Житія святих на 20 липня (7 липня за ст. стилем)
20.07.2020
494
0
Пам'ять преподобного отця нашого Томи Малеїна
Також цього дня відзначають: Житіє і страждання святих преподобно-мучеників Епіктета-пресвітера й АстіонамонаПреподобний Тома від початку життя свого у світі був воїном, великий славою i через багатство, i через хоробрість. Сильний був тілом, і хоробрий у битвах, i багато разів полки супротивників перемагав. Тоді, полюбивши Христа, покинув світ і весь галас житейський і прийняв легке ярмо Христа, чин чернечий, уподібнюючись убогості і смиренню Господа свого. I обходив чернечі поселення, учився від богоугодних у постництві подвижників досконалости чеснот. Коли ж захотів піти в пустелю задля повного постництва і безмовности, стовп вогненний ішов уночі перед ним, і святий пророк Ыля являвся йому1, скеровуючи його в надра пустелі. Такими провідниками наставлений, був, наче на другій Кармельа, на горі, що звалася Малея, і в ній сам жив для Бога, і сподобився божественних одкровень і видінь. I як же раніше у світі ворогів видимих хоробро перемагав, так після відречення від світу, у пустельництві, полчища невидимих лукавих духів сильною безперестанною молитвою, наче гострим мечем, вражав і проганяв. А тому що місту, яке на горі стоїть* 6, і горішньому світилу, що на тверді небесній сіяє, сховатися неможливо, не втаївся тому й преподобний Тома в Малеї, горі пустельній, на якій же святістю своєю, як зоря пресвітла, засяяв і осявав землю. I довідалися про нього люди, і став світлом для потьмарених і пристанню для тих, що приходили до нього. Прийнявбо від Бога силу чудотворення і благодать зцілення, і зцілював чудесно від усіляких хворіб, подаючи сліпим прозріння, кривим же легку ходу. I джерело води в безводному місці молитвою вивів. Не лише за життя свого багато чуд робив, а й після переставлення його до Бога від чесних його мощей чуда звершувалися: на всілякібо недуги й невиліковні хвороби понадприродно швидкі подавалися зцілення тим, що з вірою приходили, i духи нечисті з людей проганялися молитвами його святими, благодаттю ж Христа, Бога нашого.
Житіє і страждання святих преподобно-мучеників Епіктета-пресвітера й Астіонамона
Коли сидів він у своїй келії, що була на окремому місці й дуже далеко від поселень людських, і у звичних молитвах і богомисленні вправлявся, комита один доньку свою, п'ятнадцятилітню дівчину, розслаблену всім тілом, привіз до нього задля зцілення. I, припадаючи до ніг його, просив, кажучи: «Помилуй мене, о чоловіче Божий, і не відкидай від лиця твого, як же і милосердний Бог, якому ти служиш, жодного не відкидає з тих, хто приходить до Нього. Ось маю доньку єдину, що розслаблена три роки лежить, всім тілом не володіє і ледь жива. Вірю ж без сумніву, що той, хто зцілив жінку кровоточиву, що дванадцять років була недужа2, сильний і мою доньку зцілити, лише помолися, змилосердившись, за нас, бо й ми діти Церкви Христової, хрещенням святим просвітлені». Служитель же Господній Епіктет, досить до Бога помолившись, помазав єлеєм святим розслаблену дівчину — і зразу стала здоровою, і всі дякували Богові. Сказав же препо добний до комита: «Якщо хочеш, о любий, щоб ніяких недуг у домі твоєму не було, будь зі всіма домашніми своїми у всі недільні дні причасником Божественних Таїнств, Тіла і Крови Христових, із чистим серцем». Те мовивши, відпустив його з миром.
Знову іншого разу привели до нього біснуватого чоловіка. I затримав його в себе преподобний на три дні, і мучив біса молитвами до Бога. I викрикав біс, кажучи: «О лихо, о біда, що терплю! Чи не краще мені було у Фригії, у капищі ідольському, сидіти й щодня приймати шану від багатьох безумних людей у поклоніннях і жертвах? Нині ж тут цей один мучить мене без провини». Святий же пресвітер на третій день заборонив бісові, вигнав його з чоловіка.
Знову в інший час привели до святого жінку одну, із благородних і багатих, що була нечестя еллінського, очима осліпла й від багатьох лікарів шукала зцілення, і не знайшла, і просила чоловіка Божого, щоб лише правицю свою на осліплі очі її поклав. Чулабо від багатьох, що через руки його чесні великі діються чуда і подаються хворим зцілення. Святий же, бачивши її велике прохання з вірою, поклав правицю свою на очі її, прикликаючи ім'я Куса Христа. I зразу жінка прозріла на обидва ока, і скликнула, кажучи: «Слава Тобі, Боже християнський!» I повірила в Христа з усім домом своїм.
Але тому що довго довелось би розповідати про всі чуда того Божого угодника, досить сказати про деякі, щоб показати його святість. Далі ж до наступної розповіді перейдемо.
Один юнак із града, що був там близько, син багатого вельможі, мав літ від народження вісімнадцять, ім'я Астіон, в ідолополонницькому блуді перебував. Вийшов якось із друзями своїми прогулятися і, Божим Провидінням, опинився на тому місці, де була келія чоловіка Божого. Захотів довідатися, хто в ній окремо від людей живе. Увійшов досередини, побачив мужа, чесного на вигляд, який люб'язно його прийняв, близько себе посадив і почав питати, кажучи: «Звідки ти, дитино? I яких батьків?» Відповів юнак: «:Батько мій градоначальник, мати ж моя — донька Юліянасенатора, я — єдиний син, і завжди пильнують мене, як єдину найдорожчу маргариту». Святий же сказав йому: «Добре ти сказав, дитино, що батьки твої пильнують тебе, як маргариту. Пильнуютьбо тільки, а не мають, бо блаженна душа твоя понад всіляку маргариту коштовшша й люб'язніша Христові, Спасителю нашому, її вибрав Він со6і на служіння, як же бачу. Послухай тому мене, о люба дитино, відкинь все, що має цей видимий тимчасовий суєтний світ, щоб зі всіма святими в майбутньому віці отримати невидимі вічні блага. Тебо все, що у світі видно, — минуще і скоро гине, а те, що приготував Бог для тих, хто любить Його і служить Йому, існує навіки, як же і сам вічний Бог. Золото і срібло видиме — не справжнє, лише певна тимчасова зваба для людей. Я ж скажу тобі, яке справжнє золото добувати. Написанобо в наших християнських книгах3: «Раджу тобі купити від мене золото, випробуване вогнем, щоб ти збагатів і в одяг білий щоб одягнувся, щоб не видно було наготи сорому твого». Золото ж те, випробуване вогнем, — Христос, Господь наш, який божественною любов'ю запалює людські серця. Якщо ж і ти, о дитино, захочеш мати Його в серці своєму, зразу приготуються для тебе небесні багатства і в білий одяг одягнешся, а це віра, надія, любов. У них же, як у броню міцну, одягнувшись, не лише вище від цього видимого світу будеш, але й диявола, якого ви, наче бога, шануєте, зі всіма його ангелами переможеш. Ще ж і не знаєш, о любий, що батько твій, який народив тебе тілом, не є справжнім батьком, бо народив тільки тлінну плоть, яка скоро помирає. Всесильний же Бог — твій справжній Отець, бо створив безсмертну твою душу і влив у твоє тіло, Його ж велінням зачате. Іншийбо отець твій видимий, інший же — невидимий. Видимий батько смертний, тимчасовий, бідам і стражданням підлягає і нічого не може. Невидимий же, Отець безсмертний, — вічний і ніяким стражданням не підлягає. Він всемогутній і все тримає. Він сказав — і ти створився в утробі материнській. Він звелів — і ти вийшов із лона матері твоєї, Його ж волею юнацького віку досягнув. І якщо діти повинні шанувати тілесного батька, то наскільки більше мають любити того, хто створив нас за образом і подобою своєю, і дав нам мудрість і розум, і поставив нас володарювати над ділами рук Його. І нас, рабів своїх, приєднав до своїх синів, і до братів, і друзів благодаттю своєю. Йогобо, справжнього нашого Отця, що стільки добра нам дав, повинні ми знати, любити, шанувати й завжди Йому поклонятися. Також і мати наша справжня не та, що на світ нас тілом народила, а та, що вічне життя народжує духовно. Вона Спасителю нашому заручена, ангелами шанована, пророками прикрашена, апостолами прославлена, мучениками й ісповідниками вознесена. Їй же Христос Господь Небесну Світлицю приготував. Люди називають її святою ЦерквоюМатір'ю. Її ж голос — як голос горлиці, що піклується про дітей. Її ж уста виливають миро апостольських учень. Її ж очі — істиннна віра й безсумнівна надія в Бозі. Її ж руки стікають миром благодіянь, що з милости і любови творяться. Її груди — два завіти: Старий, якого пророки навчали, і Новий, який апостоли проповідують. Хрещенням святим вона народжує безсмертя своїх дітей. Тому, підійшовши, о найсолодша дитино, пий із грудей її, справжньої матері. I, послухавши моєї поради, знехтуй тимчасовим багатством своїх батьків, аби сподобитися стати спадкоємцем вічних скарбів, для синів Божих приготованих. Почуй же й Отця істинного, що через мене говорить до тебе: «Вийди із землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого, і йди в землю, яку Я тобі покажу4, у землю, що кипить медом і молоком6 — ученнями пророків, і апостолів, і святих отців». I коли все, що кажу тобі, виконаєш, дасться тобі спадок раю, відкриються тобі скарби неба. Дасться тобі слава Вишнього Царства, побачиш ангельські чини й лики всіх святих і з ними, як щирий брат, оселишся, і, як син, до Бога приєднаєшся». Благорозумний же юнак усі ті богонатхненні слова Божого чоловіка послухав і повірив, що мова його правдива, розчулився серцем, проте нічого не насмілився йому говорити того дня: боявся тих хлопців, що були при ньому, щоб не сповістили батькам. I, поклонившись чесному тому мужеві, пішов.
Наступного ж дня, дуже рано, юнак Астіон пішов сам до преподобного того старця, як бджола мудра, що поспішає на те місце, де вчора солодкий мед збирала. I, увійшовши в келію до пресвітера Господнього, так привітав його: «Радій, апостоле Христовий, Нового Завіту служителю». Святий же відповів йому: «Радїй i ти, юначе прекрасний! Бачу, що мученичу одежу носиш і вінець із каміння чесного на голові маєш». I, сівши, почали розмовляти. Сказав старець: «Що, дитино, насіння Господнє, яке я вчора в серці твоєму, благодаттю Божою, посіяв, уже проросло? Чи хоче стати плодом, чи ще в пітьмі невірства перебуває?» Мовив Астіон: «Вчора я сказав тобі, о святий отче, що єдиний я син у батьків моїх і дуже вони мене люблять. I боюся навести на них важку печаль, коли відкрито прийму християнську віру: вони з безмірної туги або в море кинуться, або розум стратять, чи самі собі якусь смерть заподіють. I звідки я сподіваюся спасення, звідти хай не буду причиною смерти й геєни вічної для батьків моїх. Якщобо хочеш прийняти раду мою, о отче, зроби мене християнином таємно. I нині зразу настанови мене, як маю приготуватися до хрещення. Коли ж усе за чином християнським на мені сповниш, тоді вчини мені, прошу, любов таку: візьми мене з собою і вийди звідси в якийсь далекий край, де тебе Бог наставить, щоб не бачили очі мої сліз батьків і щоб не страждала совість моя через печаль їхню, і любов їхня щоб не була перепоною до мого спасення». Такі слова юнака чуючи, святий старець зрадів духом і звелів йому всі дні постити, пильнуватися уважно від ідоложертовних нечистот і молитися до Христа Спасителя, істинного Бога.
I виконував те юнак Астіон старанно. Щодня таємно від домашніх приходив до старця і від нього навчався про святу віру. Коли ж все про Христа зрозумів добре й повірив у Нього без усілякого сумніву, тоді охрестив його освячений старець. I через небагато днів вийшли вони вночі обидва звідти. Взяв Астіон трохи срібла, щоб на дорогу вистачило. I пішли до пристані морської, знайшли корабель, що до скитських країв плив. Заплативши, сіли на нього й досить днів пливли. Прибули до града, що звався Алміридійським, у скитських межах, при ріці, що звалася Данувій5. При тому граді недалеко знайшли собі для перебування осібне добре місце, оселилися, малу хатину збудувавши.
Після відходу Астіона з дому батьки його, не бачачи любого свого сина, почали шукати його всюди. I, не знаходячи, плач і ридання здійняли велике, ім'я синове марно прикликаючи. Батько кликав, кажучи: «Астіоне, найсолодша дитино моя! Де ти нині? Астіоне найдорожчий, єдиний мій сину, що тобі сталося? Чи звір якийсь несподівано тебе з'їв? Чи глибини вод тебе прийняли? О жезле старости моєї і світло очей моїх, де тебе шукати, не відаю. I в який бік за тобою раба послати, не розумію». Також і мати, одяг свій на собі рвучи й руками в груди б'ючи, ридала, кажучи: «Хто тебе від мене відлучив, о найсолодша моя дитино Астіоне? Думаю, що Бог християнський одного зі своїх послав, перетворив серце твоє і, звабивши, відвів тебе від нас. Горе мені, бідній! Горе мені, гіркоти безконечної сповненій, бо всі мої болі і труди, яких я зазнала, народивши й виховавши тебе, дитино, марними мені були! Висох плід лона мого, загинула надія моя і слава! I сиджу, як град спустошений. Була матір'ю аж дотепер, нині ж не є матір'ю, позбавлена єдиної любої дитини!» Так батьки невтішно у всі дні ридали.
Перебуваючи при Ламіридійському граді, раби Христові Епіктет і Астіон провадили чернече життя в постницьких подвигах. Не втаїлися їхні чесноти і святість, бо руками святого пресвітера Епіктета багато чуд зцілення творилося. I почали до них приходити люди, недужих своїх приносячи. Одного дня жінка одна знатна принесла сина свого, що мав десь років п'ятнадцять, німого, і глухого, і сухого. I поклала його при ногах старця святого, почала говорити до нього: «Звідки ти прийшов сюди — не знаю. Вірю ж, що, коли захочеш, можеш зцілити сина мого, бо вигляд твій виказує, що ти учень Назарянина, про якого багато я чула чудесного і преславного. I якщо ти Його учень, поможи нам і навчи нас пізнати Його, щоб ми рабами Його були». Святий же мовив до неї: «Якщо від усього серця віриш, о жінко, в єдиного істинного Бога, що небо, і землю, і все, що ми бачимо, створив, буде тобі те, що просиш». Те мовивши, звелів підняти хлопця із землі, плюнув тричі в уста, що німували, і спитав його: «Скажи нам, дитино, в якого Бога вірити належить: чи в кумирів, які люди роблять, чи в ^уса Христа розіп'ятого, що тебе нині зцілює?» Хлопець же голосно скрикнув, кажучи: «В ^уса Христа, о чесний отче, належить вірити, що такі благодіяння людям завжди являє!» Таке чудо бачачи, алміридійські люди прославили Бога, і того дня понад тисячу душ обох родів повірило в Христа, Спасителя нашого.
Не лише через святого Епіктета, а й через святого Астіона благодать Божа діяла чуда. Одногобо разу, коли вийшов він до ріки Данувія зачерпнути води, зустрів його чоловік біснуватий. Астіон же знамення хресне на біснуватому зробив — і зразу втік біс із чоловіка, викрикуючи: «О Астіоне, віра твоя і чистота серця твого велику владу над нами прийняли від Бога!» Іншого разу, коли йшов, посланий кудись від старця, побачив чоловіка, що впав із високої споруди і, наче мертвий, на землі лежав. Ридали за ним батьки його. Змилосердивсябо через те Астіон блаженний, помолився собі, кажучи: «Господи Ісусе Христе, як же колись Євтиха, що з трикровника додолу впав, через апостола твого Павла Ти від воріт смертних до життя повернув6, і Єнея від восьмилітнього розслаблення через апостола твого Петра Ти підняв7, і через того самого святого Петра чоловікові, що з лона матері своєї кривий був, ступні й ноги утвердив, дав йому ходити8, так і нині цього чоловіка живим і здоровим постав, через мене, недостойного раба твого». Так помолившись, підійшов до лежачого й мовив апостольське слово: «В ім'я Ісуса Христа Назарянина, встань і ходи»в. І взяв його за праву руку, підняв живого і здорового. Той же разом з батьками своїми пішов зразу до келії святого, взиваючи й кажучи: «Один Бог Епіктета й Астіона, справді один є Бог, Бог християнський. І не піду звідси, поки в цей же день мене і батьків моїх не зробите християнами». Священик же Господній Епіктет, огласивши їх і повчивши, звелів їм постити й приготуватися до прийняття святого того дару. І через мало днів просвітилися вони святим хрещенням.
Бачив же диявол, що не лише від старця, а й від того юного осоромлений і позбавлений користи своєї з душ людських, — мучився заздрістю й озброївся на них всіляко підступами своїми. Але нічого не досягнув. Проте на юного знайшов час відповідний такий. Одного дня вийшов Астіон до ріки зачерпнути води без старцевого благословення. Побачив ворог, що Астіон не загороджений старцевим благословенням, зразу, із допусту Божого, нечистими якимись помислами напав на нього і збентежив його душу. Астіон же, повернувшись до келії, соромився розповісти про помисли ті отцеві своєму і бідував, борючись з ними три дні. Постивбо, і молився зі сльозами, і виснажував трудами тіло своє, проте ніяк не відступали від нього нечисті думки, якими, наче стрілами невидимими, ратник на нього стріляв і ранив. Бачив же старець, що учень збентежений і лицем понурий, сказав до нього: «Що таке, дитино, що бачу тебе збентеженим незвично? Така печаль, яку в тобі бачу, це не печаль святих, що про спасення своє піклуються, ані не журба якась духовна, що на лиці виявляється, але, думаю, печаль ця твоя смертоносна, як же і та, що убила Ахітофела, радника Авесаломового9, і згубила Юду, зрадника Христового». Тоді Астіон почав сповідатися, кажучи: «Перед цими трьома днями, коли ти бесідував, отче, із чесними мужами про небесні таїнства, треба було мені вийти по воду. Соромився ж я благословення прийняти від тебе при тих мужах ані бесіди вашої не хотів переривати. Коли ти не знав, я вийшов без твого благословення по воду. I найшла на мене в дорозі темна хмара нечистих помислів, і ось вже третій день минув, відколи борюся з ними й не можу їх від себе відігнати. Тому я збентежений». Святий же старець, грізно на нього поглянувши, мовив: «I чому без мого веління за двері келії вийшов? Чому без благословення єрея Христового до ріки ходив? Чи не знаєш, що благословення наставника — як стіна непоборна для юних, і броня міцна, і зброя непереможна на диявола». Те мовивши, звелів йому простягнутися на землі хрестоподібно в молитві. Простягнувся ж і сам старець, і обидва разом зі сльозами молилися до Бога. Після достатньої ж молитви, коли вони встали із землі, побачив блаженний Астіон хлопця одного чорного, що зі свічкою палаючою втікав від нього і говорив: «: Сповідь твоя, Астіоне, велику мою силу нині розбила, і молитва ваша мене роззброїла».
Так жили там ці отці преподобні й багато душ людських від зваби ідольської до Христа Бога навертали. I прийшов у град Алміридійський князь краю того, на ім'я Латроніян, що царськими і народними справами керував. Сповіщєно було від ідолослужителів про цю святу двійцю, що вони волхви й багатьох зваблюють чарами своїми і від приношення богам жертв відвертають.
Князь же зразу звелів взяти їх і вкинути до темниці. I були святі в путах, безперестанно молячись і псалми Давидові співаючи. I казав старець до учня: «Люба моя дитино, якщо виведуть нас на допит і питатимуть нас про ім'я, про рід і батьківщину, нічого іншого не відповідаймо їм, лише те, що ми християни. Це наше ім'я, і рід, і батьківщина. I ніким іншим ми не є, лише рабами істинного Бога».
Наступного дня князь звелів приготувати суд посеред града і проголошувачам збирати людей на видовище. Прийшов, і сів на престолі своєму у третю годину дня, і послав вивести святих із темниці до нього на суд. Коли ж прийшли святі перед лице його, поглянув на них князь і вжахнувся. Побачивбо якесь дивне світло Божої благодаті, що лиця їхні осявало, і були чесні на вигляд. Святий Епіктет був шістдесятилітнім, на зріст високий, бороду мав довгу, сивиною прикрашену. Також і святий Астіон високий був зростом і лицем дуже вродливий, красою цнотливости цвів, мав літ від народження свого тридцять п'ять. На них дивлячись, князь мовчав десь годину, неспроможний нічого сказати. Тоді ледве уста розтулив, мовив: «Скажіть, як ви називаєтеся, і якого ви роду, і з якого краю сюди прийшли.» Святі ж відповіли: «Ми — християни». Сказав князь: «I я знаю, що ви проклятої християнської віри, але розкажіть нам про рід ваш і про вітчизну». Святі ж знову мовили: «Ми — християни, єдиного Бога, Господа нашого Куса Христа, знаємо і Йому одному поклоняємося. Польською ж мерзотою гидуємо, і тих, що кланяються ідолам, сторонимося і псалмом кажемо10: «Хай будуть подібними до них ті, що роблять їх, і всі, що покладаються на них». Те чуючи, князь сповнився гніву і звелів святих, оголивши, бити без милости довгий час. Вони ж, биті, говорили: «Господи, Кусе, Учителю наш, Твоя воля на нас хай збувається». А князь, бачачи їх нездоланних, більше лютував гнівом і казав: «Де Христос ваш, якого безпере станно прикликаєте? Хай прийде нині й поможе вам i хай забере вас із рук моїх». Святі ж казали: «Ми християни, хай буде на нас воля Бога нашого». I знову більше розлютився князь, звелів на катівні повісити їх, і кігтями залізними обдирати тіла їхні, і свічами палаючими обпалювати. Вони ж одне взивали: «Ми християни, хай буде на нас воля Бога нашого». Коли так святих мучили, закінчувалася сьома година дня, і звелів князь, знявши їх із катівні, відвести знову до темниці. Один же зі слуг, що катував, на ім'я Вігилантій, чув ті слова святих, які вони в стражданні безперестанно промовляли, і подумав, що в них якась чарівна сила, яка біль тіла в муках забирає. Почав їх безперестанно тримати в думці, удень і вночі про те міркуючи. I через три дні почав серед людей голосно взивати, кажучи: «Я — християнин, хай буде на нас воля Бога нашого!» Побіг у темницю до святих, настановився від них на святу віру і через мало днів сподобився святого хрещення зі всім своїм домом.
Перебували ж святі після першого допиту і мук у темниці п'ять днів, відтак знову на суд їх вивели. Не зміг князь ніякими вмовляннями до нечестя свого їх схилити, знову почав їх мучити. Спершу оцтом і сіллю струпи їхніх попередніх ран обтирати звелів, тоді казан великий смолою наповнив і, сильно розваривши, вкинув у нього мучеників. Вони ж у киплячій смолі, наче у якійсь купелі, без шкоди перебували, попередні свої слова часто повторювали, кажучи: «Ми християни, хай буде на нас воля Бога нашого». Дивувався ж князь, бачачи їх у киплячому казані живими й неушкодженими. I казав: «О, яка велика сила чарів християнських». I звелів їх вийняти з казана і знову вкинути до темниці, і нікому до них не приходити, не подавати хліба і води, щоб від голоду й спраги танули. I перебували святі без їжі і пиття тридцять днів, єдиним словом Божим підживлюючись, й укріплялися благодаттю Святого Духа.
Коли святих мучеників перед усім народом допитували й судили, трапилося тоді прийти до того града мужеві одному з країв східних, Бог так влаштував. Той муж упізнав Астіона, бо й батьків його добре знав, повернувся у свої краї, прийшов до батьків Астіонових і сповістив їм, кажучи: «Бачив я сина вашого в Алміриді, граді скитському. Він з одним старцем, Епіктетом, за Христа страждання терпів». Батьки ж, як почули це, зі сльозами припадали до мужа того, просячи його, щоб розповів їм правду. Той же присягою підтверджував сказане. I сказав батько Астіонів: «Якщо сподоблюся бачити лице любого сина мого, зразу все те зроблю, що він мені звелить і чого мене навчить». Також і мати казала: «Якщо в житті моєму побачу солодку дитину мою, все покину й піду за ним. I якщо звелить мені християнкою стати — не відмовлятимуся і не злякаюся з ним разом муки і смерть за Христа витерпіти». Так говорячи, дім свій і маєток доручили найвірнішим своїм приятелям, самі ж, небагатьох рабів і рабинь взявши, відплили до Скитії. Але перш ніж дійшли вони до Алміридійського града, святі мученики Епіктет і Астіон подвиг страждання здійснили таким чином. Через тридцять днів, протягом яких голодом і спрагою були мучені в темниці, знову князь вивів їх на суд. Сказав: «Багато разів питав я вас про імена ваші, і про рід, і про батьківщину, і не розповідали ви мені правди. Думаю, тому, що ви є нічим іншим, хіба бісами в тілі, бо вони без імени й без роду знані. Таким вас називаю ім'ям: скажітьбо мені, о тілесні біси, чи принесете жертви богам нашим, чи ні? Якщо ні, то в цей день обезголовлю вас». Відповіли святі: «Ми — християни, а не біси, і Христовим іменем відганяємо бісів від тіл людських. Якби й ти захотів звільнитися від біса, що живе в тобі, вигнали б його з тебе силою Христа, Бога нашого». Тоді розгнівався князь, звелів мучеників святих камінням в уста бити. Відтак, палицями довго бивши, на страту мечем засудив їх.
Коли виведені були святі за град на місце страти, випросили в катів своїх час на молитву. I стали до сходу, піднесли руки свої до неба й, очі підвівши, молилися до Бога довго. Після того просив святий Епіктет, щоб спершу стратили Астіона. I сказав до нього Астіон: «Отче, тобі годилося б першим ту честь прийняти, щоб вінцем мученицьким увінчатися, тибо пресвітер Господній, отець і учитель мій. Я ж після тебе піду». Відповів святий Епіктет: «Сімнадцять років, дитино, благодаттю Христовою, беріг я тебе чистим і непорочним і чи нині захочу після стількох років труд свій втратити й залишити тебе без мене, самого? Чи не знаєш, що ворожі підступи тонкі й нелегко їх впізнати, і боюся, щоб ти, юний, побачивши мою смерть, не злякався і не був ворогові за іграшку. Не такбо, о дитино, але хай буду я Авраамом, що приносить Богові в жертву Ітаака. Тому йди переді мною і першим вінець страждання прийми. Вірю ж, що святий Михаїл з ангелами, Авель із пророками, Петро з апостолами, Даниїл з ісповідниками вийшли назустріч тобі й чекають, щоб прийняти тебе і з торжественними піснями вести до Престолу Христа, Спаса нашого». Сказав святий Астіон: «Воля Господня і твоя, о святий отче, хай буде». I, загородивши себе хресним знаменням, сказав: «Ти захисник мій, Господи, у руки Твої передаю дух мій». Схилив під меч голову свою і помер. Святий Епіктет, впавши на тіло учня свого, просив катів, щоб так його, лежачого, вбили. Й ударили його мечем, і помер за Христа. Усі ж, що там були, елліни та християни, дивилися на чесні тіла їхні, бачили, що вони просіяли, як проміння сонця, і пахощі невимовні наповнювали те місце.
Коли ж настав пізній вечір, вищезгаданий Вігилантій із домашніми своїми і з іншими християнами, прийшовши, взяв потай тіла мучеників і чистими плащаницями з ароматами їх обвив, на місці знаному поховав чесно.
Тої ж ночі на Латроніянакнязя біс лютий напав. Встав зранку князь і в претор, за звичаєм, пішов, але почав нісенітниці говорити, як несповна розуму, тоді схопив меч і кинувся на тих, що з ним були, і почав тяти їх і ранити. Вони ж, бачачи, що він так збісився, схопили його і, меч із рук вирвавши, били та зв'язали йому руки й ноги, у малій комірчині замкнули, де за два дні погано викинув свою душу, задушений бісом.
Після кончини святих мучеників батьки Астіона водним шляхом зближалися до Алміридійського града. I явився святий Астіон Вігилантію, кажучи: «Батько мій і мати моя нині прийдуть сюди шукати мене. Вчинибо любов, брате, вийди до пристані і візьми їх у дім свій, і дай їм спочинок, й утіш, бо тугою й печаллю через мене дуже виснажилися. Ще ж і про спасенну віру повчи їх, і про велич Божу сповісти їм». Вігилантій же зразу до пристані пішов, побачив корабель, що причалював до берега. З нього ж Астіонові батьки вийшли, людей, що там були, питали, чи не бачив хто чоловіка молодого на ім'я Астіон. Вігилантій же, підійшовши до них, мовив: «Я бачив його і познайомився з ним добре. Але ходіть спершу, спочиньте в домі моєму, і розповім вам про нього». Вони ж дуже зраділи, пішли до нього, і дав спочинок він їм із шаною. Просили ж вони Вігилантія, щоб розповів про сина їхнього. Сказав той, що недавно Астіон у граді цьому був і перед кількома днями пішов звідси з одним старцем чесним у край далекий, покликаний чесно від царя преславного на співцарювання з Ним, із невимовною славою. I почав Вігилантій розповідати їм про те вічне життя, про поселення райські, про Небесне Царство й про безсмертного Царя Христа Господа, про ангелів же, і про всі святі лики, що з Христом співцарюють, до яких же й Астіон, син їхній, зарахований. Коли слухали батьки ці слова, яких ніколи раніше не чули, дивувалися, розчулювалися й відчували в серцях своїх певну духовну радість. I ретельніше допитувалися, як туди відійшов любий їхній син. Вігилантій же, взявши їх, повів спершу в келію святих мучеників і показав їм залишені по них хрест святий і Євангельську книгу. I багато зі слів євангельських до них говорив, і зробив так, що повірили вони в Христа. I тоді розповів їм про страждання святих мучеників Епіктета й Астіона, як за Христа Господа поклали свої душі. Відтак повів їх на те місце, де тіла святих поховані. Там до, сить вони плакали, тоді звелів з вечора стати до молитви й молитися з ним цілу ніч до Христа Бога. Коли минула північ і вже ранкова зоря почала світити, раптом осяяло їх світло, наче блискавка, і пахощі дивні прилинули. I побачили святих мучеників, що стали перед ними в красі невимовній. I обійняв святий Астіон матір свою з любов'ю, кажучи: «Добре, що прийшла ти сюди, о ученице Христова, моя ж мати Маркелино (такебо ім'я мала)». Також і святий Епіктет, обнявши голову батька Астіонового, цілував, кажучи: «Радій в Господі, любий брате Олександре (таке ім'я його було), що сподобився ти до числа вірних зарахованим бути й достойним виявився вічного блаженства». Тоді обидва сказали до Вігилантія: «Радій і ти, любий брате, що сповнилося на тобі писання, яке говорить: якщо хто відверне грішника від блуду його, врятує свою душу від смерти й покриє безліч гріхів». Говорили ж їм й інших багато слів утіхи, сповнених духовної насолоди, і за якийсь час стали невидимими.
Вони ж від видіння того й солодкої зі святими бесіди такої радости сповнилися, що вимовити неможливо. I пролили серця свої в молитві й дякуванні Богові, що любого сина свого, якого так довго із сердечним болем шукали, сподобилися побачити в небесній славі.
У той час у скитському тому краю був єпископ християнський, на ім'я Євангел. Він, хоч і ховався в час гоніння, проте, про загибель Латроніянакнязя довідавшись, без страху до Алміридійського града прийшов, відвідуючи й утверджуючи вірних. До того святителя Вігилантій повів батьків Астіонових і все про них, як же і про святих мучеників, детально розповів йому. Єпископ же, мучеників святих прославивши, батьків Астіонових, до Христа навернених, з радістю прийняв й охрестив їх в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Після того Олександр і Маркелина при гробі мученика досить днів у пості й молитвах пробули, потім повернулися додому. I, продавши багаті маєтки, роздали гроші вбогим, трохи на прогодування собі залишивши. I прожили богоугодно до кончини своєї.
Так святі преподобномученики Епіктетпресвітер й Астіонмонах вінцем мученицьким на небі прославилися. До них же й Олександр із Маркелиною із землі перейшли, частки святих сподобилися, благодаттю Господа нашого ^уса Христа, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.
У Великій Мінеї Четьї цього місяця і Дня на листку 129му згаДано святого Євангела. I сказано про нього, що від меча за Христа помер, йому ж і вірші покладено такі:
- Євангела, що другий ангел, пізнавай,
- До небес-бо йде через страту мечем.
У той самий День святої мучениці Киріякії, що віД нечестивого царя Міаксіїміяна в НикомиДії постражДала.
I святих мучеників Перегріна, Лукіяна, Помпея, Ісихія, Папія, Саторнина і Германа, утоплених у морі за Христа у Траянове царство в Диррахії, граДі Македонському.
