Житія святих на 15 липня (2 липня за ст. стилем)

Сказання про покладення чесних риз Пречистої Дiви Богородицi у Влахернськiй церквi

Також цього дня відзначають: Пам'ять святого отця нашого Ювеналія, патріарха Єрусалимського

У дні благочестивого великого Лева, царя грецького, і жінки його Верини були в Царгороді два чесні мужі сенаторського благородства — Ґалвій і Кандид, рідні брати. Вони, порадившись, просили царя, щоб відпустив їх до Єрусалиму поклонитися Святим місцям. Отримавши дозвіл,вирушили в дорогу, досягнули Палестини, пішли в Галилею, аби побувати в Назареті, побачити святий дім Пречистої Діви Богородиці, у якому благовістям архангеловим, Духа ж Святого зісланням зачала невимовно Бога Слово. Там були і поклонилися, відтак спочили в одному малому селі, що там трапилося, бо схилився вже день до вечора. За Божим Провидінням, зупинилися в домі одної незаміжньої жінки, єврейки родом, що була літами стара і чистим життям чесна. І коли готували для них вечерю, побачили окрему в глибині двору комірчину, де було запалено багато свічок, і тим'ян кадився, і пахощі ароматні виходили. (Тамбо були сховані чесні Ризи Пречистої Богоматері). Лежало ж при тій комірчині і хворих немало. Те бачивши, Ґалвій і Кандид дивувалися незвичній речі й думали, що там щось зберігається старозавітне. Тому переконали чесну ту жінку вечеряти з ними й питали, що є в тій хатині, свічками освітленій і кадилом напахченій, і чому недужі при ній лежать. Вона ж спочатку таїла саму річ, що в неї була схована, — чудес же втаїти не могла. І сказала їм: «О чесні мужі, як бачите, тут лежать хворі, всі вони на зцілення недуг своїх сподіваються. Бо на цьому місці сліпі а Влахерни — пн.зах. передмістя Константинополя. Церкву Пресвятої Богородиці на Влахернах почала будувати у 450 р. імп. Пульхерія, закінчив імп. Маркіян.

Прозрівають, криві виправляються, біси з людей виганяються, глухі починають чути, німим язики розв'язуються і всілякі нєвиліковні хвороби тут легко зцілюються». Ґалвій же і Кандид, те почувши, почали наполегливіше допитувати її, з якої причини місцю тому така благодать чудотворення і сила були подаровані. 

Вона ж і далі таїла правду, казала: «Розповідають у нашому єврейському роді, що одному з давніх отців наших на цьому місці явився Бог, і з того часу місце це сповнилося благодаті Божої і чуда на ньому бувають». Вони ж, повіривши словам жінки, більше розпалювалися сердечним бажанням, щоб з'ясувати істину, як же колись Лука і Клеопа2, мовивши: «Чи не палало наше серце в нас?» I говорили до неї: «Заклинаємо тебе живим Богом, о чесна жоно, розкажи нам правду, мибо лише заради цього із Царгорода такий шлях здолали сюди, щоб побачити всі святі в Палестині місця і молитви наші на них віддати Богові. А тому що у твоєму домі, чуємо, святе і чудотворне місце, тому хочемо точно про нього довідатися: як освятилося і чому чуда відбуваються на ньому?» Жінка, в ім'я Боже упрошена, зітхнула з глибини серця, сльози з очей пролила і сказала до них: «О мужі найкращі, аж до цього дня ніхто не знав про цю божественну тайну, що мене нині розповісти примушуєте, але тому, що бачу, що ви благочестиві й боголюбиві, розповім вам сокровенну таємницю, сподіваючись, що, почувши її від мене, берегтимете в собі, нікому не оповідаючи. Пречистої Діви Марії, що Христа Бога народила, ризу я тут заховала. Колибо вона переставилася із землі до небес, була при її похованні одна з прародичок моїх, вдова, їй же чесна Богородична риза за заповітом самої Пречистої Богородиці далася. Взяла І вона ту ризу, берегла її в себе чесно у всі дні життя свого. Помираючи ж, доручила на збереження одній дівчині з роду свого, заповівши їй під присягою, щоб не лише ту чесну Богородичну ризу, але й дівство своє берегла чисто на пошану самої Богородиці. Діва ж та також у всі роки життя свого з великим пошанівком ризу берегла. Коли ж наблизилася до своєї кончини, іншій чистій і чесній дівчині з роду свого вручила її. I так від дівчини до дівчини багато років та свята риза переходила, дійшла і до мене, смиренної, що в безмужньому житті чисто зістарілася. А тому що вже нема в роді моєму такої дівчини, якій би я могла ту таємницю довірити, тому розповідаю про неї вам, аби ви довідалися, що через ту чесну ризу, яка в мене у внутрішній комірчині зберігається, тут чуда відбуваються. Прошу ж вас, щоб ви нікому про цю таємницю не розповідали в Єрусалимі і де б ви не були». Ґалвій же і Кандид, почувши про ризи Пречистої Богоматері, жаху, і невимовної радости, і сліз сповнилися й обіцяли берегти повідану їм тайну. 

Просили ж її, щоб не боронила їм цілу ніч у комірчині тій при ризі святій у молитві перебувати. I не боронила вона їм. Вони ж усередину ввійшли, побачили ковчег, у якому свята риза чесно лежала, і лямпади горіли навколо нього, і пахощі ароматів великі були. I почали ревні молитви творити до Бога та Богородці зі сльозами, багато поклонів б'ючи. Була ж у них двох одна думка: як би той дорогоцінний скарб опинився в Царському граді. I вирішили: виміряли ковчег у ширину, і в довжину, і у висоту, і всю його подобу, і з якого був дерева, і в пам'яті своїй записали. Коли світав день, закінчили молитви свої і вийшли зі святої комірчини тої, дякуючи жінці, що не боронила їм всенічного при чесній ризі стояння. Дали ж жебракам, що там були, милостині доволі й пішли до Єрусалиму наміреним шляхом. Відпроваджувала їх жінка та, їй же обіцяли знову прийти на поклоніння святій Богородичній ризі, коли будуть додому повертатися. Коли ж були в Єрусалимі й поклонилися животворному Хрестові та Гробу Господньому і всі навколо Єрусалиму святі місця відвідали, прикликали теслю і звеліли йому зробити ковчег зі старого дерева, за всією мірою і подобою, яку вони йому сказали. Коли ж був готовий ковчег, купили на нього золототкане накриття і повернулися, шляхом своїм ідучи, до жінки тої. Дійшовши до її дому, показали їй золототкане накриття, просячи, щоб покрила ним ковчег чесної ризи Пречистої Богоматері. I знову просили її, аби дозволила, як же й раніше, при ковчезі здійснити всенічне стояння з молитвою. Діставши дозвіл, впали перед ковчегом ниць і змочили землю сльозами, молилися до Пречистої Діви Богородиці, щоб не боронила їм торкнутися ковчега свого з ризою і взяти з собою. Коли ж була північ і всі спали, взяли ковчег зі страхом і винесли його з хатини і в колісниці своїй сховали. А замість нього внесли той ковчег, який у Єрусалимі зі старого дерева за подобою першого зробили, і на тому місці поставили, покривалом золототканим покрили. 

I перебували до світанку, молячись. Коли ж засіяв день, подякували чесній тій жінці, попрощалися з нею і, жебраків милостинею вдовільнивши, вирушили в дорогу. Повертаючись додому, ішли поспіхом, з невимовною радістю. Коли ж дійшли до Царгорода, спершу нікому про принесену Святу Богородичну ризу не розповідали, хотіли в себе сховати той безцінний скарб. I збудували в домі своєму малу церкву в ім'я святих апостолів Петра і Марка, поставили в ній не явно, але в таємному місці ковчег той зі святою ризою. Але коли побачили, що не можуть втаїти такої святині, ризи, кажу, Богоматері, через чуда, що бували від неї, пішли сповістили цареві Левові Великому і Верині, цариці його, також і святішому патріярхові3 Константинопольському. Ті ж невимовної радости сповнилися, пішли в дім Ґалвія і Кандида і в церкву їхню. I відкрили чесний той ковчег, бачили святу ризу Пречистої Божої Матері, після стількох років нетлінну, і торкалися до неї зі страхом благоговійно, устами і серцем з любов'ю цілуючи. Тоді, взявши її звідти, несли славно із всенародним торжеством до церкви Пречистої Богородиці у Влахерні, і поклали там у ковчезі, прикрашеному золотом, і сріблом, і дорогоцінними каменями, і встановили щороку святкувати Покладення Ризи Пресвятої Богородиці місяця липня у 2ий день на честь і славу Преблагословенної Діви Марії і народженого від неї Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.
Влахерна — місце в Царгороді, на березі корабельної пристані, назване через одного славного воєводу скитського, що Влахерна ім’я мав, на тому місці убитого. Там після того дуже гарну церкву в ім’я Божої Матері було збудовано.
 

Пам'ять святого отця нашого Ювеналія, патріарха Єрусалимського

Ювеналій святий прийняв престол Єрусалимського патріяршества за царювання благочестивого царя Тєодосія Молодшого^ I були у дні патріяршества його великі світила в Палестині — святі отці Євтимій6, Теодосійв, Герасим на Йорданіг, якому ж служив лев, та інших багато. Проте не обійшлося без сум'яття від єретиків: у тібо часи піднялася єресь Несторієва, що ображала Пречисту Діву Богородицю. I зібраний був Третій Вселенський собор святих отців у місті Ефесіґ, на ньому ж святий Ювеналій зі святим Кирилом, патріярхом Олександрійським, і з іншими святими отцями Несторія і єресь його передали прокляттю. Після кончини ж царя Теодосія, коли воцарився Маркіянд із Пульхерією, інша виросла єресь — Діоскорова і Євтихієва, які злорікували про одну природу в Христа. I був Четвертий Вселенський святих отців собор у Халкидоніградіе. I на тому соборі Ювеналій святий посеред святих отців, наче посеред зірок зоря ранкова, благочестям сяяв, пітьму єретичного зловір'я відганяючи. Коли ж повернувся він із собору на престол свій, прийшов у Палестину єретик один, Теодосій, образом чернець, вдачею чарівник. Він був Євтихієвого злочестя, яке святий собор Халкидонський ображало і злословило, наче на ньому догму праведної віри відкинено, відновлено ж Несторієве учення, й іншої багато нісенітниці злословив. Того єретика, розповідає Євагрій5, за злодіяння і невірство його з монастиря вигнано було, і він в Олександрії до злочестивого Діоскора приєднався. Але і той за підступ і злість багатьма ранами його обклав, як бунтівника, на верблюда посадив, через місто з наругою вів.

Тоді він утік до Палестини, почав бентежити церкву, богохульні єресі розсіваючи. Була тоді в Палестині Євдокіяцариця, дружина благочестивого царя Теодосія Молодшого, яка по смерті чоловіка свого перебувала на святих місцях. Спершу царицю Євдокію той Теодосійєретик звабив до відкинення Халкидонського собору. Тоді й багатьох ченців недосвідчених єрессю своєю заразив та однодумцями своїми зробив. Підняв з багатьма звабленими ченцями бунт на патріярха Ювеналія, переконуючи його, щоб відкинув собор Халкидонський. А що той не погоджувався, то був вигнаний із престолу. I пішов Ювеналій до Константинополя до царя Маркіяна. А Теодосійєретик, маючи помічницею Євдокіюцарицю і силу ченців, єрессю осліплених, що йому допомагали, на престол патріярший зійшов і багато біди правовірним чинив, єпископів і клириків, що не хотіли до нього приєднуватися, одних скидав, інших же мучив і убивав, і розграбовував їхнє майно, і доми їхні руйнував. Так зробив зі скитопольським єпископом Северіяном, який не захотів скоритися його єресі, — вигнав його з престолу й убив.

I була ціла Пелестина у великому збентеженні. I святий град Єрусалим наче варвари захопили і спустошили. Святі ж палестинські отці такого на церкву гоніння і руйнування бачити не хотіли, ще ж і рук ката боялися — у найдальших пустелях ховалися, зі сльозами молилися Богові за винищення єретицтва і за швидке примирення Церкви.
Був тоді у причті Єрусалимської церкви диякон, на ім'я Атанасій, у слові добромовний і ревний у благочесті.

Він, бачачи в Церкві на місці патріяршому єретика, лжепатріярха Теодосія, що стояв, як мерзота запустіння, на місці святому, став перед ним і голосно скликнув, кажучи: «Припини, о Теодосію, таким убивством сповнювати град святий! Припини піднімати боротьбу на Христа і стадо його, як розбійник, із божественної загороди виганяти». Коли це Атанасій говорив, зразу зброєносці Теодосієві схопили його, і з церкви витягнули, і мучили всілякими муками, і багатьма ранами обклали — і, вістрям заліза убитий, помер. Тіло ж його за ноги шнуром зчепили й по цілому місті волочили, врешті псам на поїдання кинули.

Воєводи Доротея, якого цар поставив управляти Палестиною, не було на той час у Єрусалиму він у полках був на війні проти моавитян. Довiдавшись, що діється у святому граді, зразу скоро з воїнством повернувся, прибув до Єрусалиму. Але озброєні воїни Теодосія і Євдокіїцариці, за їхнім велінням, замкнули градські ворота перед воєводою, не даючи йому увійти. I не впустили його, поки не пообіцяв бути однодумцем їхнім у вірі.

Так той лжепатріярх Теодосій, бентежачи Церкву, перебував на престолі патріяршества єрусалимського двадцять місяців, аж поки не прийшов наказ до воєводи від царя взяти його і, як бунтаря й убивцю, на суд до Царгорода послати. Але Теодосій наперед довідався про той царський наказ, утаївся від усіх, утік на гору Синайську і сховався, невідомим став.

Тоді святіший патріярх Ювеналій, що мав у Царгороді велику шану від царя Маркіяна, і Пульхерії, і святішого первопрестольника за чесноти свої, пішов із царським дозволом до Єрусалиму, і знову зайняв свій престол, і все розбещене
виправляв.

Почувши про його повернення, пустельні отці радости великої сповнилися і повернулися у свої обителі. Цариця ж Євдокія, Теодосієм тим у Євтихієву єресь зваблена, вагалася, не відаючи, якого ісповідання триматися. I послала в Антіохію до преподобного Симеона Стовпникає, просячи від нього корисної поради й настанови. Той же написав до неї, велівши примиритися зі святішим православним патріярхом Ювеналієм і його учення благочесного триматися. I зробила те цариця, не вагаючись, і відкрито відреклася єресі, стала спільницею вселенської Церкви.

Те бачачи, багато мирян і монахів, що були Теодосіємєретиком зваблені, повернулися до правовір'я за прикладом цариці. Після цього святий Ювеналій подальший час життя свого прожив у мирі, прикрашаючи святу Церкву словом, і життям, і діяльністю пастирською. Написано ж у Пролозі6 і таке, що коли Маркіян із Пульхерією побудували церкву в ім'я Пречистої Діви Богородиці у Влахерні, писали до святого Ювеналія, питаючи, чи не знає про тіло Божої Матері, де було покладене. Він же відписав, що не знає, давнє ж слово істинне навів, що поховане було, і чули святі апостоли ангельський спів аж до третього дня. Коли через три дні відчинили гріб для одного з учнів, що не був на похороні Пречистого тіла, не знайшли тіла її, лише труну.

Те прочитали цар і цариця, знову написали до нього, просячи, щоб принаймні раку запечатану послав до них, що й було. Прожив же Ювеналій святий усіх літ єраршества свого тридцять вісім, заснув у мирі і став у небесних єрархіях перед престолом слави Великого Архиєрея Господа нашого Куса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.