Житія святих на 17 липня (4 липня за ст. стилем)

Пам'ять святого отця нашого Андрія, архиепископа Критського

Також цього дня відзначають: Житіє святої праведної Марти, матері святого Симеона Дивногорця

Андрій святий народився в Дамаску від батьків християнських добродійних. Німий же був сім років, та коли з батьками своїми причастився в церкві Божественних Таїнств Тіла і Крови Христових — зразу у Святому Причасті розв'язалася німота язика його і почав говорити. Справжнійбо під виглядом хліба і вина був Христос, Син Божий, з уст цього німуючого юнака здійснив собі хвалу, показав, наскільки велика в Пречистих Таїнствах сила. Прийняв же блаженний Андрій від святого Причастя здатність говорити, віддали його на вивчення божественних книг. У чотирнадцятирічному віці привели його до святого града Єрусалиму на службу Богові. Його ж святіший патріярх Єрусалимський прийняв, до клириків зарахував і за якийсь час поставив нотарем1 його, як розумного. Він же настільки добродійне провадив життя, у цноті, повстримності й покорі, що й сам патріярх тому дивувався. I був Богові угодний і всім любий.

Досить років минуло, зібрався в Царгороді шостий Вселенський собор святих Отціва, за царювання Константина Бородатого* б, на злочестиву єресь єдиновольнихв. Про ту єресь більше написано в житії преподобного Максима Ісповідника2. На той собор посланий був від святішого патріярха Єрусалимського Теодора, який був у той час, цей блаженний Андрій, що мав тоді архидияконський чин, бо самому патріярхові неможливо було йти до Царгорода на собор, оскільки Єрусалим був уже під володінням агарян.

На тому соборі блаженний Андрій став відомим святим отцям і самому цареві через благодать Святого Духа, якою був сповнений. Видно їм було в ньому не лише книжну премудрість і в православних догмах Церкви святої вміння, а й святість богоугодного життя. Проти єретиків добрим воїном Ісуса Христа він виявився і багато соборові святих отців допомагав, міцно воюючи за благочестя. Коли розійшовся собор, повернувся Андрій святий до Єрусалиму й перебував у звичних своїх богоугодних трудах, маючи і про сиріт доручену йому від патріярха турботу, і подорожніх прогодування, і хворим служіння. У тому всьому був дуже дбайливий і старанний, наче самому Христові служив. Після цього, за царювання Юстиніянаг, що був імени того другий, поставлений був архиепископом Криту i був світлом світу, що осяває Церкву Христову богонатхненим ученням i прикладом життя свого, всіляких чеснот сповненого. Страшний же був для єретиків як непереможний подвижник, його ж і 6іси боялися, прогнані були від нього.

Не лише ж невидимі, а й видимі вороги від молитви його утікали. Напалибо сарацини кораблями на Критський острів і силою добивалися до града, що Друмеос називався, у якому ж християни з пастирем своїм святим Андрієм замкнулися. Нічого не досягли вороги і з соромом утекли, не зброєю гнані, але сильнішими від усілякої зброї молитвами святителя, які зі сльозами до Бога проливав і ними, як стрілами, ворогів зранив, — багатобо могли його молитви. Ними ж і дощ у час бездощів'я і посухи навів, і напоїв критську землю, і зробив її щедрою на плоди.

Написав же святитель Христовий і слів багато богонатхнених, і великий канон, що в четвер п'ятого тижня Великого посту співається, та інші канони, і прикрасив Церкву співом, і Пречисту Діву Богородицю багатьма похвалами вшанував. Пішов же до Царгорода задля якихось церковних потреб, і був там багатьом на користь, від бачення його лиця і медоточивих слів кожен насолоджувався і виправлявся. Через те сходилися до нього ті, що шукали оновлення душам своїм. Коли мав повертатися з Царгорода, провидів кончину свою і розповів любим своїм у Христі друзям, що не має Криту побачити. I попрощався з ними останнім цілуванням, сів на корабель і вирушив у дорогу. Коли ж доплив до острова Мителина, розхворівся і на місці одному, що називається Єрис, святу свою душу передав у руки Божі. Добре випас довірене йому словесних овець стадо і вчинений був до лику святих єрархів, що стоять перед престолом Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки.

У той самий День пам’ять святого священомученика ТеоДора, єпископа Киринейського, що за царювання Диоклетіянаґ віД Дигніянаігемона за Христа постражДав.

I святих мучеників ТеоДота і ТєоДотії, яких святий мученик Якинт у вірі утверДив. Після його кончини муки витерпіли, і голови їм відтяли за велінням царя Траяна. Дивися про них у Пролозі.

Про святу праведну Марту, матір святого Симеона Дивногорця, хай буде відомо, що переставилася у п’ятий день цього місяця. А тому що служба їй у Мінеї покладена в цей четвертий день, також і в Пролозісинаксарії цього дня вшановується, тому і ми житіє її цього четвертого Дня розміщуємо.

Житіє святої праведної Марти, матері святого Симеона Дивногорця

Свята праведна Марта народилася в Антіохії від християнських благочестивих батьків. Вони ж переконували її до шлюбу, та вона не хотіла, але в дівстві жити бажала. I тоді божественне якесь видіння у церкві Предтечі звеліло їй, щоб скорилася батькам і поєдналася з мужем. Зачала ж сина, святого Симеона, з Божого дару, що сповістилося їй через явлення святого Йоана Предтечі, як же про те в житії Симеоновому3 просторо написано. I виховувала дитину зі всілякою увагою, пильнуючи його, за велінням Предтечі святого, бо мав він стати посудиною Святого Духа. Молилася завжди до Бога за дитину свою, щоб прийняв від неї на службу свою, як же колись від Аннипророчиці Самуїлаа.
Одного ж разу, коли вона думала про дитинча, ким має бути, коли віку дійде, побачила уві сні видіння таке. Здавалося, що бачила, наче крила отримала й увись злетіла, тримаючи в руках дитинча й підносячи його в дар Господові. I казала: «Таке сходження твоє бачити хочу, о дитино, щоб відпустив мене Творець мій з миром, бо знайшла я благодать у Нього, сподобившись віддати Йому плід лона мого». Те видіння й одкровення, яке було їй раніше, таїла блаженна Марта в серці своєму4 й дякувала Богові. Шукала пристановища в домі Божому завжди, ніколи не покидала церковного правила, через те й перебування собі близько церкви влаштувала. I приходила перед усіма на співи, остання ж зі всіх виходила. 

Мала ж старання приходити на празники, котрі бували у святих храмах, і стояла на всенічних молитвах і на божественних службах з великою увагою і розчуленням серця, рясні сльози проливаючи, і причащалася часто божественних Таїнств Тіла і Крови Христової. Наскільки ж достойно причащалася, свідчить те, що після прийняття Божественного Причастя лице її дивним якимось світлом осявалося, як же колись Мойсееве. Кожної ночі в домі своєму перед північчю вставала на молитву, яку здійснювала в гарячі духу, сльозами лице омиваючи. Весьбо розум її заглиблений був у Бозі, Його ж усім серцем, всією душею і всією міццю любила.

Милосердна ж до убогих була невимовно, голодних годувала й нагих одягала. Ходила часто в лікарні, служила своїми руками хворим, помираючим же подавала зі своїх трудів на похорон, також і тим, що хрестилися, білий одяг давала зі свого рукоділля. Настільки була вдачею покірна, і смиренна, і незлостива, що ніхто не бачив її, щоб гнівалася, чи комусь перечила, чи журилася. I берегла уста свої від балакучости, тільки потрібне говорила, любила мовчання дуже, бо воно навчає ум богомислення. I не було з уст її чути слова пустого, чи брехливого, чи якогось небогоугодного, але з доброї скарбниці свого серця виносила добро устами своїми. Була ж і миротворцем для друзів, що гнівалися, і переконувала тих, що недобре жили, і прикладом була для всіх, не лише жінок, а й чоловіків, цнотливого, благоговійного і богоугодного , життя. Всілякихбо сповнена була чеснот, їх же детально переповісти неможливо. Щоб про святе життя її свідчити, досить великої святости народженого від неї преподобного Симеона, бо такому синові годилося мати таку матір.

Вже як стояв преподобний Симеон на стовпі Дивногорському, було їй, коли задрімала після опівнічної молитви, видіння таке: святий Йоан Хреститель (до нього вона, після Бога і Пречистої Богородиці, велику з вірою сердечність мала й щодня до нього молилася) явився їй зі святим апостолом Тимотеєм і мовив до неї: «Я твій повсякчасний заступник перед Богом і ніколи тебе не покину». Вона ж від того видіння страху й радости сповнилася, пробудившись, зі страхом прославила Бога. I розповіла про те синові своєму преподобному Симеону, бо часом приходила його відвідати. Приходячи ж і бачачи багатьох, всілякими недугами одержимих, які при стовпі преподобного задля зцілення збиралися, і багато чуд, що молитвами його відбувалося, не підносилася в умі своєму, але радше зі страхом на те дивилася, боялася, щоб ворог не напнув сіті перед ногами сина її. I молилася слізно до Бога, щоб визволив його від ворожих підступів. До преподобного ж казала: «Дитино моя, за це все годиться прославляти Бога, який діє в тобі. Ти ж пам'ятай про неміч свою і зі всілякою обережністю пильнуй серце своє». Преподобний з радістю приймав напучування матері своєї і через богоугодне її життя веселився духом, дяку возсилаючи Богові. Прожила ж блаженна Марта в багатьох чеснотах досить літ і до кінця Богові угодила, перед кончиною своєю за один рік у час гарячих опівнічних до Бога молитов була в піднесенні й бачила багато небесних чинів, що зі свічами ликували та говорили до неї: «Через рік, коли звільнишся від плоті, візьмемо тебе в приготований для тебе від Господа спокій». Тоді відкрилося й преподобному Симеонові, ще ж і одному з братів його було видіння таке: бачив Матір Божу, Пречисту Діву Марію, що сиділа на престолі у славі, блаженна ж Марта стояла перед нею, і піднесла до неї хрестоподібно руки свої, і перетворилася на хрест золотий, і сяяла світлом, подібно до сонячного проміння, і видно було, наче ціла — хрест пресвітлий, лише лице її поверх хреста вгадувалося. Те видіння розказане було преподобному Симеонові, він же сказав, що то знамення кончини блаженної його матері, що зближається.

Коли закінчувався останній рік богоугодного життя святої Марти, прийшла вона відвідати преподобного Симеона, сина свого. I сказав їй преподобний Симеон: «Благослови мене, мати моя, як же Авраам благословив Ісаакаб». Сказала свята: «Задля того i прийшла я сюди, аби сподобитися твого благословення i молитов, вжебо лише три місяці залишилося життя мого, і відійду до Господа, Бога мого, що тебе створив з утроби моєї. Він благословення і благодать свою хай подасть тобі, щоб почату добру дорогу свою ти добре закінчив і щоб сподобив тебе Царства свого». Коли те говорила, плакала. Плакали ж і брати, що там зібралися: важкобо їм було чути, що через три місяці не будуть бачити лиця її. I казали: «Хай буде жива душа твоя, о мати, і хай восхвалить Господа». Вона ж підтверджувала слово, мовлячи: «Якщо не буде так, то скажете, що я, раба ваша, обманула вас». Преподобний же Симеон сказав їй: «Благословення твого нині просимо, ті ж слова твої болісні для сердець наших». I сказала свята: «Благословенні ви Господові і благословенні ті, що благословляють вас». I поклонилися їй усі. Вона ж також їм поклонилася й до Антіохії у дім свій повернулася.

Після її відходу наступного дня прикликав преподобний найвправніших із братів і сказав їм: «Справді зближається час відходу з землі пані моєї матері. Бачивбо я минулої ночі у видінні, що переді мною був поставлений престіл і матір моя сиділа на ньому, ми ж усі навколо неї стояли. Вона, повчаючи, сказала нам перше слово псалма: «Блажен муж, що не йде на раду нечестивих»в. I далі мовила псалом той. Ще ж й інші деякі переконливі слова промовила, як мати дітям. Тоді встала й пішла перед нами до церкви, тримаючи в руках хрест пресвітлий. Ми ж пішли за нею, сумні псалми співаючи.
Після того блаженна Марта за декілька днів перед своєю кончиною знову прийшла до Симеона преподобного, вже на останнє цілування. I розповіла йому про всі одкровення Божі, які були в її житті, ще ж і про добрі свої діла, труди та подвиги, які таємно робила, сповістила йому задля слави імени Божого. I заночувала там тієї ночі. У видінні сонному видно було, як піднеслася у висоту небесну й бачила палату пречудну і пресвітлу, її ж краси ніяке не може вимовити слово. Коли ж ходила по тій палаті й нерукотворній будівлі дивувалася, побачила Пречисту Діву Богородицю з двома пресвітлими ангелами, що говорили до неї: «Чому дивуєшся?»

Вона ж зі страхом і радістю благоговійно поклонилася Матері Божій. «Дивуюся, — мовила, — о Владичице, бо таких пречудесних палат у всі дні життя мого на землі я не бачила». Сказала Пречиста: «I для кого, думаєш, вони приготовані?» Вона ж мовила: «Не знаю, о Пані». Тоді сказала їй Матір Божа: «Чи не знаєш, що тобі цей покій приготовано? Його ж збудував син твій, тут віднині повік перебуватимеш». Те мовивши, звеліла ангелам поставити посередині престол дивний і сказала до неї: «Ця слава тобі дарується, бо в страху Господньому богоугодно ти прожила». I знову сказала: «Чи хочеш бачити найславніше?» I звеліла їй іти за собою. I, вийшовши на превисокі небесні місця, показала їй дивнішу і незрівнянно світлішу від попередніх палату, небесної слави переповнену, її ж краси ані розум людський осягнути, ані язик вимовити не може. I сказала Пречиста: «I цю палату збудував син твій. Але й третьої палати почав основу». Те мовивши, знову повела її до сходу сонця і показала з висоти райські поселення, де багато чоловіків і жінок веселилося. I сказала Владичиця: «:Ці місця дарував Син мій тим, що цнотливо й праведно в дотриманні заповідей Господніх жили, милостиней багато сердечно творили, через те й самі милости від Господа сподобилися. Блаженнібо милостиві, бо вони помилувані будутьг». Таке було видіння святої Марти, яке оповіла своєму синові. Був же день недільний, і причастилася пречистих Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової, і сяяла лицем від благодаті Божої і від невимовної радости духовної, нею ж веселилася, знаючи про кончину і про спасення своє. Прове
ла ж цілий день той і наступну ніч то в богонатхненних люб'язних багатьох бесідах із преподобним сином своїм, то в гарячих зі сльозами молитвах до Бога. У понеділок же, мир, і благословення, й останнє цілування сину своєму і всім учням його давши, розлучилася з ними. I всі дуже плакали. I пішла в село, яке називалося Тивиринт, що за три поприща від Дивної гори лежало, у ньому ж була церква святого Йоана Хрестителя. I там досить пролила молитов і почала знемагати тілом. Мешканці ж села того, шануючи її дуже, просили, щоб спочила у них від труду. Спочила тому день той i наступну ніч і 6ільшє тілом нездужала. У вівторок же повезли її колісницею до Антіохії, у дім її, що був на передмісті, яке звалося Дафне5. У середу ж, молячись гаряче до Бога й багато сліз проливаючи, маючи безсумнівну надію на спасення своє, у руки Божі передала святу свою душу місяця липня в 5ий день. Помираючи ж, заповідала про тіло своє, щоб поховали його на місці, на якому ховають подорожніх й убогих. Але преподобний син її Симеон, про переставлення матері своєї одкровення від Бога маючи, послав декого зі своїх учнів, щоб перенесли тіло її до нього на Дивну гору, аби при своєму стовпі її поховати.

Написано6 про неї і те, що, коли душа її свята до Господа відійшла і сиділи деякі біля чесного тіла її, лице її усміхалося радістю і чутно було слова з уст її, що говорили так: «Благодать прийняла від Бога велику і у світлі та радості невимовній перебуваю». Ті, що сиділи, налякані, подумали, що через сина свого отримала від Господа милість. Вона ж на це сказала, що не стільки через сина прославилася, скільки через добродійне життя, бо заради Господа велике терпіння показала в повстримності й постницьких подвигах, і дорогою заповідей Його добре ходила, і ту, що Його народила, полюбила від усього серця.

Несли ж чесне тіло святої Марти із передмістя антіохійського, що Дафне називалося, на Дивну гору в п'ятницю, з великою честю, багатобо люду антіохійського і чин освячений відпроваджували її як велику угодницю Божу зі свічками, і кадилами, і псалмоспівами. I розповідали ті, що несли ковчег із чесним її тілом, що не відчували тягару ноші, — не такбо, як інші тіла мертвих мають природну вагу, але понадприродно легким було святе те тіло, наче саме повітрям йшло. Один же з народу чоловік молодий, на ім'я Сергій, син чесного громадянина Антонія, бачивши те славне відпроваджування і людей, що товпилися до ковчегу: одні рамена свої під ковчег старанно підставляли, щоб нести його, інші ж хотіли до чесного тіла торкнутися, — посміявся собі, кажучи: «Яка потреба торкатися до трупа». I повернувся назад. I зразу впав у недугу важку, що й онімів від хвороби. I тягнулася та його хвороба до тридцяти днів, аж біля гробу святої зцілився, про що буде сказано пізніше. Коли було принесене чесне тіло в обитель преподобного Симеона, що при стовпі його, цілу ніч тіло відспівували. I тієї ночі двом із братів, учням Симеоновим, явилася жива у світлому одязі й лице мала пресвітле. Вони ж вельми налякалися, знаючи, що померла, і ось живу видно. Вона ж мовила до них: «Не бійтеся, не серед мертвихбо мене Господь вчинив, але серед живих. Прийшла ж я помогти вам на диявола, щоб, перемігши його, ви отримали життя вічне». Це мовивши, невидима стала. Коли ж настав день суботній, багато людей із навколишніх градів і сіл зі священиками та клириками зібралися на похорон святої. I бачили, як святе її лице у гробі не змінилося мертвотністю, але, наче молоде, красою цвіло й благодаттю сяяло. Ані не виходив від тіла її звичний для мертвих сморід, хоч і четвертий вже день настав після переставлення, але виглядала так, наче жива була і спала. I, співаючи, як годилося, поховали її чесно перед стовпом Симеона святого, за велінням його, щоб він завжди гріб матері своєї бачив.

Коли ж була після суботи недільна відправа, один з людей, на ім'я Йоан, чином чтець церковний, задрімавши, побачив святу Марту, що світло сяяла, сходила по драбині на стовп до преподобного Симеона. Над гробом же її бачив херувимську колісницю із шестикрилими істотами. Те видіння пізніше розповів преподобному під присягою. Преподобний же мовив йому: «Віддай славу Богові, дитино, що сподобив тебе побачити колісниці херувимські. Мати ж моя і я у гріхах зачаті й народжені і потребуємо милосердя Божого». Після цього батько й мати вищезгаданого Сергія, який проводжання тіла святої Марти образив і в несподівану хворобу впав, прийшли до преподобного Симеона, плачучи й просячи, щоб, як же інших багатьох молитвами своїми зцілює від хвороби, так і сина їхнього полікував. Святий же сказав їм: «^діть спитайте його, хай сам розповість про причину хвороби своєї, вжебо може говорити, нині легше йому». Повернулися батьки додому, почали питати його. Він же сказав їм: «Тому що ображав я чесне проводжання тіла святої Марти і відвернув лице своє від неї, не захотів на своїх раменах нести ковчег її, найшла на мене важка ця хвороба». Вони ж поклали його на колісницю, повезли на Дивну гору до преподобного. Той же велів їм від гробу матері зцілення шукати. I коли помолилися зі сльозами при чесному її гробі, зразу хворий став цілком здоровим, наче ніколи не хворів. Після похорону преподобної звикли брати запалювати над гробом її лампаду, щоб горіла вдень і вночі задля чести святої. Коли минуло досить часу, полінувалися й перестали запалювати лампади. А преподобний Симеон, те бачачи, мовчав, нічого не наказував щодо лампади, щоб не нарікали на нього учні його, що надто вшановує свою матір після смерти. У тих днях економ7 обителі розхворівся важко, і здавалося, що був при смерті. Явилася ж йому опівночі свята Марта, кажучи: «Чому не запалюєте світильника мого? Знайте, що хоч і не потребую від вас запалювання свічок, бо сподоблена від Бога мого небесного вічного світла, проте, коли світильник при гробі моєму запалюєте, собі те на спасення дієте, наставляєтебо мене на заступництво за вас перед Господом». Коли це говорила свята, тримала у правиці своїй, як перлину пресвітлу, частку животворного тіла Христового, нею ж торкнулася хворого, мовила: «У цьому живим і здоровим будь». Те мовивши, невидима стала. Хворий же зразу видужав, і побіг у гробницю святої, і впав перед гробом її, сльозами землю змочував, то прощення за свою недбайливість просячи, то за зцілення дякуючи. I зробив так, що світильник їй не згасав. Відбувалося ж й інших багато чуд при гробі: сліпі прозрівали, біси з людей утікали від усіляких недуг подавалися швидкі зцілення, молитвами святої праведної Марти, благодаттю ж Господа нашого ^уса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У той самий День ВіДнайДення чесних мощей препоДобного Євтимія, архиманДрита Суздальського.