Житія святих на 17 червня ( 4 червня за ст. стилем)

Пам'ять святого отця нашого Митрофана, першого патріярха Константинограда

Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Конкордія
Також цього дня відзначають: Страждання святих мучеників Фронтасія, Северина, Северіяна і Силана
Також цього дня відзначають: Пам'ять преподобного отця нашого Зосима з Киликії, що був єпископом у Вавилоні

Святий отець наш Митрофан жив у роки великого Константина, першого царя християнського. Син Дометіяна, римлянина, що був із царського роду, бо ж Дометій був братом Прова, що раніше був царем римським. Той Дометій благорозумний, побачивши звабу і блуд ідолопоклонницький і пізнавши праведну й правдиву віру християнську, відрікся оманливих богів і повірив в істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. А тому, що в той час велике в Римі відбувалося нечестя кумиробісся й неповинних незчисленних християн щоденне вбивство, — Дометій покинув Рим і прийшов з двома синами своїми, Провом і Митрофаном, до Візантії. Був же тоді у Візантії єпископ Тит, муж богоугодний і святий. При ньому Дометій із синами своїми жив, повчаючись у вірі Христовій і в законі Господньому і на добродійне життя наставляючись. Єпископ же, бачачи його, що всім серцем і всією душею до Христа приєднався, духом горів і Господові скорявся, долучив його до клиру церковного і поставив пресвітером. Коли ж єпископ Тит переставився до Господа, прийняв після нього престол Дометій. Після кончини блаженного Дометія-єпископа прийняв престол святительський син його Пров. Після переставлення ж і Прова цього святого Митрофана, сина Дометія, а брата Прова, на престол візантійського архиєрейства возвели.

Прийшов же великий Константин-цар у Тракійський край і у Візантії був, бачив цього святого Митрофана і розмовляв з ним, пізнав, що він великий угодник Божий, подивувався добродійному життю його і премудрості і полюбив його вельми. Бажаючи ж насолодитися богонатхненними словами його, привів його до Риму. Тоді захотів перенести престол свій царський з Риму до Візантії: побачив, що місце те вельми гарне і що добре бути на ньому царському градові; плодами земними щедре, при Євксінському Понті між Європою і Азією лежить, до нього ж і морем, і суходолом дороги добрі. Заснував тому град великий, будівлями прекрасними його возвеличив і нарік його новими іменами: і на свою честь Константинополем, і Новим Римом, і Царгородом. І того ж святого Митрофана зі старого Риму в новий Рим привів, і батьком своїм називав, і честь патріяршу йому серед святих отців трьохсот вісімнадцяти, які на перший, велінням його царським, у Нікеї собор Вселенський зійшлися, виклопотав. І був він першим патріярхом Константинопольським. Не зміг же святий Митрофан, перший патріярх Константинополя, Нового Риму, на собор той сам прийти через старість свою і тілесну неміч. Послав замість себе хореєпископа свого Олександра, мужа чесного, і святого, і старого, що багато трудів за мир церковний у Тракії та Ілирику підняв. Він на соборі тримав місце патріярха свого Митрофана і проти Арія боровся. Коли закінчувався Вселенський той собор, благочестивий цар великий Константин просив усіх святителів піти з ним до святішого патріярха Митрофана, відвідати його хворого, на смертному одрі. І коли всі з царем до нього в недільний день прийшли і бесіда була, сказав цар до святого: "Бачу тебе, о всечесний отче, знеможеного старістю і хворобою, прошу тому тебе, скажи і покажи нам, хто після тебе пастирем стада бути достойний". Святий же Митрофан із радісним лицем цареві відповів: "Справді Дух Святий нині говорить устами твоїми, я-бо про це сім днів думаю. Відкрив Господь, що через десять днів відійду звідси. Має ж після мене прийняти престол співслужитель мій Олександр, достойний воістину вибрання і дару Святого Духа. А після нього Павло, він нині чтець, престолу спадкоємцем має бути". Поглянувши на божественного Олександра, патріярха Олександрійського, сказав до нього: "І ти, о брате, найкращого після себе спадкоємця залишиш". І, взявши за руку архидиякона його Атанасія, сказав: "Ось хоробрий Христовий воїн, він після тебе спадкоємцем буде, і не лише разом з братом моїм Олександром проти нечестя аріянського твердо стане, а й у великі подвиги увійде. І великі з мужнім Павлом чекають його страждання". Так святий про майбутнє прорік і через десять днів від одкровення Господнього помер у мирі, місяця червня в 4-ий день, проживши всіх літ від народження свого сто сімнадцять. Нині ж у безконечному живе житті, стоячи перед престолом Архиєрея Великого, що небеса пройшов, — Христа, Спаса нашого, Йому ж слава навіки. Амінь.

Страждання святого мученика Конкордія

У час Антоніна-царя настільки велике гоніння піднялося на християн у граді Римі, що ані купити щось, ані продати комусь неможливо було, якщо не принесеш жертви богам. Тоді був у граді Римі муж один, Конкордій на ім'я, у благородному домі народжений, його ж батько Гордіяном називався, священичим саном був пресвітер. Він, маючи цього сина, на ім'я Конкордій, настановив його всіляким ученням Святого Письма, а поставив його в іподиякони святіший єпископ римський, що називався Піос, який за Христа за царювання Авреліяна мучений був. Цей-бо блаженний Конкордій з батьком своїм у нічому більше не вправлявся, окрім посту і молитов щодня і щоночі, і милостиню убогим подавали. Просили в Господа, щоби уникнути дикости тих, що чинили гоніння. Якось блаженний Конкордій сказав батькові своєму: "Пане мій, якщо воля твоя, дай мені благословення, аби я пішов до святого Євтихія й оселився з ним, доки зупиниться лютість ворога — Антоніна-царя". Сказав йому батько його: "Дитино, краще тут залишаймося, щоб прийняти вінці від Господа". Сказав йому блаженний Конкордій: "Піду, якщо накажеш, бо й там увінчаюся, де мені Христос благоволить". Відпустив тому батько його, і пішов той до святого Євтихія, який тоді затримався на полі своєму, на шляху Саларійському, поблизу града Тривула. Його ж блаженний Євтихій з великою веселістю прийняв, почав Богові дякувати. І перебували разом на тому місці в молитвах і пості. І багато людей, різними недугами охоплених, приходило до них, вони ж молилися, в ім'я Ісуса Христа зцілення їм подавали — і розходилася про них слава серед людей.

Чув же про них Торкват, комит туський, який тоді перебував у граді Сполето. Пославши, прикликав до себе святого Конкордія і спитав його: "Як називаєшся?" Той же відповів: "Я — християнин". Сказав йому комит: "Про ім'я твоє питаю, а не про Христа твого". Святий Конкордій відповів: "Вже сказав тобі, що християнин я і Христа ісповідую". Сказав комит: "Принеси жертву богам безсмертним і стань нашим другом. І я тебе за батька матиму, і сповіщу панові моєму Антоніну-цареві, аби влаштував тебе жерцем богів". Святий Конкордій відповів: "Досить, що ти причасний богам своїм". Сказав йому комит: "Послухай мене і принеси жертву богам безсмертним". Святий Конкордій відповів: "Насамперед ти послухай мене і принеси жертву Господу Ісусові Христові, щоб уникнути вічних мук. Якщо-бо цього не зробиш, ти й боги твої у вогні вічному кару матимете". Тоді комит звелів його палицями бити і в громадську темницю вкинути. Прийшов же вночі до нього блаженний Євтихій зі святим Антимом-єпископом. Тому, що Антим був другом комитовим, просив його, щоб відпустив в'язня на декілька днів до нього. І відпустив його комит до блаженного Антима. Перебували разом досить днів. У зручний же час висвятив Антим святого Конкордія на єрея, і вправлялися в молитвах. Через якийсь час послав комит, аби привести Конкордія, і сказав йому: "Що вирішив ти про здоров'я своє?" Святий Конкордій відповів: "Здоров'я моє — Христос, Йому ж щодня приношу жертву хвали. Ти ж і боги твої в геєні маєте горіти". Тоді звелів його повісити на катувальному дереві. Він же всерадісно промовляв: "Слава Тобі, Господи, Ісусе Христе". Сказав йому комит: "Принеси жертву богові великому Дію". Блаженний же Конкордій відповів: "Я не принесу жертви каменю глухому і німому, бо маю Господа мого Ісуса Христа, Йому ж служить душа моя". Тоді розгнівався комит, наказав замкнути його в найскрутнішу темницю, на шию ж і на руки залізо накласти. І звелів, аби ніхто до нього не заходив, хотів-бо його заморити голодом. І почав блаженний Конкордій дякувати всесильному Богові й говорити: "Слава во вишніх Богові і на землі мир, серед людей благовоління". І ось ангел Господній опівночі явився йому, кажучи: "Не бійся, але мужньо дерзай, бо я з тобою". Через три дні послав до нього опівночі двох зброєносців своїх, кажучи до них: "Ідіть скажіть в'язневі, щоб або приніс жертву богам нашим, або голову йому відітнемо". Прийшли до нього зброєносці з ідолом бога Дія і мовили: "Чи чув ти, що велить комит?" Святий мученик відповів: "Ви знаєте". Вони ж сказали: "Або принеси жертву богові Дію, або будеш обезголовлений". Тоді блаженний Конкордій, дякуючи Богові, сказав: "Слава Тобі, Господи Ісусе Христе". І плюнув на Дія. Тоді один з воїнів оголеним мечем відтяв йому голову. І так він в ісповіданні Господньому віддав духа. Після цього прийшло два клирики і ще кілька благочестивих мужів, взяли тіло його й поховали недалеко від града Сполетана, де багато витікає вод. На місці ж, де поховали блаженного мученика, сліпі прозрівають, немічні зцілюються, демони виганяються молитвами святого Конкордія-мученика, який стоїть перед Господом нашим Ісусом Христом, що з Отцем і Духом Святим живе і царює навіки-віків. Амінь.

Страждання святих мучеників Фронтасія, Северина, Северіяна і Силана

Святого Фронтасія, Северина, Северіяна і Силана блаженний Фронтон, перший петрагорійський єпископ, послав проповідувати слово Боже, щоби всюди сіяли його. їх же Сквиридон-ігемон схопив і спитав, кажучи: "Скажіть мені, звідки ви? І якими іменами називаєтеся? І чому не лише не приносите жертви богам, а й тих, що хочуть пожертвувати, відвертаєте, і храми їхні руйнуєте, і не знаю, якою владою це робите". Фронтасій відповів: "О ігемоне, позбавлений божественної чесноти, чому нас питаєш, коли всю правду винищити намагаєшся? Але розсуди перед тим, хто душу твою і тіло створив, і зрозумієш правду. Ідоли ж язичницькі — діла рук людських, ані собі користи принести, ані иншим помогти не можуть". Сквиридон сказав: "Бачу, що сміливі ви в багатослівності, якої від учителя вашого навчилися". Северин і Северіян відповіли: "Багатослів'я наше правдиве. Ти шануєш ідолів — каміння, демонам поставлене, глухе, німе, суєтне". Сквиридон сказав: "Здобудете життя, якщо жертви принесете богам". Відповів святий Фронтасій: "Здобуток наш — жити й померти в Христі". Тоді ігемон, звернувшись до Силана, що знався на музичних співах, на гуслях, кимвалах милозвучних і лірах, спитав: "Ти, юначе, чому жертви не принесеш?" Святий Силан відповів: "Я Господу моєму — Ісусові Христу — жертву приношу, який благодаттю хрещення свого світ омив від скверни". Ігемон сказав: "Як обмив?" Відповів Силан: "Господь мій Ісус Христос сказав учням своїм: "Ідіть у світ, проповідуйте, хрестячи в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Хто повірить і охреститься — спасенний буде, а хто не повірить — осуджений буде". Так і ти, о ігемоне, якщо повіриш в Христа й охрестишся — спасенний будеш. Якщо ж не повіриш — засуджений будеш". Ігемон же розгнівався, звелів їх за град на місце смертне вивести і муками жорстокими мучити. Ще ж, як Спасителеві нашому Ісусові Христу, що був терновим вінцем вінчаний, залізні цвяхи, на подобу вінця тернового, у голови їхні встромив і до стовпа прибив. Було ж у голові кожного по дев'ять цвяхів. Проте лютий гнів ката ніяк не зміг відвернути від Христа воїнів Його. Коли ж такими муками здолати їх не зміг, видав на них останній суд — щоб голови їм відтяти. Святі ж мученики, схиливши коліна до землі й Богові доручаючи душі свої, шиї ж спекуляторам простягаючи, за Христа муки прийняли. Коли, відтявши голови, нечестиві воїни кинули на наругу мученицькі тіла, у землю не поховані, тоді божественна сила, що була з ними, таке зробила чудо. Тіла їхні раптом — Святий Дух зійшов на них — ожили і, взявши кожен свою голову, що близько лежала, у руки свої, без людської допомоги на свої ноги встали і так до ріки, що називалася Іл, прийшли, і на води зійшли, немокрими ногами, наче по сухій землі, ходили. Перейшовши ж ріку, на високий горб зійшли, а всі на те з жахом дивилися і дивувалися. І, дійшовши до церкви Пречистої Богоматері Діви Марії, у якій святий Фронтон-єпископ молився, увійшли всередину, схилили коліна, голови свої перед ноги його поклали, тіла свої хрестоподібно на землі розпростерли — і стали мертві. Святий же Фронтон-єпископ з Аніяном-пресвітером і з багатьма людьми поховав Фронтасія, Северина і Силана у вищезгаданому храмі з честю і піснями небесними, у повітрі чутними. Северіяна ж, на прохання одної доброчесної жінки, на иншому місці, що було в її володінні, не дуже далеко від святих його співстраждальців чесно поховали. Постраждали ж святі мученики, коли царював у Римі Клавдій, у нас же володів Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.

Пам'ять преподобного отця нашого Зосима з Киликії, що був єпископом у Вавилоні

Преподобний Зосим, прозваний киликійцем, бо з краю Киликійського родом був, з юности Бога полюбив і світу відрікся, на Синайську гору прийшов, і в чернечий одягнувся чин, і догоджав Богові добре. Забажавши безмовнішого пустельного життя, коли молодим ще був, пішов у краї Ливії і там, у пустелі, на одному місці, названому Аммоніяк, оселився і почав жити сам на самоті, одному Богові скоряючись. Ходячи ж тою пустелею, зустрів одного старця, що волосяний одяг колючий носив. Коли до нього наблизився і хотів поклонитися і прийняти благословення від нього за звичаєм, старець випередив його і сказав: "Нащо сюди прийшов, Зосиме, іди звідси, не можеш-бо тут сидіти". Зосим же, думаючи, що віддавна знає його старець, поклонився йому і, попросивши благословення, сказав: "Вчини любов, отче, скажи мені, звідки мене знаєш?" Старець же відповів йому: "Два дні тому явився мені хтось дивний видінням і сказав: "Ось іде до тебе монах із Синаю на ім'я Зосим. Не благоволи йому в пустелі цій перебувати з тобою, бо хочу йому доручити Церкву Вавилонську в Єгипті". Сказав це старець Зосимові, відійшов від нього на відстань кинутого каменя і став на молитві, піднісши руки до Бога. Молився ж десь дві години і, закінчивши молитву, прийшов знову до Зосима. Обійнявши по-батьківськи, поцілував його, кажучи: "Дитино люба, добре, що прийшов сюди, Бог тебе привів до мене, щоб ти віддав тіло моє землі". Спитав же Зосим старця: "Скільки літ, отче, на цьому місці перебуваєш?" Відповів старець: "Сорок п'ятий рік виповнюється мені тут". Коли сказав це старець, просвітилося лице його, наче вогонь, і знову до Зосима промовив: "Мир тобі, дитино, молися за мене". Те сказавши, ліг на землі і відійшов до Господа. Зосим же блаженний, розкопавши землю, поховав чесне тіло великого того старця. Пробув на тому місці два дні, тоді повернувся в Синай, славлячи Бога.

Коли ж перебував у монастирі своєму на Синаї, прийшов до нього один розбійник, просячи його й кажучи: "Змилуйся наді мною, авво, і в чернецтво мене прийми, щоб у безмовності плакав я над гріхами своїми. Багато вбивств я сподіяв — і хочу покинути всі погані діла свої, і каятися у всі дні життя мого". Преподобний же Зосим, повчивши, одягнув його в чернечий образ. Через короткий час сказав до нього преподобний: "Повір мені, дитино, що тут перебувати тобі неможливо, бо якщо довідається якийсь князь про тебе, візьме тебе, також і вороги твої убити тебе можуть. Послухай мене, я відведу тебе в далекий монастир". Взявши його, повів у киновію авви Доротея поблизу Гази і, там його залишивши, сам знову до себе повернувся. Прожив же брат той у киновії літ дев'ять і, навчившись Псалтиря і весь чин чернечий засвоївши, повернувся знову до преподобного Зосима, кажучи: "Змилосердися наді мною, отче, дай мені одяг мій світський, чернечий же від мене візьми". Преподобний же, зжалившись, сказав йому: "Чому, дитино?" І сказав йому брат: "Ось дев'ять літ, як же сам знаєш, отче, перебував я в киновії, і, скільки міг, постив, і повстримно жив, з усілякою покорою, і мовчанням, і страхом Божим скоряючись всім. І сподіваюся на безконечну Божу доброту і невимовне Його милосердя, що безліч гріхів моїх простив мені. Проте завжди бачу дитину, що стоїть переді мною і каже: "Чому ти мене вбив?" Це бачу не лише уві сні, а й наяву: і в церкві на відправі стоячи, і до Божественних Таїнств приступаючи, і на трапезі, коли з братами їм. І ні на одну годину не дає мені перепочити, куди йду, там перед собою бачу ту дитину, що каже мені одне це: "Чому мене вбив?" Через те, отче, хочу піти туди, де розбій чинив, щоб мене взяли і віддали на суд, хай помру за дитину ту, через нерозум убив її". Взявши від преподобного отця одяг світський й одягнувшись у нього, пішов у світ. Прийшов він до міста Діосполя, взяли його і наступного дня відтяли йому голову — відійшов до Бога, кров'ю своєю омивши гріхи свої.

Преподобний же Зосим, маючи ненастанне бажання жити в пустельній безмовності і бути від людей цілком віддаленому, знову задумав залишити гору Синайську. Вставши й учня свого Йоана взявши, пішов у Порфирот — так називалася пустеля. її проходячи, зустрів двох пустельників: один був з Галатії, на ім'я Павло, другий — із Мелетинського краю родом, на ім'я Теодор, із монастиря авви Євфимія Великого. Обидва мали одяг зі шкіри буйвола. Й оселився Зосим з учнем своїм поблизу тих пустельників десь за два поприща, і прожив там два роки. Одного ж дня учня Зосимового Йоана вкусила змія — і пошкодилося ціле тіло Йоанове від отрути зміїної, і вийшло багато крови через усі його проходи, і помер. Засмутився ж блаженний Зосим вельми і пішов до тих пустельників. Вони ж, бачивши, що він іде до них збентежений і вельми сумний, перш ніж мав Зосим щось до них сказати, випередивши його, мовили: "Що, авво Зосиме, чи помер твій брат?" Він же здивувався ясновидности їхній, сповістив їм, хоч і самі знали, що брат помер. І встали обидва, пішли із Зосимом до брата; бачачи ж його, що на землі лежав мертвий, сказали: "Не сумуй, авво Зосиме, поможе тобі Бог". І промовили до померлого, кажучи: "Брате Йоане, встань, бо старець потребує тебе". І зразу брат ожив і встав із землі. Вони ж, пошукавши змію, знайшли і роздерли її надвоє. Після того сказали до Зосима: "Справді, авво Зосиме, кажемо тобі, іди в Синай, бо хоче Бог поручити тобі єпископство Церкви Вавилонської в Єгипті". Преподобний же Зосим, прийнявши від тих святих пустельників благословення, взяв учня і в Синай повернуся. Через якийсь час авва гори Синайської послав блаженного Зосиму й инших з ним двох братів до Олександрії задля якихось потреб, і затримав їх олександрійський папа блаженний Аполінарій — рукопоклав їх єпископами: одного — в Іліополі, другого — в Леондополі, а Зосиму — у Вавилоні єгипетському. Два-бо раніше було Вавилони. Перший, більший і давніший, — у Халдеї, де ж Навуходоносор й инші після нього царі халдейські царювали, другий же, менший і пізніший, — у Єгипті. Переселилися-бо люди з Великого Вавилону до Єгипетського краю і поблизу ріки Ніл град собі збудували, і назвали його Вавилоном, бо вавилонці його збудували і в ньому жили. У цьому єгипетському Вавилоні преподобний Зосима, Божою волею, жив, за пророцтвом святих отців пустельних. Прийнявши престол архиєрейський, пас Христове стадо і керував святою Церквою добре, прикладом був для стада словом і життям. Перебував на престолі досить років і багатьох на путь спасення наставив. Коли ж у глибоку почав приходити старість, бачив неміч свою; на швидку кончину чекаючи, залишив престол свій і в Синай до попереднього життя свого знову повернувся. Трохи поживши, помер у Господі і в лику святих єрархів став перед Владикою нашим Ісусом Христом, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день страждання святого мученика Астія, єпископа Дирахійського у Македонії, який за часів царювання Траяна постраждав. Спершу прутами олов'яними і жилами тварин били його, тоді помастили нагого медом, за градом на дереві розіп'яли, щоб, мухами і шершнями кусаний, помер. У такому стражданні мученик Христовий, помолившись, передав дух свій в руки Владики свого.