Воскресенье 05.07.2020 23:07
Menu

Житія святих на 24 травня ( 11 травня за ст. стилем)

24.05.2020
131
0

Житіє і труди преподобних отців Методія і Константина, названого Кирилом

Також цього дня відзначають: Страждання святого священомученика Мокія

У роки царів-іконоборців грецьких Лева Вірменина і після нього Михаїла Травлія, який Балбос називався, тоді і сина Михаїлового Теофіла, був у Солуні, граді Тесалонікійському, муж доброродний і багатий на ім'я Лев, чином воїн, саном сотник, мав дружину Марію. Вони народили цих двох світильників світу і просвітлювачів країв словенських Методія і Константина, названого пізніше у святій схимі Кирилом. Спершу-бо Методій, старший за народженням, віку дійшов і у воїнському полку служив, і цар його знав, і воєводою поставив, і послав у краї, що межували зі слов'янами. Це ж було з Провидіння Божого, аби навчився мови словенської, бо мав їм пізніше учителем духовним і пастирем бути.

Пробув у чині воєводському літ приблизно десять, і тому, що суєту житейську побачив, а також тому, що стомився від гоніння, яке іконоборний цар Теофіл підняв на правовірних, — покинув воєводство і всю красу світу цього, пішов в Олімпійську гору, у чернечий чин постригся і працював для Царя Небесного в ангельському образі, воюючи на невидимих ворогів — злісних духів.

Блаженний же Константин народився після Методія, із пелен показував у собі щось дивне. Коли-бо мати після народження віддала його годувальниці, щоб годувала його грудьми своїми, він ніяк не хотів їсти з чужих грудей, лише із самих матері своєї, — щоб не годувалося чужим молоком дитинча добрих батьків, і дивувалися ті, що народили його. Коли був хлопцем семилітнім і починав навчатися грамоти, сон дивний бачив, розповів його батькові і матері, кажучи: "Воєвода якийсь зібрав усіх дівчат града нашого і сказав до мене: "Вибери собі з них, яку хочеш, у співжиття, хай буде тобі помічниця у всі дні життя твого". Я ж, оглянувши, вибрав одну, гарнішу від усіх, що лицем світилася і всілякими коштовними прикрасами прикрашена була, ім'я ж їй було Софія". Батьки ж про бачене розміркували і зрозуміли, що Софія-дівчина — премудрість Божа — хлопцеві від Бога має датися, раділи духом і навчали його ретельно завжди, не лише читання книг, але й добрих звичаїв богоугодних, наставляючи на премудрість духовну і Соломоновими словами до нього говорячи: "Сину, шануй Бога і зміцнієш, бережи заповіді і будеш жити, і слова [Божі] напиши на скрижалях серця свого. Назви ж премудрість сестрою своєю, а мудрість приятелькою собі зроби", "вона-бо прекрасніша від сонця і від усього на світі".

Навчався ж хлопець книг, перевищував пам'яттю і розумом всіх однолітків своїх і мав любов велику до святого Григорія Богослова, його ж і книги завжди читав і багато з них висловів заучував напам'ять. Написав же й похвалу святому таку: на стіні хрест зобразивши, під хрестом такі написав слова: "О святий Святителю Божий Григорію Богослове! Тілом ти чоловік, життям — ангел, уста-бо твої, як серафими, похвалами Бога прославили, правовірні ж твої учення вселенну просвітили. Прошу тебе, прийми і мене, бо припадаю до тебе з вірою і любов'ю, і будь мені учителем і просвітителем".

У ті часи помер цар Теофіл, настав після нього на царювання син його Михаїл з матір'ю своєю — благочестивою царицею Теодорою. Був же цар той ще малим хлопцем, до нього ж приставлено було трьох виховників, великих бояр: Мануїла Доместика, Теоктиста Патриція і Логофета Дромна. Той Логофет знав батьків Методія і Константина. І чув Логофет про гострий розум хлопця Константина, послав по нього, аби вчився разом з юним Михаїлом, який навчався книг: аби, дивлячись на бистрий ум Константина, цар старався і сам вчився скоро. Хлопець втішився тим дуже і дорогою молився Соломоновою молитвою до Бога, кажучи: "Боже батьків і Господи милосердя, що створив людину, дай мені ту, що перед престолом Твоїм стоїть, Премудрість, і не відкидай мене з-поміж дітей Твоїх, бо я — раб Твій і син рабині Твоєї. Дай, щоб я зрозумів, що Тобі миле, і працював для Тебе, Господа Бога мого, у всі дні життя мого". Коли ж його до Царгорода привели й учителям царським віддали, незабаром навчився всієї зовнішньої премудрости, граматики ж і Гомерових віршів, риторики і філософії, аритметики й астрономії, музикування і всіх еллінських хитрощів. І був на подив учителям своїм — через такий бистрий ум свій. І прозвали його пізніше Філософом, бо успіхи мав у любомудрії більші від инших. Не лише ж в еллінській мові був премудрий, але і в инших мовах, римського-бо писання навчився добре, і сирійської бесіди, й инших иноземних навчився мов, і любив його вельми Логофет і за премудрість, і за чесноту добродійного його поводження, якої юнак, віку дійшовши, був сповнений: благодать Божа в чистому його жила серці, наставляла його на всіляке добре діло. Бачачи те в ньому, пан Логофет шанував його вельми, і був Константин першим доместиком у Логофетовому домі, маючи верховенство над усіма. І дано було йому право ходити в царські палати сміливо й безборонно, коли йому заманеться, владу йому дали, бо й цареві був любим.

Була в Логофета донька духовна, з купелі хрещення святого прийнята, дівчина гарна вельми і великого роду, її по батьках мав він у своїй опіці. Тому хотів Логофет видати заміж її за Константина, всіляко намагався, багатьма словами переконуючи його до одруження й обіцяючи з багатством честь великого сану від царя. Блаженний же Константан, уникаючи світу і всього світського, пішов таємно на Вузьке море і там, у монастир якийсь вступивши, прийняв на себе чин чернечий. Шукав за ним не лише Логофет, але і цар, і через шість місяців ледве знайшли його, як скарб, у чернечому образі схований, і насилу з монастиря забрали, до Царгорода повернули, щоб не був світильник схований під сподом, але на свічнику, переконали його прийняти сан священичий. Патріярхом був тоді святіший Методій, і вже єресь іконоборну з церкви було викорінено. Тоді бібліотекарем у соборній церкві Святої Софії і учителем філософії поставили Константина. Через якийсь рік агаряни, що володіли Сирією, які за попереднього царя Теофіла грецьку військову силу (з допусту Божого, за гріхи) перемогли і прекрасний град Аморію зруйнували, як же про те в шостий день місяця березня у Стражданні святих мучеників аморійських досить написано, пишаючись силою своєю і насміхаючись із християн, до Царгорода образи на Пресвяту Тройцю прислали, кажучи: "Ви, християни, кажете, що один Бог, і розділяєте його на три, ісповідуючи Отця, і Сина, і Духа. Якщо можете те явно показати, пошліть і нам таких мужів, які змогли б з нами про віру вашу бесідувати і переконати нас". Цар же, порадившись зі святішим патріярхом, послав до сарацинів Константина Філософа, давши йому двох благорозумних асинкритів. І пішов блаженний туди, по-апостольськи Христа наслідуючи і бажаючи за Нього постраждати. І дійшов до сарацинського княжого града, що Самара називається і над рікою Євфрат стоїть, у ньому ж князь сарацинський Амирмумна жив. Були ж там і християни, що жили серед сарацинів, і були на дверях їхніх зовні намальовані демонські образи, велінням сарацинської влади: ті-бо гидували християнами, наче демонами, ображали їх і насміхалися з них, веліли, аби на дверях кожного християнина зображено було демона. І казали сарацини до філософа християнського Константина: "Чи можеш, філософе, зрозуміти, що це за знамення?" Він же відповів: "Демонські бачу образи намальовані і думаю, що там, всередині, християни живуть, демони ж не можуть із християнами всередині жити, втікають від них і зовні перебувають. А де цих демонських образів нема зовні, то відомо, що вони там усередині живуть з людьми, привласнивши їх собі". Коли ж був Константин на обіді у княжій палаті, мудреці сарацинські казали йому: "Чи бачиш, філософе, дивне це діло, що пророк Магомет приніс нам добре вчення від Бога і навернув багатьох людей. І всі ми тримаємося закону його міцно, нітрохи не відступаючи. Ви ж, християни, закон Христовий тримаєте то так, то инакше, кожен вірить і чинить, як йому подобається. Стільки багато між вами незгідних, тих, що вірою різняться і життям, з них же кожен инакше вірить і вчить й инакше життя встановлює: як же кажуть "ченці" на тих, що чорне носять, — а всі християнами називаються". Відповів блаженний Константин: "Дві речі поклали ви переді мною: про віру християнську в Бога і про закон Христовий, на ділі виконуваний, що не однаково вірять і живуть ті, що називаються християнами. Відповідаю тому спершу про віру. Бог наш — як море, ширини і глибини безмірної, неосяжний розумом людським і невимовний словами людськими, як же про нього святий пророк Ісая говорить: "Про рід Його хто скаже". Так само й наш учитель святий апостол Павло возвав, кажучи: "О глибина багатства і премудрости і розуму Божого, бо незбагненні суди Його і незбагненні шляхи Його". У ті глибини багато хто входить, намагаючись знайти Бога, і ті, що розумом сильні й допомогу самого Господа здобули, щасливо перепливають море Божої неосяжности і знаходять розуму і спасення багатство. А ті, що розумом слабкі й допомоги Божої через гординю свою позбулися, наче в зігнилих кораблях плаваючи, намагаються переплисти безодню ту, але, не можучи, одні топляться, впавши в єресі і блуд, а инші з трудом ледь дихають, недовірою і сумнівом бентежаться. Через те багато (як же ви говорите) християн різняться вірою. Це-бо про віру я сказав. А про діла кажу так: закон Христовий не є иншим, лише той самий, що його дав Бог Мойсееві на Синаї: не вбивати, не красти, не чинити перелюбу, не пожадати й инше, каже-бо наш Господь: "Не прийшов зруйнувати закон, але сповнити". До досконалосте нас провадячи, дав раду життя чистого, безшлюбного, збереження дівства й инших прекрасних діл для кращого боговгодження, що є шляхом тісним і прескорбним, який веде у життя. Проте не примушує до того, не буде того: створив Бог людину між небом і землею, між ангелами і звірами, умом-бо і розумінням відлучив від худоби, гнівом же й похіттю відлучив від ангелів і дав вільну волю, аби чинила, що хоче, і, до чого зближується, з тим єдналася: чи до ангелів приєднувалася, скоряючись Богові, як же просвітлений Його розум навчає, чи до нерозумної худобини, скоряючись похотям тілесним, без повстримности. І тому що Бог зробив людину самовладною, через те за волею нашою, а не з примусу хоче, аби ми спаслися, і говорить: "Хто хоче за Мною йти, хай візьме хрест свій і за Мною іде". "І хто може збагнути, хай збагне". Ті християни, що в Нього вірять, одні легшим шляхом, тобто за законом природи, у чесному подружжі цнотливо живуть, розумно до Нього прямують; инші ж палкішими до Нього й досконалішими рабами Його намагаються стати — торкаються і понадприродного, до ангелів подібного життя і тісний шлях проходять — через те християни різняться між собою життям.

Ваша ж віра і закон не мають ніякої легкости — ні як море, ні як потічок малий, який же кожен, і великий, і малий, перескочити без великого труду може. Нема-бо у вашій вірі і в законі божественного й богонатхненного, але тільки людські звичаї і тілесне мудрування, що можете легко виконувати. І не дав вам законодавець Магомет ніякої заповіді, яку виконати нелегко, коли не відтягнув вас від гніву і від похоті безчинної, але й більше — дозволив вам усе. Тому однодумно тримаєтеся всі закону його, за вашими похотями вам даного.

Спаситель же наш Христос не так учинив: Сам-бо пречистий і джерело всілякої чистоти, Він хоче, аби раби Його чисто жили, відгороджуючись від усілякої похоті й чистотою до чистого приєднуючись, бо в Царство Його не увійде ніщо нечисте".

Знову сказали мудреці сарацинські: "Як ви, християни, Бога, що є одним, розділяєте на трьох богів: Отцем-бо називаєте, і Сином, і Духом. Якщо ж Бог може мати Сина, то й жінку дайте йому, щоб розплодилося від нього багато богів".

Відповів християнський філософ: "Не ображайте Пребожественної Тройці, яку ми навчилися визнавати від давніх пророків святих, яких же й ви як ті, що дотримуєтеся обрізання, не зовсім відкидаєте. Отець, Син і Дух — три іпостасі, єство ж єдине. Так, як видне на небі сонце Бог створив на образ Святої Тройці, три-бо в ньому речі: коло, проміння світла і тепло, — так само і у Святій Тройці Отець, і Син, і Дух Святий. І є сонячне коло подобою Бога Отця, бо коло не має кінця ні початку, — так і Бог є безначальний і безконечний. І як же з кола сонячного виходять промені світла і тепло сонячне, так від Бога Отця родиться Син і виходить Святий Дух. Промені, що із сонця виходять і всю піднебесну освітлюють, є подобою Бога Сина, від Отця народженого і в піднебесній світові явленого. Тепло ж сонячне, яке від того кола разом із промінням виходить, є подобою Бога Духа Святого, що від того ж Отця разом із Сином виходить предвічно, хоч у часі посилається на людей і від Сина, як же на апостолів у вигляді вогненних язиків посланий був. І як же сонце із трьох речей: кола, проміння і тепла — складається, але не розділяється на три сонця, хоч кожна річ свою властивість має: инше-бо є коло сонячне, инше — проміння його, а инше — тепло, проте не про три говориться сонця, але одне сонце, — так і Пресвята Тройця, хоч і три має Особи: Отця, і Сина, і Святого Духа, — проте Божеством не розділяється на трьох богів, але є один Бог. Бо і праотцеві Авраамові, його ж бережете обрізання, коли явився Бог біля дуба мамрійського, чи пам'ятаєте писання, яке розповідає, як явився, — явився у трьох особах. Поглянув-бо очима своїми [Авраам] і побачив, що три мужі стояли перед ним. І поклонився до землі, і мовив: "Господи, якщо я знайшов благодать перед лицем Твоїм, не минай раба Твого". Ось погляньте, трьох мужів бачить, а говорить, наче до одного, кажучи: "Господи, якщо я знайшов благодать перед лицем Твоїм". Пізнав-бо святий той праотець одного в трьох особах Бога.

Мудреці ж сарацинські не знали, що проти цього відповісти, мовчали, тоді сказали: "Як ви, християни, розповідаєте, що Бог від жінки народився? Чи може Бог народитися з утроби жіночої?" Відповів філософ: "Не від простої жінки, але від нешлюбної Пречистої Діви народився Бог Син, дією Святого Духа, який у пречистій і пресвятій її дівочій утробі невимовно заснував Христу Богові плоть і понадприродно влаштував Слову Отчому воплочення і народження, бо, зачавши Його від Духа Святого, Діва, як же перед Різдвом була Дівою, так і в Різдві і після Різдва лишилася Дівою Чистою. Така була воля Божа, Його ж волі і бажанню кожне створене єство підкоряється: де-бо захоче Бог, там відступають природні закони. А що від чистої Діви Духом Святим Христос народився, свідчить про те і ваш пророк Магомет, пишучи: "Посланий Дух Святий до Діви чистої, аби дала згоду народити Йому Сина". Знову казали сарацини: "Ми цьому не перечимо, що Христос від чистої народився Діви, але не кажемо, що Він Бог". Відповів блаженний: "Якби Христос був просто людиною, а не разом і Богом, то яка була б потреба Святому Духові в Пречистій Дівочій утробі діяти зачаття звичайного чоловіка. Звичайна-бо людина народжується від заміжньої жінки, а не від діви, що шлюбу не знає, і зачинається природно від чоловіка, а не від осібного зіслання і дії Духа Святого".

Сказали сарацини: "Якщо Христос — Бог ваш, то чому ви не робите того, що Він вам велить? Велить-бо вам молитися за ворогів, добро чинити тим, хто вас ненавидить і гонить вас, щоку підставляти тим, хто б'є. Ви ж не так, а протилежне чините: на тих, що вам таке роблять, зброю гострите, на війну виходите, убиваєте".

Сказав Константан блаженний: "Якщо в якомусь законі дві заповіді будуть написані і подадуться людям до виконання, котрий чоловік буде справжнім законохранителем: той, що одну заповідь сповнює, чи той, хто обидві?" Відповіли: "Той кращий, хто обидві заповіді сповнить". Сказав Філософ: "Христос, Бог наш, наказавши нам за тих, що кривду нам чинять, молитися і добро чинити їм, сказав і таке: "Більшої любови ніхто не може явити в житті цьому від того, хто покладе душу свою за друзів своїх". Терпимо ми образи, що діються нам осібно, у спільноті — але один за одного заступаємося, кладучи свої душі, аби ви, коли берете в полон братів наших, не полонили разом з тілами і душ їхніх, переконавши до богопротивних злих дій".

Знову сказали сарацини: "Христос ваш дав данину за себе і за инших, ви ж чому не робите діл Його і не хочете давати данини? І якщо один за одного заступаєтеся, то данину за братів ваших дайте нашому великому і сильному народові ізмаїльтянському". Сказав філософ: "Якщо хтось услід учителя свого ходить і ходити хоче, а инший же хтось, зустрівши його, відвертає, не велить за учителем іти, але йти деінде — чи є той другом йому, чи ворогом?" Відповіли: "Ворогом". Сказав Філософ: "Коли Христос давав данину, яке тоді було царство — ізмаїльтянське чи римське?" Вони ж сказали: "Римське". Сказав Філософ: "Тому ми, наслідуючи нашого учителя Христа Господа, даємо данину цареві, що в новому Римі сидить, а старим Римом володіє. Ви ж шукаєте від нас данини, завертаєте нас від наслідування Христа і є нашими ворогами".

Такі й инших більше питань і відповідей було Константанові в поєдинку з мудрецями сарацинськими багато днів, і нездоланний був християнський Філософ, допомагала йому благодать Божа. Сарацини ж у всіх своїх протиставленнях і мудруваннях були від нього осоромлені. Тоді, не можучи у словах перемогти непереможного, дали йому таємно отруту смертельну випити. Господь же, який сказав: "Якщо хтось і щось смертельне вип'єте — не зашкодить вам", — зберіг раба свого цілим і неушкодженим. І повернув його здоровим, з честю і дарами від князя сарацинського відпущеного.

Повернувся ж блаженний Константин до Царгорода і, похвалу від царя і від святішого патріярха за богоугодний труд свій прийнявши, осів на одному безмовному місці і, пильнуючи спасення свого, прогодування мав із промислу Божого, на який поклався. А що йому Бог через христолюбних людей посилав, то з того нічого не залишав до ранку, але після звичного прийняття їжі роздавав все убогим: уповав-бо на Бога, який про всіх щодня піклується, що Він відкриє руку свою і наситить усе живе благоволінням.

Якось, коли надійшов один празник, сумував слуга його, що нічого не мають на чесний день той. Блаженний же Константин сказав до нього: "Той, хто прогодував колись ізраїльтян у пустелі багато років, хіба не має він нас у цей день прогодувати? Йди, приклич без сумніву до нас на трапезу принаймні п'ятьох убогих, і покладаймося на Божу милість, що не залишить нас". Коли була година обіду, приніс до нього один чоловік міх усілякої їжі і десять золотих. Він же, прийнявши це, хвалу віддав Богові — Помічникові своєму. Тоді пішов на Олімп до старшого брата свого Методія і з ним почав жити, проходячи в постництві чернечі подвиги, у молитвах і в читанні книжному завжди вправлявся. Тим часом прийшли до царя Михаїла посли від козар, кажучи13: "Ми від початку одного Бога знаємо, який є над усіма, і Йому молимося, кланяючись на схід, та маємо деякі язичницькі звичаї. Євреї ж переконують нас, аби ми їхню віру прийняли, і вже багато хто з нас до єврейської віри пристав. Також і сарацини на свою нас віру схиляють, кажучи: "Наша віра ліпша від усіх народів". Через те від вас, з якими стару дружбу і любов тримаємо, корисної нам шукаємо ради і просимо, аби послали до нас якогось мужа книжного, щоби зміг перемогти євреїв і сарацинів, і якщо переможе, то вашу віру приймемо". Тоді цар Михаїл зі святішим патріярхом Ігнатієм, який був після святого Методія, шукавши за Константином Філософом, прикликали його з Олімпійської гори і хотіли, аби він ішов в козари на проповідь Христову. Він же, і померти за Христа бажаючи, усім серцем на ту дорогу погодився і просив брата свого, Методія блаженного, як такого, що почасти вмів словенську мову, іти з ним на апостольске послушництво, аби невірних просвітлювати світлом святої віри. Не відмовився тому й Методій іти з ним, Христа ради, і вирушили обидва вкупі в дорогу, щоб один богословськими словами, инший же богоприємною молитвою змогти, з допомогою благодаті Божої, спасти душі, що гинуть. Коли досягли Херсонеса-града, що межував із козарами, затрималися там досить часу, поки вивчили добре мову козарську. Розмовляли ж козари мовою словенською. Там же й жидівської мови навчилися, і самарянина одного із сином його привели до святої віри і до хрещення. Чувши ж про мощі святого священомученика Климента, Папи Римського, що в морі лежать, зрушили єпископа Херсонеського до пошуку чесних тих мощів. Про них же розповідь така. Коли Климента святого з Риму в Херсонес вислали і він багато людей до Христа навернув, Авфідіян-ігемон, велінням цісаря Траяна, втопив його в морі, якір на шию прив'язавши, щоб не знайшли християни тіла його. Стояли ж вірні на березі, дивлячись на потоплення святого, і ридали. Після того два найвірніші учні його, Корнилій і Фив, сказали до християн: "Помолімося всі однодушно, аби явив нам Господь чесне тіло мученика свого". Коли молився ж християнський люд до Бога, відступило море в надра свої на три поприща. Люди, як же колись ізраїльтяни в Чорному морі, йшли по сухому, знайшли храмину мармурову на подобу церкви, Богом приготовану, — там лежало тіло святого, і якір, з яким втоплений був, поблизу нього лежав". Коли хотіли вірні чесне те тіло звідти взяти, було одкровення вищезгаданим його учням, аби залишили там тіло святого, бо щороку на пам'ять його має так море відступати до семи днів, даючи дорогу тим, що хочуть приходити на поклоніння. І було так протягом семисот років — від царства Траянового аж до царства Никифора, царя грецького. Тоді, за гріхи людські, перестало море відступати, за царювання Никифора, і засмучені були християни.

Коли минуло після того п'ятдесят років і більше, Константин із Методієм у Херсонес прийшли і старалися про віднайдення чесних мощів Климентових. І зрушили на те херсонеського єпископа Георгія блаженного, який спершу пішов у Константинопіль до царя і патріярха, про те сповіщаючи і раду від них приймаючи, і взяв звідти весь клир святої Софії. Тоді, дійшовши до Херсонесу, пішов з блаженними цими учителями Методієм і Константином і зі всім народом з псалмами і піснями на край моря, хотівши отримати бажане, але не розступилася вода. Коли зайшло сонце, сіли в корабель, й опівночі світло засяяло від моря, і з'явилася спершу голова, потім же і всі святого Климента мощі з води вийшли — взявши їх, поклали в корабель і в град несли чесно, у церкві апостольській поклали. З них же блаженний Константин із Методієм частину якусь взяли, мали її з собою завжди, допоки не віднесли її до Риму.

Після того пішли в козари, і прийняті були з честю від кагана — князя козарського, бо й лист від царя грецького до кагана мали. І велика там була суперечка блаженного Константина з козарами, і з юдеями, і з сарацинами, бо Константин більшої був науки, ніж Методій, адже Методій молоді свої літа при війську, а не у книжному навчанні провів, і на воєводській владі він був, народними справами більше, ніж книжним читанням, займався, а Константин з юности в навчанні книжному і в шуканні любомудрія був вихований, і в Божественному Писанні дуже досвідчений, і в словах сильний, готовий на будь-яке питання відповідати. Тому Константин про все сперечався з невірними, а Методій молитвою своєю богоугодною Константинові помагав. І казав їм один козарин: "Ви, греки, поганий звичай маєте, бо ставите собі царя нового на місце попереднього з иншого роду, із простого, а не царського, як же це: після Никифора поставили царем Михаїла Курополата, одного з бояр. Тоді, відставивши його, поставили Лева Вірменина, що з простого роду був. Убивши ж його, поставили Михаїла Травлія, який був родом з Аморії. У нас же не так, але маємо наших каганів (тобто царів) з дому і роду каганського. І инакше в нас ніхто не воцариться, якщо не буде з царського роду". Блаженний же Константин на це короткими відповів словами: "Чи зле зробив Бог, коли неугодного Йому царя Саула скинув, Давида ж, мужа за серцем своїм, від стад скотарських вибрав?" І замовк про те козарин. Після того знову козарин мовив: "Ви, книги тримаючи в руках, розповідаєте з них притчі. Ми ж не так, але з грудей наших всю мудрість виносимо, не гордячись щодо писання, як же ви пишаєтеся, бо всередині маємо увібрану в нас мудрість".

Сказав Константан: "Якщо зустрінеш мужа голого, який говорить: "Багато одягу, і золота, і маєтків маю", — чи повіриш йому, бачачи його голого і що в руках нічого не має?" Відповів козарин: "Ні, якщо б мав щось, голим би не ходив". Сказав Константан: "Якщо ти поглинув всіляку мудрість, як же ти хвалишся, то скажи мені, скільки родів перейшло від Адама і Мойсея, і який рід і на якій частині землі мав свій уділ". Не міг проти цього козарин нічого відповісти, замовк. А Константан відповів: "Ані я не вірю тобі, що ти поглинув усіляку мудрість і без книг премудрий". Коли ж були на обіді в кагана, взяв каган чашу, сказав: "П'ємо в ім'я Бога єдиного, що створив усе творіння". Християнський же філософ Константан, взявши чашу, сказав: "П'ю в ім'я Бога єдиного, і Слова Його, яким небо утвердив, і животорного Духа, яким же вся сила створеного творіння тримається". Сказав каган: "Однаково розуміємо про Бога, що створив усе творіння, лише в цьому різнимося, що ви Тройцю славите, а ми єдиного Бога славимо, як же і єврейські вчать книги". Сказав Філософ: "Якщо з єврейських книг одного Бога знати навчаєтеся, то з тих же книг і Святу Тройцю пізнайте, проповідують-бо книги єврейські у пророкуваннях Слово і Духа, як же пророк і цар Давид говорить: "Словом Господнім небо утвердилося, і духом уст Його вся сила їх". Ось тут троє в єдності очевидні: Господь, і Слово Його, і Дух. Господь є Бог Отець, Слово — Бог Син, Дух же уст Господніх — Бог Дух Святий. Проте не три є господи, але один Господь зі Словом своїм і Духом. Так не три Боги в Божестві, але один Бог шанований. Поглянь же й звідси: якщо хтось тобі честь чинить, а не шанував би слова твого і духа уст твоїх, але мав би їх у зневазі безчесній, а инший же — все те: і тебе, і слово твоє, і духа уст твоїх — має в честі, котрий з них двох справжній пошановувач особи твоєї царської?" Той же відповів: "Той, хто всіх трьох має рівно в честі". Сказав Філософ: "Тому й ми правдивіші і від вас ліпші богошанувальники, шануючи Святу Тройцю, рівно Отця, і Сина, і Святого Духа. Цього ж навчилися ми з Книг Пророчих, бо й святий пророк Ісая говорить про Бога Сина, кажучи: "Послухай мене, Якове, Ізраїлю, якого я призиваю, я є перший, я є навіки, і нині Господь послав мене і Дух Його. Його книжного писання сказання ясно виявили давні отці наші: хто-бо є Посланий, якщо не Син, і від кого посилається, якщо не від Отця і Святого Духа Отчого".

Стояло там перед каганами багато юдеїв, вони сказали до блаженного Константина: "Скажи нам, філософе християнський, як може жінка Бога вмістити в утробі, на Нього ж і поглянути не можна, не лише Його народити". Філософ же, показавши на кагана і на його першого радника, сказав: "Якщо б хтось сказав, що цей перший радник не може прийняти в домі своєму кагана і погостити його, останній же раб його може прийняти його і погостити, як маю того, що так говоритиме, назвати: безумним чи розумним?" Юдеї ж сказали: "Вельми безумним є такий". Філософ же знову спитав їх: "Що є в піднебесній найдостойніше з усього видимого творіння?" Сказали юдеї: "Людина найдостойніша з усього видимого творіння, бо душею розумною, за образом Божим створеною, вшанована". Тоді сказав філософ: "Тому нерозумні ті, що називають неможливою річчю, аби в утробі єства людського помістився Бог, про якого знають, що вмістився в купині Мойсеевій. Хіба купина — творіння без чуття і душі — чесніша від душевного і розумного творіння, душею богоподібною вшанованого? У бурю і хмару, в дим і в вогонь вміщається Бог, коли являється Йову, Мойсею та Іллі, — і що дивного в тому, що в чесніше, одушевлене творіння вмістився, хотівши явитися на землі і з людьми пожити, і вилікувати їх від рани смертельної, Адамовим гріхом людському роду завданої. Адже такому найшанованішому створінню, тобто роду людському, що в тління гріховне і смертне впав, від кого б мало податися лікування і оновлення, якщо не від Самого Творця, скажіть мені? Чи не Давид провістив; "Послав Слово своє і зцілив їх". Бо Слово Отче — Син — прийшов і зцілив єство людське. Як же те Слово Отче мало зцілити людину, якби не було, наче пластир, прикладене до людини через з'єднання з людськістю. Чи хіба якийсь лікар, бажаючи зраненого чоловіка полікувати, прикладає пластир на дереві чи на камені, а не до хворого? Тому й Бог Слово своє єдинородне не до дерева, хоч і між деревами купину неопалиму можна побачити, не до каменя, хоч і на кам'яних горах Синаю і Хориву Мойсей та Ілля Його бачили, але до людини, хворобою гріховною охопленої смертельно, як цілющий пластир приклав і приєднав міцно, благоволивши Йому вселитися, дією Духа свого Святого, у чесній дівочій, а не просто жіночій, утробі і воплотитися і народитися від неї, як же Ісая провістив: "Ось діва в лоні прийме і народить Сина, і назвуть ім'я Йому Еммануїл, що означає "з нами Бог". Це пророк той зрозуміло каже, що Бог Син буде народжений на землі від чистої нешлюбної діви. А що треба було Богові вселитися в неї, спасення нашого ради, згадайте, що написано було у ваших книгах: Ахила, равин ваш, говорить, що Мойсей на горі кам'яній і в голосі труби руки простер у молитві своїй, сказав до Бога: "Не являйся нам більше, Господи щедрий, але вселися в нашій утробі, забравши гріхи наші". Якщо ж Мойсей молив Бога, аби вселився в утроби наші, то чому ви перечите нам, коли ми ісповідуємо, що вселився Бог в утробу жіночу, і не просто жіночу, але дівочу, чисту, непорочну, не досвідчену в шлюбі. Вселяється і в наші утроби, коли ми, християни, причащаємося Його в таїнственній Жертві. І прийняла вже сповнення своє давня та Мойсеева молитва, написана у ваших книгах, за свідченням Ахили, равина вашого: "Вселися, — каже, — в наші утроби, забравши гріхи наші".

Коли ж закінчився обід, розійшлися, назвавши день, в який знову мають бесідувати про це все. І коли настав той день, зібралися, і сів каган на місці своєму, звелів же і християнським учителям Константинові з Методієм сісти. І сказали до них юдеї: "Скажіть нам, який закон дав Бог спочатку: чи Мойсеїв, чи той, якого ви, християни, дотримуєтеся?" Блаженний же Константин Філософ супроти спитав їх, кажучи: "Чи для того питаєте, який закон перший, аби сказати, що перший є кращий?" Відповіли юдеї: "Так, для того, бо завжди годиться першому законові скорятися, бо перший має бути головнішим і кращим". Сказав філософ: "Якщо першого закону дотримуватися хочете, то відмовтеся від суєтного обрізання". Сказали юдеї: "Чому так кажеш?" Сказав Філософ: "Скажіть по правді: чи в обрізанні перший закон дано, чи не в обрізанні?" Відповіли юдеї: "Думаємо, що в обрізанні". Сказав філософ: "Чи не Ноєві спершу Бог перед обрізанням дав закон, після заповідей, що були в раю Адамові, і після падіння його? Заповідав-бо Ноєві, аби не проливалася кров людська, той же, хто проливатиме кров брата свого, нехай прийме кару, і його кров проллється замість пролитої його руками крови. Також і про їдження зілля, трави, і звірів, і худоби, і птахів, і риби заповіт дав. І сказав до Ноя: "Ось Я ставлю завіт мій вам і насінню вашому після вас". Сказали юдеї: "Але завіт не є законом, не сказав Бог до Ноя "закон мій", але "завіт мій вам поставлю", ми ж закону тримаємося". Сказав Філософ: "Обрізання ж вашого як дотримуєтеся: як закону чи инакше?" Сказали вони: "Як закону дотримуємося". Сказав Філософ: "Але обрізання не назвав Бог законом, лише завітом, сказав-бо до Авраама: "Завіт мій бережи і насіння твоє з тобою в роди, хай обріжеться кожен чоловік, і буде за знамення завіту між Мною і вами". І знову: "Буде завіт мій на плоті вашій за завіт вічний". Ось бачите, ні разу не назвав обрізання законом, але тільки завітом, тому маєте відкинути обрізання як незаконне. Якщо ж завіт обрізання маєте за закон, то і завіт, Ноєві даний, мусите за закон мати і назвати його законом першим, його ж Бог роду людському, вигнаному з раю і з потопних вод збереженому, дав найперше". Сказали юдеї: "Ні, але Мойсееві даний закон — є закон, і його ми тримаємося". Сказав філософ: "Якщо завіт, Ноєві даний, не є закон, а тільки заповіт, оскільки не назвав його Бог законом, але завітом, то і Мойсееві даний закон не закон є, оскільки той же Бог у Єремії Пророка у главі одинадцятій не називає його законом, але завітом лише, бо написано там: "Чуєте слова завіту цього, це каже Господь Бог Ізраїлевий. Проклята людина, що не слухає слів заповіту цього, який Я заповідав батькам вашим у день, в який же вивів їх з землі єгипетської". Якщо ж той заповіт є вам законом, то й Ноєві даний заповіт є справді законом, законом же першим, перед обрізанням даним, його ж маєте і нині дотримуватися як першого, не слухаючи тих инших законів, які пізніше нього настали — Авраамового і Мойсеевого. Тому що раніше ви самі сказали, що перший закон є кращий і йому скорятися належить". Юдеї ж від цього на инше ухилялися, казали: "Ті, що закону Мойсеевого трималися, всі угодили Богові, і ми, його тримаючись, сподіваємося також угодними Богові бути. Ви ж, инший, новий закон самі собі винайшовши, тримаєтеся свого, закон же Божий старий топчете". Відповів Філософ: "Добре так робимо, бо й Авраам, якби не прийняв обрізання, але тільки Ноєвого завіту тримався, то не назвався б другом Божим. Так само і Мойсей після Авраама написав инший закон і не задовільнився раніше прийнятими законами, Ноєвим і Авраамовим. І тому ми за цим прикладом діємо. Проте як же вони один за одним не відкидали попередніх законів: ні Авраам-бо не відкинув Ноєвого, ні Мойсей не зневажив обох, але, недостатнє доповнюючи, повну волю Господню повнішими законописаннями виявили, щоб заповідь Господня твердою була, — так і ми зі Старого Завіту, що Мойсей на скрижалях написав, нічого не відкидаємо, але всього того тримаємося, аби одного знати Бога — усього творіння Творця, аби не вбивати, не красти й инше. Відкидаємо ж те, що не написане на Мойсеевих скрижалях і що мало відкинутися в кожному разі, як же обрізання, жертв безсловесних приношення й инше, до того подібне, що тінню і подобою було Нового Закону, що мав після того прийти. Коли ж він прийшов, ми відкинули старе: яка-бо потреба пильнувати тінь, коли саму річ у руці маєш?" Сказали юдеї: "Якби ті, як же ти кажеш, у Старому нашому Законі (окрім скрижалей Мойсеевих) встановлення і завіти були тінню і подобою Нового вашого Закону, то знали б давні законописці про ваш, що має потім бути, Новий Завіт, бо тінь і образ має окреслювати лице того, кого очима бачити сподівалися. А тому що закону вашого не сподівалися, тому старозавітні наші (окрім Мойсеевих скрижалей) встановлення і заповіти не є образом і тінню, але самою істиною, яку і вам так само, як же і на Мойсеевих скрижалях написане, берегти належить як істину". Сказав супроти цього Філософ: "Якби давні, що у Старому Завіті були, законописці і не знали про те, що після них має настати Новий Закон і не чекали його, то сказав би вам так: "Коли спочатку, як же раніше ми сказали, дав Бог завіт свій Ноєві, чи сповістив йому, що має дати й другий, — другому, що після нього мав бути, угодникові своєму Авраамові. Справді не сповістив, але й утвердив той перший свій заповіт, щоб був він на вічні роди. Також, даючи завіт Авраамові, чи сповістив йому, що пізніше і Мойсееві дасть инший закон? Однак про наш Новий Завіт всіляко сповіщав через святих своїх пророків, почуйте Єремію, який проголошує: "Ось дні ідуть, говорить Господь, і заповідаю дому Ізраїлевому і дому Юдиному завіт Новий, не такий завіт, який Я заповів батькам їхнім у день, в який же, взявши їх за руку, вивів їх з землі єгипетської. Вони зламали заповіт мій, і Я не беріг їх". Ось бачите очевидне пророцтво про наш Новий Завіт. І знову Ісая про нього провістив, від Імени Господнього кажучи: "Не згадуйте попередніх і про старі не думайте. Ось зроблю нове, нині зійде і довідаєтеся". Так знали давні старозаконники про наш новоблагодатний закон, чекали на нього, пророкуючи, тому ваші старозаконні встановлення і заповіти тінню й образом були сподіваного нашого Закону, а не самою істиною, і відкинути їх годиться як непотрібні.

Юдеї ж не знали, що проти цього відповісти, инше почали говорити — що ще не прийшов час явлення Месії у світі. Сказав Філософ: "Чого більшого ви ще чекаєте? Ось-бо влада царства і княжіння вашого, що за пророцтвом праотця Якового лише до пришестя Месії має бути, вже закінчилася. Єрусалим зруйнований, жертви ваші відкинені, і переселилася від вас слава Господня в народи, як же про те пророк Малахія зрозуміло провістив, кажучи: "Нема волі моєї в вас, — говорить Господь Вседержитель, — і жертви не прийму з рук ваших, тому що зі сходу сонця до заходу Ім'я моє славиться серед народів, і на кожному місці тиміям приноситься Імені моєму і жертва чиста, тому що велике Ім'я моє серед народів", — говорить Господь Вседержитель". Сказали юдеї: "Це ти кажеш, хочучи, як же бачимо, і народи назвати благословенними, як же й ми, насіння Авраамове, благословенні?" Відповів Константан: "У Ньому ж насіння Авраамове, у Ньому ж і ми, народи, благословимося, — у Месії, що зійшов з кореня Авраамового, й Ісакового, і Якового, і Єсеєвого, і Давидового". Сказав Бог до Авраама: "Благословляться в тобі всі роди земні". І до Ісаака: "Благословляться в насінні твоєму всі народи земні". Також і до Якова. І Давид каже: "Благословляться в Ньому всі коліна земні, всі народи прославлять Його. Як же бо заради Авраамового роду, так як і задля народів Месія прийти мав. Казав-бо колись Яків, благословляючи Юду: "Не прийме кінця князь з Юди, ні старійшина з чересл його, допоки не прийде той, хто має бути посланий, і він — надія народів". Також пророк Захарія, сповіщаючи доньці Сіону — Єрусалимові — прихід царя лагідного, що сидить на яремнику й осляті, каже: "Знищить зброю з Ефраїма, і коня з Єрусалиму, і розламає лук воєнний, і оголосить мир народам". Ось бачите, що не лише через вас, юдеїв, а й задля народів прийшов Месія. Здається ж мені, що радше прийшов задля народів, ніж задля вас, бо ви Його не прийняли, народи ж Його прийняли. Ви Його вбили, народи ж — повірили в Нього, ви Його відкинули, народи ж Його полюбили. Тому і Він вас відкинув, народи ж вибрав і в них прославляється. А що справді вже сподіваний Месія прийшов, від святого пророка Даниїла можете запевнитися. Тому-бо пророкові у Вавилоні в перший рік царства Дарієвого явився ангел Господній Гавриїл, і з того часу, коли явився, вирахував до приходу у світ Месії року сьомого седминами — кожна седмина по сімдесят літ. А всі седмини року, зібрані в одне, утворять число років чотириста і дев'яносто, як же і ваш Талмуд рахує. Наскільки давно роки ті проминули, самі погляньте, хіба не виявите більше восьмисот років, що минули після закінчення седмин, про які говорив ангел Даниїлові? Питаю ж вас, що то за залізне царство — те, що Даниїл розтлумачив, говорячи про великого боввана, якого Навуходоносор уві сні бачив?" Сказали юдеї: "Римське царство залізне". Знову спитав їх Філософ: "Хто ж є тим каменем, що відколовся від гори без допомоги людської руки, що стер баченого того боввана?" Відповіли: "Камінь — це Месія". Сказав Філософ: "Чи не бачите ви правди, що царство Римське, яке ідолам скорялося, вже минуло, Месія у світ прийшов, а замість ідолопоклонницького Римського царства встановив Бог Небесний инше, навіки нерозсипне — царство християнське, так назване новим іменем, за пророцтвом святого Ісаї, який вам колись говорив: "Залишиться ім'я ваше для насичення вибраним, вас же винищить Господь. А тим, що скоряться Йому, назветься нове ім'я, яке благословиться на землі, благословлять-бо правдивого Бога".

Сказали юдеї: "Це ми — благословенне насіння Сима, благословенні отцем нашим Ноєм, ви ж не є благословенні".

Відповів їм Філософ: "Ноєве благословення Сима є ніщо инше, лише славлення Бога, каже-бо: "Благословен Господь — Бог Симів". Тому Господь Бог благословенний є устами Ноєвими через добродійного Сима, а з того благословення до вас нічого не дійшло. До Яфета ж, від якого ми є, сказав Ной: "Хай розмножить Господь Яфета, і хай оселиться в полях Симових". Самі ж бачите, що поширилося, благодаттю Божою, християнство, ви ж зменшуєтеся. І там, де ви колись жили (в Єрусалимі), благословляється і прославляється нині від християн ім'я Господа нашого Ісуса Христа".

Така з юдеями блаженного Константина Філософа суперечка про християнську віру була довго, досить-бо часу затримався з братом своїм у козарах, щодня сходячись і сперечаючись з невірними жидами перед каганом. Ту суперечку його блаженний брат Методій, учитель наш словенський, на вісім слів розклав згодом, тут же трохи з того, чого є багато, згадано. Не лише-бо з юдеями, але й із сарацинами немало сперечався, і всіх долав благодаттю Господа нашого, який обіцяв рабам своїм дати в уста премудрість, якій не зможуть протистояти ані відповісти всі, що противляться їм. І повірив у Христа каган (князь козарський), і бояри його, і людей багато, і прийняли хрещення святе, проте не всі, але якась частина. Тоді учителі преподобні, Константин із Методієм, добре святу віру в козарах насадивши, захотіли повернутися до себе, залишивши в козарах замість себе священиків, що прийшли з Херсонеса. Написав тому каган до царя грецького подяку, кажучи: "Таких нам, володарю, прислав учених мужів, які зрозуміло пояснили, що християнська віра правдива, і її нас навчили. Тому просвітилися ми хрещенням святим, звеліли в державі нашій кожному, хто хоче, хреститися, і сподіваємося, що й ціла земля наша в християнську прийде досконалість, і ми прихильні твоєму царству, готові послужити тобі, коли потребуватимеш". Відпускаючи ж блаженних тих учителів Константина і Методія, каган дав їм дарів багато, але вони не прийняли їх, кажучи: "Дай нам, скільки маєш тут, полонених грецьких, це-бо для нас більше, ніж усі дари". І зібрали полонених до двох сотень, і віддали їм, і пішли у путь свою, радіючи і дякуючи Богові. Коли ж вони йшли зі звільненими полоненими через пустельні і безводні місця, знемагали всі від спраги. І знайшли десь солоне озеро, з якого беруть сіль, і не могли тої води куштувати, бо дуже солона, гірка була, як жовч. Розійшлися всі пустелею шукати води солодкої, і сказав Константан до Методія, брата свого: "Не можу більше терпіти спраги, тому зачерпни цієї води, вірю-бо, що Той, хто ізраїльтянам колись гірку воду перемінив на солодку, Той і нам, спраглим, має посолодити води цієї гіркоту". Коли ж зачерпнув і скуштували, побачили, що солодка вона, як мед, студена, як узимку, і, пивши, всі охолодилися і прославили Бога. У Херсонесі ж, коли вечеряли з єпископом, сказав Константан після вечері до єпископа: "Помолімося, владико, і благослови мене, як же батько благословляє свою дитину останнім благословенням". І думали ті, що те чули, що зранку хоче Константан із Херсонеса йти в дорогу свою. Він же осібно сказав декому, що "єпископ залишає нас, завтра-бо йде до Бога". І було так: наступного ж дня єпископ переставився. Коли прийшли вони до Царгорода, прийняв їх цар, і патріярх, і весь собор з великою честю і радістю як апостолів Христових, що в народах проповідують, і хотіли возвести їх на ступені святительські — вони ж цілком відрікалися такого сану. Методія переконали стати ігуменом у монастирі, названому Поліхрон, а Константан при церкві Святих апостолів перебував.

Після того инші князі народу словенського, Ростислав і Святополк Моравські, що віру християнську вже почасти прийняли, але її таїнств ще не зрозуміли, почувши, що охрестилася земля козарська, навчена від двох учителів, що з греків прийшли, послали в Константинополь до царя Михаїла, кажучи: "Народ наш ідолопоклоніння відрікся і християнського закону триматися бажає, але не маємо такого учителя, аби нас досконало тої святої віри навчив і нашою мовою на закон благочествий наставив. Тому просимо тебе, володарю, попіклуйся про спасення наше і пошли нам єпископа й учителя такого. Від вас-бо у всі краї добрий закон виходить". Цар же, з патріярхом і всім освяченим собором порадившись, знову блаженного Константина з Методієм прикликав, просив, щоб ішли у словенські краї на учительство, як же і до козарів ходили. І переконали святого Константина, хоч і не хотів, прийняти сан архиєрейський. Він же спершу постив днів сорок, і помагала йому благодать Святого Духа, винайшов азбуку словенську, що мала в собі тридцять вісім літер, аби перекласти книги грецькі на мову словенську, у чому, з допомогою Божою, помагав йому і блаженний Методій. І спочатку перекладати почали святе Євангеліє від Йоана — "Спочатку було Слово" й инше. І показали те цареві, і патріярхові, і всьому соборові. І всі за те з радістю прославили Бога. Тоді вирушили в дорогу, і мали щедре всіх потреб задоволення із подаяння царського. Коли ж досягли країв словенських, усюди їх почесними зустрічами приймали князі і простий люд. А найбільше — в Моравії Ростислав-князь, де зразу звелів дітей багатьох зібрати і вчити їх азбуки і новоперекладених книг: Часослова, і Псалтиря, й инших. Затрималися там чотири роки і більше, й охрестили всі словенські краї, і в благочестивій вірі утвердили. І всі для церковного правила потрібні книги з грецької на словенське читання переклали, як же Євангеліє, і Апостол, і Літургіяріон, й инші. І почали словенською мовою Божественну відправляти Літургію і всі церковні співи. Чуло ж про те багато архиєреїв і єреїв, а найбільше західні — римської мови — почали бунтуватися, що дивною мовою новоохрещеним Аітургію відправляє. Казали-бо, що лише трьома мовами, якими ж табличка на хресті написана була, годиться Божественну Літургію відправляти: по-єврейськи, по-грецьки і по-римськи. Але святі учителі словенські відповідали таким: "Однаково Бог дає дощ на всіх і дає сонцеві світити. Говорить же й Давид: "Кожне дихання нехай хвалить Господа". І знову: "Воскликніте, Господеві, вся земля, співайте Господеві пісню нову". Оскільки Господь прийшов спасти всі народи, тому всі народи своїми власними голосами хай славословлять Господа". Чув же про них і Папа Риму старого — Миколай. Написав до них з любов'ю, кличучи їх до Риму. І, скорившись його бажанню, пішли до нього. Проте ще не дійшли вони до Риму, коли переставився Папа Миколай, а замість нього настав Адріян, але й він їм радий був: чув-бо, що зближаються до Римського града, ще ж і з мощів святого священомученика Климента, Папи Римського (як же вище мовилося) частку з собою несли. Зустрів їх із почестями і прославив труди їхні, апостолам подібні. І, люб'язне пригощення зробивши, дав їм спочинок. Схвалив переклад книг на бесіду словенську і літургісання мовою словенською затвердив, поклав анатему на противних, які б посміли читанню, і співу, і літургісанню словенському перечити чи ображати його. І відправляли святі ці учителі, Методій і Конетантин, Літургію святу по-словенськи посеред Риму на славу Христа Бога, що всіма мовами проповідується і славиться.

Коли вони затрималися в Римі, розхворівся святий Константин і прийняв від Бога одкровення, яке у видінні йому було, і сповіщення про кончину свою, і веселився духом весь день той, співаючи так: "Сказали мені, увійдемо у доми Господні, возвеселиться мені дух, радіє моє серце". Наступного ж дня прийняв на себе святу схиму і перейменований був на Кирила, і лежав у хворобі п'ятдесят днів. Тоді, вручивши єпископство своє старшому братові своєму Методію, передав дух свій Господеві — і похований був славно в церкві Святого Климента, у якій же і частку святих Климентових мощів, яку вони принесли, було покладено. Після смерти святого Кирила преподобного Методія поставлено було єпископом Моравії, і пішов туди, мав престол свій у Панонії-граді, на місці святого апостола Андроника, учня і родича Павлового, що там колись єпископствував. Його наслідуючи, цей святитель і учитель Методій багато показав подвигів і трудів, віру святу розширюючи, з жидами і з єретиками сперечаючись, біди і вигнання терплячи, ще ж і книг багато з грецької мови на словенську переклав і добре паствою багато років керував. Тоді перейшов до Господа, для Нього ж апостольськи з братом своїм святим Кирилом усім серцем працював, і обидва разом перед Ним стали у житті вічному, славлячи Його зі всіма святими на безконечні віки. Амінь.

Про козарів

Козари, яких же греки хазарами, римляни ж хазарами називали, були народом скитським, мови словенської, чи руської, край же їхній був поблизу Міотійського озера, яке й Мертвим морем називається, в яке Донріка, що Азію від Європи відділяє, впадає. У тому краї спочатку жило плем'я першого сина Яфетового Темера, що називалися раніше гемери. Тоді греки прозвали їх кимери, руською мовою ж звані були цимбри, вони ж і Міотійського озера гирло, яке в Понт Євксінський впадає, назвали Босфор Кимерійський, тобто тіснота моря Кимерійського. Коли ж ті цимбри звідти по північних краях розсіялися і в инші пізніше перемінилися народи, як же в литву, в жмодь, в /оти й инші, тоді в тому краю Меотійського озера і кимерійського Босфора плем'я одне, назване скитським, з гір Аланських, прозвані після того аланами, з ріки, що Козара називається, — козари, осіли й за довгий час розплодилися вельми і розселилися по двох боках Дону, і в Азії — аж до Волги, що в Каспійське, чи Хвалнійське, море впадає, і в Європі — аж до Дніпра, що в Чорне море входить. З них же частина немала, перейшовши Дніпро над Чорним морем, його ж і Євксінським Понтом називають, поселилися, де нині Очаків, і Білгород, і далі, бо й Панонії досягли, але вже там иншими іменами прозвані були: то авари, то гуни, і в инші перемінилися народи. Були вдачею грубі, дикі, негарні на вигляд, звичаї у них були, яких же нині татари не відмовляються, більше їх у степу, аніж у містах жило, без хат, у шатрах і наметах, переходячи з місця на місце заради паші для худоби. Харчувалися ж зіллям і м'ясом більше, ніж хлібом, м'ясом же напівсирим. А у війнах були вельми хоробрі і для всіх страшні.

Старійшиною ж їхнім був каган (иноземні літописці називають Хасан чи Хаян). Назва ж та "каган" не ім'я власне людини, але титул старійшинства, як же у нас цар чи князь.

Про хоробрість народу того багато можна знайти в давніх літописців грецьких і римських. А найбільше Царгородові важкими були: морем приходили під град той, під ним же й переможені були чудесно за царювання Іраклія, коли патріархом був Сергій, силою непереможною Пречистої Богоматері, яка град свій від тих поган козарів, як же і від персів, що з ними були у змові і разом града добивалися, захистила, як же про те розлого написано в синаксарах акафісних, у п'яту суботу Великого посту на несідальному читаних.

Після того нескоро, десь через років сто і більше, Лев Ісаврянин, цар грецький, хотівши той козарський народ собі примирити, взяв за сина свого Константина (прозваного Копроним) доньку в кагана, козарського князя, і, охрестивши її в Царгороді, назвав Іриною (не та ж це Ірина, яка після того зробила православ'я, але инша, раніша). Ця народила Копрониму сина Лева, його ж за матір'ю прозвано "козарин" чи "хазарис", бо від матері-козарині народжений був (той Лев Козарин мав дружину, також Іриною йменовану, як же й мати його, та-бо друга Ірина з малим сином Константином після мужа свого Льва Козарина залишилася вдовою, вчинила православ'я, відкинувши іконоборну єресь Сьомим Великим Вселенським Собором). Із часу взяття ж доньки каганової в подружжя Копрониму жили козари з греками наче в мирі, проте инші словенські руські народи надокучали після того грекам. Почали козари помалу навчатися християнської віри від сусідів своїх херсонесців, і коли ученням святих учителів слов'янських Константина і Методія немала частина їх прийняла Христову віру, подружилися з херсонесцями, навчилися від них добрих звичаїв і чесного, християнам відповідного життя, й оселилися з греками у Таврії і Херсоні, через що дехто з космографіє і Тавріею, і Херсоном, Хазарією чи Козарією край назвали, бо козари з греками там змішалися.

Мали ж козари здавна перед хрещенням володіння над Києвом і над иншими деякими руськими краями, і данину з них брали — білчачі шкірки з кожного дому і з плуга по шелягу. Але пізніше Аскольд і Дір, прийшовши з Великого Новгорода від князя Рюрика, сіли в Києві і не дали данини козарам, тоді, після Аскольда і Діра, Олег, княжачи в Києві, забрав у козарів північ і Радимичі.

Після Олега княжив Ігор Рюрикович, після нього — Святослав Ігорович, батько великого Володимира. Той Святослав (як про нього святий Нестор пише) пішов на Оку-ріку і на Волгу і побачив, що вятичі дають данину козарам, — і відняв їх у козар. Після того всією воєнною силою пішов на козарів, також і козари з князем своїм каганом ополчилися, проти нього вийшли, і билися міцно, і здолав Святослав козарів, і град їхній Білу Вежу взяв, і данину на них наклав. Проте лише тих козарів Святослав собі покорив, які були в Європі, по цей бік Дону. А по иншому боці Дону, в Азії, були козари, вірою християни, своє мали володіння, допоки инший народ, що називався половцями, який із готського народу вийшов (а готи із цимбрів вийшли), змішавшись із печенігами, також одноплемінними собі, спершу над Понтом Євксінським, чи Чорним морем, вигнавши звідти народи, що там були, осіли. Тоді пішли на козарів, і багато років билися з ними, винищили козарів, а самі їхні місця зайняли. Печеніги оселилися, де нині ногайські татари, а половці — у Таврії (вигнавши звідти християн) сиділи, і приходили разом із печенігами на Русь, багато шкоди краям цим чинили. Тоді народ инший, скитський, названий татари, який жив колись за Каспійським морем у Кавказських скелях, коли з царем своїм Батиєм ріку Волгу на тому місці, де в Каспійське (ще і Хвалинське) море впадає, перейшов у цей край, у силі важкій прийшов спершу на половців і, бившись з ними сильно, винищив їх, а з ними і печенігів до решти, і взяв ті краї у своє володіння. Відтак татари і на всі руські землі найшли і повоювали їх. Тому пам'ять про половців і печенігів загинула зовсім, а козарів ім'я залишилося в малоросійському нині воїнстві, міцному, подібному до того, дуже мало зміненому в найменуванні.

Про Методія

Пише давній історіограф грецький Йоан Кирополатес про одного Методія — чи про цього, чи про иншого — невідомо, бо в дні того ж грецького царя Михаїла, який з матір'ю Теодорою царював, був один монах-іконописець Методій. І коли князь болгарський Борис (або, як инші називають його, Богарис), починаючи вже почасти схилятися до християнської віри, але ще поганства тримаючись, будував собі нові палати і захотів прикрасити їх іконним розписом, прикликав тямущого іконописця Методія-монаха і звелів йому зобразити на стінах різні лови: звірів, птахів, гадів і що лише можна винайти страшне і жахливе таке, на що людина, поглянувши очима, злякалася б серцем. Монах же Методій, нічого не відаючи страшнішого від другого Христового Приходу і геєни, на одній великій і просторій стіні в палаті зобразив Страшний Суд і різні муки геєнські. Коли ж князь прийшов поглянути на те зображення, спитав іконописця: "Що то таке?" Той почав йому розповідати, що тих, які праворуч Судді стоять, праведні святі ангели вінчають царськими вінцями і до неба возводять, ліворуч же стоять грішники, яких люто хапають і в муки геєнські вкидають. Князь же, те бачивши і з уст іконописців розповідь чувши, вельми злякався душею і, пославши в Царгород до Михаїла і Теодори, попросив, аби прислали до нього єпископа, щоб охрестив його. І було так.

Про Кирила Філософа

Літописці деякі пишуть, що за царювання Василія і Константина, царів грецьких, прийшов із Царгорода присланий до Володимира Кирило Філософ з великими царськими дарами, серед них же була і якась запона, що мала на собі зображення Страшного Суду Христового. Те бачивши, Володимир зітхнув і сказав: "Добре є тим, що праворуч Бога, горе ж тим, що ліворуч його". Й инше. Але того Кирила Філософа хай ніхто не вважає одним із учителів словенських — Константином Філософом, нареченим у святій схимі Кирилом, — той-бо сто років і більше випередив хрещення Володимирове, а той другий Кирило до Володимира приходив. Дехто називає його не Кирилом, а Киром. Святий же Нестор, літописець Печерський, ніякого ж імени не дає тому Філософу, що до Володимира приходив, але тільки Філософом його називає. "Прислали, — каже, — греки Володимирові Філософа". Й імени не називає.

У той самий день споминання про обновлення Царгорода, яке великий цар Константин зробив візантійському градові, розширивши його вельми і за своїм ім'ям перейменувавши Константинополем. У нього ж і престол свій зі старого Риму переніс, і новим Римом його назвати звелів, і передав захистові Пречистої Діви Богородиці, аби вона, як свій власний град, берегла його навіки.

У той самий день у Пролозі покладено пам'ять святої преподобномучениці Теодосії, але вона в тому ж Пролозі буде 18-го числа цього ж місяця. А у Великій Мінеї Четьї страждання її покладено у 29-й день цього місяця, там-бо й ми, як Господь поможе, напишемо про них.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії