Житія святих на 25 травня ( 12 травня за ст. стилем)

Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського - (Початок)

Житіє святого отця нашого Єпіфанія, архиєпископа Кіпрського - (Продовження)

Також цього дня відзначають: Житіє святого отця нашого Германа, архиєпископа Константинограда

Єпіфаній був родом із краю Фінікійського, з юдеїв, які жили при ріці Єлевтра, що з-під гори Ливанської витікає у Фінікійське ж море впадає. Батьки його жили в селі, що називалося Висандука й лежало за три поприща від града Ликії, були землеробами. І народили двох дітей: цього Єпіфанія і доньку Калітропію. Коли ж помер батько Єпіфанія, мати, овдовівши, тужила і переживала через виховання дітей, бо в убогості була, небагато маючи на потребу тілесну, малі ж були діти: Єпіфанієві було десять років у той час, коли батько помер, а Калітропії — ще менше. Годувала їх мати з труду рук своїх. Через якийсь рік трапилося удові тій мати ослятко невчене, навіжене й дике. І сказала якось до Єпіфанія: "Дитино, візьми осленя, і веди його у град на торг, і продай, щоб ми купили щось їсти". Єпіфаній же до матері сказав: "Знаєш, мамо, що осленятко несамовите, і коли на торгу побачать люди, як воно скаженіє і дико поводиться, будуть бити мене". Сказала мама: "Іди, дитино, Бог же батьків наших вгамує ослятко". Хлопець же, скорившись велінню матері, взяв осля, повів його до граду на продаж. І коли підходив до торжища, зустрів його єврей один, що хотів купити осля. Зрозумівши, що хлопець жидовин, сказав йому: "Дитино, одного ми Бога праведного, і не годиться нам кривдити один одного, щоб не прогнівати Бога нашого ані один одного, тому справедливою ціною оціни осля". Єпіфаній, те чувши, сказав: "Не хочу продавати тобі осля це, бо ще не навчене, несамовите і дике, мати ж моя через голод, бо не маємо за що купити їжі, звеліла його продати. А тому що чую від тебе, що гріх задля своїх прибутків ближньому зла бажати, боюся тому Бога, аби не покарав мене і ти щоб не прокляв мене". Жидовин здивувався розуму і добрій вдачі хлопця і, витягнувши три монети, дав йому, кажучи: "Дитино, візьми це і купи матері хліба, і повертайся з ослям до свого дому. І якщо осля вгамується, то тримайте його в себе, якщо ж, однак, буде погане, то виженіть його геть, щоб когось не вбило". І повертався Єпіфаній із града додому. Ще він не досягнув свого села, як зустрів його один християнин на ім'я Клеовій і хотів у нього купити осля, той же не хотів продати. І коли розмовляли, почало осля несамовитіти і кидатися, ревучи і дичіючи, і скинуло хлопця Єпіфанія з себе і втекло з дороги. Хлопець же, впавши з осляти, вдарився і лежав, плачучи і не можучи встати, бо болів його бік. Клеовій же, підійшовши, оглянув бік його і, хресним знаменням тричі знаменувавши, зробив його здоровим і з землі підняв. На несамовите осля ж крикнув, кажучи: "Наказую тобі в ім'я Господа нашого Ісуса Христа розіп'ятого: стань! І тому що хотіло вбити господаря свого, — з місця цього не зійдеш". Коли він те сказав, зразу осля впало на землю і стало мертвим. Здивувався хлопець через те вельми. І спитав Клеовія, кажучи: "Хто є, отче, Ісус Христос розіп'ятий, що такі чуда бувають Його Іменем? Клеовій же відповів: "Син Божий, Його ж юдеї розіп'яли". Єпіфаній же боявся сказати Клеовію, що він жидовин, і пішов у путь свою, маючи в помислах Христа розіп'ятого і бажаючи вірити в Нього. Коли ж він прийшов до матері, розповів їй про все, що трапилося. Мати ж, не маючи чим прогодувати дітей, продала ниву, яку мала, а Єпіфанію звеліла йти в град і віддатися в науку якогось ремесла, щоб, його навчившись, зміг і сам прогодуватися, і її з дівчиною Калітропією прогодувати. І вже хотів хлопець іти в град, як прийшов в село те один жидовин, законовчитель багатий, на ім'я Трифон, який маєток у селі тому мав і батьків Єпіфанієвих добре знав. Він, бачивши матір Єпіфанієву овдовілу, що в убогості великій бідує, мовив до неї: "Жінко, дай сина свого мені в усиновлення, щоб відтепер був моїм сином. Ти ж і донька твоя з дому мого будете годуватися". І зразу вдова та з великою радістю віддала Трифонові хлопця Єпіфанія, і виховувався Єпіфаній у домі Трифоновому як син, і навчали його книг єврейських. Був же хлопець швидкий на розум і кмітливий, до того ж мав добру вдачу, і любив його Трифон вельми, і хотів видати за нього доньку свою, яку мав єдину. Але, волею Божою, померла скоро донька його, і через довгий час і сам Трифон і жінка його повмирали, також і мати Єпіфанієва померла. І залишився Єпіфаній сам, успадкувавши всі маєтки Трифонові, і взяв до себе сестру свою Калітропію, і годував її, наставляючи на добродійне життя, за наукою, переданою йому від учителя Трифона.

Якось вийшов Єпіфаній у село, в якому народився, до маєтків, що там залишилися йому по Трифонові. І, Провидінням Божим, зустрів монаха одного чесного на ім'я Лукіян, який, книги пишучи і продаючи, себе й убогих з труду рук своїх годував. Трапилося ж одному убогому бути на шляху тому — обхопив Лук'яна за ноги, взиваючи: "Помилуй мене, чоловіче Божий, ось уже три дні я не їв хліба і не маю чим підживитися". Блаженний же Лукіян не мав чого дати убогому тому, скинув із себе одяг і дав йому, кажучи: "Іди в град, продай одяг цей і купи собі хліба". Єпіфаній же, дивлячись на те, дивувався милосердю Лукіяновому, і був наче в піднесенні, і бачив одяг білий і пресвітлий, який згори зійшов і покрив Лукіяна. Те бачивши, Єпіфаній вжахнувся. І, зсівши з коня свого, впав ниць перед Лукіяном, кланяючись йому і кажучи: "Прошу тебе, о чоловіче, скажи мені, хто ти?" Відповів йому блаженний Лукіян: "Скажи мені спершу, якої ти віри, і після того я про себе розповім тобі". І сказав Єпіфаній: "Я — жидовин". Зрозумів Лукіян, що благодать Божа зійшла на Єпіфанія, бо ясновидним був старець, сказав до Єпіфанія: "То як ти, жидовин, питаєш мене, християнина, хто я? Адже мерзотні християни жидам і жиди християнам. Ось-бо чуєш, що я християнин, — і не годиться тобі більше слухати мене". Сказав Єпіфаній: "І що, отче, забороняє мені бути християнином?" Сказав Лукіян: "Те єдине боронить, що не хочеш. Кожне-бо добре діло випереджає вільне бажання: якби справді ти захотів, був би християнином". Тими Лукіяновими словами розчулившись, Єпіфаній не пішов до маєтку, куди прямував, але, взявши Лукіяна, багатьма проханнями впрошеного, повернувся у дім свій, який йому Трифон залишив, і показав старцеві все, що мав, кажучи: "Це маєтки мої, отче, хочу ж християнином стати і чернече життя прийняти. Маю ж сестру юну, і що про неї заповідаєш?"

Сказав йому блаженний Лукіян: "Дитино, маючи земні багатства і сестру, можеш справді християнином бути, бо не є перепоною вони до святої віри, але чернечого життя прийняти не можеш. Тому спершу святе хрещення разом із сестрою прийми і за християнина її віддай, і на прожиття їй досить залиш. Тоді решту маєтку роздаси жебракам — і тоді зможеш добрим ченцем бути". Єпіфаній же мовив: "Все це, отче, за заповіддю твоєю виконаю ділом, лише, не затримуючись, зроби нас християнами". Сказав Лукіян: "Годиться про це сповістити єпископові, бо без нього неможливо відбутися цьому таїнству, тому йду до нього, ти ж залишайся в незмінному намірі і ревності до Христа, Бога нашого, я ж швидко до тебе повернуся". І пішов Лукіян до єпископа града того, а Єпіфаній, пішовши в хату, де жила його сестра, сказав: "Хочу стати християнином і в чернечий чин одягнутися". Сказала йому сестра: "Якщо ти хочеш, то і я хочу. Що ти зробиш, те і я зроблю". Коли ж Лукіян сповістив єпископові про Єпіфанія детально, зрадів той духом і сказав Лукіянові: "Іди і повчи юнака і сестру його святої віри і настав на закон Христовий. І коли прийде день недільний і увійдемо в церкву, тоді приведи їх до милосердного чоловіколюбця Бога, аби приєднати їх до Нього через святе хрещення". Коли ж повернувся блаженний Лукіян в дім Єпіфанія, впали ниць Єпіфаній і сестра його перед старцем, плачучи й кажучи: "Просимо тебе, отче, зроби нас християнами скоро". Лукіян же підняв їх із землі, вчив багато, наставляючи на християнське благочестя, і затримався в них до дня недільного — ненастанно вдень і вночі навчав їх і молився з ними до Бога. Коли ж день недільний настав, привів їх до єпископа, і впали перед ним ниць, як перед самим Христом, просячи святого хрещення. Єпископ же підняв їх і, любо з ними розмовляючи, огласив, і пішов у церкву, пішов за ним Лукіян, а за Лукіяном ішли Єпіфаній і Калітропія. Коли ж наблизився Єпіфаній до церковних дверей і вступив на першу сходинку сходів церковних, спало взуття з лівої його ноги, вступив же він лівою босою ногою на поріг — спало з правої ноги взуття, і не зважав на те Єпіфаній, не вернувся-бо не лише тоді, а й пізніше взяти взуття своє, але босий увійшов до церкви, на стільки всім серцем ішов до Бога. Коли ж стояли в церкві Єпіфаній і сестра його і слухали слів Божих, поглянув єпископ на Єпіфанія і побачив прославлене лице його і вінець на голові його. Тоді єпископ і Лукіян ввели обох у хрестильницю й охрестили Єпіфанія і сестру його в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І прийняв зі святої купелі Єпіфанія Лукіян, а Калітропію прийняла Веронікія, свята діва. І були новоохрещені на Божественній Літургії причасниками божественних Христових Таїнств, і звелів їм єпископ обідати з ним, і пробули в єпископії до восьми днів. Тоді Єпіфаній, взявши блаженного Лукіяна і святу діву Веронікію, повів їх у дім свій. І, взявши тисячу золотих, дав Вероніка і сестру свою їй віддав, бо та Веронікія начальницею була Христовим дівам, і відпустив її. Инші ж всі маєтки свої Єпіфаній, розпродавши, роздав потребуючим, лише залишив собі сорок золотих для купівлі божественних книг. І вийшов із града з Лукіяном: побудував-бо блаженний Лукіян монастир і мав десять чорноризців, які книги сумлінно писали, їжу собі з того труду добували.

Прийняв блаженний Єпіфаній у монастирі тому чернечий на себе образ, маючи від народження свого літ двадцять шість. І відданий був на настановлення першому після Лукіяна ченцеві Іларіону, юному літами, але досконалому добродійним життям і прикрашеному великими знаменнями. До нього приглядаючись, Єпіфаній почав постницькі його наслідувати труди. Преподобний Лукіян доручив Іларіону навчити Єпіфанія книги грецькі читати і писати. А працьовитий Єпіфаній не лише книг, а й життя в чернецтві подвижницького і богоугодного від Іларіона навчався і входив від сили в силу, благодаттю Христовою. Після того як переставився з життя цього Лукіян преподобний, Іларіон блаженний прийняв ігуменство, і видно було, що те місце не людьми заселене, але ангелами, які завжди служать Богові. Блаженному Іларіону трапезою був хліб сухий із сіллю і водою в міру. Їв те що другий день, часом що третій чи четвертий, а коли й весь тиждень без їжі проводив. Усе те бачачи, Єпіфаній наслідував таке постництво і навчався в ньому. І потім у весь час життя свого того уставу посту дотримувався, його ж від блаженного Іларіона навчився. Почав же Господь угодника свого Єпіфанія даром чуда збагачувати за чистоту серця його. Початок чуд його був такий. Місце, на якому монастир той збудований, безводне було, і за п'ять поприщ брати ходили, аби принести води, і то вночі, бо вдень неможливо було через спеку. Трапилося ж якось подорожнім, що там ішли, повернути в монастир по воду, бо налягла вельми спека, і спрагою великою були одержимі, і просили в ченців пити, але випадково не виявилося тоді в монастирі води ані краплини. І чекали подорожні смерти від превеликої спраги і безмірної горячі. Була ж у них посудина одна вина, та ним не вгамовується, а, навпаки, — посилюється спрага. Єпіфаній, змилосердившись над тими подорожніми, простягнув руку до посудини і, торкнувшись її, сказав до братів: "Вірте брати, що Той, хто перетворив колись воду у вино, Той нині вино у воду перетворити сильний". І зразу тим Єпіфанієвим словом вино у воду перетворилося, і пили подорожні і худоба їхня, й охолодилися, і залишився в них дух їхній. Після того як подорожні достатньо напилися, знову вода та вином стала. Тому здивувалися всі й почали Єпіфанія шанувати вельми за святість його життя. Він же, від братів пошанування не зносячи, вийшов таємно з монастиря і ховався, поневіряючись у пустелі, що називалася Спанидріон, зіллям пустельним годуючись. Через якийсь час сарацини, числом сорок, через пустелю ту проходили, зустріли Єпіфанія святого і, побачивши, що він у чернечому одязі, почали насміхатися з нього. Один же з них був на одне око сліпий, недобрий вдачею і нелюдяний. Витягнув меч свій, хотів вдарити чорноризця — і зразу відкрилося сліпе сарацинове око. Він же, кинувши меч, дивувався і показував друзям своїм око своє, що зцілилося. Ті ж, бачачи таке чудо, взяли насилу зі собою Єпіфанія святого, кажучи: "Ти наш Бог, ходи з нами і захищай нас від бід, що нам трапляються". Він же ходив з ними три місяці, витягав їх зі всіх злих діл і не давав перед очима своїми нічого безчинно робити, завжди караючи їх і повчаючи пізнання Бога і страху Його. І казав їм: "Якщо не покинете поганих діл ваших, не маєте благоденствувати на землі і загинете від гніву Божого, який має вас, помщаючи, карати". Сарацини ж, не мігши більше обмежень і настанов його терпіти, кланялися, просили його, щоб повернувся на своє місце. І повели його туди, звідки взяли, збудували йому своїми руками хатчину для перебування і, попрощавшись, пішли. Один же з них, пізнавши путь істинну і в Христа повіривши, залишився при святому Єпіфанії і став йому учнем. Навчивши ж його читання божественних книг і на постницьке життя наставивши, Єпіфаній святий через рік і шість місяців пішов з ним у монастир до блаженного Іларіона і просив його, пресвітера саном, щоб подав святе хрещення учневі його. И охрестили сарацина, і нарекли ім'я йому Іван. Цей Іван не відлучався від учителя свого преподобного Єпіфанія до кончини своєї і був записувачем житія його, допоки сам живим був, бо Іван цей швидше від Єпіфанія переставився.

Коли ж Єпіфаній святий повертався з монастиря з новоохрещеним учнем Іваном у свою пустельну келію, перестрів їх один юнак біснуватий. Його, нагого, гонив дух нечистий пустелею і кидав. Бачивши те, змилосердився Єпіфаній святий над ним і помолився до Бога, вигнав біса з юнака. Виходячи ж, біс крикнув, кажучи: "О Єпіфанію, ти мене вигнав з місця мого, в якому я двадцять два роки жив. Я ж тебе пожену в Персію, куди, і не хотячи, підеш стати перед царем". Так викрикаючи, дух нечистий втік, а юнак став здоровим і припадав до ніг преподобного, дякуючи. Святий же, навчивши його дяку віддавати Богові, відіслав його додому. Після того вигнаний біс пішов у Персію, увійшов у доньку цареву і мучив її люто, викрикаючи ж, говорив: "Якщо Єпіфаній сюди не прийде, не вийду з дівчини цієї!" І знову кричав: "Єпіфанію, роде фінікійський, прийди сюди, щоб вийшов я з доньки царевої!" Цар же, чувши про Фінікійський край, послав туди рабів своїх шукати Єпіфанія і привести до нього. Ті ж, пішовши у Фінікію, шукали по градах і селах, питали про Єпіфанія, та ніде про нього нічого почути не могли, більше ж — і зла багато витерпіли, бо люди фінікійські, думаючи, що вони оглядають землі їхні, хотіли мучити їх і віддати на смерть. І ледве втекли звідти, і прийшли до царя свого без нічого. Диявол же в дівчині сильним голосом кричав: "У пустелі, що називається Спанидріон, Єпіфаній живе, приведіть його сюди". Цар же, прикликавши тридцятьох мужів своїх, сказав до них: "Скиньте одяг перський, одягніться в одяг грецький і йдіть у Фінікію, і шукайте пустельне місце, що називається Спанидріон, там знайдете одного чоловіка — Єпіфанія. Його взявши, приведіть до мене. Пішли ж ті мужі за велінням царевим у зміненому одязі, досягли Фінікії і пустелі тої і, довго шукавши, ледве від якогось чоловіка довідалися і натрапили на келію Єпіфанія преподобного. Була ж ніч, коли в келію його прийшли, а преподобний з учнем, за звичаєм своїм, нічні молитви возсилав Богові. Ті, що прийшли, постукали у двері, щоб відчинив, але він не зважав на них, не настрашився думкою, але стояв на молитві, допоки свого не докінчив правила. Ті ж, розгнівавшись, вирішили розбити двері. Один з них хотів зброєю своєю у двері вдарити. Коли ж підняв руку зі зброєю — зразу заціпеніла рука його і стала суха й нерухома. Инші ж перестрашилися і відступили трохи від келії, допоки день настане. Блаженний же Єпіфаній закінчив свої нічні і ранкові молитви, відчинив двері келії і вийшов, коли вже день настав. Побачив його перс, що мав всохлу руку, впав ниць на землю перед ним, кажучи: "Помилуй мене, рабе Бога безсмертного". Преподобний же мовив: "Чого просиш від чоловіка грішного?" Він же сказав: "Здоровим я прийшов на місце це, і ось всохла рука моя". І сказав преподобний: "Як здоровий прийшов, то здоровим і будь". І торкнувся до всохлої руки його — і зразу здоровою стала рука і влаштувалася так, як і друга. Бачили те инші мужі, що стояли віддалік, прийшли і вклонилися святому, розповіли про причину приходу свого і благаннями просили його, щоб ішов до царя їхнього і зцілив доньку цареву. Преподобний же, пізнавши, що лукавий той дух, вигнаний з юнака, увійшов у доньку царя перського, озброївся на нього молитвою і, уповаючи на Бога, пішов з ними і з учнем своїм, везений приведеними на те верблюдами. Йшли ж тридцять п'ять днів, досягли Персії і прибули в град, названий Оріон. Троє ж із тих мужів пішли сповістили цареві про прихід Єпіфанія. Цар же зразу звелів його привести до себе. Преподобний увійшов до нього, як до простого чоловіка, а не до царя. І встав цар із престолу свого, вітаючи і вшановуючи чоловіка Божого. І розмовляв святий з царем про істинного Бога Христа, Спаса нашого, про Його непереможну силу, якою всілякий рід демонський проганяється. Привели ж до нього доньку цареву біснувату, — за неї помолившись до Бога і хресним знаменням тричі її знаменувавши, Єпіфаній святий зразу вигнав з неї біса, і здоровою стала отроковиця. Цар же, те бачивши, радости сповнився через зцілення доньки своєї і поклонився преподобному. Волхв же один возвав до преподобного, кажучи: "О любий волхве, що прийшов сюди для виправлення нашого учення, залишайся тут з нами і навчай нас, і всі перські волхви слухати тебе будуть". Святий же, грізно на нього поклянувши, гнівно відповів, кажучи: "О вороже істини, хай загородяться брехливі уста твої, що називають волхвом мене — раба Господа мого Ісуса Христа". І зразу волхв онімів — і всі були налякані. Волхв же впав у ноги святому: мав-бо німотою зв'язаний язик і говорити не міг. Поклонами просив святого помилувати його і звільнити язик його. Святий же, настановивши його досить, знову можливість говорити йому подарував. Той же взивав: "Згрішив я перед тобою, рабе Божий, прости мене". Цар звелів принести багато дарів із золота, і срібла, і каміння коштовного, і дали преподобному. Але він нічого з того не взяв і сказав: "Не потребуємо цього тимчасового, сподіваючись на краще, вічне багатство в майбутньому житті, яке Христос, Господь наш, нам обіцяв. Ти ж май своє для себе, бо любиш це і заради цього губиш душу свою, адже ти золотолюбний і грабуєш чуже, не подаєш потребуючим". Кликав його цар зі собою на обід, але той відмовився, кажучи: "Досить мені одного хліба з висівок і трохи солі на підкріплення немічного тіла мого". Цар же звелів вести святого з учнем його в осібний покій царський і там поставити їм багато з трапези царської їжі. Але він нічого з того не скуштував, лише сам хліб. І залишився святий у палаті царській десять днів, щодня з царем бесідуючи і навчаючи його про святу християнську віру, проте нічого не досягнув, бо серце цареве закам'яніло і розум осліплений був перським зловір'ям. Через десять днів, відходячи до себе, прощальне зробив до царя повчання про праведних суддів, і про милосердя, і щоб не слухав волхвів, слуг бісівських, і щоб не піднімав боротьби на царів християнських. "Якщо, — казав, — на них війну підіймеш, самому Христові розіп'ятому ворогом будеш і погано загинеш". Коли відходив святий із палат царських, сам цар його відпроваджував. КОЛИ З воріт палацу вийшов, бачив, що несли мерця. І звелів святий тим, що несли, зупинитися. Поглянувши на небо, сказав: "Сину Божий, що Лазаря чотириденного з мертвих воскресив, воскреси й цього мерця на славу пресвятого Імени Твого". Коли так святий помолився, рукою торкнувся мерця — і зразу мертвий ожив і встав. І всі жаху і подиву сповнилися. І думали, що преподобний Єпіфаній якийсь Бог. Але він називав себе Божим рабом, учив їх про істинного Бога, у Тройці Святій славленого. Вони ж не були з числа овець Христових, і через те, не затримуючись серед них, преподобний поспішив відійти у свій край. Хотів же цар послати з ним воїнів своїх, аби провели його аж до краю його, але він не захотів, кажучи: "Маю Бога, що береже мене, і воїв Його — святих ангелів". Тоді цар попрощав Єпіфанія, відпустив його, кажучи: "Іди з миром, Єпіфанію, славо греків, згадуй і нас, що в Персії". І пішов святий, Богом бережений. І, дійшовши до свого краю і пустелі, знову в келії, яку збудували йому сарацини, сів безмовствуючи.

Місце, на якому була келія і перебував Єпіфаній святий, безводне було. Преподобний же помолився належно до Бога — і вийшло джерело водне з сухої землі, як же колись Мойсееві з каменю в пустелі. Зробив же з учнем вертоград малий, насадили їстівного зілля, напоювали його водою з джерела і годувалися тим зіллям. Почали ж приходити дикі звірі і шкоду робити у вертограді, поїдаючи труди його. Святий же, якось із келії вийшовши і звірів у вертограді виявивши, заборонив їм, розмовляючи з ними, як з людьми, і кажучи: "Не робіть мені шкоди, чоловікові убогому і грішному, що оселився тут плакати через безліч гріхів моїх, бо трохи цього зілля дав мені Бог на прогодування моє". Звірі ж, наче розумні, засоромилися слів святого, пішли і більше не робили шкоди. Чули ж сарацини, які келію святому збудували, що преподобний повернувся з Персії, прийшли до нього, благословення від нього хотіли прийняти. І збудували инших три келії: вже-бо почало до святого збиратися багато учнів, адже слава про нього розійшлася по цілому краї Фінікійському. І невдовзі збудовано було монастир у тій Спанидрійській пустелі. І було в ньому до п'ятдесяти братів, учнів преподобного, серед них же був один на ім'я Каліст, син єпарха римського Летія, що прийшов до Єпіфанія в чернецтво таким чином. Біснуватий був хлопець той у домі батьків своїх, бачив же у сонному видінні Єпіфанія, що казав йому: "Чи хочеш, Калісте, аби відігнав від тебе духа нечистого?" І сказав йому хлопець: "І хто ти, пане мій, що можеш відігнати від мене ката лютого?" Сказав йому той, що явився: "Я — Єпіфаній, що живу у Фінікії Палестинській, у монастирі пустельному, який Спанидріон називається. І якщо вижену з тебе злого духа, то чи прийдеш до мене і чи будеш жити зі мною в монастирі моєму?" Сказав Каліст: "Пане, віджени лише ката від мене, і зразу прийду жити до тебе". Сказав Єпіфаній: "Дивись, дитино, щоб не переступив ти обітниці своєї". Збудився Каліст зі сну — відчув себе здоровим і вільним від катування диявольського і сповістив про те батькам. І з того дня не було йому зла ніякого ж від неприязні диявольської. Через три місяці Каліст сказав до батьків: "Пустіть мене у Фінікію Палестинську шукати пана Єпіфанія, аби я перебував у нього. Боюся, щоб не повернувся до мене катдиявол". І зразу батьки, давши багато золота, і срібла, і рабів, відпустили сина свого до Єпіфанія преподобного. До нього ж прийшовши, Каліст зразу чернечий чин на себе прийняв, а рабів назад відіслав, принесене ж золото і срібло на монастирське будівництво віддав.

У ті часи преподобний Іларіон Великий, який поблизу Маюму Газького обитель свою в пустелі мав, славний був на цілу Палестину. Одного дня Єпіфаній блаженний, взявши учня свого Иоана, пішов до великого того отця Іларіона святого, щоб відвідати. І прийняв той його зі всіма братами з великою радістю і з любов'ю затримав на декілька днів. Тим часом диявол перетворився в образ Єпіфанія і пішов у монастир його Спанидріон, наче від Іларіона Великого повертаючись. Один же необережний і неуважний брат, що за монастир без потреби вийшов, побачивши в образі Єпіфанія того, що йшов, думав, що то Єпіфаній. Кинувся до нього на поклін — і поклонився бісові, і зразу той, що поклонився, став біснуватим — увійшов-бо в нього диявол і мучив його. Брати ж, бачивши, що той біснується, сумували через нього. Преподобний же Єпіфаній, провидівши те духом, сказав до великого Іларіона: "Отче, вовк вліз у стадо моє і збентежив вівці мої, тому йду вигнати його". І, вставши, попрощався з великим старцем і братами і пішов з поспіхом у монастир свій. І коли увійшов у монастир, зразу диявол, побачивши святого, втік з брата того. І розповів брат, як сталося йому біснування. Святий же вчив братів пильнувати себе уважно від підступів диявольських.

Недалеко від монастиря Єпіфанієвого лев дикий у пустелі оселився. І багатьох людей, що проходили туди, губив: був-бо шлях через пустелю повз лігво левове. І збиралося багато пустельників, які хотіли туди йти, бо малою дружиною іти не сміли через страх перед левом. Якось, коли зібралися пустельники, прийшли в монастир до преподобного Єпіфанія, сповіщаючи про лютість звіра і про великі втрати від нього. Преподобний же сказав до них: "Ходімо, діти, в ім'я Господнє, і побачимо лева того". І пішли всі. Коли ж наблизилися до місця того, страх напав на всіх і хотіли втікати назад. Святий же мовив: "Покажіть мені місце його". І показали йому, здалеку стоячи. І пішов преподобний до звіра, взиваючи: "Де є лігво левове?" Лев, почувши голос людський, вискочив з лігва свого і, побачивши лице преподобного, впав мертвий на землю. Ті, що стояли здалеку, побачивши, що лев вийшов з кущів, повтікали, настрашені: думали, що з'їсть преподобного звір. Єпіфаній же святий кликав їх голосно: "Не бійтеся, діти, ходіть і погляньте на труп звіра". Вони ж ледве повернулися і, відвагу прийнявши, до святого прийшли і побачили при ногах його звіра мертвого, що на землі лежав. І дивувалися і прославили Бога.

Цьому преподобному з иншими багатьма дарами дався ще один великий дар від Бога — знати добре ціле Божественне Писання і тлумачити його правдиво. Читаючи книги братам, тлумачив чітко для розуміння всім легкого. Чув же про благорозумність і в книгах майстерність преподобного один еллінський ритор і філософ з Едесу, прийшов до святого в монастир і змагався з ним із книг своїх. Єпіфаній-бо з Письма Святого виявляв йому правдиву християнську в єдиного Бога, в Тройці славленого, віру, філософ же — з еллінських любомудрів еллінське хвалив багатобожжя. І перебував філософ у монастирі цілий рік, придивляючись до рівноангельського преподобного і учнів його чернечого життя і часто з книг з ним розмовляючи. Ще ж і чуда, що були, бачив — і помалу приходив до пізнання істини. А найбільше тоді, коли побачив одного біснуватого, дуже буйного, веригами зв'язаного, якого шістдесят чоловіків ледве до монастиря привели. І сказав преподобний до філософа: "Почуй, філософе, що змагаєшся з грішним Єпіфанієм: приклич богів своїх і вижени з чоловіка цього лютого біса, щоб і я повірив богам твоїм. Або я прикличу Бога мого Ісуса Христа розіп'ятого і вижену біса — ти ж пристань до нашої віри християнської". Філософ же, не маючи що сказати, мовчав. Блаженний же Єпіфаній, прикликаючи ім'я Господа нашого Ісуса Христа, заборонив бісові, і вигнав його з творіння Божого, і зробив чоловіка того здоровим і свідомим. Тоді філософ припав до ніг преподобного і просив хрещення святого, ісповідуючи одного істинного Бога, Христа розіп'ятого. Преподобний же послав його до блаженного Іларіона-пресвітера — й охрещений був філософ, і наречено було йому ім'я Єпіфаній. Тоді став ченцем і пресвітером, а після того і начальником лику инокуючих.

Щодня звідусіль до монастиря приходило багато братів і мирян. Втомився преподобний від неспокою і замислив покинути монастир той і край той і йти в єгипетські краї. Знаючи, що не пустять його від себе брати, прикликав їх і мовив: "Хочу йти відвідати великого старця Іларіона". Брати ж, розуміючи замисел його, впали ниць на землю перед ним з великими риданнями — просили, аби не покидав їх. І обіцяв старець не йти від них, і сів у келії. Через десять же днів встав уночі преподобний і, взявши першого учня свого Иоана, вийшов таємно з монастиря і пішов у Єрусалим, і поклонився животворному Чесного Хреста дереву, і всі святі єрусалимські місця обійшов, поклоняючись і молячись. Тоді пішов в Іоппін, де була морська пристань, і знайшов там корабель, який мав плисти в Олександрію, сів на нього і за кілька днів досягнув Олександрії. Коли вийшов з корабля і в град входив, перестрів його один жидовин, законовчитель на ім'я Аквила. Він затримав Єпіфанія, хотівши з ним розмовляти про закон. І розмовляли цілий день той, сперечаючись про віру з Писання, також і наступного дня. І переможений був Аквіла від Єпіфанія, захотів християнином стати. Єпіфаній же святий повів його до святішого Атанасія-архиєпископа, і прийняв архиєпископ обох радісно: жидовина як того, хто навернувся до Христа, Єпіфанія — як того, хто відвернув зі шляху злого і наставив на праведну путь. Через мало часу вийшов Єпіфаній з Олександрії і пішов у краї Тиваїдські, і зустрів його чернець, який був учнем великого Антонія, на ім'я Пафнутій. Сказав Єпіфаній до Пафнутія: "Благослови нас, отче". Відповів Пафнутій: "Благословенні ви Господеві". І після молитви сіли розмовляти. І розпитував Єпіфаній Пафнутія про ціле життя Антонія, Пафнутій же розповідав. Тоді сказав йому Єпіфаній: "Хочу, отче, жити в Нитрійській пустелі". Сказав Пафнутій: "Іди здоровий і насолодися бесідами отців святих, що в Нитрії живуть. І збери від них їжу духовну, якою маєш на Кіпрському острові годувати словесних овець". Це ж Пафнутій провістив пророчо, провидівши, що святий Єпіфаній мав бути єпископом на Кіпрі. І, знову помолившись, попрощалися один з одним і розійшлися кожен своєю дорогою. Коли зближався Єпіфаній до града, що називався Леотопіль, почув, що поблизу є монастир, а в ньому живе один чорноризець на ім'я Єракс, якого вважають добрим і таким, що має божественне учення (насправді ж Єракс той був єретиком, який мав протилежне Церкві святій розуміння). Про нього Єпіфаній святий, ще в Палестині живучи, чув і бажав його бачити. Також і Єракс чув про Єпіфанія. Учив же той Єракс, що тіло наше не має воскреснути, але инше замість цього дасть Бог, а це в землі розкладеться, за написаним: "Землею ти є і в землю знову підеш". Також казав, що діти не будуть дорослими у той вік. І пішов Єпіфаній у монастир той, хотівши бачити Єракса. Увійшовши туди, побачив, що багато людей слухали учення Єраксового. Всі-бо мали його за добродійного, адже вельми постницьке мав життя і, відколи відрікся світу, не споживав олії ані вина. Він, бачивши подорожніх двох ченців, Єпіфанія з учнем, спитав, звідки вони. І сказали йому, що з Палестини. Питав же про імена їхні, коли ж довідався, що то Єпіфаній, сумний став Єракс: немилий був йому Єпіфаній, адже ім'я Єпіфанієве славне було в Єгипті як мужа святого і премудрого. Проте не зважав на нього, навчав людей. Коли ж у проповіді своїй дійшов до воскресення мертвих і почав учити, що не воскреснуть тіла людські, Єпіфаній святий, тяжким це вважаючи, покликав його, кажучи: "Хай замкнуться уста твої, щоб наказалося тобі не ображати надії нашої". І зразу Єракс став німий і не міг зрушитися з місця свого. Бачивши таке чудо, яке зробив Єпіфаній на Єраксі, всі, що там були, здивувалися і злякалися дуже. Преподобний же Єпіфаній почав із Божественного Писання учити тих, що слухали, і переконувати про воскресення мертвих, що всіляко мають востати в тому тілі, в якому ж у світі цьому жили і з яким померли. Тоді, коли минуло декілька годин, сказав Єпіфаній до Єракса: "Чуй віру тверду і говори слово правдиве". І зразу Єракс заговорив, і визнав блуд свій, і обіцяв покаятися зі зловір'я свого. Преподобний же, повчивши його досить про правдиву віру, пішов звідти в Горішню Тиваїду й оселився на місці одному пустельному, що називалося Вувуліє. І прожив там сім років, проте не мав спокою через тих, що приходили до нього. Був у тому краю філософ один еллінський на ім'я Євдемон. Він зумисне із сином своїм прийшов до Єпіфанія змагатися з книг. Був же син філософа на одне око сліпий. Коли сперечалися вони довго, Єпіфаній святий поглянув на сина Євдемонового і сказав: "Чому не дбаєш про сина свого, аби мав друге око світле і зряче?" Філософ же засміявся, кажучи: "Якби у всій піднебесній один лише Євдемонів син був одноокий, справді б годилося мені про нього дбати, але тому що безліч на землі однооких людей, тому і цей такий буде". Сказав Єпіфаній: "Якби справді один лише твій син у всій піднебесній був сліпим на одне око, а всі на землі люди були б на обидва ока зрячі, тоді що б ти робив, щоб його зцілити?" Сказав філософ: "Нічого иншого, лише говорив би собі, що нема в цілому світі нещаснішого від мого сина". Сказав святий Єпіфаній: "Не прийми, Євдемоне, слів моїх за забаву, Бог-бо посеред нас, але дай мені сина свого на зцілення і побачиш славу Божу". І, взявши хлопця, хресним знаменням око його сліпе знаменував тричі — і зразу відкрилося око і прозрів хлопець ясно. Те чудо бачивши, Євдемон-філософ повірив у Христа із сином своїм і наставлений був достатньою наукою Єпіфанієвою, пішов у град до єпископа і прийняв святе хрещення зі всім своїм домом.

Стало відомо про Єпіфанія святого в цілому Єгипті, єпископи єгипетські хотіли взяти його і примусом зробити єпископом якогось града. Розумів те духом Єпіфаній, сказав до учня свого: "Повертаймося, дитино, на батьківщину нашу". І, вставши, пішли у Фінікію. Прийшли ж спершу в монастир Великого Іларіона, але не застали преподобного старця, бо той, стомившись від неспокою, адже звідусіль до нього приходили, вийшов звідти, відплив у край Кіпрський і перебував там у пустельному місці, в околицях Пафійського града. Брати ж монастиря Іларіонового ридали за отцем своїм, що залишив їх, і, коли побачили святого Єпіфанія, що до них ішов, утішилися з печалі. І перебував у них блаженний сорок днів, втішаючи їх, тоді пішов у свій монастир Спанидріон — і возвеселилися всі через повернення його.

Року ж того був голод у краю Фінікійському, бо не було дощу. І зібралося багато людей, прийшли в монастир до Єпіфанія преподобного, довідавшись про його повернення з Єгипту. І просили його наполегливо, щоб випросив дощу в Бога для висохлої землі, аби змогла дати земля плід свій. І сказав до них преподобний: "Нащо мені труди робите? Я — грішний чоловік". Вони ж великими проханнями довго йому надокучали, тому замкнувся в келії, став на молитві — і зразу потьмарилося повітря (день же був погожий), і була блискавка, і грім, і пролився дощ великий на землю, і напоїв досить всю землю Фінікійського краю, бо три дні ненастанно дощ лив, що й знову просили люди Єпіфанія святого припинити дощову зливу. І зупинив — і стала земля плодоносною в той рік. Почав же знову тужити там преподобний, бо до нього щодня приходили, надокучаючи, і думав звідти піти знову. Тим часом у вищезгаданому фінікійському граді Ликії (у якому ж Єпіфаній охрещений був) переставився єпископ. І зібралися з навколишніх градів єпископи, аби поставити єпископа градові тому. І згадали про преподобного Єпіфанія. Був же серед них чернець один, молодий літами, але дорослий чеснотами, на ім'я Полувій, він знав Єпіфанія преподобного. Йому звеліли єпископи, аби, сівши на коня, їхав швидко до монастиря Спанидріона і довідався точно, чи справді повернувся Єпіфаній з Єгипту і чи є в монастирі своєму. Заповіли ж йому, кажучи: "Нікому ж не розповідай таємниці цієї, навіть самому Єпіфанію". Коли ж прийшов Полувій в монастир, побачив Єпіфанія святого і привітав його. І сказав до нього Єпіфаній: "Чому, дитино Полувію, прийшов сюди?" Відповів Полувій: "Прийшов я відвідати вашу святиню". Сказав до нього святий: "Ти прийшов, дитино, бо прислали святі єпископи побачити мою нікченість, чи я тут. Не приховуй переді мною наказаного тобі, гріх неправду казати, кажи правду — Бог посеред нас. Тому будь своєчасним служителем істини, а Єпіфаній грішний переходить з місця на місце, стогнучи й трясучись від багатьох гріхів своїх. Та послухай, дитино Полувію: залишайся тут, а коня відішли до єпископів, хай шукають вони того, кого знають достойним мужем на єпископство, мене ж не переконають". І послухав Полувій, відіслав коня зі слугою, який прийшов з ним, сам же залишився при Єпіфанії преподобному. Коли ж настала ніч, взяв Єпіфаній Иоана, повсякчасного учня свого, і Полувія і вийшов з ними з монастиря потай від усіх, і пішов у Єрусалим, і поклонився животворного Хреста Господнього дереву й иншим місцям святим, і перебував у Єрусалимі три дні. Тоді сказав до обох учнів своїх: "Я чув, діти, що великий отець наш Іларіон перебуває нині в Кіпрському краї недалеко града Пафа, ходімо тому до нього й отримаємо благословення від нього". І, вставши, пішов з учнями. Прийшовши в Кесарію Филипову, що в Палестині, знайшов корабель, який плив до Кіпру, і, сівши в нього, відплив туди. І, приставши до берега кіпрського, пішов у Паф і зустрів великого Іларіона, який у пустелі Пафській жив, привітав його — і була обом радість велика, що після такого довгого часу зустрілися. Бачив же Єпіфаній скорботу там Іларіонову через неспокій, бо ті, що приходять, надокучають йому, і розумів намір його, що звідти деінде хоче переселитися, — захотів і він через два місяці йти від великого того отця. І спитав його преподобний Іларіон, кажучи: "Куди хочеш йти, дитино Єпіфанію?" Сказав Єпіфаній: "Піду в Аскалон і в Газу, і далі, допоки не знайду десь безмовне в пустелі місце". Преподобний же Іларіон, ясновидець, бачачи те, що має з Єпіфанієм бути, сказав йому: "Іди, о дитино, в град Саламину, що є на Кіпрському острові, і буде тобі в граді тому добре перебування (це ж сказав Іларіон святий пророчо, бо мав Єпіфаній у Саламині за Божою волею архиєпископом бути)". Єпіфаній же тих слів Іларіонових ані слухати не хотів, і знову сказав йому Іларіон святий: "Кажу тобі, дитино, що годиться тобі в град той іти і жити в ньому, не переч тому словам моїм, щоб тебе морська негода не наздогнала". Попрощався преподобний Єпіфаній із преподобний Іларіоном, пішов з учнями своїми до пристані морської і побачив два кораблі: один мав плисти в Аскалон, а другий — у Саламин. Увійшов тому в аскалонський корабель і відплив. Через якийсь час піднялася несподівано буря в морі велика, і був корабель у скруті, хвилі його носили і розбивали, і всі, що в кораблі були, втратили надію на життя своє. Перебували ж у тій біді три дні і три ночі, а на четвертий день хвилі прибили корабель до града Саламинського, який і Констанцією Кіпрською називається. І, вийшовши з корабля, лежали всі на землі наче мертві, знемігши від великої морської біди і від довгого голодування. Треба було кораблеві там затриматися, щоб полагодили його, бо потовчений був хвилями. Через три дні підкріпилися знеможені і стали здорові, і знову думав Єпіфаній святий відплисти звідти.

У той час після переставлення архиєпископа Саламинського був собор єпископів у граді тому для виборів архиєпископа. І молилися до Бога декілька днів, щоб явив їм мужа достойного на сан той. Був же серед них один старий єпископ града Кидрійського, який мав п'ятдесят літ у єпископстві, на ім'я Паппій, муж святий і ясновидний. Він і страждати за Христа сподобився — колись узяли нечестиві його з архиєпископом Саламинським Галасієм і після багатьох мук відпустили живим. І всі єпископи Кіпрського острова мали його за батька і шанували вельми як ісповідника і мученика Христового. Йому відкрито було від Бога про Єпіфанія, що в град Саламинський прибув, і наказано взяти його і поставити архиєпископом града. Був же час осінній, і якраз зрізали грона. І сказав Єпіфаній до учнів: "Ходімо, діти, в град, і купимо собі винограду на дорогу" (хотів-бо звідти відплисти). І пішли на торг. Коли ж підійшли до чоловіка, що продавав виноград, взяв Єпіфаній у руку два добірні грона, спитав продавця: "Що хочеш за це?" Тут раптом почули, що єпископи ідуть. І, поглянувши, бачили старого єпископа Паппія, якого два диякони підтримували, бо старістю знемагав, й инших трьох єпископів з ним. Єпіфаній наче забувся, тримав у руці грона і дивився на єпископів, дивувався, що просто на нього йдуть. І бачив блаженний Паппій преподобного Єпіфанія, пізнав його Духом Святим і возвав до нього, кажучи: "Авво Єпіфанію, залиши грона і йди з нами у святу церкву". Єпіфаній же, згадавши слова Давидові "Возвеселився я, коли сказали мені "Ходімо в дім Господній", залишив грона, пішов з ними. Увійшовши в церкву, бачив собор єпископів, і сказали йому всі: "Бог тебе послав до нас, авво, щоб був ти архиєпископом цього града і всього Кіпрського острова". Він же відмовлявся, називав себе грішним і недостойним, що не може понести сану такого. Єпископи ж, не слухаючи його відмовок, почали возводити його по ступенях на чин священичий. І плакав преподобний, важко сприймаючи освячення те й думаючи, що нелегко йому носити тягар святительства. Святий же єпископ Паппій сказав йому: "Годилося б нам, о дитино, мовчати про те, що було нам про тебе одкровення, але тому, що бачу тебе сумного й заплаканого, мушу сповістити тобі те, що нам Бог доброзволив відкрити. Ось-бо ці святі отці єпископи зібралися, на мою нікчемність вибрання архиєпископа поклали, кажучи мені, грішному: "Помолися належно до Бога, і віримо, що явить тобі мужа, достойного архиєпископства". Я ж замкнувся в келії своїй, просив про те Спаса Владику, і раптом осяяло мене світло у келії, як блискавка, і чув я голос, який до мене, грішного, говорив: "Паппію, Паппію, почуй". Я ж страху сповнився, сказав: "Що велиш, Господи мій?" І сказав до мене голос, тихо промовляючи: "Встань, і йди на торг, і побачиш там ченця, що грона винограду купує, з лиця і головою на пророка Єлисея подібного, матиме з собою двох учнів. Його взявши, освятіть на архиєпископство, ім'я ж ченцеві тому Єпіфаній". Я, вставши, зробив наказане мені, ти ж, о дитино, не переч Божій волі, але послухай стадо, у якому ставить тебе Дух Святий єпископом". Єпіфаній впав, поклонився святому єпископові Паппію і покорився волі Господній, і прийняв освячення архиєпископське у Саламині-граді, тобто Констанції Кіпрській. І після освячення, втішаючись, розійшлися єпископи. Святий же Єпіфаній почав довірене собі словесне стадо Христове пасти духовною пашею — не лише словом учительним, а й прикладом добродійного життя.

На початку архиєпископування його одного мужа чесного, римлянина, на ім'я Євгномон, громадянин саламинський на ім'я Дракон вкинув у темницю за борг — сто золотих. І не було нікого, хто б визволив вкиненого, бо далеко був від батьківщини своєї — Риму, і ніхто за нього поручитися не хотів. Чув же про те святитель Божий Єпіфаній, і змилосердився над римлянином — пішов до Дракона, невірний той був, і просив його про боржника, щоб відпустив його з пут. Відповів йому Дракон з гнівом: "Прибульче в наш град, якщо хочеш, аби відпустив я боржника, йди принеси мені за нього сто золотих". Був же Дракон багатий вельми, ідолопоклонницькому нечестю служив і мав погану вдачу. Блаженний Єпіфаній, взявши з церковного золота сто золотих, дав Драконові й викупив з пут і боргу Євгномона-римлянина. Один же з дияконів на ім'я Карин, гордий і непокірливий, злости і заздрости сповнений, нарікав на святителя через золото церковне й инших клириків на нарікання зрушив, кажучи: "Чи бачите прибульця цього, ось хоче все, що є в церкві, витратити. І будемо ми винуваті через втрату скарбу церковного" . Був же той Карин багатий і шукав, як вигнати Єпіфанія з престолу, щоб самому на ньому сісти. Постали тому всі клирики на Єпіфанія і сказали йому: "Не досить тобі, що прийшов сюди убогий, нагий, святительську честь прийняв, але ще і маєток церковний, який не є твоїм, як подорожній і прибулець витрачаєш. Або ти віддаси церкві сто золотих, або йди звідсіль туди, звідки прийшов". Святий же Єпіфаній терпів мовчки. А викуплений з пут боржник пішов до Риму, продав все своє і скоро повернувся до святителя Божого Єпіфанія, несучи багато золота. Те все дав у руки Єпіфанієві і сам віддався на службу Богові і архиєреєві Його, і прожив при Єпіфанію святому до кончини своєї. Святитель же з принесеного золота взяв сто золотих, віддав Каринові-диякону, кажучи: "Ось церковне золото, позичене на викуплення боржника". І взяв його Карин, а святий решту золота римлянинового роздав потребуючим. Карин скликав клириків, хвалився, пишаючись і кажучи: "Ось золото, що витратив Єпіфаній, я допитом допитав його від нього". Клирики ж почали викривати погану вдачу Каринову, що і їх на гріх нарікання і образу святителя зрушив, і веліли йому з гнівом, аби повернув святителю золоті. "Має-бо, — казали, — владу святитель над церковною скарбницею, аби витрачати з неї на милосердні діла, як же захоче". Багато же й иншої тяжкої шкоди і кривди Карин-диякон чинив Божому угодникові, але той все те з покорою терпів.


Продовження: