Menu

Житія святих на 21 липня (8 липня за ст. стилем)

21.07.2020
443
0

Страждання святого великомученика Прокопія

Також цього дня відзначають: Житіє святого праведного Прокопія, Христа ради юродивого, устюзького чудотворця#Житіє святого праведного Прокопія, Христа ради юродивого, устюзького чудотворця

Ерусалим, град святий, виростив святого великомученика Прокопія, якого батьки його не Прокопієм, а Неанієм назвали. Прокопієм же пізнішє від самого Христа Господа в хрещенні був названий, як же це слово явить. Також i Єрусалим у той час не Єрусалимом, а Єлією нєчєстиві ідолопоклонники називали. Бо після того, як Тита, син Веспасіяна* б, зруйнував Єрусалим, багато минуло літ, а цар римський Адріянв, йому ж від народження ім'я було Єлій, захотів на запустілому місці Єрусалима знову звести град і назвав його на свою честь Єлія. I заповідав, щоб ніхто не називав града того Єрусалимом, але Єлією. Ворожобо ставився до Ісуса Христа, Господа нашого, намагався не лише ім'я Його пресвяте із землі винищити, а й місце те, де Христос постраждав, хотів із людської пам'яті в забуття перевести і через те Єрусалим назвав Єлією.

У тому граді був муж один славний, сенаторського благородства, на ім'я Христофор, вірою християнин. Мав дружину, що еллінського нечестя трималася, на ім'я Теодосія. Вони народили того, про кого в нас слово, і Неанієм назвали. Після народження немовляти Христофор у скорому часі відійшов до Господа. Теодосія ж, вдовуючи, виховала хлопця в , еллінському нечесті й навчила його ідолопоклоніння, у якому ж і сама була відданою служителькою бісам. Був же хлопець швидкий на розум, і коли віддала його мати на науку книг еллінських, швидко всю зовнішню філософію пройшов. Коли ж досягнув юнацького віку і ставав мужем дорослим, захотіла мати зробити його царевим воїном. I коли нечестивий цар римський Диоклетіянг прийшов в Антіохію Сирійську, що над рїкою Оронт була, довідалася про те Тєодосія, взяла сина свого, і пішла до Антіохії, і віддала його на службу цареві. 

Бачив же цар, що юнак на вигляд і зріст гарний і розумом премудрий, полюбив його дуже і в царських палатах з іншими, подібними до нього, біля себе перебувати звелів. Тоді невдовзі зробив його воєводою і в Олександрію Єгипетську з воїнством послав, звелівши йому там гонити, і мучити, й убивати християн, і маєтки їхні в царські скарбниці забирати. Неаній же мовив до царя: «Чув я про тих людей, о царю, що шанують якогось Сина Божого, на ймення Христос, і є непохитні вдачею, неслухняні, сміливі, і міцні у вірі своїй, і постійні, і воліють померти, аніж покинути свого Христа і принести жертви богам нашим. Через те здається мені, що нелегко буде схилити їх до наших законів». Диоклетіян же розгнівався, почав ображати Христа Спасителя, кажучи: «:Бог їхній, як же самі кажуть, не мав жінки, то як народив Сина? А Христос, в якого вірять, від жінки народжений і з жидівського роду, як злочинець, на смерть засуджений, битий, терням увінчаний, осміяний, на хресті розіп'ятий, оцтом і жовчю напоєний, і гірко помер. Якщо був Богом, то чому себе не забрав з рук жидівських? I якщо собі в біді не поміг, то кому помогти може?» Ті й інші образи говорив син погибелі. «:Словобо про хрест, — як же говорить божественний Павло, — для тих, що гинуть, — глупота, для нас, що спасаємося, — сила Божа»2. Неаній же, багатьма словами царськими утверджений, пішов із двома спірамиґ воїнів у путь, як йому наказали. А тому що велика налягала від сонця спека і горяч, і знемагали самі й коні їхні, треба було їм іти вночі, удень же спочивати. I коли минули град Апамею Сирійську, о третій годині ночі був землетрус, і блискання багатьох блискавиць, і грім старшний, і були всі зі страху наче мертві. Воєвода ж почув голос з неба, що до нього промовляв: «Неанію, куди ідеш і на кого повстаєш?» Він же зі страхом відповідав, кажучи: «Посланий я від царя в Олександрію убивати всіх, хто вірить у Розп'ятого». I знову сказав йому голос з неба: «О Неанію, і чи ти йдеш на Мене?» Відказав Неаній: «Хто Ти, Господи, не можу бо Тебе пізнати?» Коли він те сказав, з'явився у повітрі хрест прєсвітлий, наче кришталевий, i голос із хреста промовляв: «Я — Ісус розп'ятий, Син Божий». Сказав, тремтячи, Неаній: «Казав мені цар, що той Бог, якого шанують християни, жінки не мав, то як Ти Син Божий? Якщо Ти справді Син Божий, то як змогли жиди наругу Тобі чинити, і розп'ясти Тебе, й убити?» I сказав йому з хреста голос: «Задля роду людського добровільно Я це прийняв, щоб грішних від влади диявольської визволити і тих, що гинуть, знайти, і мертвих оживити. I якби Я не був Сином Божим, то як би після смерти живим був і говорив з тобою?» Після слова того зійшов хрест на небо, і зразу з висоти був голос: «Цим знаменням, яке бачиш, перемагай ворогів твоїх, і мир мій буде з тобою». Так Неаній, як же колись Савло3 через з'яву Господа на шляху, із гонителя став вибраною посудиною імени Ісуса Христа, серце його сповнилося невимовної радости й духовної веселости від видіння того пречудесного й від солодкої бесіди Господа з ним.
Після того видіння Неаній з воїнами своїми прийшов у Скитополь і, прикликавши золотаря, звелів йому зробити хрест на подобу того, який бачив уночі. Золотар відмовлявся, кажучи: «Не можу цього зробити, бо це знамення галилейців, які називають себе християнами. I якщо довідається про це цар, то загину поганою смертю». Неаній же велів йому зробити те таємно, сам же присягав йому, що не сповістить про те цареві ані комусь іншому. Взяв золотар від воєводи досить золота і срібла, щоб зробити хрест, виготовив таємно за такою подобою і мірою, яку йому воєвода визначив. Коли ж хрест був готовий, раптом явилося на ньому зображення трьох ликів, невидимою рукою намальованих, з єврейським написом: на верхній частині — Еммануїл, а з обох боків — Михаїл і Гавриїл. Те бачивши, золотар здивувався і не розумів, хто це зобразив, не булобо нікого в хатині тій, окрім нього. Взяв інструмент і хотів загладити те зображення. Але не міг, бо рука не слухалася, була наче суха. Побачив воєвода хрест і спитав золотаря, чиї то лики і чому вони зображені.

Золотар же під присягою сповістив йому: «Коли я вже закінчив, явилися ті лики самі, і не відаю, чиї вони. Хотів же я їх загладити — і не зміг, рукабо мені заціпеніла». Неаній же зрозумів, що у хресті є якась божественна сила, поклонився йому, і поцілував його, й обгорнув багряницею, беріг його в себе із шаною. I вже не на християн, а на варварів озброївся і перемагав їх силою Христовою, беручи в полон їхні краї. Тоді й на самого невидимого супостата — диявола озброївся, вийшов війною і переміг його сильним за Христа стражданням, яке почалося звідси. Коли він був у граді Єрусалимі, що в той час називався Єлією, просили його громадяни, щоб помстився за кривду, яку їм агарянид чинили: нападалибо на той край і, обходячи навколо града, викрадали тих, що поза ним були, а найбільше брали жінок собі за дружин. Це й по всіх навколишніх поселеннях чинили. Хоробрий же Христовий воїн, силою хреста святого озброєний, вийшов з воїнами своїми сміливо й погнався за агарянами. Молився ж собі, кажучи: «Будь мені на допомогу, надіє моя, Христе Боже». I пролунав до нього згори голос, кажучи: «Май надію, Неанію, Я, Господь, Бог твій, з тобою». Почувши той голос, воєвода сповнився більшої сміливости і переміг їх сильно, і всіх полонених відібрав. Було ж на битві тій убитих агарян шість тисяч, з воїнства ж його ні один не загинув ані жоден не був поранений. I послав перед собою вісника в град до матері своєї, сповіщаючи про перемогу над ворогами. I втішилася тим дуже мати. 

Коли він славно повернувся з торжеством і здобутком до града, зустріла його мати, радіючи, і коли увійшов у дім, сказала йому: «О солодка моя дитино, коли ти пішов на війну, я, взявши в руки кадильницю i тиміян, увійшла до богів і молилася до них, щоб вони допомогли тобі. I ось нині, їхньою допомогою, ти виявився переможцем. Піди тому до них, віддай дяку, щоб і в майбутньому були тобі помічниками». Неаній же відповів їй: «Добре ти зробила, о мати, молячись за мене, мені ж далася допомога від Бога мого». Сказала йому мати: «Не називай, о дитино, одного Бога, щоб не розгнівалися інші боги й не відвернулися від тебе». Мовив до неї Неаній: «Не зваблюйся, о мати, ідольським багатобожжям: як можуть тобі допомогти, якщо самі бездушні. Якщо ж вони мені допомогли, то спитай їх, нехай скажуть нам, і тоді точно знатимемо про їхню силу». Те мовивши, увійшов до материної спочивальні, де були ідоли золоті й срібні, і сказав до них: «Вам говорю, несправжні боги, скажіть нам: хто мені допоміг на війні?» ^оли ж мовчали, бо як можуть відповідати ті, що німі. I сказав Неаній до матері: «Ось, о мати, дивися, які твої боги, що ні слова промовити не можуть. То як зможуть комусь допомогти?» Мати ж відповіла йому: «Тому не сповіщають тобі боги, що ти насміхався з них, питаючи їх». Сказав до неї Неаній: «Ти сама спитай їх, тобі мають відповісти, як найпалкішій своїй служительці». Вона з великим благоговінням підійшла до них і коліна схилила, кажучи: «О всесильні боги: великий Діюе, і ти, царице ^оє, і владико моря Посейдонеж, і сонцеподібний Аполоне, і ти, захиснице града Палладо* з, й інші боги, — прошу вас, скажіть нам, чи не ви помогли рабові вашому, синові моєму на війні?» I не було від них відповіді. Тоді блаженний Неаній, тримаючи в руці хрест, сповнився божественної ревности і, відклавши верхній одяг і матір від ідолів відштовхнувши, почав їх розбивати, до землі вдаряючи й ногами топчучи. I розбив на частини, роздав те золото і срібло убогим. Мати ж, те бачачи, сповнилася гніву та невимовної злости. I, забувши про природну до сина любов, побігла швидко до Антіохії, до царя Диоклетіяна, і з великими сльозами подала йому свою скаргу на сина, що і богів її розбив, і їй самій не віддав належної , чести, відкинувши її від богів. Цар же утішав її, давав надію, що чи ласкою, чи погрозою мають навернути її сина до попереднього пошанування богів. «Якщо, — казав, — не захоче навернутися, тоді, поганий за ділами своїми, погано загине, ти ж із синкліту мого, кого захочеш, вибереш собі за сина». I зразу написав цар до ігемона палестинського, на ім'я Юст, родом з Італії, норовом жорстокого, наказуючи йому зібрати знатних людей з навколишшх міст, аби воєводу Неанія, сина Теодосії, що до християнської віри схилився, переконувати всіляко добрими, дружніми словами та суворими погрозами, щоб він знову до богів навернувся. Якщо ж не послухає, то мучити його люто. Були ж у тому листі образливі слова на Христа.

Юст же ігемон, царський наказ отримавши і знатних мужів із палестинських градів зібравши, пішов сам в Єлію до воєводи і, привітавши його, віддав йому царського листа. Воєвода, прочитавши епістолію й написаних у ній на Господа нашого образ не стерпівши, роздер її, пошматував на дрібні клапті й кинув у повітря, кажучи: «Я — християнин, ти ж роби, що тобі наказано». Сказав ігемон: «І царя боюся, і тебе, як друга, соромлюся, і жалію тебе, і не знаю, що маю робити. Але послухай мене і мужів цих чесних і перед лицем нашим принеси богам жертву. Якщо ж цього не зробиш, то, хоч і не хочу, примусиш мене зробити наказане». Сказав Неаній до ігемона: «Добре згадав ти про жертву: ябо Христові, Богові моєму, самого себе приношу в жертву». Те мовивши, відв'язав пояс сану свого й кинув ігемонові в лице, відмовляючись від царської служби, бажаючи стати воїном Царя Небесного і докоряючи нечестю ідолопоклонницькому. Ігемон же й ті мужі, що прийшли з ним, розгнівалися, схопили його й повели до Кесарії Палестинської, що Филиповою називалася, а також Севастією і Панеадою, у ній же колись поставлено було Христову статую тесану від тої жінки, що була кровоточива й дотиком до ризи Господньої зцілилася. Там ігемон, на видному перед всіма людьми на судищі сівши, поставив перед собою Неанія на допит. Побачивши його, люди, кумирослужінням потьмарені, наче п'яні чи біснуваті, закричали до ігемона: «Це ворог і губитель богів наших, він зневажував царські накази». Ігемон же, повний люті й нелюдськости, голосом людей ще більше підбурюваний, звелів зразу оголеного Неанія повісити на катівні й залізними кігтями обдирати його тіло. І відпадала плоть його, стікаючи кров'ю, і кості нагі було видно. Декотрі з людей, таке страждання мученикове бачачи й молодости його жаліючи, плакали за ним. I, бачачи їх заплаканих, мученик сказав до них: «Не плачте наді мною, але над загибеллю душ ваших. Вонибо плачу достойні, бо мають у пєклі безконечно мученими бути». Тоді, звівши очі до неба, молився, кажучи: «Боже, укріпи мене, раба твого, на осоромлення ворога, на прославлення Пресвятого Ыени твого». I коли слуги, що мучили його, втомилися, зняли мученика, за велінням ігемоновим, з катівні й вкинули до темниці. Сторож же темничний, на ім'я Терентій, пам'ятаючи благодіяння Неанієве, зжалився над ним і послав йому сіно й ряднину. I лежав мученик ледь живий у темниці.

Опівночі ж був землетрус у граді: Бог з ангелами своїми прийшов відвідати раба свого. Й осяяло світло велике темницю, і двері темничні відчинилися, і всім в'язням, що там були, пута розв'язалися, і явилися два ангели в подобі юнаків прекрасних, кажучи до мученика: «Поглянь на нас і побачиш». Мученик же, глянувши, промовив до них: «Хто ви?» Відповіли вони: «Ми ангели, послані до тебе від Господа». Сказав до них мученик: «:Якщо ви ангели Господні, то поклоніться Господові перед очима моїми і знаменням хресним себе загородіть, щоб я вам повірив». Ангели ж зразу те зробили й мовили: «Нинібо повір, що послав нас Господь до тебе». I сказав мученик: «Знаю, що до трьох юнаків, у піч вавилонську вкинених, посланий був від Господа ангел, щоб вистудити їм вогонь. Що ж я такого зробив чи у який вогонь вкинений, щоб виявитися достойним ангельського відвідання?» Коли мученик це зі смиренням говорив, раптом явився сам Господь ^ус Христос у славі невимовній і торкнувся мученика, зцілив його від ран, і зробив здоровим, й охрестив його водою, мовивши: «Вже більше не називатимешся Неанієм, а Прокопієм. Будь мужнім і кріпися, змагаючись — зможеш, і приведеш до Отця мого стадо прекрасне».
Прокопій же радісний і наляканий був, впав на землю, поклонився Господові, молячись, щоб укріпив його у стражданнях, щоб йому не боятися лютих мук. Господь же сказав йому: «Не бійся, Я з тобою». Те мовивши, Господь зійшов на небо. Серце святого Прокопія від того Господнього з'явлення переповнилося невимовною небесною насолодою й духовною радістю. Тілом же настільки був здоровий, що ані сліду колишніх ран на ньому не було: уповавбо на Господа — і поміг йому, і процвіла плоть його4. Зранку послав ігемон одного з воїнів до темниці довідатися, чи живий мученик, думавбо, що той помер від учорашніх лютих мук. 

I сказав воїнові темничний сторож Терентій, який цілу ніч без сну перебував, що дещо дивне й страшне опівночі в темниці діялося: землетрус був, і світло дивне сяяло, і двері відчинилися, і пута в'язням розв'язалися, і мужі якісь пресвітлі розмовляли з Неанієм. Воїн же, заглянувши до темниці, покликав мученика, кажучи: «Чи ти живий, Неанію?» Відповів святий: «Живий і здоровий, благодаттю Бога мого». Сказав воїн: «Не можу бачити тебе». Мовив святий: «Кожен, хто втікає від світла Божого і служить бісам, — сліпий, і в темряві ходить, і не знає, куди йде». Пішов воїн, сповістив ігемонові, що чув. Той же, на судищі сівши, знову мученика Христового на допит поставив. I поглянули на нього всі, і побачили, що лице його просвітилося, і ціле тіло його бачили здоровим і білим, наче ніколи ран не приймало. Багато з тих, що спереду стояли, здивовано вигукнули: «Боже Неанієвий, поможи нам!» Ігемон, вставши зі свого престолу й рукою на людей махнувши, голосно крикнув: «Браття, чому дивуєтеся, бачачи Неанія здоровим? Боги змилосердилися над ним і зцілили раба свого». Святий же сказав до нього: «Добре говориш, що милосердям Божим я зцілений. І якщо гадаєш, що те чудесне зцілення сталося силою твоїх богів, то ходімо до їхнього храму, щоб довідатися, який Бог зцілив мене». Ігемон же думав, що мученик хоче поклонитися богам, радий був дуже і звелів прикрасити шлях від судилища І до кумирниці й полотно найкраще по шляху постелити. Проголошувач же, на високе місце зійшовши, вигукував: «Неаній, син Теодосії, жінки благородної, покаявся, повернувся до богів і йде принести їм жертву». Невірні, те чуючи, раділи, а ті, що були таємними християнами, печалі великої сповнялися. І сходився весь люд з жінками і дітьми. І йшов ігемон славно зі святим Прокопієм і зі всіма чесними мужами до ідольського храму. До нього зайшовши і в глибині серця помолившись до Христа Бога, святий зробив рукою навпроти ідолів у повітрі хресне знамення i сказав: «Вам кажу, нєчисті ідоли, бійтеся імени Бога мого і сили хреста святого! I падайте з місць ваших, і, розбившись, розлийтеся, як вода». I зразу попадали всі ідоли й падінням своїм грім страшний вчинили, розбилися на друзки, а що найдивовижніше, що вся та речовина, з якої ідоли були зроблені, за велінням Божим обернулася на воду, і наповнилося капище водою, і ріка дверима з капища, шумлячи, текла.

Це чудо всіх дуже здивувало, і закричало багато людей, кажучи: «Боже християнський, поможи нам!» ^емон же настільки був здивований, що зі страху не знав, що робити. Тоді, ледь отямившись, звелів мученика відвести до темниці, сам же, сумний вельми, пішов до свого дому.

Коли настав пізній вечір, прийшло до темниці до святого дві спіри воїнів з двома своїми тривунами — Нікостратом й Антіохом. I просили мученика, щоб зробив їх воїнами Царя Небесного, Христа Бога. Святий же Прокопій просив Терентія, сторожа темничного, щоб не боронив йому на якусь годину вийти з темниці. I не боронив йому сторож, бачачи певно, що не хоче втікати той, хто сам бажає за Христа страждати. I вийшов святий, повів воїнів до Леонтія, єпископа града того, що ховався десь — через страх. I знайшов його, звелів йому хрестити воїнів, сам же знову повернувся до темниці. Єпископ же, тієї ночі воїнів тих огласивши, охрестив і причастив їх божественних таїнств Тіла і Крови Христових. Вони ж, повернувшись, прийшли до темниці. I повчив їх Христовий мученик про святу віру та про ісповідання імени Куса Христа й укріпив їх бути безстрашними і мужніми в стражданнях. Коли ж настав день й ігемон, як звичайно, на привселюдний суд прийшов, стали перед ним ті воїни, голосно Христа прославляючи, і визнаючи себе християнами, і показуючи себе готовими на муки і смерть за Христа. Ireмон же, бачачи так багато воїнів, що на смерть за Христа насмілюються, сповнився подиву й жаху і довго переконував їх відвернутися від Христа, до богів же знову навернутися. 

Коли ж бачив їх непохитними, видав на них смертний вирок — щоб потяти їх мечем. I вивели їх за град, на місце смертне, на якому великий полк катів було зібрано для страти тих воїнів. Вивели ж туди і святого Прокопія, ланцюгами закованого, щоб, бачачи смерть стількох воїнів, настрашився. Він же, дивлячись на їхній подвиг, радів духом і молився за них до Христа Бога, щоб до кінця укріпив їх і прийняв душі їхні до Небесного Царства. Обступили спекулятори з іншими нечестивими воїнів, ті дві спіри, що повірили у Христа, потяли їх і з ними разом двох тривунів, Нікострата і Антіоха, мечем убили. Так нові воїни царя Христа, поклавши за нього свої душі, перейшли з торжеством із землі до неба. Муж же один славний і благодійний, на ім'я Євлалій, прийшов уночі з багатьма вірними, зібрав тіла мученичі й поховав їх. А святого Прокопія пильнували в путах. Коли сидів мученик Христовий у темниці, прийшло до нього дванадцять жінок благородних і сказали через віконце до святого: «I ми Христові рабині». Сповіщено ж те було ігемонові. I зразу ігемон послав посадити їх до темниці. До неї вони радісно входили, кажучи: «Прийми нас, Господи, до Небесної своєї світлиці». I, увійшовши всередину, поклонилися Прокопію святому, і навчав він їх святої віри, божественної любови до Христа і гарячих молитов до Бога. Невдовзі ігемон, на звичному перед народом судищі сівши, звелів тих чесних жінок із темниці вивести й поставити на видовищі перед судом своїм. Почула ж Теодосія, мати Прокопієва, про тих жінок, прийшла на видовище подивитися на подвиг їхній. Коли ж їх поставили перед судом, сказав ігемон: «Чи погодитеся ви принести богам жертви, щоб чести від нас сподобитися, чи, в спротиві перебуваючи, добровільно хочете погано загинути?» Відповіли святі жінки: «Честь твоя буде тобі на згубу, ми ж — рабині розп'ятого Христа, який вивів нас із погибель Він наша честь i слава». Розгнівався ігємон, звелів кожну, на землі простягнувши, залізом немилосердно бити, тоді повісити нагих на катівні й вогнем ребра їм обпалювати. Вони ж молилися до Христа Бога й на допомогу Його прикликали. I звелів ігемон відрізати їм груди, мовивши: «Чи поможе вам розп'ятий, на якого ви уповаєте?» Вони ж відповіли: «Вже поміг нам, як бачиш, кате людиноненависний, бо ми, жінки, перемагаємо тебе, чоловіка, володаря, не зважаємо на муки, які нам накладаєш». 

Кат же більше розгнівався, звєлів розпалити залізо, як вогонь, i підкладати їм під пахви, кажучи: «Чи відчуваєте жар вогню, чи ні?» Відповіли жінки святі: «Ти пізнаєш біль від жару вогняного, коли в невгасимий вогонь у пеклі будеш вкинений. Перед нами ж тут стоїть, помагаючи нам, Господь наш, Його ж ти не бачиш, як сліпі не бачать сонця».
Коли так святі жінки страждали, Теодосія, мати Прокопія святого, стоячи серед людей і на мужнє терпіння тих жінок дивлячись, плакала гірко. Тоді засяяло в її серці світло пізнання істини. Сповнилася ревности і, прийшовши перед ігемона, взивали, кажучи: «I я — раба розіп'ятого Христа Бога!» (Таке в неї було просвітлення, молитвами сина її, святого великомученика Прокопія, який завжди за неї до Бога у молитвах звертався). Ігемон же, і всі, що з ним, і весь люд, бачачи й чуючи благородну жінку Теодосію, матір Неанієву, що сміливо Христа визнавала, вельми подивувалися, що раптово перемінилася, знехтувала честю благородства свого, і багатством, і славою, не боялася мук видимих. I сказав до неї ігемон: «Пані Теодосіє, хто тебе звабив прийти у блуд цей, щоб покинути батьківських богів і так говорити?» Вона ж відповіла: «Не сьогодні я у звабі і в блуді, а раніше була, зваблена бісами, коли замість Бога істинного, що небо і землю створив, поклонялася мерзотним ідолам, ділу рук людських». Ігемон, на катованих жінок пальцем показуючи, сказав до Теодосії: «Ці звабниці, як же бачу, спокусили тебе». Вона ж відповіла: «:Не спокусили, а навчили мене пізнати правду прикладом свого страждання, бо як би їм було можливо в таких бідах бути мужніми, якби не укріплював їх Бог істинний? Не вони звабниці, але ти — звабник, темряви і блуду наставник, що притягає людей до згуби». Сказав ігемон: «Дай переконати себе, Теодосіє, і почни просити прощення в богів. Помолимося ж і ми за тебе, щоб боги пробачили тобі твоє прогрішення». Вона ж відповіла: «У розп'ятого Христа Бога прошу прощення за попереднє моє невігластво і за сподіяні погані діла». Розгнівався ж ігемон, звелів посадити її до темниці, також і тих мучених святих жінок разом з нею в темниці замкнути. 

Коли увійшла Теодосія до темниці, побачив її син, святий Прокопій, і зрадів дуже: вжебо довідався духом про її навернення до Христа. І сказав до неї весело: «Пані мати моя, чому прийшла сюди і з якої причини покинула богів своїх?» Вона ж сказала до нього: «О солодка моя дитино, нині я пізнала істину, бачилабо святих жінок, що страждали, і подумала собі: як було б можливо немічним жінкам витерпіти такі люті муки, якби не укріплював їх той, за кого страждають, — Христос. І якщо Христос не був би Богом всемогутнім, то як би укріпив тих, що за Нього страждають? Коли я так думала, розчулилося серце моє і промінь якийсь у розумі моєму засяяв, і пізнала я звабу суєтних богів, і повірила, що є єдиний Бог істинний, Його ж ти і святі жінки й інші мученики визнаєте». Тоді сказав до неї Прокопій святий: «Блаженна пані мати моя, ти сподобилася від Бога такого просвітлення і ось до цієї в'язниці прийшла». І перебувала блаженна Теодосія в темниці, служачи жінкам святим, чистимибо пеленами обтирала кров їхню і лікувальні пластирі прикладала до ран їхніх, вправнабо була в лікарському мистецтві. А святий Прокопій навчав матір свою віри святої і тієї ночі повів її до єпископа Леонтія й охрестив в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. І знову повернувся з нею до темниці, радіючи і славлячи Бога за її хрещення. Після цього святих жінок із Теодосією вивели з темниці й поставили перед нечестивим судилищем. І сказав ігемон до Теодосії: «Знай, о благородна жінко, що жалію тебе і не хочу тобі завдати безчестя і муки. Тому навернися і приклич добросердних богів, аби сподобитися від них прощення, від нас же великої чести». Відповіла свята: «Безумний і нерозважний, чи не соромишся тесаних кумирів називати богами? I чи велика чеснота, коли хтось за силою своєю намагається добрими ділами бути подібним на Бога? То вам всіляко годиться бути подібними до богів ваших — ідолів, тобто бути сліпими, глухими, німими, з ногами, що не ходять, і руками, що не працюють, як же і боги ваші такі». Коли вона це сказала, розгнівався ігемон і звелів її в уста бити сильно, тоді — розтягнену — бити залізом нещадно. Інші ж святі жінки, дивлячись на її страждання, молилися за неї до Бога, щоб укріпив її. І з псалмів деякі вірші, що їх святий Прокопій навчив, співали, кажучи: «Прийдіть, возрадуємося Господеві, воскликнемо Богові, Спасителеві нашомуи, Він6о прибіжище наше i сила, помічник у скорботах, що нас обступили»^ ^емон же, те чувши, звєлів прутами металевими розбивати щелепи святим жінкам. Тоді всіх тих мучениць зі святою Теодосією, одним ланцюгом залізним зв'язавши, звелів вивести поза град і стратити мечем. I йшли жінки з веселістю і радістю на смерть, як на бенкет шлюбний, і поклали за Христа Бога голови свої, і світлиці небесної сподобилися.

Після їхньої кончини знову поставили святого Прокопія перед судом. I спитав ігемон мученика з люттю, ревучи, як лев: «Чи наситився ти, о нечестива голово, загибеллю стількох душ?» Відповів святий: «Не стратив я їх, але від загибелі врятував і зі смерти до життя привів». I звелів ігемон залізною рукою бити його в уста і кігтями залізними обдирати його лице. I лилася кров його, і землю забагрянила. Тоді били святого олов'яними прутами по шиї. I стояв у тих муках, як стовп непорушний. Після того ігемон звелів вкинути мученика до темниці, сам же пішов у дім дуже засмучений: соромився і лютував, що не зміг здолати страстотерпця Христового. I з печалі ні до кого не промовив слова того дня, і впав у недугу огневичну* 1, і зліг на ложі, і помер тої ночі, передавши душу свою в руки бісам, яким же всім серцем служив.

Слово ж Боже росло і множилося. I щодня багато чоловіків і жінок приєднувалося до віри Господа нашого Куса Христа завдяки ученням Прокопія святого і чудам, що були від нього. Коли він сидів у темниці, приходило до нього багато людей, приносячи своїх недужих. Він же зцілював їх, благодаттю Христовою, і духів нечистих виганяв з людей, і так , невірних приводив до пізнання Христа Бога.

Після згубної смерти Юстаігемона прийшов до Палестини від царя Диоклетіяна інший ігемон, на ім'я Флавіян, також з Палп родом, але норовом лютіший від першого. Той, до Кесарії Палестинської прийшовши і про святого мученика Прокопія довідавшись, не відкладаючи, поставив його перед судом своїм і питав його про ім'я, і про рід, і про віру. Ображав же, окаянний, Христа, Бога нашого, кажучи: «Бог ваш народився від жінки, і Його люди розіп'яли. Чи ви не безумці, поклоняючись Йому?» Відповів Христовий мученик: «Якщо хочеш терпеливо мене послухати, о ігемоне, покажу тобі з ваших же книг свідчення про нашого Бога. Спочатку ж кажу про це, що один є Бог істинний, природою незмінний, безсмертний, предвічний і вічний, а не багато богів, які стражданням і змінам підлеглі, Він тут, де панує час, з'явився і кінець свій прийняв. Чи не знаєш Гермеса вашого, якого кличуть Трисмегістонй, тобто Тривеликий, також і Сократа? Вони стверджують, що Бог один, а не багато. Спочатку почуй Єрмія, який до Асклипіялікаряк пише так: «владика і Творець всіх, Його ж називаємо Богом, створив світ цей видимий і матеріяльний. І тому що створив його першим і єдиним, і побачив, що він прекрасний і переповнений всіляких благ, дивувався ним і полюбив його дуже, як своє породження». Бачиш, о ігемоне, що ваш Гермес не визнає багато богів, а одного. І якщо було б багато богів, то не було б одного предвічного єства Божества, але багато чогось тимчасового. Про одних богів кажете, що були раніші, про інших — пізніші. І один, говорите ви, бог неба, інший — моря, й інші — інших земних речей. Чи не за це Сократові вашому присуджено було в Атенах випити отруту смертельну, бо він відкидав багатьох, яких ви богами безсмертними називаєте. Спочатку Дій, найголовніший бог, батьковбиця і рідної сестри своєї чоловік. Чи не в Криті він перебував? І чи не видно там аж донині його гробу? Посейдон же ваш — чи не старійшина розбійників, і хижак, і згубник, і чи не його гріб стоїть? I навіщо говорите, що боги ваші безсмертю, коли, як люди, померли і гроби їхні видно. I всі їхні погані діла письменники грецькі та римські добре знають. Такі ваші боги, що їх не лише християни, а й їхні прихильники викривають і ображають. А що про Христа Спасителя, Бога нашого, ти сказав, що він від жінки народжений і розп'ятий, почуй про нього таїнства, які у ваших книгах містяться. Чи не ваша пророчиця, що називається Сивіллам (це та, чиї книги Тарквінійн, цар римський, купив за велику ціну), виразно написала у другій книзі про воплочення Христове від чистої діви: «Коли Слово Боже має народити немовля, опівдні зоря зі сходу явиться — провісниця великого чуда для смертних людей. Тоді Син Бога великого до них прийде, маючи тіло, подібний до них на землі. Йому волхви принесуть дари: золото, смирну і ладан. Те все буде приємне». 

Також і про хрест Христовий та ж Сивілла говорить: «О блаженне дерево, на якому Бог буде розтягнений. Не землі, але неба ти достойне». Ще ж і про Друге Пришестя говорить: «З неба прийде цар великий, що всіма володіє віками, сам захоче судити кожне тіло і світ, побачать Його вірні й невірні, Бога, що на високому престолі сидить і віддає кожному за ділами». Якщо хочеш почути пророцтва питійського Аполона, і Амонія, що в Ливії, Додонія ж і Пергамена, прочитай уважно їхні книги, довідайся про Христа, Сина Бога Вишнього, що вони провістили: має прийти на спасення й оновлення людського роду. Бо коли Ясон, князь аргонавтів, питав дельфійського Аполона про божницю, що в Атенах перша була збудована: «Скажи нам, пророче, сонцеподібний Аполоне, чий то буде храм в остан , ні роди?», відповідав Аполон: «Все, що до чесности вас спонукає, — чиніть. Я ж розповідаю про єдиного Бога, що царює на висотах, Його ж Слово негинуче зачнеться в чистій Діві і, наче з вогненного лука випущена стріла, вселенну посередині перейде, всіх візьме і приведе в дар до Отця. Його Матері цей храм буде, Марія ж ім'я їй». I знову, коли Ваттос того ж Аполона спитав про Бога, почув: «Один завдав мені біди муж небесний, і постраждає Бог цей, але не Божество постраждає, що двояке в Ньому: Бог буде, бо має від Отця безсмертя, життя і сили, по матері ж матиме смерть, хрест i гріб. З Його очей витечуть гарячі сльози, i понад тисячу людей наситить п'ятьма хлібами. Про Нього кожна людина каже: Христос — мій Бог, розп'ятий, помер, з гробу воскрес і на небо зійшов».

Коли святий наводив таке свідчення про Христа Бога з їхніх же еллінських книг, був ігемон, як гаспид, глухий, не хотів слухати й розуміти правди. I сказав до святого, наче насміхаючись: «Прекрасним проповідником божественних речей зробився ти, наче носиш небесні ключі й печаті, проте, перед тим як почну мучити тебе, раджу тобі: перестань багато говорити й відречися безумного християнства, погодься з нами еллінствувати, скоряючись царському велінню. Якщо ж ні, то будеш мати помсту за свій спротив — люті муки. Тоді, і не бажаючи, зробиш наказане тобі». Відповів мученик святий: «Якщо не хочеш пізнати істинного Бога, Його ж бачити можна душевними очима, то убивай і принось у жертву людські тіла, ріжучи й шматуючи їх на частини за богів твоїх, я ж принесу жертву моєму Богові — жертву хвали. Називаєш нас безумними, що знаємо єдиного істинного живого Бога, та чи не безумніший ти сам, приносячи жертви мертвим і каменю бездушному поклоняючись? Якщо камінь, якому ти, як богові, поклоняєшся, добра річ, то чому січеш його і розділюєш? I, на багато частин розділивши й одну вибравши, з якої зроблено якусь людську подобу, називаєш її богом і жертви їй приносиш, інші ж частини того каменю в якусь гіршу споруду чи в болото кладеш і ногами топчеш. Те ж робиш і з деревом: частину якусь відтявши й ідола витесавши, поклоняєшся йому. А ту частину дерева, що залишилася, на інше якесь гірше діло використовуєш чи у вогонь кладеш. Якщо камінь чи дерево — Бог, то чи треба кожен камінь чи дерево шанувати, як бога? Якщо ж ні дерево, ані камінь не є Богом, то чому в гнилого дерева і в бездушного каменя здоров'я і спасення просиш? Якщо ж залізо назвеш Богом, то й воно підпорядковане вогненній силі і, розжарене, втрачає свою природну твердість і стає м'яким, і його б'ють молотами.

Страждання святого великомученика Прокопія Чи годиться Бога молотами бити? Але й чи вогонь назвеш Богом? Він доти сильний, поки має що палити. Але якщо не покласти йому дров, то знемагає його сила, ще ж i водою до решти гаситься. I як можуть бути богами такі речі, які один одного нищать?»

Демон же, слів цих слухати не стерпівши, звєлів одному з предстоячих, на ім'я Архелай, вдарити мученика у шию мечем. А святий зразу схилив свою шию під меч, готовий за Господа свого померти. Архелай же, меч обома руками на висоту піднявши, коли хотів сильно в шию вдарити, зразу ослаб руками і всім тілом і, впавши на землю, відійшов. Ireмон, те бачачи, вжахнувся і звелів мученика, залізними веригами обкладеного, відвести до темниці. Шостого дня ігемон знову вивів мученика на суд, звелів жилами з худоби жорстоко його бити й розжареними залізними рожнами колоти й обпалювати його рани, ті ж рани оцтом і сіллю натирати. Після цього принесено було мідний жертовник, повний розпеченого вугілля, поклали святому у правицю ливан5 і простягли її над гарячим вугіллям, гадаючи, що, не витерпівши вогненного жару, переверне руку — і ливан впаде у вогонь. I тоді б сказали, що приніс богам жертву, кинувши на вогонь кадило. I тримали так руку святого над вогнем десь зо дві години, він же весь умом заглибився в Бозі, не зважав на обпалювану руку. I стояв жертовник із вогнем марно. Люди дивилися на те, дивувалися й прославляли Христа. ^емон же і пан його, диявол, сорому сповнилися, а святий, зводячи очі до неба, говорив: «Втримав Ти руку праву моюо і з радою Твоєю наставив мене, правиця Твоя, Господи, прославилася у моці, права рука Твоя, Господи, розбила ворогів, правиця Господня вчинила силу, правиця Господня піднесла мене». Після цього звелів кат повісити мученика зі зв'язаними руками на катівні, до ніг же його прив'язати два важкі камені. I висів так святий довго, тягарем каменя пригнічений, що й суглоби його з місць своїх повиходили. Тоді зняли його з катівні й камені повідв'язували. Звелів кат вкинути страстотерпця у піч вогненну, вельми розжарену. Він же, входячи в піч, загородився хресним знаменням і молився до Бога. I зразу вийшло полум'я з пєчі й попалило всіх нечестивих, які були навколо. Святий же залишився без ушкоджень, вогоньбо йому на прохолоду перемінився. Те преславне чудо здивувало й вжахнуло всіх. Й ігємон зі страху втік до претору. I вигукували деякі із громадян до ігемона: «Страть волхва цього скоро, якщобо не поспішиш стратити його, цілий град звабиться його волхвуванням!» I видав ігемон остаточний на нього вирок смертний: мечем відтяти йому голову.

Вивели святого на смертне місце, випросив часу на молитву і, обернувшись до сходу, підніс руки до неба й очі звів, помолився за град, і за людей, і тих, що в біді були, і за недужих, сиріт, і вдів, щоби всіх Промисел Божий беріг. А найбільше за те молився, щоб скоро язичницьке нечестя перетворилося на християнське благочестя і свята Христова Церква щоб росла, і множилася, і сяяла в правовір'ї до кінця віку. Коли він закінчив молитву, чутно було голос з неба, що обіцяв виконати прошене, самого ж кликав у спадок Небесного Царства. Тоді святий мученик Прокопій з радістю схилив під меч чесну свою голову — і страчений був, поклав душу свою за Господа свого місяця липня у 8ий день. Дехто з вірних, прийшовши вночі, взяв чесне його тіло і, пеленами чистими з ароматами обвивши, на місці славному чесно поховав, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж всіляка честь і слава належить нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У той самий День празник Пречистої Діви БогороДиці з нагоДи явлення чуДотворної ікони у граДі Казані, що було в рїк буття світу 7087ий, віД РізДва Христового в рік 1579ий. У Дні благочестивого царя і великого князя Йоана Васильовича, всієї Росії самоДержця, йому ж покорив Бог стольний граД царства татарського Казань, явилася у виДінні Пресвята БогороДиця оДній Дівчині, на ім’я Матрона, наказуючи, щоб вона сповістила начальним у граДі люДям, Духовним і мирським, щоб із наДр земних забрали ікону її, і вказала місце, на якому ікона в землі перебуває. Те виДіння багато разів було Дівчині тій, і розповіДала вона матері своїй, але мати Христа ради юродивого... спершу не зважала на те. Тоді, настрашена погрозою дівчині у видінні, пішла з донькою до архиєпископа і воєвод i сповістили їм те, що багато разів було явлення, вони ж не йняли віри. Сама мати почала копати на вказаному місці і не знайшла, й інші, шукавши, не знайшли. Коли дівчина та взяла лопату й почала копати, зразу знайшла ікону Пречистої Діви Богородиці з предвічним немовлям на руках. I були чуда від тої ікони, і несли її чесно до церкви, про що в Пролозі написано детально.

Житіє святого праведного Прокопія, Христа ради юродивого, устюзького чудотворця

Прокопій блаженний родом був із варягів6, багатий купець, прийшов до Великого Новгорода з великим торгом. Побачивши весь чин Східної Церкви i віру православну доброю пізнавши, полюбив її дуже. Бажаючи ж навчитися її вповні і прийняти її, шукав такого богонатхненного мужа, від якого був би навчений і просвітлений. I чув про преподобного отця Варлаама, який недалеко, на Хутині, обитель влаштував, що муж досвідчений і духовної премудрости сповнений, і пішов до нього. Досить від нього про правовір'я християнське повчившись, прийняв святе хрещення і витратив все майно своє на убогих, і обителі тій частину якусь дав, і став добровільно убогим задля любови Христової, не лише світом із похотями його знехтував, а й самим собою: прийняв життя юродивого і став наче безумний і дурний перед людьми, розум свій весь мав заглиблений у Бозі. Деякі з тих, що знали його, бачачи таке його життя, почали його прославляти, кажучи: «Цей чоловік великий перед Богом, бо з іншої землі і зі зловір'я у православ'я з великим маєтком сюди прийшов, все роздав тим, що не мають, сам же убогість полюбив, юродивим вдає себе Христа ради». Такі слова блаженний Прокопій чув багато разів, засмутився дуже й не хотів, щоб люди його хвалили, пішов звідти у східні краї, всюди юродствуючи і багато кривди від нерозумних приймаючи. I, прийшовши до града Устюга, почав у ньому жити. Уденьбо, ходячи по місту, вдавав юродивого, i кривдили його багато людей наругою і ранами, а найбільше — нерозумні діти. Вночі до церкви приходив, молився Господові зі сльозами за град, і людей, і за кривдників своїх, кажучи: «Господи, не май їм те за гріх». А коли треба було йому від труду спочити, кидав себе на гноєвищі і на смітниках. Взимку терпів мороз і сніг в самому лише старому, нужденному й подертому одязі, напівголий. Улітку ж спеку терпів, їжі дуже мало приймав від богобоязливих людей, і то не щодня. Від багатих і тих, що неправду чинили, нічого ніколи не хотів прийняти і часто без їжі багато днів перебував. Так життя провадив, був добровільним мучеником, голодом і спрагою себе морив, не маючи в що одягнутися й де жити, приймаючи кпини, і рани, і наругу. І ходив вулицями міста відкинений, скорботний, покривджений, хоч цілий світ був його ж недостойний7. Лахміття, що носив, з одного плеча спадало, і плечі були голі, готові до ран, що на ньому сповнилося писання8: «Плечі свої я віддав на рани, і щоки на ляпаси, лиця ж свого не відверув від сорому обпльовування».

За таке його життя оселилася в ньому Божа благодать й отримав він дар передбачення, як же наступне явить слово. Також почав жити при соборній церкві Пресвятої Богородиці, у паперті, завжди молячись зі сльозами, і з багатьма кляканнями, корисне градові просячи. І не була неприємною молитва його перед Богом, а багато могла, мала силу праведний Божий гнів від людей відвертати, про що зразу стало відомо.

Хотів Бог якось через те, що надто помножилися гріхи людські, знищити град Устюг блискавкою і кам'яними хмарами, як же колись давно людей аморійських, які Ісусові Навину противилися9, засипав камінням великим з неба, побив їх, бо й серед християн грішники, що не каються, у беззаконнях нечистих, наче в багнюці, валяються, є противниками Ісуса Христа, Сина Божого, зрушуючи Його на гнів і помсту, на них же Господь, як на своїх ворогів, озброюється і губить їх. Так озброївся був праведний Месник на град Устюг, що Його прогнівав, i готував на нього кари i згубу, про що святий Прокопій пророчо наперед довідався i став для того града, як же колись пророк Йона для Ніневіїа, проповідником покаяння.

Одного недільного дня, коли була, як звичайно, у церкві соборна відправа, почав Прокопій святий переконувати людей до покаяння, кажучи: «Покайтеся, браття, у гріхах своїх й умилостивте Бога постом і молитвами. Якщо не покаєтеся, скоро всі загинете від огненного граду, гнівбо Божий надходить». Вони ж не слухали слів його, говорили собі: «Цей чоловік безумний і ніколи нічого мудрого не каже». Після Божественної літургії був святий у паперті, плачучи й ридаючи невтішно вдень і вночі. Люди, приходячи до церкви, бачили, що він безперестанку плаче, питали його: «Чому, юродивий, плачеш і яка журба серцю твоєму?» Відповів їм блаженний: «Чувайте і моліться, браття, щоб не впали ви в напасть». Вони ж слова його ні за що не мали. Тому на третій день, вийшовши з паперті, пішов через ціле місто, проповідуючи всім людям з великим сльозами і з риданням великим, що зближається кара від Бога. I казав: «Покайтеся, о люди, плачте над гріхами своїми і моліться, щоб Господь Бог відвернув праведний гнів свій і не стратив града, як же Содому і Гомору, за розмножене беззаконня». Люди ж затверділи серцями своїми, не слухали проповіді його, більше ж насміхалися з нього, як із нерозумного. I був святий один за всіх до Бога гарячий молільник, приклад покаяння собою являюючи й умилостивлюючи Господа безсонними слізними моліннями вдень і вночі. Наступної неділі в полудень найшла на місто темна хмара. Люди ж, бачивши незвичну вдень пітьму, не розуміли, що це, і запитували: «Що це має бути?» Тоді встали з чотирьох боків великі хмари, із блискавками безперестанними на град находили, і були громи страшні, що не було чутно, як один до одного говорив. I хиталася земля від страшного грому, а від блискавиць була гаряч велика. Тоді люди пізнали загибель свою, що гнівом Божим на град найшла, і згадали проповідь блаженного Прокопія та його пророцтво про той страшний час. Збіглися всі до святих церков, а найбільше — до соборної церкви Пресвятої Богородиці і молилися зі сльозами. Прийшов і святий Прокопій до церкви, впав перед іконою Пречистої Божої Матері, багато сліз проливаючи і молячись, щоб вона була палкою заступницею перед своїм Сином і Богом за людей, що згрішили і гнів Божий на себе стягнули. До Бога ж, як давній пророк Мойсей10, взивав: «Відпусти, Господи, людям цим гріхи їхні. Якщо ж ні, то й мене забери із книг життя». Було ж довге моління від святого Прокопія і від усього народу до Бога і до Пречистої Богородиці, старанне і з риданням. Явилося чудо предивне від ікони Пресвятої Божої Матері: вийшло з її образу миро і, наче з джерела, текло й наповнило церковний посуд. I в ту ж годину перемінилося повітря, і хмари страшні з блиском і громами відійшли на пустельні місця, від града за двадцять поприщ. I там випав великий дощ із розжареного каміння, багато лісів понищивши й попаливши. А з людей і худоби нікого не убило, заступництвом Пресвятої Богородиці й молитвами святого Прокопія. Каміння ж те, що гнівом Божим випало на пустельні місця, видно й донині на переконання і пострах останньому роду, щоб грішні до покаяння наверталися. А миром тим, що з образу Пресвятої Богородиці витекло, мастилися люди на благословення. I хто був хворий і страждав на якусь недугу, отримував зцілення і здоров'я, і була радість велика граду, який від видимої загибелі вирятувався і прийняв дарування цілющого мира з благодаті Богородиці.

Святий же угодник Божий Прокопій знову, за звичаєм своїм, юродство вдавав, мудро приховуючи перед людьми свою добродійність. Яке ж було злостраждання і терпіння його і яка була з ним милість Божа, що берегла його, видно звідси. Одного року була зима, від всіх інших зим лютіша. Мороз нестерпний налягав і вітер дихав буремний, випав же тоді й сніг превеликий, що й хат багато було засипано, і багато людей, і худоби не лише в дорозі, а й у місті і в селах замерзали, і птахи мертвими на землю падали, і жебраки терпіли біду велику, стогнучи і трясучись, і більшість з них замерзло. Затягнулася ж та безмірна лютість зимова на багато днів. У той час і святий Прокопій найлютіше зло витерпів нагим своїм тілом від зими великої. Колибо вийшов уночї із церковної паперті, прийшов до малих хат, що зразу біля церкви були і в яких жили жебраки, — хотів у них хоч трохи зігрітися. Жебраки, почувши його прихід, одні замикали перед ним двері міцно, інші, з палицями проти нього вийшовши, били його і проганяли, кричучи: «Іди звідси, юродивий, іди». Він же, від них пішовши, увійшов до порожньої якоїсь хатини і побачив, що в одному куті лежали пси. Ліг біля них, щоб хоч трохи зігрітися. Пси ж, вставши, повтікали від нього. Раб же Божий, бачачи, що не лише люди, а й пси ним гидують, сказав собі: «Хай буде ім'я Господнє благословенне віднині і довіку». І повернувся знову у притвор церковний, сів там, зігнувся і трясся тілом. І, втративши надію на життя, чекав останнього подиху й молився, щоб прийняв Бог душу його. Тоді раптом відчув у собі тепло й розплющив очі — побачив перед собою ангела Божого. У такій подобі йому явився, як колись явився в Царгороді давньому юродивому Андрієві святому11, коли той у подібний час лютого морозу втратив надію на життя. Мав ангел у руці своїй гілку райську, що квітла різними квітами, нею ж торкнувся лиця блаженного Прокопія, оживив його і зігрівав тіло його пахощами квітів, як же колись Андрієве. І так Прокопій святий у стражданні своєму з милости Божої був захищений і лють холоду пережив без шкоди. Все ж те, що було з ним, розповів любому своєму другові, одному з клириків церковних, на ім'я Симеон, богоугодних чеснот сповненому, що став пізніше батьком святого Стефана Великопермського12. А тому що згадано тут батька святого Стефана, годиться й матір його не оминути мовчанням, за пророцтвом від Прокопія святого, що було на початку приходу його до града Устюга. Під час відправи вечірньої в соборній церкві, дівчинка мала, трьох літ, на ім'я Марія, прийшла туди зі своїми батьками. Її побачивши, блаженний Прокопій поклонився їй до землі, тоді, щоб почули всі люди, мовив: «Ось іде мати великого Стефана, єпископа, учителя Пермського». Те чуючи, багато розсудливих дивувалися собі, кажучи: «Чи може в Пермі єпископ бути?» У тойбо час Пермський край ще не був просвітлений святою вірою, і ні одного там не було християнина, але всі були в ідолопоклонницькому блуді, аж до днів святого Стефана, який народився від законного подружжя тої дівчини Марїї, коли вона віку дійшла, і вищезгаданого Симеона, за пророцтвом святого Прокопія.

Дивне ж було пророцтво цього праведного в юродствуванні. Несамовитийбо ставав, носив у лівій руці своїй три кочерги. Якщо їх котрогось року тримав головами догори, тоді було досить хліба і всіляких земних плодів. Коли ж носив головами донизу, тоді бідність і неплідність землі виявляв, хоч і не словами, але образом тим, бо був пророком. Часто приходив на берег ріки, що називалася Сухона, над нею ж град Устюг стоїть. I там сидів на камені й дивився на тих, що плавали у човнах, молився за них з жалем до Бога, щоб дав їм тихе плавання, і любив те місце на березі ріки й камінь. I багато разів просив людей, що там траплялися, щоб після його смерти поховали тіло його на тому місці, а камінь щоб на гробі поклали. Прожив же літ досить і, кончину свою передбачивши, пішов уночі до обителі святого архистратига Михаїла й поблизу тої обителі переставився до Господа. Ніхто ж про кончину його не знав. Було ж те переставлення святого в рік буття світу 6811ий, воплочення ж Бога Слова у рік 1303ий, місяця липня у 8ий день, на пам'ять тезойменного йому угодника Божого святого великомученика Прокопія. Тієї ж ночі сніг великий з неба впав, десь на дві п'яді, і покрив усю землю, і всілякий плід земний, і був холод, і мороз, і буря, проте ніщо не пошкодило земним плодам, скоробо від сонячного тепла сніг розтанув і повітря стало наповнене добром. На утрені ж тієї ночі соборні єреї і причетники, не бачивши Прокопія в церкві, дивувалися: ніколибо не покидав блаженний денного і нічного церковного співу. Пошукавши його навколо церкви — не знайшли. Не бачили його і на Літургії, почали шукати всюди і, три дні шукаючи, не знайшли. На четвертий день при обителі архангела Михаїла, на кінці мосту, знайшли його мертве тіло, покрите великим снігом, бурею нанесеним, лицем до неба лежав, руки на грудях хрестоподібно мав зігнені й очі, як же належить, заплющені. I, взявши його, несли чесно на головах своїх у соборну церкву, при якій же він у паперті багато літ прожив.

I, співаючи, як звичай був, надгробне, поховали його поблизу рїки Сухони, як же він раніше просив, на місці його улюбленому. I той камінь, на якому звик часто сидіти, поклали на його гробі, викарбувавши рік, і місяць, і день кончини його. Багатостраждальне його життя і ясновидіння спочатку не було описане, а тільки переповідали його старші молодшим. Через багато років, коли почали відбуватися чуда від його гробу, збудовано було церкву над його чесними мощами і встановили святкувати день його переставлення через багато зцілень, що подавалися на всілякі недуги. Тоді й діяння дивного життя його, щоб не забулося і достовірно переповідалося, зібрали й записали, на чесну пам'ять угодника Божого Прокопія, на користь тим, що читають і слухають, на славу ж Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії