував щодня честь ікон, шануючи в них самих осіб, які іконним письмом зображені. Разом з іконним пошануванням постарався утвердити в царюючому граді й те, аби чесним мощам святих угодників Божих знову, як раніше, достойну честь віддавали. Бо в дні єретичної влади зі святими іконами безчестили й мощі святих: опльовували, ногами топтали, майданами з наругою волочили, у болото і гній кидали, вогнем чи водним потопленням нищили. Хіба ті лише цілими лишилися, яких рука благочестивих від рук злочестивих у надра земні сховати поспішила. І вже в Царгороді не було чутно про мощі святих угодників Божих. Постарався святитель Христовий знову Царгород мощами святих збагатити і достойного їм пошанування людей правовірних навчити. Спершу мощі преподобного Теодора Студита, які після вісімнадцяти років його до Бога переставлення цілі нетлінно залишилися, з того місця, де переставився, що Акритів Хероніс називалося, переніс славно до Царгорода. Тоді чесні мощі святішого патріярха Никифора, пана свого, у якого був у чині апокрисарія і від нього до Риму посланий був, також славно з вигнання до Царгорода приніс, як же про те місяця березня в тринадцятий день написано було просторо. Тоді і своє багатонатруджене й багатостраждальне тіло, чистотою освячене, у мощах нетлінне, Царгородській церкві як коштовний скарб готував.

Вже зближався до блаженної кончини своєї, яку й передбачив, ще ж про неї і з пророцтва преподобного Йоаникія мав сповіщення. Той-бо як же патріяршество, так і кончину його провістив. Обидва ж у Святому Дусі прозорливі були, один одного чесне переставлення наперед знали, як же про те в житії преподобного Йоаникія сказано так.

У п'ятий рік царювання Михаїла святий отець Методій-патріярх передбачив відхід Йоаникія до Господа. Прийшов до нього з клиром своїм, останнього благословення й молитви просячи. Преподобний же Йоаникій, досить зі святим Методієм порозмовлявши і тих, що з ним прийшли, православної віри повчивши, пророкував Методієві, що й він після кончини його, не затримуючись, із дочасного до вічного життя перейде. Тоді, помолившись і попрощавшись один з одним останнім цілуванням, розлучилися. Патріярх повернувся до себе, а преподобний отець Йоаникій залишився у келії своїй, молячись, — до кончини своєї готувався. У третій же день після відходу патріярха преподобний і богоносний отець наш Йоаникій перейшов до Господа, у 4-ий день місяця листопада. Восьмого ж місяця після переставлення його спочив у Господі святіший патріярх Методій, у чотирнадцятий день червня. І збулося пророцтво преподобного Йоаникія, який прорік патріярхові, що, не затримуючись, і він після нього з дочасного на вічне життя перейде. Доти з житія Йоаникія.

Коли переставився до Господа святий Методій, великі були плач і ридання за ним всій Константинопольській Церкві, що такого великого отця, всесвітнього світильника втратили. І зробили йому поховання чесне, як же годиться такому архиєреєві. Пас же Церкву Христову святий Методій чотири роки і три місяці — перейшов у немаліюче літами життя і зарахований до лику святих єрархів, став перед Начальником пастирів, великим Архиєреєм, що небеса пройшов, — Господом нашим Ісусом Христом, Богом, якого всі святі славлять, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь і слава, разом з Отцем і Святим Духом, нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У цей день Пролог згадує святого священомученика Кирила, єпископа Гортинського — града на Критському острові. Але він уже був на початку цього книгописання, у 6-ий день вересня. Є ще й инший священомученик Кирило, єпископ Гортинський, давніший літати, про нього буде в 9-ий день липня.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії