Житія святих на 22 квітня (9 квітня за ст. стилем)

Страждання святого мученика Євтихія

Страждання святого преподобномученика Вадима, Архимандрита в Персії

Святий мученик Євтихій, у Кесарії Кападокійській народжений і вихований, походив із чесного патриціянського роду, проводив непорочно у цноті християнській роки юности своєї, сивину маючи розуму і вік старости — життя чисте. Поєднався законним шлюбом із жінкою за царювання богопротивного Юліяна Відступника, і ще не розійшовся шлюбний бенкет, як показав за Христом, Богом своїм, велику ревність і любов. Було-бо в граді тому капище нечистого ідола, його ж називали Тихис, тобто "доля, чи фортуна". Капище те відомим було, у ньому ж цар Юліян щодня приносив свої нечисті жертви, якщо був у Кесарії. Коли відбувався шлюб Євтихія, трапилося тоді й празнику нечестивому ідольському бути. І бачив Євтихій святий еллінів (їх же небагато вже в Кесарії було), які йшли з приношенням жертви до свого капища. Розпалився ревністю до Господа і, взявши зі собою багато християн, пішов і розбив ідолів та храм ідольський зруйнував до основ. Зразу ж про те сповіщено було цареві Юліяну, а святий Євтихій, бачивши, що має бути йому за те страждання, маєтки свої тим часом роздав убогим і приготувався до мученицького подвигу, у пості і молитвах перебуваючи. Цар же Юліян, коли почув про те, що сталося в Кесарії Кападокійській зруйнування богів його храму, сповнився люті великої, гнівався не лише на Євтихія, а й на цілий град, і зразу звелів усіх чесних громадян схопити, з них же деяких смертю скарав, а инших у вигнання послав і маєтки їхні розграбував. Ще ж і у всіх церков кесарійських маєтки позабирав і клириків у воїнський чин записувати і в полки насилу вести звелів. У града ж забрав чесне ім'я Кесарія, яким же за царювання Клавдія його було вшановано. І звелів попереднім ім'ям називати його — Маза, так-бо раніше називався. І між селами його записав, викресливши з числа шанованих градів, і данину велику на тамтешніх мешканців, християн вірних, наклав. І зруйноване капище з великими погрозами звелів християнам відбудовувати. Клявся, що не зупиниться у кривді града ані не допустить, аби галилейці (так християн називав) голови свої на плечах носили, якщо не зведуть знову зруйнованого богам еллінським храму (і прийшло б до здійснення те діло, якби швидка загибель не наздогнала царя-богоненависника). А Євтихія святого, як найпершого винуватця руйнування того, мучити і до ідольської жертви примушувати звелів. Тримали святого в кайданах і на допит часто виводили, і мучили, і до ідолослужіння примушували. Пробачити йому те дерзновення, що зруйнував храм, могли за умови, якщо поклониться ідолам. Проте Христовий воїн ніяк не корився, але мужньо стояв в ісповіданні імени Христового. Повісили його на катівському дереві і гребенями залізними обдирали його до нутрощів, але укріплював його ангел, що явився йому в муках. Тоді після довгих і важких мук мечем у голову страчений був, і видно було чудо: замість крови молоко з водою витекло з рани. І взяли вірні святе його тіло, чесно поховали. Бідував же град від гніву катового, а найбільше тоді, коли на персів через Кападокійський край ішов, до Кесарії наближався і нахвалявся зруйнувати град до решти. Вийшов же йому назустріч святий Василій Великий, віддаючи честь яко цареві й приносячи на благословення три хліби ячмінні, які сам їв. Цар звелів зброєносцям своїм хліби ті взяти, а святому Василієві дати сіна жменю з наругою, кажучи: "Ти дав нам ячмінь — їжу худоби, тому сам прийми від нас сіно". Відповів святий Василій: "Ми, о царю, принесли тобі те, що самі їмо. Ти ж дав нам їжу худоби — справді насміхаєшся, бо не можеш сіна того владою своєю перетворити на хліб і їжу, природну для людини". Розгнівався ж Юліян, сказав до святого: "Знай добре, що тим сіном буду тебе годувати, коли повернуся сюди з Персії. Зруйную-бо і знищу град цей до основ і ралом те місце зорю, щоб краще жито, ніж людей, родило. Не утаїлося від мене, що, твоєї ради послухавши, народ насмілився образ і храм Фортуни зруйнувати". Це з гнівом сказавши, цар пішов у путь свою і загинув там скоро — вбив його святий великомученик Меркурій, як же про те в житії святого Василія Великого написано. Після убивства Юліяна народ кесарійський збудував церкву прекрасну над гробом святого мученика Євтихія, і струмені зцілення виточили святі його мощі на славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
 

Страждання святого преподобномученика Вадима, Архимандрита в Персії

У час вбивства святих сорока мучеників перських взято було святого Вадима-архимандрита з сімома учнями його і, за наказом Саворія-царя, замкнено у в'язниці. Був же цей святий із града Витлапата, з роду багатого вельми, і, коли захотів стати ченцем, усе багатство своє роздав убогим, створив монастир поза градом, жив у ньому добродійно, намагався у всьому угодити Богові і сповнити святу Його волю. Був-бо муж благодаті й істини сповнений і посудом Божим вибраним. Той преподобний отець, божественною і досконалою мудрістю ведений, зійшов на гору Господню і перебував на місці святому Його, і прийняв благословення від Бога, Спаса свого, і бачив лице Бога Якового. Він у ті часи в Персії, як квас, бродив від досконалого того квасу мученицького — ісповідання Христового, ним же немічні у вірі утверджувалися. Він справді каменем був вірним, відсічений від гори инших, що від початку вірні були, прекрасний священик Божий, багатьох наставляв на путь спасення, поклав доблесне й незмінне намірення до мучеництва за Христа і більшу ревність за Богом своїм показав. Так само чистим виявив себе від усілякої скверни, що ні одне зло не мало в ньому місця: розбій був далекий від нього, пристрасті в ньому погашені, що не могли його пошкодити. Мамона, розумівши його чесноти, здивувався, золото ані перед лице його прийти не насмілювалося, багатство зразу він зневажав, гордість перед ним смирилася, зарозумілість, як порох, він потоптав, убогість і лагідність охопили його. Правда прихилилася до нього, й істина в ньому засяяла, любов обійняла шию його, і мир його обцілував і в ньому зрадів, згода й однодумність у вівчарні його оселилися. І всіляких праведних плодів сповнений був муж один, бо багато чеснот у ньому жило, з плодів же його духовних усі радісно насолоджувалися. Він чотири місяці у в'язниці перебував, зв'язаний разом з учнями своїми, щодня жорстоко битий був, усе міцно терпів, задля надії та істинної віри, яку мав у Бога. Був же в той час один муж на ім'я Нирсан, князь града, названого Арія, що в землях, які Ведгерми називаються. Той Нирсан християнином був. Примушував його цар поклонитися сонцю. Коли не хотів він відректися святої у Христа Господа віри, замкнули його в путах. Тоді ослаб малодушністю і настрашився серцем через муки, які мали йому бути. Не залишився до кінця, як же почав, в ісповіданні Христовому, але, полюбивши тимчасове це життя і марнотну, від смертного царя сподівану йому честь, позбувся життя божетвенного і чести вічної, проте світу цього насолодами насолодитися не зміг, як же пізніше явить слово. Але, втікаючи від мучеництва, впав у муки і, шукаючи земної слави, отримав безчестя, бо дочасному тлінному цареві надав перевагу над вічним небесним. І сповістив про себе, що все, що цар Саворій звелить, готовий вчинити. Цар же, те чувши, зрадів вельми, і зразу згадав про Вадима святого, звелів його з пут звільнити і привести з темниці у свої палати. І сказав до князів, що перед ним стояли: "Якщо Нирсан Вадима своєю власною рукою уб'є, то нехай буде звільнений від пут і прийме собі всі маєтки Вадимові". І сповіщені були зразу ті царські слова Нирсанові — він же обіцяв у всьому чинити волю цареву. Ведений був святий Вадим до Нирсана і поставлений посередині палати. Окаянний же Нирсан, взявши оголений меч, підійшов, щоб убити Христового мученика, але якимось тремтінням охоплений був, коли захотів завдати рани мученикові, став подібний на камінь непорушний. Поглянувши на нього, Христовий раб сказав: "Чи до цього дійшла злість твоя, о Нирсане, що не лише відрікся Бога свого, а й рабів Його убивати починаєш? Горе тобі, окаянче, що зробиш у той день, коли станеш перед Страшним Судом, щоб дати відповідь Богові вічному? Я, о окаянний, у муках за Христа мого усім серцем помираю, проте не хотів би від твоєї руки загинути, але від когось иншого прийняти смерть бажав би". Нирсан же ані тими словами не засоромився, ані наказане йому здійснити не міг — стояв, тремтячи. Тоді, закам'янівши лицем своїм, і серце зробивши твердим, як залізо, вдарив мечем у шию мученика. Але тому, що руки убивці тремтіли, через те треба було не одним ударом, а багатьма вдаряти в шию мечем — ледве зміг здійснити ту страту. Преподобний же Вадим у такому стражданні святу свою душу передав у руки Божі. І всі невірні, що там були, дивувалися мучениковому терпінню, бо, як стовп камінний, так непорушно стояв, приймаючи багатократні удари мечем. З убивці насміхався і кепкував як із боягуза і немужнього, і докоряв йому, гидуючи ним. Не через довгий час убивця той прийняв відплату достойну за ділами своїми, бо, багатьма й різними злами охоплений, від меча погано загинув: сам собі став убивцею у своєму відчаї. Сповнився Вадим святий мучеництвом у місяці квітні, у восьмий день, у Христі Ісусі, Господі нашому. Тіло ж святого мученика за град було викинене — мужі благоговійні його взяли, чесно поховали. А семеро учнів його, які в темниці залишилися, чотири роки там перебували, до смерти царя Саворія, після смерти його відпущені були з миром. І дозволено їм було у своїй перебувати вірі, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників Дисана-єпископа, Маріява-пресвітера, Авдієса та инших двохсот і сімдесяти, які в перському полоні від Саворія-царя за Христа постраждали.