Житія святих на 18 квітня (5 квітня за ст. стилем)
18.04.2020
396
0
Страждання святих мучеників Агатопода-диякона і Теодула-читця
Житіє преподобного отця нашого Марка Атенського, який жив у горі Фракійській в Етіопії
За царювання Диоклитіяна і Максиміяна, нечестивих царів римських, були в Тесалоніках два богоугодні причетники церковні Агатопод і Теодул. Агатопод саном був диякон, літами старий, цнотливістю і сивиною прикрашений. Теодул був читцем, молодий і вродливий з лиця, юний літами, непорочно в чистоті жив, чесних християнських батьків син, йому ж братами по плоті були: Капітон, Митродор, Філосторгій — усі досконало благочестиві до Бога. Перед подвигом страдницьким блаженний Теодул прийняв від Бога запоруку вінця мученицького, що має в нього бути. Одної ночі спочиваючи, здалося у видінні сонному, що прийняв в руки свої річ якусь від особи чесної. І, зразу зі сну збудившись, знайшов у руках своїх перстень дуже гарний, невідомо з чого зроблений, із печаттю, що мала зображення хреста святого — знамення страждання за Христа Господа, який на хресті за нас постраждав. Тим перснем юнак святий всілякі в людях хвороби зцілював, і якщо лише зустрічав Теодул із перснем когось немічного — зразу втікала хвороба від того і подавалося здоров'я. Через те багато з еллінів до Христа наверталося. Тоді нечестиві царі підняли гоніння на християн і послали накази свої нечистиві всюди, аби люди поклонялися ідолам, ділові рук людських, а не Богові, єдиному всіх Творцеві. Прийшов же той наказ і в Тесалоніки. І клали на людному місці катівське знаряддя на тих, що не скоряються наказам царським. І багато вірних втікало, куди хто сховатися міг, одні насмілювалися на муки, а инші немічними були, смертних боялися погроз, до нечестивих приєднувалися й ідоложертовне їли, полюбивши суєтне це життя біль ше від безсмертного, і, від короткочасних втікаючи мук, вічну собі смерть і загибель готували. Радів диявол через таких, проте перемогли й осоромили його великодушні і міцні воїни Христові, як же ці два — Агатопод і Теодул. Вони-бо в час гоніння того лютого не втікали, не крилися, а в домі Божому перебували весь час, удень і вночі до Бога за Церкву Його святу, що в бідах, молилися і чекали свого на муки взяття. Про них довідавшись, воїни взяли їх і в темницю вкинули. Був же тоді в Тесалоніках ігемон Фавстин. Він, одного дня на судищі сівши, звелів поставити на допит ісповідників Христових Агатопода й Теодула. Вони ж, наче на бенкет звані, весело йшли, руками один одного тримаючись, світлі лицями, душами ж мужні, і велегласно зі сміливістю взивали: "Ми християни!" І так стали перед судом катовим. Він же, хотівши спершу юного підступом своїм зловити, звелів відійти всім, а Агатопода деінде відвести. І, ближче до себе Теодула прикликавши, сказав до нього дружньо: "Дай переконати себе, о юначе, прошу тебе, і, нову ту християнську звабу відкинувши, до давніх законів підійди, щоб не втратити погано життя свого". Святий же Теодул усміхненим лицем відповів: "Я вже давно від усілякої зваби і блуду втік, за тебе ж, що полюбив суєту безмірно, боюся, щоб не впав ти у смерть вічну". Коли те сказав святий, не розгнівався ігемон, але всіляко його зманював, то дари, то почесті обіцяючи, щоб приступив до ідолопоклоніння: стояв же там поблизу жрець Дія, на ім'я Ксенос. Сказав ігемон до святого: "Якщо дари і почесті не переконують тебе до жертви, то муки переконають підкоритися царським наказам". Відповів йому мученик: "Погрози мук ніяк не зможуть мене настрашити й анітрохи схилити до волі вашої". Знову ж Фавстин радив і говорив: "Чи не краще життя в почестях, аніж смерть люта?" Відповів Теодул святий: "Справді, це і я розумію, що краще життя понад смерть. І поклав в умі своїм зневажити смертне це на землі короткочасних днів життя, щоб стати учасником безсмертного життя і вічних благ небесних. Тому ж вогнем і ранами замуч мене і довідаєшся, що мучене тіло тлінне і піддається згубі — душа ж розумна нетлінна, муками від тіла скоро хоче відлучитися, більше возвеселиться в безконечному житті". Сказав ігемон: "Скажи мені, прошу тебе, хто є заступником того великого добра, що задля Його ж любови рани і смерть зневажити сьогодні ти вирішив?" Відповів Теодул святий: "Бог, що замкнув мене природними законами, і Його син Ісус Христос, Слово Отче, Його ж хрестом я змолоду знаменований. До кінця життя свого знамення Його не залишу і швидше катуванням твоїм від тіла, аніж від знамення Христового, відлучуся: вірний-бо я Владики свого слуга й ані вогнем, ні залізом не переможний". Фавстин-ігемон здивувався такій мужності і сміливості святого юнака Теодула, звелів відвести його далі на окреме місце. Агатоподові ж святому, прикликавши до себе, сказав: "Поклонися богам нашим, ось-бо Теодул, який у звабі раніше перебував, нині обіцяв поклонитися їм і з нами принести жертву". Агатопод же святий, зрозумівши звабу ігемонову, відповів: "І я з ревністю і радістю, за словами Теодула, принесу жертву Богові істинному і Його Синові — Ісусові Христу, тому Богові Теодул жертву пахучу принести обіцяв". Фавстин супроти сказав: "Не тим, яких ти називаєш, але дванадцятьом богам, які тримають вселенну, Теодул обіцяв жертву принести". Агатопод же святий, похитавши трохи головою, сказав: "Чи богами називаєш тих, яких з речі тлінної майстер зобразив за подобою людською? Чи богами є ті, яких же зробили люди своїми руками і, наче кращим від себе і більшим, служити їм узаконили безумно? Чи богами є ті, які не можуть тим, хто хоче їх скинути і розбити, протистояти ані себе захистити? Вони ні очима не бачать, ні ногами не ходять і жодного не мають у собі чуття. Чи богами є ті, що, як вірять елліни, мали колись душу живу, і розповідають елліни про них, що осквернилися наймерзотнішими блудодіяннями, нині ж їх, різьблених, за один срібний чи чотири мідяки продають майстри? І чи принесу я жертву, належну всесильному Богові, недостойним і скверним, яких ти вважаєш богами? Чи співатиму пісню глухим ідолам?" Коли таке говорив святий, начальники, що стояли перед ігемоном, злякалися, що й инші на допит приведені християни словами Агатоподовими утвердяться у вірі, тому зразу звеліли вести його разом із Теодулом до в'язниці. Коли ж були ведені святі, людей багато за ними йшло, всіляке ра дили тим, що поспішали до кращого. Одні, над юністю Теодуловою милосердячись, намагалися багатьма словами переконання відвести його від незмінного його рішення. Инші ж, на чесну сивину Агатоподову дивлячись, в один голос радили, гукаючи до нього: "Хіба й ти, Агатоподе, дитячий маєш розум і не розумієш, що корисне для життя твого?" Святі ж нічого людям не відповідали, ішли, дійшовши ж до в'язниці, помолилися мовчки до Бога і приєдналися до пут в'язнів, яких за різні провини і злодіяння тримали. Опівночі ж божественними якимись видіннями укріплені були і прокинулися радісні, Ісуса Христа, Спаса всіх, прикликаючи. Тоді руки і лиця чистою умивши водою і коліна на землю і голови схиливши, спільну молитву послали Богові, наче єдиними устами кажучи: "Боже, творче всіх і свідку, що згубив безодню, створив же світ цей видимий, вчинив безперервний біг небес, щоб у них сонце просвітлювало все вдень, місяць же — нічну темряву сяйвом своїм розганяв, обоє ж із зорями нехай рослинам, які родяться із землі, служать. Ти, що дав землі родити тварин, глибині морській — рід рибний, птахам — місце в повітрі, щоб море людині, Тобою створеній, своїми служило дарами, повітря ж у співі птахів пісню Тобі приємну підносить, земля ж, різні плоди щедро даючи людському роду, Тобі, усіх Владиці, вдячність возсилає устами людськими. Ти роду нашому, що беззаконствує і від заповідей Твоїх відступив, у п'янство і блуд впав, загинути до кінця не дав, не попустив дияволу, щоб розумне творіння зовсім осліпло і було стягнене аж до тартару, але забуттю передав прогрішення людські, одним же милосердям схилився, послав із престолу небесного до людей єдинородного свого Сина, щоб, природу людську прийнявши, безсмертя своє змішав із нашою смертністю. І Слово Твоє, що з Тобою перебуває, ним же все було, щоб заблукалих у неправдах повернути знову на шлях праведний. Ти-бо із Сином, і Син із Тобою, разом зі Святим Духом, на вселенну зглянувшись, чудами своїми преславними нечестивих до святої віри привів. Ти, Сину Божий, з Отцем і Духом Святим Лазаря чотириденного воскресив словом, перемігши закони єства і смерти. Ти чоловіка сліпонародженого землею, на очі його покладеною, просвітив, як же і колись кровоточивій жінці, що торкнулася ризи Твоєї, раптове подав зцілення, також і розслабленого здоровим зробив, одр йому свій понести звелів. Тому нині, о Боже, благоволи в співдружності з нами й укріпи нас силою зверху, щоб, допомогою твоєю, катування нечестивих мужньо перетерпівши, змогли ми до Небесного перейти Царства". Коли так молилися святі, в'язні, які через убивство чи перелюбодіяння були утримувані там, відклавши страх тілесної смерти, скоро припали до ніг святих, просячи гріхам своїм прощення і визволення від душевної смерти. Люд же, що зовні був, в'язничні замки розбивши, всередину увійшов і слухав із насолодою і здивуванням слова, що виходили з уст рабів Божих. Те бачивши, Єнпсифій, претороначальник тесалонікійський, найвідданіший слуга диявола, побіг із поспіхом до ігемона, сповіщаючи, що багато хто покине службу богам, якщо ті в ув'язненні утримувані два християнина скоро не будуть страчені. Збентежився ігемон гнівом і зразу послав воїнів привести до нього юнака зі старцем. І представлені були неправедному тому судищу раби Христові. Поглянувши ж на святого Теодула, ігемон сказав: "Чи не знаєш, що праведно слухати накази царів, які володарюють вселенною?" Відповів святий Теодул: "Те, що наказує неба і землі Владика, те справді слухати і ділом виконувати праведно і благочесно, а те, що тимчасові царі наказують, ті їхні веління, якщо праведні будуть, небесному Творцеві не супротивні, то добре їх слухати, якщо ж неправедні — то ніяк слухати їх не годиться". Сказав Фавстин-ігемон: "Хто створив небо, скажи мені?" Відповів святий Теодул: "Бог Вседержитель і Божий Син Ісус Христос, який є Словом Отчим". Сказав Фавстин: "Чи Той, якого муками найлютішими юдеї замучили, розп'явши?" Відповів мученик: "Той, Кого розп'яли юдеї, бо волею страждати за нас захотів, потім воскрес із мертвих, силою божества Свого, і видно Його було як переможця смерти, що сходив на небо, звідки ж знову прийде викрити й осудити невірних". Сказав Фавстин: "Чому ж нашим богам жертви принести не хочеш?" Відповів святий: "Чи не краще приносити жертву Тому, хто створив тих, що виготовляють ідолів, аніж самим виготовленим ідолам? Справді кращий Творець від творіння". Тоді Фавстин-ігемон звелів із юнака святого Теодула скинути одяг й оголити його на муки, а проголошувач кричав: "Принеси жертви богам і відпущений будеш!" Мученик же казав катові: "Одяг з тіла мого забереш, але віри моєї до Бога мого не можеш забрати навіки". Коли так вільно говорив святий, зневажаючи муки і царів багато разів катами називаючи, звелів ігемон, щоб перед лицем Теодуловим принесли жертви ідолам ті, які раніше християнами були, але, переможені муками, ідолам поклонилися. Це бачивши, Теодул святий болів серцем через тих, що переможені і відпали, до ігемона ж казав: "Немічних перемогли ви, міцних же воїнів Христових ніяк перемогти не зможете, якщо і більше мук винайдете. Знай-бо, ігемоне, що малими є муки, приготовані на нас, і сміху достойні — лютіші винайди, щоб пізнати, яка наша віра і любов до Бога". Після цього велів ігемон святому Теодулові, щоб книги християнські приніс на судище. Святий же відповів: "Якби знав, що, суєту ідолобісся пізнавши, відкинеш його, в істинному благочесті захочеш утвердитися, то приніс би тобі книги пророчі й апостольські. Але тому, що знаю: лукаво ти мислиш, — через те не передам тобі в руки Божі дари". Сказав Фавстин: "Не пожалію тебе, тіло твоє шматуючи і звірам на поїдання передаючи, якщо мене не послухаєш скоро". Відповів святий: "Ось тіло моє лежить перед муками, лютуй на ньому, скільки хочеш, і люто його замуч понад ті, що говориш, погрозами, я ж не передам книг святих нечестивим на наругу". Тоді ігемон, хотівши настрашити мученика, звелів вести його на страту, думав, що, побачивши кару смертну, злякається і підкориться його волі. І виведений був святий на місце страти: коли побачив меч, на себе оголений, скрикнув до Бога: "Слава тобі, Боже, Отче Господа мого, який постраждати за нас захотів, ось Його благодаттю і я до Тебе йду, помираючи за Тебе всім серцем". Те сказавши, схилив під меч голову свою. Але не був страчений, бо довідався ігемон, що святий Теодул порубання мечем, наче вінця урочистого, собі бажає, через те зразу повернути його цілим звелів. А тим часом святого Агатопода випробовував, питаючи і кажучи: "Як ти живеш?" Відповів святий: "Так, як і Теодул". Сказав ігемон: "Як ти пов'язаний з Теодулом? Чи якась спорідненість єднає вас?" Відповів Агатопод святий: "Родом ми відрізняємося, але вірою і звичаями поєднані, і наскільки різні родом, настільки єднаємося духом". Сказав ігемон: "Бачу, що на одну муку обидва спішите, це-бо слова твої виявляють". Відповів святий Агатопод: "Якщо через одну муку з життя цього підемо, одної ж винагороди в Бога нашого сподобимося". Сказав Фавстин: "Чи не соромно тобі, старому, зваблюватися, як юнакові, і в очевидну біду віддаватися добровільно?" Відповів святий Агатопод: "Я не зваблююся ані не втрачаю надії в Христа мого, і наскільки старший літами, настільки більше до Бога мого ревність показати намагаюся і Теодула похваляю, який в юності твердо стоїть за честь єдиного істинного Бога нашого". Фавстин же ігемон, поглянувши на Теодула, сказав: "Не зваблюйся, о юначе, цього старця словами, не віддавайся безрозсудно на смерть, він-бо старий, не дивно, що бажає смерти, ти ж юний і мало ще прожив, чому хочеш марно втратити солодке це життя?" Відповів Теодул святий: "Не думай, що я немічніший від старого і рівних з ним мук витерпіти не можу. Хоч і хлопець я літами, проте рівно зі старцем єдиного Бога, Творця всіх, знаю й однаково за Нього постраждати готовий". І коли таке святий говорив і Христа прикликав, зв'язали їх воїни за наказом катовим і до в'язниці знову відвели. Вони ж славили Бога, Його ж допомогою здолали диявола. Знайомі ж їхні, збігшись, обходили їх, плачучи, і спитав їх Теодул святий: "Чого тут зібралися і чому плачете?" Вони ж відповіли: "Плачемо через біду вашу". Святий же, усміхнувшись, сказав: "Чого ви перестали плакати через свої біди, а плачете через нас, що на краще йдемо?" Коли святий Теодул сказав це, прийшов воїн жорстокий, від ігемона посланий, який обох, залізними зв'язавши веригами, увів у внутрішню в'язницю і замкнув їх там твердо, щоб ніхто до них не приходив. Святі ж мученики, коли вечір пізній був, помолилися до Бога, щоб до кінця кріпив їх у подвигу, і спочили. Господь наш Ісус Христос, поглянувши на преподобних своїх, що єдинодушні і єдинодумні були, одне обом уві сні послав видіння про кончину, яка мала в них бути. Було ж видіння таке: здавалося, наче обидва в один корабель увійшли разом, людьми наповнений, і видно, як серед моря в кораблі бідували від сильних хвиль: бурею-бо великою море було схвильоване. І розбивався корабель, хвилі ламали його і занурювали. І бачили людей, які з ними були, що одні тонули, одні плавали, инші наштовхувалися на скелі й гинули, себе ж бачили, що керманич владою їх від потоплення визволив і, у світлий одяг одягнених, поставив на одну високу гору, якою вони до неба сходили. Збудившись зі сну, один одному видіння розповідали і пізнали, що обом одна від Христа дарується благодать, щоб море мучеництва, у якому багато потонуло, перейти спасенно і на гору небесну зійти для прийняття винагороди вічної. І, скріпившись надією, дякували за те доброму керманичеві своєму Богові, ниць на землю впавши і кажучи: "Хто коли такого сподівався благодіяння, яке Ти, о Боже, дарував нам задля вочоловічення Сина свого, Господа нашого Ісуса Христа? Хто настільки вдачею нелюдський, щоб не віддати перевагу благочестю над суєтними насолодами, такими Твоїми добротворіннями ущедрений? Хто настільки швидкий до благотворення, як же Син Твій, який нас про Свою благодать перед часом сповістив одкровенням у видінні, показавши вінці, перед тим як закінчився шлях наш, і на подвиг, який перед нами лежить, укріпив нас?" Коли так вони дяку Богові возсилали до ранку й молилися, увійшла в'язнична сторожа, бо день настав, сповіщаючи, що Теодула й Агатопода воїни кличуть до ігемона. Вони ж хресним знаменням загородилися, вийшли з темниці, веригами обкладені, і пішли за воїнами. Багато ж знайомих, які зібралися там, підняли плач за ними, знаючи, що вже померти красній тій дружині. До них же святий Теодул світлим лицем сказав: "Якщо з любови до нас плачете, то більше радіти вам за нас годиться, бо з настільки доброї причини — за честь істинного Бога — подвизаємося. Якщо ж плачете від диявольської заздрости, то над собою плачте більше, ніж над нами, бо зблудили ви з шляху праведного і йдете в погибель". Коли ж поставлені були святі на третій допит і Фавстин-ігемон їх випробовував, нічого не відповідали, окрім: "Ми християни і задля Христового імени страждати хочемо". Тоді ігемон із сумним лицем видав на них вирок смертний: "Теодул і Агапод, які богам жертви принести не захотіли, в морі нехай потоплені будуть". Взявши, воїни вели їх до моря і, зв'язавши руки назад, каміння важке на шию прив'язали, посадили в корабель. В ту годину найбільше зійшлося друзів, і сусідів, і знайомих, з них же деякі ридали через таку кончину їхню, инші ж похвалами прославляли мужніх воїнів Христових, що розтоптали голову змієву і помирають ревно, благочестя ради. А ігемон, жаліючи їх, послав до них знатного мужа Фулвія, радячи, щоб лише кадило принесли богам — і звільняться від смерти. Вони ж не переставали прикликати Ісуса Христа, богів же скверних відкидаючи. І після більших рад і переконувань бачили нечестиві, що ніяк до ради їхньої не схилити рабів Христових, почали спершу святого Агатопода кидати в море. Він же, поглянувши на небо, возвав велегласно: "Ось другим цим хрещенням змиваються всі гріхи наші, і до Христа Ісуса чистими переходимо". Коли так святий сказав, вкинений був у море, а після нього і Теодул святий. І так закінчили подвиг страждання святі мученики і вінець перемоги від Вишньої правиці прийняли. Море ж, прийнявши тіла святих, у ту ж годину винесло хвилями їх на берег, звільнених від пут і від каменів, світлих вельми. Взяли їх знайомі, поховали чесно, і не через довгий час явився їм Теодул святий в одязі білому і лицем пресвітлий, наказуючи, щоб маєток його роздали убогим, і сиротам, і вдовам. Померли святі у 5-ий день квітня на славу Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, славленого навіки. Амінь.
У цей самий день Пролог згадує святих мучеників: Клавдія, Діодора, Віктора, Вікторина і Никифора. Але про них вже було сказано 31-го січня.
У цей-таки день пам'ять преподобного отця нашого Пуплія-монаха, який був в єгипетських краях за царювання Юліяна Відступника. І коли нечестивий той цар ішов у Персію, то послав диявола в східні краї, щоб скоро приніс йому якусь вістку звідти. Коли прийшов диявол на місце, де преподобний Пуплій-монах жив, стояв на тому місці десять днів непорушно, не мігши далі ступити. Бо преподобний той, відчувши диявола, що туди йде, став на молитву і не переставав молитися вночі і вдень, руки піднявши догори. І повернувся диявол без нічого до Юліяна. Сказав же йому Юліян: "Чому затримувався так багато часу?" Відповів йому диявол, кажучи: "І затримався, і без нічого до тебе повернувся, чекав-бо, терплячи, десять днів, допоки стане Пуплій-монах з молитви, щоб перейти безборонно те місце, але, нічого не досягнувши, повернувся". Тоді нечестивий Юліян з гнівом до диявола сказав: "Коли повернуся з війни, помщуся тому монахові". І не через багато днів убитий був невидимою силою Божою Юліян Апостата. І зразу один із тих, що були з ним, воєначальників, продавши все своє майно і роздавши бідним, прийшов до преподобного Пуплія і зрікся світу, став монахом дуже добрим. Пуплій же преподобний через досить часу, досконало угодивши Богові, переставився.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Платона Ісповідника, ігумена обителі Студитської. Дивися про нього в Житії святого Теодора Студита 11 листопада. І преподобних отців Теони, Симеона і Форвина, їхні ж імена в Пролозі згадано.
У цей-таки день Пролог споминає святих мучеників Теодору і Дідима, але вони будуть 26-го травня.
У Великих же Мінеях Четьїх у цей день покладена преподобна Теодора Солунська, про неї ж у грецьких рукописах знаходимо, що народжена була на острові Єгіні від християнських благочестивих батьків Антонія і Хрисаїди. Її ж благочестя і чеснота явна була в той час, коли Христова Церква іконоборною єрессю в царство Михаїла Балби була бентежена. Тою єрессю не лише пошкодилася добра та подружня пара, але, як світло в пітьмі, також правовір'ям просвітилася. Від таких батьків Теодора народжена була, після виховання свого мужеві спершу пошлюблена була і доньку народила, тоді через нашестя варварське переселилася в Солунський град, де доньку свою виростила, уневістила Христові, після того і сама, коли чоловік її помер, у монастир жіночий до доньки своєї пішла і в чернечий чин постриглася. Добродійним же своїм життям, і постницькими подвигами, і послуху трудами настільки угодна була Богові, що не лише в житті, а й після переставлення свого багато зробила чудес. Коли минуло після переставлення її років багато, померла ігуменя монастиря того і поклали тіло померлої в гробницю біля святої Теодори і відкрили той гріб, тоді бачили всі, що там були чудо вражаюче. Бо преподобна Теодора після багатьох після кончини своєї років, наче жива, порухалася, уступивши трохи місця ігумені, яку біля неї клали, даючи просторіше місце начальниці своїй, разом же і смирення своє показуючи і по смерті. Усі, що те бачили, вжахнулися і возвали: "Киріє єлейсон!" Ще ж і миро благовонне і цілюще витекло зі святих її мощів. І робилося багато зцілень помазанням того мира: біси проганялися, сліпі прозрівали, а всілякі недуги лікувалися на славу Христа, Бога нашого.
Житіє преподобного отця нашого Марка Атенського, який жив у горі Фракійській в Етіопії
Коли ж настала сьома ніч, бачив ангела Божого, що сходив з небес до святого Марка і говорив: "Блаженний ти, авво Марку, і добре тобі буде, ось привели до тебе отця Серапіона, його ж бажала душа твоя бачити, бо нікого иншого з роду людського бачити не захотів ти". Я, чувши це, був без страху і пішов за видінням тим, допоки не досягнув вертепу — у ньому ж жив святий Марко. Коли ж наблизився до дверей печери, почув святого, що стихословив із Давидових Псалмів і говорив: "Тисяча літ перед очима Твоїми, Господи, як день учорашній" — і далі той псалом. Тоді почав від надміру духовної в ньому радости говорити до себе так: "Блаженна душа твоя, Марку, бо (бережучи тебе для Господа) не забруднився нечистотами світу цього, не полонився розум твій помислами скверними. Блаженне тіло твоє, що не вв'язло в похотях і пристрастях гріховних. Блаженні очі твої, їх же не може звабити диявол баченням краси чужої. Блаженний слух твій, що не чує голосу і крику жіночого в суєтному світі. Блаженні ніздрі твої, що не вдихають смороду неприємного гріховного. Блаженні руки твої, що не тримаються і не торкаються нічого з людських речей. Блаженні ноги твої, які не ступають шляхом, що у смерть веде. Не зрушаться стопи твої на гріх, душа-бо твоя і плоть сповнилися духовного життя й освятилися насолодою святих ангелів". І знову почав до душі своєї говорити: "Благослови, душе моя, Господа, і все нутро моє — Ім'я святе Його. Благослови, душе моя, Господа і не забувай всіх винагород Його". Чому сумуєш, душе, не бійся, не будеш стримана в темницях пекельних, біси ніяк не зможуть оббрехати тебе, нема-бо в тебе (благодаттю Божою) вади гріховної. Ополчиться ангел Господній на тих, що бояться Господа, — і визволить їх Господь. Блаженний раб, який вчинив волю Господа свого". Та й иншого багато із Божественного Писання, на втіху душі своїй і на утвердження надії безсумнівної в Бозі, преподобний Марко промовив. Вийшов до дверей печери і, плачучи з радости, скрикнув до мене, розчулено говорячи: "Який труд сина мого духовного Серапіона, що потрудився бачити перебування моє". І, благословивши, обняв мене руками своїми і, поцілувавши, сказав: "Дев'яносто п'ять років перебував я в пустелі цій і не бачив людини. Нині ж бачу твоє лице, його ж бачити бажав від років багатьох. Ти ж стільки труду не полінувався підняти, щоб прийти до мене. Господь-бо мій Ісус Христос винагородить тебе відплатою у день, в який має судити тайни людські". Це сказавши, Марко преподобний звелів мені сісти. Почав я (говорить Серапіон) питати його про достохвальне його життя. Він же, розповідаючи мені, казав: "Двадцять п'ять років, як же я сказав, маю у вертепі цьому перебування, і не бачив не лише людини, але й звіра, і птиці, і хліба людського не їв, ані в одяг не вбирався. Страждав же тридцять літ через велику нужду, і скорботу від голоду, і спраги, і наготи, а найбільше від диявольських нападів. У ті роки їв землю, голодом примушений, і пив воду морську, спрагою морений. Присягали ж між собою біси до тисячі разів, що потоплять мене в морі, і, взявши мене, тягнули, б'ючи, в долішні краї гори цієї. Я ж вставав і знову сходив на верх гори. Вони ж знову волочили мене, допоки не залишили на мені шкіру на костях. Б'ючи ж і волочачи, кричали, кажучи: "Вийди із землі нашої, від початку-бо світу ніхто з людей сюди не приходив, ти ж як сюди прийти насмілився?" Після такого тридцятилітнього страждання, після такого голоду, спраги, наготи й бісівської боротьби вилилася благодать Божа і милосердя Його на мене, і провидінням Його змінилася плоть моя природна, і виросло волосся на тілі моєму, і їжа духовна немаліюча приносилася мені, й ангели Господні приходять до мене. І бачив я у явленні місця Царства Небесного й обителі святих душ, обіцяне блаженство, приготоване для тих, хто чинить добро. Бачив явлення раю Божого і дерева розуміння, з нього ж з'їли прабатьки наші. Бачив і явлення Єноха й Іллі в Раю — і нема такого, чого б не показав мені Господь, коли просив я в Нього". Спитав я блаженного Марка (говорить Серапіон): "Скажи мені, отче, яким був прихід твій сюди?" Святий же почав розповідати так: "Я народився в Атенах і мав навчання філософське. Коли ж померли батьки мої, сказав собі: "І я маю померти, як же і батьки мої померли. Вставши, відлучуся волею від світу раніше, ніж надійде час мого з нього відходу". І зразу скинув свій одяг, і кинув себе на дошку в море і, хвилями ношений, Божим провидінням пристав до гори цієї".
Поки ми так розмовляли (говорить Серапіон), настав день, і бачив я плоть його, що вся поросла волоссям, наче у звіра, і вжахнувся, і затремтів від страху, бо не можна було побачити в ньому зовсім краси людської і ні по чому впізнати людини, лише з голосу і слів з уст його. Він же, бачивши, що я злякався, сказав мені: "Не лякайся виглядом тіла мого, плоть-бо тлінна, із землі тлінної взята". І спитав мене, кажучи: "Чи стоїть світ у законі Христовому за попереднім звичаєм?" І сказав я йому, що, благодаттю Христовою, краще від попередніх часів є сьогодні. Знову спитав мене: "Чи є ідолослужіння і гоніння на християн донині?" Відповів я йому: "Допомогою святих ваших молитов, закінчилося гоніння й ідолослужіння нема". І зрадів старець радістю великою, почувши це. Тоді знову спитав мене: "Чи є якісь святі у світі нині, що роблять сили і чуда, як же казав Господь у Євангелії: "Якщо маєте віру, як зерно гірчичне, скажіть горі цій: Посунься звідси, і вкинься в море, і буде вам". Коли це сказав святий, раптом гора посунулася з місця свого десь на п'ять тисяч ліктів і всадилася в море. І підняв голову святий Марко, бачив гору, що ходила, помахав на неї рукою, сказав до неї: "Що тобі, горо? Не тобі сказав я порухатися, але розмовляв з братом. Ти ж стань на місці своєму". Коли він те сказав, стала гора на місці своєму. Я ж, бачивши це, впав ниць зі страху. Він же мене, взявши за руку, підняв і поставив, кажучи: "Чи не бачив ти чуд таких у дні свої?" Я ж сказав: "Ні, отче". Він же, зітхнувши, заплакав гірко і сказав: "Горе землі, бо на ній християни ім'ям лише називаються, а ділами такими не є". І знову сказав: "Благословен Бог, який привів мене на місце це святе, щоб не помер я в батьківщині моїй і не був похований у землі, оскверненій багатьма гріхами". Коли ж минув день той у псалмоспівах і духовній бесіді і вечір настав, сказав мені преподобний: "Брате Серапіоне, чи не час по молитві вчинити нам любов — із вдячністю скуштувати з трапези?" Я ж не відповідав йому. І зразу руки підняв до Неба, почав говорити псалом цей: "Господь пасе мене і ніколи мене не залишить". І після закінчення псалма вернувся до вертепу, возвав, кажучи: "Поклади, брате, трапезу". І знову до мене сказав: "Увійдімо". І причастилися трапези, яку Бог послав нам. Я ж здивувався в собі і наляканий був, бо цілий день нікого і нічого ж не бачив у печері, лише єдиного Марка святого. Він же до когось невидимого промовляє і наказує покласти перед ним трапезу. Коли ж ми увійшли до вертепу, побачив трапезу, і два стільці стояли, хліби два лежали, світлі і м'які, сяяли, як сніг, й овочі прекрасні, і дві риби печені, і зеленина чиста, й оливки, і фініки, і сіль, і дзбанок, повний води, солодшої від меду. Коли ж ми сіли, сказав святий Марко: "Благослови, дитино Серапіоне". Я ж сказав: "Прости мені, отче". І сказав святий: "Господи, благослови". І бачив я з небес простягнену руку поблизу трапези, яка знаменувала хрестом покладене. Коли ж ми з'їли, сказав: "Візьми, брате, це звідси". І зразу невидима рука забрала трапезу. Я ж через дві речі здивувався: і через невидимого слугу (ангел-бо Господній безплотний велінням Божим служив ангелові у плоті, преподобному Марку), і через те, що у всі дні життя мого не куштував такого солодкого хліба та иншої їжі, не пив такої солодкої води, як була на тій трапезі. Тоді сказав мені святий: "Чи бачив ти, брате Серапіоне, яке добро посилає Бог рабам своїм? Кожного-бо дня по одній хлібині і по одній рибині посилається мені від Бога. Нині ж задля тебе подвоїв трапезу: два хліби і дві риби послав нам. Такою ж трапезою щодня годує мене Господь за попереднє моє злостраждання. Тридцять-бо років, як же раніше тобі казав, перебуваючи на місці цьому, ні одного не знайшов корінця бадилини, ним же би міг харчуватися. Голод і спрагу терплячи, з великої нужди землю їв і гірку з моря воду пив, і ходив нагий, і босий, і відпали пальці мої на ногах від морозу і від сильної спеки, й обпалило сонце плоть мою, і був, ниць лежачи на землі, наче мертвий, і біси поборювали мене, як покинутого Богом. Я ж, допомогою Божою, усе це терпів задля любови Його божественної. Коли ж закінчилося тридцять років страждання мого, велінням Божим виросло мені волосся, яке, наче одяг, покрило мої суглоби, і відтоді донині не могли біси наблизитися до мене, голод і спрага не володіли мною; ні мороз, ні спека не докучали мені. Більше ж того, нічим я не хворів, і нині закінчується міра життя мого, і послав тебе Бог сюди, щоб святими своїми руками спорядив ти смиренне моє тіло". І через годину знову сказав святий до мене: "Брате Серапіоне, перебувай цієї ночі без сну через розлуку мою". І стали обидва на молитві, співаючи псалми Давидові. Тоді сказав мені святий: "Брате Серапіоне, після відходу мого поклади тіло моє в печері цій з миром Христовим, і загороди камінням двері печери, і йди собі, а тут не лишайся". Я ж поклонився преподобному, почав зі сльозами просити прощення і, просячи його, говорив: "Отче, моли Бога, щоб взяв мене з тобою, щоб пішов я туди, куди ти йдеш". Відповів святий, сказав мені: "У день веселости моєї не плач, але більше веселися, належить-бо тобі до себе повернутися. Господь же, який привів тебе сюди, хай дарує тобі спасення заради труду і богоугодження твого. Знай-бо, що не тою стежкою, якою прийшов ти сюди, буде твоє звідси повернення, але иншим незвичним ходом дійдеш до свого місця". Знову преподобний Марко, помовчавши трохи, почав говорити: "Брате Серапіоне, великий мені день цей, понад усі дні життя мого. Сьогодні-бо звільняється душа моя від страждання плотського і йде упокоїтися в обителі небесній. Сьогодні спочине тіло моє від великих трудів і хвороб. Сьогодні прийме мене світло спокою мого". Коли він це сказав, сповнилася печера світла, яснішого від сонця, і наповнилася гора та запаху ароматного, і, взявши мене (говорить Серапіон) за руку, Марко преподобний почав говорити так. "Залишайся, вертепе, в якому я перебував тілом своїм, працюючи для Бога в тимчасовому моєму житті. І далі перебуватиме в тобі мертве моє тіло, яке стало домом хвороб, і трудів, і нужд, до спільного воскресення. Ти ж, Господи, душу мою з тілом розлучи. Тебе-бо ради перетерпів я голод, і спрагу, і наготу, і мороз, і спеку, і скруту всіляку. Сам мене, Владико, одягни одягом слави у страшний день пришестя Твого. Спочиньте далі, очі мої, що не дрімали в нічних молитвах, спочиньте, ноги мої, що перетрудилися у всенічному стоянні. Відходжу-бо з тимчасового життя, усім же, що залишаються на землі, спастися бажаю. Спасіться, постники, що у вертепах і горах поневіряєтеся задля Бога, спасіться, шукачі, що задля шукання Царства Небесного всіляку нужду терпите. Спасіться, в'язні Христові у вигнанні, вигнані за правду, що не маєте утіхи, окрім єдиного Бога. Спасіться, лаври, що працюєте для Бога вдень і вночі. Спасіться, святі Церкви, що є очищенням грішникам. Спасіться, священики Господні, заступники до Бога за людей. Спасіться, діти Царства Христового, усиновлені Христові святим хрещенням. Спасіться, христолюбці, що приймаєте подорожніх, як же самого Христа. Спасіться, милостиві, достойні помилування, спасіться, багаті в Господі, що багатієте в богоугодних ділах добрих, що благоподатливими бувають. Спасіться, ті, що зубожіли, Господа ради. Спасіться, благовірні царі і князі, що з правдою і милосердям суди творите. Спасіться смиренномудрі постники і трудолюбиві подвижники, спасіться всі, що один одного в Христі любите, спасенна буде нехай вся земля і всі, що на ній живуть в мирі і любові Христовій". Тоді, після проречення цього, преподобний Марко звернувся до мене (говорить Серапіон), поцілував мене, кажучи: "Спасися і ти, брате Серапіоне. Христос, задля якого ти з упованням підняв труд цей, Він нехай воздасть тобі винагороду за труди твої у день Пришестя свого". І знову сказав мені: "Брате Серапіоне, заклинаю тебе Господом нашим Ісусом Христом, Сином Божим, щоб не брав ти нічого зі смиренного тіла мого, ані одної волосини, ані щоб навіть не наближався до нього одяг ризний, але волосся, яким мене вбрав Бог, нехай буде тілу моєму на поховання. І ти тут не залишайся". Коли це святий промовив і я ридав, голос був з Небес, що говорив: "Принесіть Мені посудину вибрану з пустелі. Принесіть Мені робітника правди, досконалого християнина і вірного раба. Іди, Марку, іди спочинь у світлі радости і духовного життя". І сказав до мене святий: "Схили коліна, брате". І ми схилили. Почув я голос ангельський, який до преподобного говорив: "Простягни руки свої". Той голос чув я (говорить Серапіон), встав зразу і, поглянувши, бачив душу святого, що з пут плотських уже звільнилася і руками ангельськими білосвіт лою одежею покривалася й на небеса возносилася. Бачив же путь повітряну до неба і відкритий покров небесний. І бачив полки бісівські, які стояли на шляху готові, і чув голос ангельський, що говорив до бісів: "Втікайте, сини пітьми, від лиця світла правди". Затримана ж була в повітрі свята та душа десь на одну годину, і прийшов голос з неба, який до святих ангелів говорив: "Візьміть і принесіть сюди того, хто посоромив бісів". Пройшла ж без шкоди душа преподобного бісівські полки і до відчиненого неба наблизилася. Бачив, як подоба правої руки з неба простягнулася і прийняла душу непорочну. Тоді сховалося видіння те з очей моїх, і після того я вже нічого не бачив. Була ж десь шоста година ночі, і спорядив я і поклав чесне святого тіло, і перебував цілу ніч, молячись. Коли ж день настав, відправив звичні над тілом піснеспіви з радісними сльозами, поцілувавши, поклав тіло у вертепі, і загородив двері вертепу каменем. І після молитви достатньої зійшов з гори, молячись до Бога і прикликаючи святого, що був мені помічником у сходженні з тої страшної і непрохідної пустелі. Після заходу сонця, коли сів я спочити, ось два відлюдники ті, які мені раніше являлися, стали переді мною, кажучи: "Справді, брате Серапіоне, спорядив ти днесь тіло блаженного отця, його ж недостойний цілий світ. Вставши, мандруй вночі, бо холодне повітря, вдень нелегко ходити через велику сонячну спеку". Я ж, вставши, пішов за ними і йшов з ними до світанку. Коли ж починався день, сказали мені: "Брате Серапіоне, іди собі з миром і молися Господу Богові". Коли ж відійшов я недалеко від них, підніс очі, дивлячись перед собою, і побачив отця Йоана, великого старця, який приходив до дверей церкви в монастирі. І здивувався, прославив Бога великим голосом, і згадав слова преподобного Марка, сказані мені, що не тою стежкою, якою прийшов я до нього, буде мені від нього повернення. І повірив, що невидимо несений був я молитвами святого, і возвеличив преблагого Бога нашого милість, яку вчинив зі мною, недостойним, молитвами і молінням преподобного отця нашого Марка, вірного раба Свого. Коли ж почув голос мій авва Йоан, вийшов до мене швидко і сказав мені: "В мирі з Богом повернувся до нас авва Серапіон". І йшли ми в церкву, і розповів я старцю й учням його все, що було, і всі прославили Бога. І сказав до мене старець: "Справді, брате, він був досконалим християнином, ми ж лише ім'ям "християни" називаємося, насправді ж далеко перебуваємо від істинного християнства". Людинолюбний і милостивий Бог наш, який прийняв угодника Свого святого Марка у вічні двори Небесного Царства, Він хай покриє нас і всю святу свою соборну апостольську Церкву крилами Своєї благости від усіх диявольських підступів, і завжди хай буде з нами, смиренними рабами Своїми, і наставить нас на виконання святої Його і божественної волі, в якій ми будемо наслідувати святих Його великих угодників, преподобних отців наших, щоб і ми в страшний День Судний отримали милість з отцем великим аввою Марком, молитвами Пречистої Владичиці нашої Богородиці і всіх святих, які угодили Господові нашому Ісусові Христові. Йому ж слава з Отцем і пресвятим благим і животворним Духом нині, і завжди, і на безконечні віки. Амінь.
