Житія святих на 25 липня (12 липня за ст. стилем)

Страждання святих мучеників Прокла та Іларія

Також цього дня відзначають: Пам'ять преподобного отця нашого Михаїла Малеїна
Також цього дня відзначають: Страждання святої мучениці Голиндухи, названої у святому хрещенні Марieю
Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Теодора Варяга і сина його Йоана, у Києві убитих

Ці святі мученики Прокл та Іларій були з меж града Каліпта, що поблизу Анкириа, за царювання Траянаб від Максимаігемона за Христа мучені. Спершу взяли святого Прокла і до самого царя, який тоді в тих краях перебував, привели, і залізом скували, і в темницю вкинули. Цар, допитавши його і виявиши, що святий не покориться злочестивому велінню, віддав його Максимуігемонові на муки. Максим же, на суді сівши, поставив на допит в'язня Христового і спитав: «Якого ти роду?» Він відповів: «Рід мій — Христос, і надія моя — Бог мій». Сказав ігемон: «Так мені боги, що не пожалію тебе». І знову спитав: «Чи знаєш наказ царський, всюди розісланий, аби всі християни приносили богам жертви?» Відповів святий: «Чув про наказ беззаконний, виданий на спокусу багатьом, собі ж на загибель». Ігемон сказав: «Чи цареві докоряєш і закони його ганити смієш? Чи не бачиш мук, які на тебе чекають, окаянний?» Відповів мученик: «Роби, що хочеш, а я не принесу жертви богам твоїм ані не боюся мук, що вбивають тіло, а не душу. Краще боятися Бога, аніж людей». Сказав ігемон: «Вибери собі, чоловіче, життя чи смерть, осьбо бачиш: стоїть дерево катування, для тебе приготоване, і вже знаряддя до мук лежать, і чекаємо відповіді твоєї, що захочеш». Відповів святий Прокл: «Якщо ви боїтеся переступити цареву заповідь, щоб не зазнати дочасних мук, наскільки більше ми, християни, боїмося переступити заповідь Божу, щоб не впасти у вічні муки, які приготував Бог наш тим, що відрікаються Його і поклоняються богам вашим брехливим, які на майбутньому суді будуть передані
разом з тими, що приносять їм жертву, на нескінченну погибель». Сказав ігемон: «Чи вже й богам нашим докоряти ти посмів? Але кажу тобі, що, хоч i не хочеш, зроблю так, що будеш визнавати їхню велич». Відповів мученик: «Покладаюся на Бога мого, що швидше, ніж ти переконаєш мене визнати твоїх богів, зроблю так, що ти перед усіма воїнами і слугами своїми, хоч і не хочеш, визнаєш мого Владику і напишеш своєю рукою, що істинний Бог — Бог грішного Прокла і нема іншого, окрім Нього». Тоді розгнівався ігемон, звелів повісити мученика нагого на катівні, і камінь важкий прив'язати до його ніг, і кігтями залізними обдирати його плоть. I мучили так довго Прокла святого, і терпів доблесно, нічого не кажучи, лише на небо поглядаючи. Тоді зняли його з катівні й стерегли в путах.

Після того пішов ігемон до града Каліпта, звелів мученика вести за собою. I вели святого насилу при конях, що швидко бігли. Коли були вони десь напівдорозі, помолився мученик голосно до Бога, кажучи: «Боже мій, Ісусе Христе, задля якого страждаю, ведений з наругою цими воїнами, вислухай мене нині, раба Твого, щоб прославилося ім'я Твоє навіки. Простягни всесильну руку Твою, і стримай беззаконного ігемона цього, і не дай йому йти, доки не визнає перед людьми цими, що нема іншого Бога, окрім Тебе». Коли так святий помолився, раптом став ігемон на шляху, наче зв'язаний, ані коні його ступити не могли, ані сам не міг із місця зрушити, невидимою силою Божою стримуваний. Стали і всі воїни з ним і дивувалися такій дивній речі. I довго трудилися, б'ючи коней і запрягаючи інших в ігемонову колісницю, і багатьох запрягали, і колісницю тягнути намагалися, і нічого не досягли, ані самого ігемона з колісниці зняти не могли: булабо колісниця — наче гора непорушна, а ігемон на ній як прибитий. Тоді ігемон мовив до тих, що були з ним: «Чи бачите предивну чарівну силу хитрого християнина того: що нам зробив. Ось з місця не можемо зрушити ані назад іти». I послав ігемон одного зі слуг своїх, на ім'я Єрмій, до мученика, що далеко ззаду був, кажучи: «Що ти таке зробив — зупинив нас посеред шляху своїм волхвуванням. Зрозуміло, що боїшся мук, які на тебе чекають у граді, тому вчинив цей підступ, щоб тебе туди не вели». Святий же Прокл мовив до слуги ігемонового: «Живий Господь Бог мій, що не маєте зрушитися з цього місця, доки ігємон не визнає імєни Господа мого Ісуса Христа, як же я раніше сказав йому». Сказав Єрмій: «Хоч і визнає ігємон ім'я Бога твого, серед шляху стоячи, то як ти почуєш чи довідаєшся, якщо ти настільки далеко від нього?» Мовив мученик: «Хай напише ігемон визнання те на папері й пошле мені. У ту годину підете шляхом вашим до града Каліста». Повернувся ж Єрмій, передав слова мученикові ігемону. Той же, хоч і не хотів, наглою бідою примушений, взяв папір і написав: «Визнаю, що один є Бог істинний — той, якого Прокл шанує, і нема іншого Бога, окрім Нього». Так написавши, ігемон послав папір до мученика, і зразу зрушилися коні і воїни, і пішли з ігемоном дорогою, що лежала перед ними.

Коли досягнули града Каліпта, сів ігемон на суді і, поставивши перед собою святого Прокла, мовив до нього: «Ти всю силу своїх чарів показав на нас у дорозі, я ж тут покажу на тобі силу моєї влади, і як ти примусив мене визнати твого Бога, так я примушу тебе визнати наших богів і принести їм жертви». Те сказавши, звелів принести запалені свічки і пекти йому живіт і ребра. I настільки палили мученика, що ціла плоть його обгоріла. Він же ніякого нетерпіння не виказував, мовчав, наче в чужому тілі терпів. Сказав до нього ігемон: «Чи не зважаєш на муки?» Відповів святий: «На ці не зважаю, вічних боюся». Знову сказав ігемон: «Чи покоришся богам нашим?» Відповів мученик: «Скоряюся Христові, що перебуває вічно, Він моя надія». Сказав ігемон: «Чи хочеш погано померти?» Відповів святий: «Хоч і помру, проте знову буду жити». Тоді ігемон звелів воїнам вивести його за град і, на дереві розіп'явши, стріляти в нього стрілами. Взяли ж воїни мученика і казали йому: «Послухай нас і принеси жертву богам, і зразу зцілять тебе досвідчені лікарі від ран, і великим саном будеш вшанований». Відповів страстотерпець: «Я сан маю на небі, яким мене вшанує Христос, Бог мій, ви ж припиніть зваблювати мене, але чиніть вам наказане». Коли вони так говорили і йшли, перестрів їх на шляху молодий муж, на ім'я Іларій, братанок святого Прокла, бувбо сином рідного брата. Він прийшов, поклонився своєму стриєві, і поцілувалися обидва, i скликнув Іларій: «I я — християнин». Тому схопили воїни Іларія й кинули його до темниці, а святого Прокла повели на смертне місце, і розіп'яли на дереві, і, напнувши луки, стріляли в нього. Страстотерпець же, приймаючи по цілому тілі своєму стріли, молився до Бога, кажучи2: «У руки Твої передаю дух мій, визволи мене, Господи Боже істинний». І так, схиливши голову, передав дух.

Помер святий мученик Прокл місяця липня у 12ий день. Вірні ж таємно взяли чесні його мощі, поховали, а святий Іларій, у темниці сидячи, співав3: «Люблю Тебе, Господи, сило моя, Господь — твердиня моя і прибіжище моє». І далі той псалм. Коли ж він заснув, явився йому ангел Господній у видінні, кажучи: «Будь мужній і кріпися, ябо з тобою, посланий від Бога до тебе, щоб укріпити тебе». На третій день після кончини святого Прокла вивели святого Іларія на допит. І спитав його ігемон: «Чи ти християнин?» Відповів мученик: «Справді, я християнин, як же і цілий рід мій у християнстві був, і всі, Христа почитаючи, кончину прийняли». Тоді ігемон сповнився люті, звелів мученика нагого на катівні повісити й бити жорстоко та довго. Тоді засудив його на смерть, звелів тягнути за три поприща від града і там відтяти йому голову. Воїни ж зв'язали мученикові руки, кинули його на землю і, зачепивши його за ноги, потягнули, а мученик, волочений, співав4: «Основа його на горах святих, любить Господь ворота Сіона понад всі поселення Якова». Шматувалося тіло волоченого мученика, і земля закривавилася, і коли були від града за три поприща, оголив кат меч, помолився святий Богові, кажучи: «Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». І йому відтяли голову. Помер святий мученик Іларій місяця липня в 15ий день, у третій же після кончини святого Прокла. Кинули ж тіло святого Іларія на тому місці, де його обезголовили. І прийшли вірні вночі, взяли його і разом зі святим Проклом у землі поклали, славлячи Христа Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.

Пам'ять преподобного отця нашого Михаїла Малеїна

Преподобний отець Михаїл роду був великого і славного, написанобо про нього в житії преподобного Атанасія Атонського, бо стриєм був цареві грецькому Никифоруа, прозваному Фокою. Народження ж цього угодника Божого Михаїла було за обітницею Пречистої Божої Матері, вонабо матері його обіцяла дати плід цей благословенний і вибраний, як же Єреміяпророк з лона матеріб, на службу Господові. Відданий був батьками на науку книжну, скоро навчився розуміння Божественного Письма і, побачивши суєту цього світу й непостійність теперішнього життя, зневажив все, як полову, і пішов на святу гору Атон, і оселився скраю, зі східного боку, на місці, де є гора, що Малеон називається, на ній же стоїть Кименська обитель. I там прийняв ангельський образ і почав чернечі подвиги. Настільки добродійним трудам віддавався, що й наставник його дивувався ним. I за таке його життя поставлений був ігуменом тої обителі. Пізніше ж багато нарікання та образ прийняв від братів, але не збентежився, а більше піклувався про їхнє спасення, терпів і безперестанку душекорисними повчаннями переконував їх і наставляв на чесноти. Через декілька років пішов задля монастирської потреби до Царгорода й зустрів там юнака Аврамія, який перебував у домі воєводи Зефіназера. Зрозумів, що той юнак має бути посудиною Святого Духа, полюбив його і благословив, повчивши досить про користь душі. Коли преподобний повернувся до обителі, невдовзі прийшов до нього й Аврамійюнак, і постригся від нього, і з Аврамія на Атанасія був переіменований, пізніше його прозвали Атонським, бо в Атонській горі показав багато постницьких подвигів і трудів, про що просторо в його житті цього ж місяця у 5ий день розповідається. Преподобний же отець Михаїл досить років у великому богоугодженні прожив і, досягнувши глибокої старости, у доброму визнанні віри i в безсумнівній надії перейшов на нестаріюче життя до Господа, Його ж змалку полюбив і Йому всім серцем служив. Прозваний же цей преподобний Михаїл Малеїном від гори Малеон, на якій він жив.

Страждання святої мучениці Голиндухи, названої у святому хрещенні Марieю

У землі Перській за царювання Хозроя Старшогоа була одна жінка, молода й гарна, перським ім'ям названа Голиндуха, роду славного, з великих вельмож, що вийшла заміж за мужа знаменитого, начальника волхвів. Вона після трьох років свого подружжя, нарозумлена божественним просвітленням, почала пізнавати блуд перського нечестя й шукати правдивої віри. Чуючи про християнську віру, чисту й нескверну, думала собі про неї, чи це віра правдива, чи якась інша. I хотіла про те наставитися і до пізнання істини прийти. Перебувала вона в таких роздумах досить днів, і ось однієї ночі було у сні їй видіння таке. Побачила світлого ангела Божого, що став перед нею. Він взяв її, повів до одного місця, темного і вогненного, сповненого великого страху й , жаху, і в ньому багато людей мучилося. I спитала вона ангела, що то за місце таке страшне і хто ті, що там мучаться. Ангел ж відповів: «Місце це — кара для грішних і невірних. Тут твої прабатьки, які поклонялися кумирам, псевдобогам перським». I сумувала Голиндуха через погибель своїх прабатьків, і зітхала. Тоді повів її ангел на інше місце, де був рай Божий, поселення праведних, і показав їй крізь малі дверцята велике світло, що було там всередині, і в ньому ликувало багато мужів і жінок у невимовній радості. Те їй показавши, ангел увійшов у ті дверцята. Хотіла й вона увійти вслід за ангелом, але він не пустив її, мовивши: «Ти не можеш увійти сюди, бо ти не християнка. Ніхто сюди не заходить із тих, що не мають хрещення Христового». I зразу прокинулася Голиндуха, і дивувалася із жахом побаченому, і вельми забажала стати християнкою, нечестям же перським і волхвуванням свого мужа цілком гидувала. I турбувалася думкою, як би то сподобитися святого хрещення, і про те до істинного християнського Бога зі сльозами молилася. I отримала прошене скоро. Ангеломбо Господнім наставлена, вийшла з дому, коли ніхто про те не знав, і до одного священнослужителя Господнього, що в таємному місці перебував, ангела в тілі, прийшла, приведена безтілесним. I він повчив її про віру та хрещення. Названо її було у святому хрещенні Марією.

Після прийняття святого хрещення знову до дому свого повернулася. Але вже не приєднувалася до природного закону подружжя: не хотіла бути оскверненою від нечестивого мужа, будучи нареченою Христа. I перебувала в пості і молитвах, як же навчив її духовний отець. Провадила цілі ночі без сну, стоячи та молячись, вдень же мовчала, пильнуючись, не хотіла розмовляти з невірними. Мужу своєму ані торкнутися до себе не дозволяла. Дивувався муж такій її несподіваній переміні та дивному звичаєві, і не розумів, що з нею, і сумував через неї. А найбільше сумував, що позбавлений тілесного єднання з нею, що цілком не погоджується єднатися з ним. I довго впрошував її до звичного єднання, то ласкою і проханням, то погрозою, і биттям, і насильством, але нічого не досягнув, бо скріплювала її, Наречену Христову, невидима сила Божа, що не зміг муж її здолати. Пізнав же муж, що дружина його християнка, плакав за нею, як за загиблою. I переконував її всіляко зі сльозами, щоб відвернулася від Христа й була з ним у подружньому єднанні, як і раніше. Але не зміг здолати її, утверджену, як непохитний стовп, у вірі та любові до нуса Христа. Ще ж і волхвування своє щодо неї робив, прикликаючи собі на допомогу бісівську силу, але так нічого й не досягнув. Бісибо навіть здалеку не могли наблизитися до неї, бачачи, що вона осяяна благодаттю Христовою.

Пішов тому до царя Хозроя, з великим жалем розповідаючи про свою жінку, що вона християнка i не хоче з ним тілесного союзу. Цар же послав до неї одного зі свого синкліту переконувати її, але і той повернувся ні з чим. Не один раз це було, а багато: і чесних мужів, і благородних жінок посилав до неї, ласкою і звабою просячи, щоб до попередньої віри навернулася і з мужем жила, проте весь труд їхній був марним.

Одного ж разу послав до неї цар, кажучи: «Якщо відречешся віри християнської і до перської знову навернешся, то візьму тебе собі за жінку і будеш мені царицею». Свята ж мовила до тих, що прийшли до неї: «Прошу вас про одну річ. Скажіть мені: якщо цар візьме мене собі за жінку, чи не помре? Чи буде жити повік? Якщо буде безсмертний навіки, то послухаю його». Відповіли ті, що прийшли: «Неможливо людині бути безсмертною, і цар — людина, теж мусить умерти». Тоді відповіла свята: «За смертного і тимчасового царя виходити заміж не хочу, вжебо одружилася із безсмертним царем, що повік живе, Христом, Богом моїм, за Нього ж все витерпіти й померти готова». I повернулися посланці, розповіли слова її цареві. Той дуже розгнівався, звелів обкласти її залізними веригами по цілому тілі і вкинути до темниці забуття, щоб забули про неї всі, як про мертву.

I перебувала свята мучениця в тій темниці вісімнадцять літ. У ті роки помер цар перський Хозрой Старший, після нього настав син його Ормісдас (а в греках перейшли царі Юстин Молодший6, і Тиверійв, другий того імени, настав же по них Маврикійг). У ті ж роки прийшов із греків до Персії посол, муж чесний, на ім'я Аристовул, боголюбивий і богоугодний. , Він, чуючи про ту святу мученицю МаріюГолиндуху, що в темниці сидить, забажав її побачити і благословення її сподобитися. Навмисно тому просив перського царя, щоб звелів йому безборонно до неї ходити до темниці. I отримав прошене, прийшов до святої, і цілував вериги її, якими за Христа була обкладена, і взяв частину одної з них собі на благословення.

Затримався ж у Персії муж той якийсь час, приходив часто до святої і навчив її псалмів Давидових. I співала невіста Христова, сидячи в темниці, як у покоях, і дякувала Богові.

Після відходу Аристовула Ормісдасцар впадав мученицю волхвам, на їхнє бажання, на муки. Вони ж щодня, виводячи її з темниці, багато ран їй накладали, без милости ранячи, проте зранку знаходили її цілою і здоровою. Якось груди їй від ран потріскали надвоє, бо по животі і грудях її били, але наступного дня, коли її знову вивели на муки, видно було, що груди цілі, як же й ціле тіло. Те бачачи, перси дивувалися і прославляли силу Христа, і багато з них до християнської віри схилявся. Волхви ж, що мучили її, більше лютували, наче звірі, на агницю Христову і винаходили на неї інші муки: гарячим попелом обпалювали їй голову і, зав'язавши в мішок і запечатавши, вкинули до глибокої ями, щоб там померла. Але всесильною Божою правицею, що життя її берегла і тримала, залишилася жива без їжі і пиття багато днів, хіба невидимою їжею годована й недовідомим питтям напувана: Бог, де хоче, перемагає природний порядок. Так надприродно по багатьох днях виявили, що мучениця жива, і наказано було безсоромним чоловкам осквернити її, і тому повели її в окрему хатину. I коли входили в ту хатину безсоромники, не знаходили мучениці: Бог покривав її невидимістю. I не могли нечисті їхні очі бачити чесної Христової нареченої. Коли ж пішли безсоромники ні з чим, знову стала видимою для слуг катових. I знову взяли її на муки, і різні витерпіла страждання. Тоді вкинули її на поїдання страшному і великому , змієві, якого тримали й годували у глибокому проваллі. Але той, що загородив колись пащу левові, щоб не з'їв Даниїла, у яму вкиненогоґ, послав свого ангела й загородив пащу змієві, що той не пошкодив багатостраждального тіла святої мучениці ані не торкнувся до неї, і лютість його вгамував, і став змій перед нею як ягня покірне, лежав і спочивав у ногах її. I перебувала свята у проваллі тому зі змієм чотири місяці. Змієві вкидали щодня звичну їжу, а мучениця без їжі і пиття перебувала жива: як же і спочатку, сила Божа життя її чудесно підтримувала. Тоді, після багатьох днів, зголодніла, i явився їй ангел Божий, i торкнувся її уст, знамення хресне кладучи, і сказав: «Відтепер не маєш бути ані голодною, ані спраглою, хіба волею своєю захочеш щось скуштувати, бо ти тілесна, хай це буде у твоїй владі». Те мовивши, вивів її із провалля. Побачивши святу, нечестиві знову взяли її і вельми дивувалися, як змій її не з'їв і як з ями вийшла. I казали, що волхвуванням християнським зачарувала змія, що не з'їв її, і з ями волхвуванням вийшла. I знову казали: «Наскільки сильне волхвування християнське, що перемогло чари перські». Довідався ж цар, що мучениця жива, звелів мечем потяти її. I коли вели святу на посічення, ангел Господній вихопив її з рук воїнів і зберіг живою. Засмутилася вельми свята мучениця, що не сподобилася бути потятою мечем за Христа, і тужила духом. Знову явився їй ангел Господній, який вів якогось юнака з оголеним мечем, і звелів йому вдарити мученицю в шию, і здавалося, що свята посічена, і кров текла з шиї, і закривавився на ній одяг. Проте не була потята, лише кров витекла, і було після того багато зцілень від закривавленого її одягу. Пішла мучениця, перебувала таємно від катів між християнами, яких небагато було в Персії і жили вони на місцях невідомих, ховалися, хоч і знали про них невірні. Була ж свята, за словом ангельським, неголодна і неспрагла, хіба коли хотіла показати, що є тілесною, а не привидом, брала малий окраєць хліба і, замочивши його в окропі, їла. Робила ж те нечасто, часом через десять днів, часом же через більше.

Мало ж часу минуло після збереження святої мучениці від смерти, як загинув із шумом нечестивий цар перський Ормісдас, від своїх убитий, а після нього настав син його Хоздрой, старого Хоздроя внук. Але і на нього повстали вельможі. I утік Хоздрой із Персії, думав, куди податися: до Аравії, чи туди, де володіли сарацини, чи в грецькі краї до християн. I не знав, якою дорогою рушати. Попустив тому віжки коневі, щоб повернути туди, яким шляхом піде кінь. I коли прийшов на місце, де був один шлях до Аравії, а другий у греки лежав, пішов кінь шляхом грецьким. I прийшов Хоздрой із домашніми своїми у грецьке володіння, і прийняв його Маврикій, грецький цар, чесно i люб'язно. Дав же Маврикій Хоздрєєві велику силу свого воїнства, i пішов Хоздрой у Пєрсію, і пєрєміг своїх ворогів, і знову прийняв свій престол. I була радість і свобода християнам у Персії: Хоздрой мав Маврикія собі за батька і задля нього не чинив зла християнам аж до кончини Маврикія. Ще ж із Хоздроєм прийшов до Персії і святий Дометіян, єпископ Мелитійський6, від Маврикія посланий. Він (як же й Аристовул раніше) своїми очима бачив святу мученицю Марію, що називалася поперськи Голиндухою, вона вже не в путах, а на свободі перебувала і проповідувала персам Христа. I лице в лице бесідував з нею, і про страждання із самих її уст і від інших оповідачів чув, і повернувся до Греції, розповідаючи про неї багатьом. Прийняли ж у Персії святу віру і родичі її через неї, й інші знамениті і відомі люди, і з простих людей немало, бо бачили багато чуд, які вона творила, і пророкувала, і збувалися її пророцтва, бо мала дар передбачення, приховане й темне розкриваючи. I примножувалася через неї у тих краях Христова слава. Після цього пішла в межі грецьких володінь, у Киркісію і Дарію, тоді пішла в Єрусалим, поклонилася животворному дереву Чесного Хреста, і Гробу Господньому, й іншим святим місцям. Прийшла в один монастир, де була єресь злочестивого Севіра, яка визнавала, що Божество страждало, і застосовувала до Трисвятого ці слова: «Ти, що розп'явся за нас, помилуй нас». Наче Отець і Святий Дух разом із Сином страждали на хресті. Помолилася тому свята до Бога, щоб відкрив їй про северіян: чи годиться приступати до їхнього причастя, чи ні. I бачила ангела, що тримав дві чаші: одну повну пітьми, а другу світлом наповнену, показуючи їй, що чаша з пітьмою — це єретичне причастя, а та, що зі світлом, — то святої соборної вселенської Церкви. Не захотіла тому свята єднатися з єретиками і скоро пішла звідти. Пішла ж, ангелом Божим ведена, і в інші гради та краї, відвідала й нраполь Сирський, а в ньому єпископа Стефана, який пізніше був описувачем її житія. Коли ж наблизилася до блаженної її кончина, розхворілася трохи в церкві святого мученика Сергія, що між Низивією і градом Дара, і помолилася досить за спасення всього світу, і віддала дяку Богові за велику милість Його, яку на ній явив, i радісно передала святу свою душу в руки Господа свого, Його ж полюбила i за Нього багато витерпіла, i була зарахована до святих мучениць у Царсті Його Небесному. Так свою земну дорогу свята мучениця Марія, вона й Голиндуха, закінчила добре, в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

Страждання святих мучеників Теодора Варяга і сина його Йоана, у Києві убитих

У дні великого руського князя Володимира, перед охрещенням його, був у Києві чоловік Божий, на ім'я Теодор, родом варяг, що раніше у греках був. Просвітився там вірою Христовою, тоді до Києва прийшов і посеред люду невірного, як лілея в терні, перебував. Він мав сина Йоана, малого хлопця, гарного з лиця, гарнішого ж душею. А дім їхній був на тому місці, де пізніше Володимир, після прийняття святого хрещення, збудував церкву в ім'я Пресвятої Богородиці. У ті ж часи, ще в невірстві, Володимир ходив на народ, що називався ятвяги, і переміг їх, взяв їхню землю, і повернувся з торжеством до Києва, приносячи жертви ідолам з боярами своїми і зі всіма киянами. Тоді диявол, який не терпить бачити навіть одного християнина, який богоугодно живе поміж нечестивими ідолопоклонниками, знайшов зручний для своєї злости час, щоб скривдити і знищити Христового раба Теодора із сином його між нечестивим родом. Всіхбо мав за своїх людей, що йому ідолопоклонінням служили, — один же серед них християнин був дияволу як терен у серці. Вклав тому лукаву раду боярам і старійшинам, і сказали вони: «Кинемо жереб на синів і доньок наших і, на кого жереб впаде, того заріжемо богам на жертву». Коли почали кидати жереб, зразу, дією диявола, впав він на дім Теодора. Послали тому до нього взяти сина його Йоанаотрока, щоб заколоти його на жертву. I пішли посланці, сказали Теодорові: «Впав жереб на сина твого, полюбили його наші боги. Дай нам його, щоб ми принесли його в жертву богам, що дали нам перемогу над ворогами». Відповів їм блаженний Теодор: «Боги ваші — не боги, а ідоли, зроблені з дерева, що має помалу зігнити. I як ідоли можуть бути богами, якщо бездушні й позбавлені чуття? Самі бачите, але не хочете розуміти, що у ваших ідолах немає душі, ані дихання, ані жодних відчуттів, не їдятьбо, не п'ють, не говорять, не ходять. Які ж вони боги? Є Бог один істинний, ні від кого не створений, предвічний і вічний, у Нього ж вірять християни, Його ж рабами і ми із сином є, хрестячись в ім'я Його. Він створив небо і землю, сонце, місяць і зорі, і все видиме на небі й на землі. Він і людину створив, і дав їй жити й володіти всім, що на землі, і розумом прикрасив її, що знає Бога, який створив її, і щоб служила Йому вірно, хвалу та дяку Йому возсилаючи і заповіді Його бережучи. Ті, що ви їх богами вважаєте, що зробили? Нічого ж, але самі зроблені людською рукою і залізними інструментами і є мешкання для бісів, вонибо живуть у ваших ідолах, і, як богів, ви їх шануєте. Не дам бісам сина мого». Посланці ж, повернувшись, розповіди всі слова Теодорові старійшинам і людям. Безумні ж кияни сповнилися гніву, збіглися до двору Теодора, галасуючи. I зруйнували двір, і двері хати сокирами рубати почали. Блаженний же Теодор із сином вибігли на сіни8, що на стовпах були, і, піднісши очі вгору та руки звівши, помолилися до Христа Бога. Кияни ж, побачивши їх, кричали з гнівом на Теодора: «Дай нам сина твого, щоб ми принесли його в жертву богам нашим». Блаженний же Теодор сказав до них: «Якщо боги ваші живі, нехай пошлють одного зпоміж себе і самі візьмуть мого сина, а ви на що потребуєте його?» Кияни ж, крикнувши, підрубали сіни, і впала споруда, і побила рабів Христових. Так постраждали за Христа Теодор Варяг і син його Йоанотрок. I стали вони первомучениками на землі Руській, їхня ж свята кров, як добре насіння, на ниві посіяне, скоро виростила плід великий: не по багатьох літах, молитвами їхніми святими, великий князь Володимир прийняв святе хрещення, і ціла земля Руська просвітилася вірою і благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.