Житія святих на 19 червня ( 6 червня за ст. стилем)

Житіє преподобного отця нашого Вісаріона

Також цього дня відзначають: Пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Нового, Далматської обителі ігумена та ісповідника
Також цього дня відзначають: Страждання святих преподобномучениць - дів Архелаї, Теклі та Сусанни

Великий отець Вісаріон був народжений і вихований у Єгипті, з юности полюбив Бога, і світло благодаті Божої засяяло в його серці. І беріг себе чистим від усілякої гріховної нечистоти, не забруднив одягу духовного, який прийняв при святому хрещенні. Відвідав святі місця в Єрусалимі, бачив преподобного Герасима, який при Йордані пустельне постницьке провадив життя, йому ж служив лев. Також й инших багатьох отців, що там у різних місцях жили і в чеснотах просяяли, бачив і розмовляв з ними — велику від них здобув душі своїй користь. Повернувшись, знайшов собі духовного отця — преподобного Ісидора Пилусійського, і часто до нього приходив, і з корисних його повчань наставлявся, на суворе заохочувався життя. Роздав же маєток, що залишився йому від батьків, убогим і монастирям, відрікся світу і став ченцем. І в одне пустельне місце пішов безмовствувати, виснажуючи себе багатьма трудами й умертвлюючи тіло своє постницькими подвигами, — уподібнювався в тілі безтілесним. Піст його був безмірний, часом і цілий тиждень нічого не куштував, а часом і чотирнадцять днів без їжі і пиття проводив. Одного разу став на відкритому місці посеред терня, руки ж і очі, разом і ум, до неба підніс — пробув так чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей у богомисленій молитві непорушний, стояв, наче стовп, анітрохи тілом з місця не зрушився, ані нічого не їв у ті дні, ані не сказав нічого ні до кого, не задрімав, ані не знеміг природною неміччю, ані ума свого не схилив до земного, але весь спрямувався до Бога, душевними очима дивився на Нього неухильно, наслідуючи безтілесних. Тому ж і благодаті великої від Нього сподобився: такий великий отримав дар чудотворення, що й до давніших святих пророків був подібний. Уподібнився Мойсею: як же бо Мойсей давно гіркі води в пустелі вказаним йому від Бога деревом перетворив на солодкі, щоб напоїти спраглий Ізраїль, так преподобний Вісаріон гіркість морської води молитвою і знаменням хресним посолодив, щоб напоїти знеможеного від спраги учня свого, коли йшов з ним пустелею біля моря. Спраглий-бо вельми був учень від труду дороги і від сильної спеки і казав святому: "Авво, спраглий я дуже". Преподобний же, помолившись і море знаком хреста знаменувавши, сказав: "В ім'я Господнє, зачерпни і пий". Учень же глеком, у якому носили воду, з моря зачерпнув і скуштував — відчув, що солодка, і смачна, і холодна, наче з живого джерела витікала, і пив досить, й охолодився, і набрав у посудину в дорогу. Бачив же те старець, сказав до учня: "Нащо ти наповнив посудину водою, дитино?" Відповів учень: "Пробач мені, отче, взяв я на дорогу води, щоб не захотіти пити знову". І сказав старець: "Бог, що є на цьому місці, і на иншому місці є, як і тут, так і на кожному місці може солодку воду спраглому подати". Було ж ім'я учневі Дула.

Уподібнився преподобний Віссаріон й Ісусові Навину: як же бо той колись, перемагаючи Аморея, повернув сонце, так і цей зробив. Коли-бо йшов він з учнем до иншого старця, прийшло сонце на захід, а був шлях ще далекий, і помолився старець до Бога, кажучи: "Молюся до Тебе, Господи, звели, щоб зупинилося сонце, поки прийду до раба Твого". І було так. Не зайшло сонце, поки не дійшов преподобний до старця того.
Подібний був і до Іллі святого: у час посухи дощ достатній з неба на землю звів, це ж не один раз, і не двічі, а багато разів.

Ще ж і до Єлисея-пророка уподібнився, бо як же той, плащем Іллі розділяючи води, переходив ріку Йорданську, так і цей молитвою постелив ногам своїм воду, як битий шлях: Ніл, ріку велику, перейшов, наче по сухому. І де б не траплялися йому ріки, переходив їх, не замочуючи ніг. Коли перебував якось преподобний у скиті, привели до церкви чоловіка біснуватого, і молилися за нього в церкві, щоб визволився він від духа нечистого. Але не виходив з чоловіка біс, лютий був дуже. І говорили між собою клирики: "Що зробимо біснуватому цьому?" Инші ж казали: "Ніхто не може вигнати біса цього, окрім авви Вісаріона. Але, якщо почнемо просити його про те, він не захоче прийти. Тому зробімо так. Він рано-вранці швидше від усіх прийде до церкви, ми ж, випередивши прихід його, на місці його посадімо біснуватого чоловіка і скажемо старцеві: "Отче, розбуди сплячого". І зробили так клирики. Коли увійшов преподобний до церкви, за звичаєм своїм, побачив на місці своєму чоловіка і став близько нього — не хотів виганяти його зі свого місця. Коли починалося церковне правило, сказали клирики до старця: "Отче, збуди сплячого". Отець підійшов до чоловіка, торкнув його, кажучи: "Встань і йди звідси". І зразу біс вийшов з чоловіка, словом святого вигнаний. Чоловік же, вставши, почав дякувати Богові, що визволився від біснування, і був здоровий з того часу. У такий спосіб клирики зрушили святого на те чудо, щоб вигнав біса. Не хотів-бо цей преподобний отець явно чуда чинити, щоб не бути славним серед людей, й уникав похвали людської, смиренний, і грішним себе вважав.
Брат один у скиті впав у якесь прогрішення. І звелів йому пресвітер, щоб вийшов геть із церкви, бо не достойний з братами в соборі церковному бути. Преподобний же Вісаріон, вставши, виходив разом з тим, що прогрішився, кажучи: "І я грішний". Таке було смирення святого отця. Розповідали ж про нього учні його, що сорок років не лягав на спину спочити, але сидячи або стоячи сну дуже трошки приймав. Переконував же учнів своїх до чування, щоб недрімно пильнували себе завжди від сітей ворожих, і казав: "Годиться ченцеві, щоб цілий став оком, як же херувим і серафим. Коли хтось перебуває мирно, без боротьби, тоді більше хай пильнується і смиряє себе перед Богом, щоб, думаючи, що стоїть, не впав найлютішим падінням. Через самовпевненість багато передано на боротьбу. Часто через нашу неміч Бог не дає боротьбі прийти на нас, щоб ми до решти не згинули".

Цього святого отця ціле життя до птахів повітряних було подібне: нічого із земного не придбав ніколи, не мав келії своєї ані якогось окремого для себе пристановища, але з місця на місце переходив, поневіряючись пустелею, кручами і хащами, як блукалець, зовсім не дбаючи про потреби тілесні, ані про їжу, ані про одяг, — одну лише мав на тілі латану найгіршу одежину, щоб не бути цілком голим. І палило його сонце спекотне вдень, мерз він уночі, рідко ж коли під дах десь заходив — мандрував горами, наче птах, самотність люблячи, і до одного Бога ум свій підносячи, і думками своїми в Ньому заглиблюючись. Слізні ж потоки завжди виходили з очей його, і зітхання часті з глибини серця, і всі дні життя свого у сльозах провадив, завжди плачучи й ридаючи. Досягнув же глибокої старости, переставився на нестаріюче життя і перейшов з плачу у вічну зі всіма святими радість в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава навіки. Амінь.

Про цього святого дивися у Пролозі в 23-ій день місяця травня — Слово з Патерика про поле, що було дане постникам.

Пам'ять преподобного отця нашого Іларіона Нового, Далматської обителі ігумена та ісповідника

Іларіон блаженний сином був Петра Кападокійця, який подавав хліби на трапезі царській, матері ж Теодосії, обох благочестивих і боголюбивих. Змалку навчений був добре Святого Письма. Коли мав двадцять років, покинув (за євангельським словом) батька, і матір, і дім, і багатство і став монахом в обителі Ісихієвій поблизу Візантії. Потім в обитель Далматську прийшов, і прийняв там ангельський святий образ великий, і став учнем святого Григорія Декаполита, що там тоді жив. І перебував у послусі, і мовчанні, і смиренні великому. Мав же роботу у вертограді монастирському і трудився в тому послусі десять літ, намагався життям своїм наслідувати однойменного собі преподобного старця Іларіона Великого. Про його ж добродійне й богоугодне життя часто читаючи, уподібнювався йому, наскільки міг, у пості, і в цілонічних молитвах, і у всіх чернечих подвигах — через те й новим Іларіоном названо його. Просвітливши душу свою, як сонце, прийняв від Бога владу над духами нечистими — виганяти їх. Ігумен же обителі тої священиком його поставив, хоч той і не хотів, — на той час пішов уже звідти святий Григорій Декаполит в инші місця. Через декілька років, коли помер ігумен, довідався преподобний Іларіон, що хочуть брати поставити його собі ігуменом, — утаївся від них, вийшов вночі з обителі і пішов до Візантії, шукаючи учителя свого Григорія святого, там-бо сподівався знайти його. Але той відплив до Риму, а повернувшись звідти, оселився на горі Олімп. Тому зупинився Іларіон у Візантії в одній обителі. Монахи ж обителі Далматської, довідавшись про нього, послали до святішого патріярха Никифора, просячи, щоб поставити Іларіона їм ігуменом, хоч він і не хоче. Патріярх же сповістив цареві. Пославши, привели до себе Іларіона і переконували його прийняти ігуменство Далматського монастиря. Він же царській і патріяршій волі противитися не міг, скорився їхньому велінню і прийняв владу ігуменську. І пас довірених собі словесних овець добре вісім літ.

Після цього прийняв скіпетр грецького царства звіройменний кат Лев Вірменин і почав бентежити Церкву Христову єрессю іконоборною, і багатьох до свого єретичного однодумства примушував. Хто не корився йому — тих мучив, инших у найдальші виганяв краї. У той час його наказом і преподобного Іларіона привели з обителі Далматської в царське місто і до єресі примушували. Але добрий Христовий воїн ніяк не корився катові, більше ж — викривав його сміливо, назвав безбожним і новим переступником. І зрушив того на гнів великий. Багато ран і різних мук злочестивий цар завдав блаженному і в темниці замкнув його. Через якийсь час знову поставив його перед собою і довго допитував. Нічого ж не домігшись, передав його однодумцеві своєму — патріярхові на ім'я Теодот, на прізвисько ж Кассітер, який прийняв престол після святішого Никифора, вигнаного за благочестя. Той Теодот-лжепатріярх із преподобним Іларіоном вчинив так само, як і цар. У темній в'язниці замкнув святого і багато днів морив його голодом і спрагою, ані хліба, ані води не велів йому давати. Монахи ж його монастиря дійшли до царя з проханням, кажучи: "Дай нам пастиря нашого, о царю, ми ж обіцяємо твоїй скоритися волі". Цар же зрадів обіцянці їхній і швидко віддав їм отця їхнього. Святий же, в обитель прийшовши, прожив рік і, трохи відпочивши після страждання і голоду, знову до страждань повернувся. Цар-бо, чекаючи обіцяного, розумів, що посміялися з нього монахи. Послав воїнів своїх до обителі тої і кривдив монахів, а преподобного привів і посадив до темниці. Тоді послав його в обитель Фанієву і звелів там у тісній темниці його замкнути. Страждав же святий в ув'язненні шість місяців, багато кривд і образ прийняв від жорстокого ігумена обителі тої. Тоді знову за царським указом вивели його звідти і привели до Царгорода. І ласкою, і погрозами переконував його цар пристати до іконоборної єресі. І тому, що не послухав його Христовий страждалець, в иншу обитель, названу Кикловіс, послав його цар. І перебував у ній два роки і шість місяців, у жахливій темниці тримали його і кривдили. Звідти знову до царя привели і, сильно побивши, в Протильський град вигнали.

Тоді злочестивий той цар, що стратив багатьох, загинув і сам люто — його ж бо воїни потяли його в церкві — на тому місці, де святу ікону Христову вперше, зневаживши, скинув, викинув погано душу свою окаянний. Прийнявши царство, Михаїл Травлій звелів усіх правовірних із пут і вигнання звільнити. Тоді й преподобного Іларіона випущено було, та не пішов у свою обитель, бо ще не припинилася іконоборна єресь і єретикуючі лжепастирі і лжевчителі архиєрейські тримали престоли, а перебував в одної вірної і благочестивої жінки, яка у своєму маєтку дала йому місце безмовне і келію побудувала з вертоградом і зі всіма потребами, служачи йому Бога ради. Тим часом преподобний Теодор Студит, також багато злого від єретиків за правовір'я витерпівши, із вигнання повернувся і до Господа відійшов. Коли його святу душу ангели на небо зносили, бачив те Іларіон преподобний, як же у житії Теодора написано. У той день, коли святий Теодор Студит переставився, блаженний Іларіон, ходячи по вертограді своєму, працюючи і співаючи псалми Давидові, почув якісь предивні голоси й невимовні пахощі. Дивувався ж і стояв, розглядаючись, звідки вони. Поглянув у небо, у височінь, і побачив багато чинів небесних у білих ризах, що світлими лицями сяяли і йшли з неба з піснями назустріч якійсь чесній особі. Це бачачи, Іларіон блаженний впав на землю з жахом великим і чув якийсь голос, що говорив до нього: "Це душа Теодора, ігумена Студійського монастиря, який за святі ікони постраждав до крови і до кінця перетерпів у скорботі. Нині ж заснув і, торжествуючи, душа його вгору сходить. Зустрічають її небесні сили". Такого видіння пречудесного сподобившись, сповнився преподобний Іларіон превеликої втіхи, і насолоду велику духовну прийняв у серці своєму, і багато днів пробув, веселячись духом, і сяяло серце його від радости, як же в ангела. Перебував же преподобний в жінки тої літ сім і більше. Коли ж після Михаїла Травлія став на царювання син його Теофіл і, всіх ісповідників зібравши, почав їх знову, як же і попередні злочестві царі, примушувати до іконоборства, а тих, що не корилися, мучити, тоді й преподобного Іларіона взяли й привели до царя. Примушуваний, не покорився царському велінню, більше ж — викрив царя як злочестивого і законопереступника, що праведні догми віри руйнує. І за те сто і сімдесят ран на спину прийняв, і на Афусійський острів вигнано його. Мав же там таку відраду, що не тримали його в темниці чи в путах, тому збудував собі келію вельми малу й перебував у ній аж до кончини Теофіла.

Коли ж той помер, цариця Теодора, всіх ісповідників із вигнання зібравши в царюючому граді, правовір'я укріпила і святі ікони в храми Божі внесла. Тоді й преподобного Іларіона випущено, прийняв він свою Далматську обитель, сяючи чудами. І прожив три роки, і, учнів своїх богоугодно настановивши, до Господа відійшов. Його ж чесну і святу душу, як і Теодорову, яку він бачив, ангели на небо віднесли, і в лику святих ісповідників постала вона перед престолом слави Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.
 

Страждання святих преподобномучениць - дів Архелаї, Теклі та Сусанни

Дівство перемагає світ, вгамовує тілесні бажання, до матері Єви не приєднується. Тій-бо сказано від Бога: "З болем народжуватимеш дітей, і під владою чоловіка будеш". Дівство ж від такого рабства вільне, не в'яне від років, але завжди цвіте і прикрашає життя дівствуючих. З ним невіста Христова в Небесну Оселю Жениха свого входить. Тим пречесним і божественним даром — дівством нетлінним — прикрасилася блаженна Архелая, уневістилася Христові і переможницею світу виявилася. Мешкала на одному окремому місці поблизу Риму, у малому й незнаному монастирі, який у ті люті ідолопоклонницькі часи міг бути. Коли налягло від Диоклитіяна, нечестивого царя, велике на християн у Римі гоніння, свята діва Архелая з двома сестрами в Христі і співпостницями своїми Теклею і Сусанною, боячись катування, покинули Рим і втекли в Кампанію, змінивши одяг свій на чоловічий, щоб ніхто не впізнав, що вони дівчата. І там, недалеко від града, названого Нола, оселившись на місці тихому й пустельному, вдень і вночі безперестанні свої до Бога молитви виливали і в инших богоугодних ділах вправлялися. І зцілювали хворих — прийняли від Бога ту чудесну благодать лікування за чистоту і святість свого життя. Були ж лицями своїми смиренні, лагідні й світлі, бо раділи серцями в Господі, Бозі своїм, самим же виглядом цноту і святість являли. Одяг на них був колючий, волосяний і латаний, і весь вигляд їхній пустельницький і постницький був, голови мали обстрижені по-чоловічому, а не як у жінок, і приходили до них навколишні люди — одні задля зцілення, инші ж задля настанови: мали, окрім дару лікувати, і богодуховного учення слово, і не лише тіла, а й душі людські лікували, і багато поган від ідолопоклонницького нечестя до Христової приводили віри — і розходилася про них слава у всьому тому краю.

Дійшла про них вістка і до ігемона кампанійського на ім'я Леонтій. Були-бо його воїни на багатьох місцях поставлені, щоб наглядати за християнами. Вони, довідавшись про цих святих дів, сповістили ігемонові. Він же звелів взяти їх і привести до нього у град Салерно, там-бо тоді був — судив і мучив християн. Взяли святих дів і в Салерно ігемонові на допит представили. Вони ж розуміли, що їхній безсмертний і нетлінний Жених Христос Господь до вінця мученицького їх прикликає, аби не лише дівством, але і страдницькою кров'ю, як же царською багряницею прикрашених, взяти їх у свою Небесну Оселю. Сповнилися великого уповання і смілости, без страху перед катом стали, вільним голосом усю правду про себе казали, розповідаючи, хто вони і звідки, не таїли віри і життя свого, що християни і що діви, обручені Христові, які обітували Йому зберегти чистоту свою нескверною до кончини своєї. Ігемон же Леонтій, дивлячись на них, бачив блаженну діву Архелаю — літами найстаршу, словом найсміливішу, лице ж її особливу якусь чесність мало. До неї звернувся, кажучи: "Чуєш, Архелає, навіщо скликаєш до себе багатьох людей, добрих і поганих, і вчиш їх поклонятися Ісусові Назарянину, який ані себе визволити не міг, коли був мучений, ані нині нікому не може допомогти? Як смієш чарівними якимись словами лікувати і зваблювати людей і вдаєш із себе чоловіка — одягом чоловічим покриваєшся, найгірша з жінок і шкідлива чарівниця. І, як же думаю, ти й цих двох дівчат навчила тих чарів, і якщо тебе не страчу, то всіх безумних чоловіків і жінок до своєї зваби приманиш".

Свята ж діва відповіла: "Христовою силою перемагаю силу і дію диявола, людей же, розумом вшанованих, повчаю, щоб пізнали єдиного істинного Бога, який небо, і землю, море і все, що в них, створив. В ім'я ж Господа мого Ісуса Христа, єдинородного Божого Сина, усім хворим подається здоров'я через мене, рабиню Його. Ані не вдаю, наче я чоловік, — визнала зразу себе дівчиною і рабинею Христовою. Це ж дві мої в Господі сестри, які зі мною з юности в Христовій вірі виховані". Сказав ігемон: "Кожен, хто не кориться велінню царя, на люту смерть заслуговує". Відповіла свята: "Маємо царя — Господа нашого Ісуса Христа, задля Нього ж знехтували світом і всім, що у світі, Його велінню коримося і милосердя сподіваємося від того, хто небом, і землею, й иншим усім володіє". Сказав ігемон: "Боги наші все тримають і всім володіють, їхніх же імен багато: Крон, Трисмеґист, Єрмій, Афродита, Іра, Атена, більший від усіх — Дій. Це сили божі, які утримують світ і керують ним". Відповіла діва: "Боги твої — сліпі, і сліпі поклоняються їм і вірять у них". Сказав ігемон: "Ваш Бог один і не має сили сам себе захистити, бо і на хресті Його розіп'яли, й оцтом напоїли, і терням увінчали, і простромили списом". Відповіла свята: "Це все Бог перетерпів задля спасення нашого, щоб усі, хто вірить у Нього, не загинули, а мали життя вічне. Твої ж боги не бачать, ані не чують, ані не говорять, ані не можуть собі чи иншим помогти".

Розгнівався ж ігемон — віддав її левам голодним на поїдання, сподіваючись, що зразу її розшматують. Звірі ж лагідні були, як ягнята, і лежали при ногах святої. Вона ж молилася до Бога, кажучи: "Господи Боже, Отче, і Сину, і Святий Духу, що зберіг чистим дотепер тіло моє від усілякої нечисті, як же нині вгамував звірів і дав мені перемогти лютішого від звірів ігемона, так і завжди невідступним помічником будь мені, рабі Твоїй". Ігемон же, бачачи, що не шкодять їй звірі, більшої люті сповнився і звелів воїнам побити звірів, святу ж мученицю з другинями її, зв'язаних, кинути до темниці. Явився ж їм у темниці ангел Господній, невимовним світлом сяючи й кажучи: "Не бійтеся, діви Христові, молитви ваші перед Бога зійшли, і вже приготовано вам вінці на небі". Те незвичайне світло, що засяяло в темниці, бачила і сторожа — сповнилася страху й жаху. Скрикнули воїни, кажучи: "Справді один є істинний Бог, Його ж діви ці проповідують". Зранку ж промовив ігемон до слуг: "Приведіть мені ту чарівницю, яка вчора мене й богів моїх дошкульними словами безчестила". І зразу святу мученицю Архелаю перед судищем тим поставили, і сказала йому: "Не я, а злі діла твої, о кате, образи й безчестя завдають тобі, ще ж і вогонь невгасимий готують для тебе, щоб горів у ньому, мучений з богами своїми навіки. Коли ж хочеш від мук вічних звільнитися, послухай корисніших для тебе слів моїх і прийми здорову раду мою. Повір у Бога Отця, який створив тебе, і в єдинородного Сина Його Ісуса Христа, і в Духа Святого, що від Отця ісходить, — Він бо єдиний у Тройці Бог, славлений на небі й на землі". Ігемон же, слова ці за насмішку й безумство вважаючи, промовив: "Якщо ти мені й богам моїм вірити захочеш, багатством і честю задоволена будеш і між світлими жінками римськими не останнє місце приймеш. Коли ж не послухаєш мене, то спершу на блудну наругу віддам тебе безсоромникам, тоді, мучивши жорстоко, на смерть найлютішу віддам тебе і кину тіло твоє на поїдання псам, і звірам, і птахам". Відповіла свята: "Я маю помічника — Господа мого Ісуса Христа, який як же душі моєї, так і тіла охоронець, і збереже мене від скверни, якою ж мене збезчестити думаєш, як же багатьох святих дів, які переді мною постраждали, зберіг неоскверненими від нечестивих. На смерть же не зважаю — сподіваюся отримати життя вічне в Господа мого, який приєднає мене до ангелів своїх святих у безконечній радості".

Тоді ігемон звелів залізними гребенями обдирати чисте дівоче тіло святої і бити її жорстоко, рани ж поливати приготованою на те киплячою олією і смолою. І було тіло її обдерте й обпалене аж до кости, і всі, що прийшли на те видовище і на страждання святої мучениці дивилися, дивувалися вельми, як дівчина, немічна від природи, могла настільки люті муки витерпіти й живою в них залишитися. Вона ж, звівши очі свої вгору й руки хрестоподібно склавши, казала: "Зглянься, Владико, з неба, з престолу святого Твого на рабу Твою вірну, погаси вогонь палаючий росою благодаті Твоєї і дай відраду від болю тілу моєму в ранах, що накладаються мені від ката". Ледве вона це сказала — зразу засяяло над її головою чудесне світло і голос промовив: "Не бійся, Я з тобою". Бачив кат, що свята залишається без шкоди, лютував і скреготав зубами своїми. Лежав там камінь вельми великий, що багато чоловіків ледве зрушити могли його. Той камінь звелів кат підняти і під нього покласти мученицю, аби безмірною вагою роздушити її. І коли слуги те робили, ангел Господній коло святої діви невидимо був присутній — раптом камінь той на другий бік звалився і побив слуг катових, скільки сягнув, а свята жива лишилася, хвалила Бога й співала: "Благословен єси, Господи, Боже батьків наших, що рятуєш тих, що уповають на Тебе".

Люди ж, дивлячись на те, взивали: "Справжній Бог християнський, якого вона проповідує". Ігемон же сказав до своїх: "Що зробила чарівниця ця! Ось всі муки долає. Візьміть її і ведіть за місто, також і тих послідовниць її, двох дівчат, візьміть і всіх трьох разом мечем убийте". І зразу воїни взяли святих мучениць, що руки ззаду зв'язані мали, і за град повели. Дійшовши ж на місце страти, воїни, коли хотіли їх убити, побачили ангельське явлення і злякалися: ангели святі, що на страждання мучениць святих дивилися, підійшли, аби взяти зі славою душі мученицькі. Тих ангелів численних якусь найменшу частину побачивши, воїни злякалися і стояли трепетні, наче в забутті. Свята ж Архелая, закінчивши молитву, сказала до них: "Виконуйте наказане вам". Воїни ж відповіли: "Не сміємо, пані, бо страх охопив нас". Святі ж діви всі раптом промовили до них: "Якщо наказаного вам не зробите, не будете мати частки з нами". Воїни ж, те чуючи, оголили мечі й відтяли їм голови. Так три святі преподобні мучениці — Архелая, Текля і Сусанна — чисті діви, закінчили подвиг свій, увійшли в Оселю небесну й стали з ангелами перед Отцем, і Сином, і Святим Духом — єдиним у Тройці Богом, Йому ж слава навіки. Амінь.