Житія святих на 16 Грудня (3 грудня за ст. стилем)

Пам'ять святого пророка Софонії

Святий пророк Софонія був із гори Саравата із племені Симеонового, батька мав Кушу, діда ж Гедалія, прадіда Амарія, прапрадіда ж Єзекію. Був же за ім'ям своїм і суттю своєю споглядач і таїнств Божих пізнавач [як же й ім'я його тлумачиться]. Маючи помисли свої завжди чистими, у богомисленні вправляючись й одного Бога бачачи, сподобився божественних откровень і побачив багато тайн Божих, що в останні дні мають бути явлені, і провістив ті події. Пророкував-бо про розорення і запустіння Єрусалиму і про розбещення юдеїв та розсіяння їх. "Вигубляться, — каже, — жиди з Єрусалиму, і буде Єрусалим влаштований людям Божим, із народів зібраним, на перебування, що співчасні будуть Богові: явиться слава праведним, а осоромлення нечестивим, і буде Суддя і Цар по всій землі всьому живому Христос Господь, і воздасть кожному за заслугами його". Так пророкуючи, помер, і похований у домі своїм, чекаючи на спільне всіх воскресіння. Був же на вигляд подібний на святого Івана Богослова, малу маючи бороду й лице округле.
 

Страждання святої мучениці Миропії

Свята діва Миропія народилася в Ефесі-граді, у християнських батьків, і святим хрещенням була просвічена, коли батько її вже з життя відійшов.

Виховала ж її мати у страху Божому, і мала ласку Миропія ходити до гробу святої мучениці Єрміонії, одної з доньок святого апостола Пилипа, з її мощів миро цілюще витікало. Брала-бо Миропія з мира святої Єрміонії і, те недужим подаючи, зцілювала їх. Царював же тоді Децій, що підняв гоніння на християн. Через те мати, взявши Миропію, відійшла на острів Хіоський, маючи там дідівський спадок. І перебувала з донькою своєю в хаті, зачинившись, і Богу молилася. Одного разу, коли дійшов князь Нумеріян на острів той, взятий був блаженний Ісидор як християнин, муж дивовижний і побожний, саном воїн. Його ж, що не хотів відректися Христа і відвертався від поклоніння ідолам, князь, мучивши всіляко, на посічення мечем засудив і в хащі на поїдання звірам і птахам кинув, і сторожів на віддалі поставив, щоб не викрали християни тіла мученицького. Свята ж діва Миропія, спонукана ревністю божественною, прийшла вночі зі своїми служницями, забрала таємно тіло мученикове і, чесно покадивши, у призначеному місці поклала. Князь, побачивши, що украдено тіло Ісидорове, закував сторожів залізом і по всьому острові водити їх і випробовувати звелів, кажучи, що якщо не знайдуть украденого тіла до визначеного дня, то голови їм стяті будуть. Тоді свята Миропія, бачачи сторожів, яких мучили, залізом скували і волокли, а ще й почула, що і голови їм мають стяти, збентежилася душею і сказала собі: "Якщо вони через моє викрадення так страждають й усічені будуть, то горе мені на Страшному Суді, і буде мучитися душа моя, винна в убивстві тих людей". І раптом крикнула воїнам: "О друзі, що тіло загубили, я взяла його у вас, сплячих". Воїни ж, почувши, негайно взяли її і поставили перед князем Нумеріяном, кажучи: "Це та, пане, що мертвого викрала". Спитав же князь святої: "Чи правду про тебе кажуть?" Свята ж відповіла: "Правду". І сказав князь: "Як посміла ти, проклята жінко, це зробити?" Вона ж каже: "Посміла, щоб зневажити й оплювати твоє окаянство і безбожність" . Через ті слова гордий князь дуже розсердився і зразу наказав палицями немилосердно бити її. І били її довго. Потім за косу волочили її по цілому острову і по всіх усюдах мучили, врешті напівживу замкнули у в'язниці. Опівночі, коли свята молилася, світло осяяло всю в'язницю і лик ангельський постав перед нею, а серед них святий Ісидор. Співали ж усі пісню трисвятую. Поглянув Ісидор на мученицю і мовить: "Мир тобі, Миропіє, наближаються твої молитви до Бога, і будеш з ними, і приймеш вінець, приготований для тебе". Вона святому Ісидорові й каже: "Зараз свята мучениця Миропія, радіючи, передасть дух свій Господеві". І сповнилася в'язниця невимовної добропашности, що й тюремники, зачувши, вжахнулися і здивувалися. Один же з них, ясно все те бачачи й чуючи, побіг до пресвітера, детально оповів, і святе хрещення прийняв, потім і мученицьку смерть знайшов. Тіло ж святої Миропії християни взяли й у славному місці чесно поховали, славлячи Бога.
 

Житіє преподобного отця нашого Атанасія, затворника Печерського

"Я є воскресення й життя, хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити". Сповнив це слово Спаситель, зречене про Лазаря чотириденного, і на преподобному отці нашому Атанасії, затворникові Печерському, бажаючи, щоб і ми сповнили слово багатого, мовлене про Лазаря вбогого: "Коли хто з мертвих прийде до них, — покаються". Цей-бо преподобний Атанасій, який був чорноризцем у монастирі святому Печерському, святе й богоугодне мав життя, і, довго хворіючи, помер. Брати ж обмили тіло його і вбрали, як належить, інока померлого. І лежав мертвий два дні, ніхто не спішив його ховати. Тоді був знак ігуменові уночі, який говорив: "Чоловік Божий Атанасій два дні лежить непохований, а ти не подбаєш". Ігумен же на третій день, щойно настав ранок, прийшов із братією до померлого, щоб поховати його. І ось знайшли його, що сидів і плакав. Налякалися-бо всі, що побачили його живого, і питали його, кажучи: "Як ти ожив? І що бачив чи чув?" Він же нічого не відповідав, окрім: "Спасайтеся". Тоді ті знову благали Атанасія, хочучи щось почути від нього. "Нехай і нам, — кажуть, — буде корисне". Тоді сказав їм: "У те, що вам скажу, не повірите, і не послухаєте мене". Брати ж відповідали йому, присягаючись, мовляв, "збережемо все, що мовиш нам". Тоді каже їм воскреслий: "Слухайте у всьому ігумена, кайтеся увесь час і моліться Господу Ісусу Христу і Його Пречистій Матері, і преподобним отцям Антонію і Теодосію, щоб закінчити життя своє тут і сподобитися зі святими отцями бути похованими у печері. Це-бо три речі, більші від усіх доброчинств. І якщо хто зможе це все виконати як належить, блаженний буде, але нехай тільки не вивищується. Більше не допитуйтеся в мене, але, благаю, простіть мене". Це сказавши, пішов у печеру і, загородивши до себе двері, перебував там дванадцять літ, ні до кого не виходячи і ніколи сонця не бачачи. Плакав день і ніч безперестанку, хліба і води мало, ледве що другий день, їв і через всі ті літа не говорив ні з ким нічого.

Коли мав переставитися, прикликав усіх братів, і тоді мовив їм, як спершу, про послух і покаяння і що "блаженний той, хто сподобився, — каже, — тут покладеним бути в печері". Це сказавши, спочив з миром у Господі й покладений чесно там-таки в печері, де творив подвига.

По успенні ж своїм повідомив чудотворством про своє блаженство. Одного з братів на ім'я Бавила, який хворів багато років на нирки, принесли до мощів блаженного цього, і, коли обняв тіло його, зразу зцілився. І з тої хвилини аж до дня смерти своєї ніколи на нирки не хворів ані на щось инше. Розповідав Бавила братам [серед них був і Симон святий, що описав житіє це], про таке йому явлення: "Лежав я, — каже, — кричучи від хвороби, зайшов раптом блаженний Атанасій і каже мені: "Прийди до мене, і я зцілю тебе". Я ж хотів його спитати, як і коли сюди прийти. Але він зразу невидимий став. Тому повірив я в те, що явилося мені, постарався, — каже, — щоб принесли мене до нього, і так зцілений". І з того часу розуміли всі, що блаженний є і годив Господеві преподобний сей затворник Атанасій. Лого ж святими молитвами нехай і ми сподобимося від смерти гріховної воскреснути, богоугодно в покаянні прожити і після цього життя вічне отримати в Христі Ісусі, життєдавці нашому. Йому ж слава із Джерелом Життя Богом Отцем і Животворним Духом нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

У той самий день пам'ять святих отців-пустельників: Івана, Іраклемона, Андія і Твофіла, їхнім же самовидцем був великий Пафнутій.