Житія святих на 11 серпня (29 липня за ст. стилем)

Страждання святого мученика Каленика

Також цього дня відзначають: Страждання святої мучениці Серафими діви

Святий мученик Каленик народився в Киликійському краї i вихований був у християнському благочесті. Дійшовши віку дорослого мужа, бачив, що багато відкидають Владику Христа, тримаються єллінського нечестя, і 6ісівською звабою потьмарені, i вірять у каміння бездушне, і приносять ідолам нечисті жертви, — і плакав через загибель їхню, і почаввідкрито учити пізнання істини, навертаючи еллінів від блуду їхнього до Христа Бога. I пройшов багато градів і сіл, проповідуючи Боже Слово, як апостол. Прийшов же і в Анкиру, град галатійський, шукаючи спасення душ людських. I, досить там побувши, трудився в Христовому благовістуванні, здобувши багатьох Богові. Взяли його невірні і перед князем їхнім, що звався Сакердон, на суд поставили. Був то муж прескверний, служитель бісів палкий, ворог же Христа і лютий кат християн. I закричали до судді того всі нечестиві елліни, кажучи: «Ось Каленик, який з іншого краю у град наш прийшов! Він повчає людей не приносити богам жертви ані не поклонятися їм і багатьох відводить услід за звабою своєю». Князь же, гнівно на нього поглянувши, грізним голосом почав питати його: «Як смієш, о безумний прибульцю, розбещувати людей, навчаючи покинути богів, що створили світ, яких шанує цар, і всі князі, і вся разом вселенна? Хіба не розумієш їхньої сили?» Святий же лагідно відповів йому: «Я — раб Христа, бачачи людей, що йдуть у загибель, вболіваю за них серцем і, скільки можу, намагаюся добрим ученням навернути їх з пітьми до світла і з погибелі до спасення. Написанобо в наших книгах2: «Якщо хто наверне грішника з блудної його дороги, спасе душу від смерти і покриє багато гріхів». Хотів би й тебе з потьмарення бісівського, що тебе тримає, привести до просвітлення і на путь істинну наставити». Князь же, гніву сповнений, мовив: «Хіба хочеш, щоб я відрікся богів і надав перевагу гіркій смерті над солодким життям, послухавши слів твоїх безумних? Не буде цього. Але тебе, хоч і не хочеш, переконаю поклонитися нашим богам: люті6о муки накладу на тебе i подивлюся, чи прийде твій Бог визволити тебе з моїх рук. I не пощаджу тіла твого, поки не пізнаєш сили i влади 6огів і не принесеш їм жертви». Святий же почав сміливо відповідати йому, кажучи: «Не залякаєш погрозами істинного раба Христового: менібо всіляке страждання за Бога мого настільки бажане, як голодному їжа. Не гайся тому, погрожуючи мені словами, але почни катувати мене, перед тобою готове на муки тіло моє, яке має в душі своїй Бога. Муки ті мені спасення — тобі ж погибель готують». Князь же більше сповнився гніву, сказав: «:О окаянний, як смієш такими словами докоряти мені! Так мені боги, що не маю тебе помилувати, але роз'єднаю тіло твоє від костей, і всілякої муки завдам тобі, поки лютою смертю не страчу тебе». Святий же відповів: «О нечистий чоловіче, понад усіх нечистивих людей, доки гаятимеш час, гнівом лютуючи, діла не сповнюючи? Завдай муки і побачиш мужність і великодушність Христового подвижника, який чекає, щоб прийняти вінець перемоги від Спаса свого». Тоді звелів кат оголеного й розтягненого мученика нещадно бити худоб'ячими жилами. I битий був святий довго, і проголошувач кричав: «Пізнай богів, Каленику, і приклич їх, і вони тебе від мук визволять!» Мученик святий, битий, насміхався з ката і мук і звертався до нього, кажучи: «Великі муки ти обіцяв, але вельми малі накладаєш. Більші дай рани, лютіших завдай мук, ябо і вогню не боюся, і меча не страшуся, і зі смерти , сміюся, сподіваючись прийняти життя вічне від Господа мого». Звелів тому князь повісити страстотерпця на катувальному дереві й залізними гребенями обдирати тіло його. Й обдирали тіло його до костей. Він же все це, наче в чужому тілі, терпів, підсміхаючись із катування нечестивих, і казав князеві: «Старанніше звели мене дерти: скількибо обдираєш тіло моє, стільки насичуєш душу мою. Маю ж Христа, що мені помагає, Його ж благодаттю укріплений, не відчуваю болю в муках». Після того знятого з катівні Христовго страждальця звелів кат взути у взуття залізне, у якому були гострі цвяхи, і вести його у град Гангрський, що лежить від Анкири за вісімдесят поприщ, і там вогнем його спалити, тому що в тому граді Каленик святий багатьох навернув до Христа: щоб ті, хто повірив у Христа, бачили його кончину й налякалися. I передав лютий князь немилостивим своїм воїнам Христового воїна, звелівши їм бігти на швидких конях, а мученика перед кіньми гнати, б'ючи його ззаду і до скорої ходи змушуючи.

Взутийбо був святий у залізне взуття з цвяхами, але ходив, наче не відчував болю, і співав псалом Давидовий3: «Терплячи, терпів я задля Господа, і послухав мене, і почув молитву мою, і вивів мене з ями пристрастей і з болота глибини, і поставив на камені ноги мої, і виправив стопи мої». Пішов дорогою, як наказали, і йшов швидко, без примусу, випереджуючи коней. Коли ж пройшли шістдесят поприщ і прибули на одне місце, що називається Матрика, спрагли воїни вельми від спеки сонця, бувбо місяць липень. Не знайшлося води по дорозі, почали знемагати від спраги вони й коні їхні і вже ледве дихали, при смерті були. I казали зі сльозами святому: «Рабе істинного Бога, помилуй нас, бо втратили ми надію на життя наше від спраги, і проси Бога твого, щоб дав нам воду і щоб ми не померли. Чули ми, що Бог твій все може. Не згадуй зла, яке ми тобі сподіяли, не нашоюбо волею, але велінням княжим мучили ми тебе». Каленик же святий, бачивши, що гинуть вони цілком від спраги, змилосердився над ними і, хотівши добро зробити ворогам своїм, став біля каменя, що трапився на дорозі, звів очі свої до неба, помолився, кажучи: «Владико неба, і землі, і моря, і всього творіння, Ти напоїв колись давно раба Твого Мойсея і людей, що з ним терпіли спрагу, з каменя в пустелі, покажи й нині чуда свої, і нехай з цього каменя за Твоїм велінням потече вода і напоїть спраглих цих, щоб і тим, що не знають Тебе, явилися преславні діла твої і прославилося Ім'я Твоє святе». Коли він так помолився, зразу витекло з каменя джерело живої води, і всі пили, й охолодилися, і голосно взивали: «Великий Бог християнський і дивніший від усіх!» Джерело ж те з того часу не переставало виточувати воду на незабутню пам'ять про чудо Боже, що мучениковими молитвами сталося. Охолодилися досить воїни і худоба їхня з того джерела, що чудесно витекло, перейшли неважко ще той шмат дороги, який їм залишився, i досягли Гангрського града. Не хотіли ж передавати смерті благодійника свого Каленика святого, який визволив їх від смерти в дорозі, проте знову боялися смерти від княжого гніву й виконали, хоч не бажаючи, наказ князя: піч вогненну розпалили й мученика поблизу палаючої полум'ям печі поставили. Він же, радіючи й веселячись, загородився знаменням хреста святого й помолився, кажучи: «Дякую Тобі, отче небесний, що зробив мене достойним години цієї, коли за Ы'я Твоє святе помираю. Приймибо в мирі дух мій, ворогів же твоїх осором, Всесильний Боже». Те мовивши, увійшов у вогонь серед печі і, лігши, передав святу свою душу в руки Божі. Коли загасла піч, виявилося чесне тіло його вогнем не пошкоджене. I взяли його вірні, поховали з належною честю, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога, Йому ж і від нас хай буде честь і слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.

У той самий День пам’ять святої мучениці Теодотії і трьох Дітей її. Про її страждання написано в житії святої великомучениц Анастасы Путорозрішниці місяця грудня у 22ий День. Там Дивися і читай.

 

Страждання святої мучениці Серафими діви

Коли був встановлений від нечестивих римських царів страшний день гоніння на християн, багато вірних різні муки терпіли заради Христа. У той час свята діва Серафима перебувала в селі Виндеському в домі однієї благородної жінки, що звалася Савина, а громадянкою була антіохійською. I зробила повчаннями своїми те, що й Савина повірила в Христа Куса й укріпилася у святій вірі. Послав же у дім її Вирилігемон слуг, щоб схопили дівчину Божу святу Серафиму і перед судом його поставили. Але блаженна Савина боронила і всіляко не давала їм взяти дівчину. Свята ж Серафима сказала до неї: «Паш мати, пусти мене йти з ними, лише молися Богові за мене. Я ж уповаю на Господа Ісуса Христа і вірю, що, хоч недостойна i грішна я, стане пєрєді мною Ісус Христос й укріпить мене бути рабою Його». Блаженна ж Савина, не довіряючи святої дівчини нечестивим слугам, сама з нею разом до ігемона пішла. Ігемон же чесности її посоромився (булабо Савина сенаторського великого благородства) і відпустив її додому зі святою Серафимою. Через три дні ігемон звелів по той бік мосту приготувати суд на місці, що звалося Алвіні, де звичайно вони чинили суди. Наказав же володарям градським, щоб туди на суд до нього привели Серафиму. Тому взяли її нечестиві володарі й вели, а блаженна Савина йшла за нею пішо. Але коли побачила, що з рук ворогів забрати її неможливо, крикнула до ігемона: «Дикий собако азіятський, не смій на свою згубу святій Божій діві кривду чинити! Близькобо Христос, Бог наш, який тебе і царів твоїх вічними муками має карати за стільки катувань, які ви винайшли на тих, що служать Богові живому». Це мовивши, пішла, ридаючи у дім свій. Тоді ігемон до Серафими, поставленої перед ним, сказав: «іПринеси жертву богам безсмертним, яким же приносять і пани наші царі». Серафима ж відповіла: «:Я служу всемогутньому Богові, який створив Небо, і землю, і все, що на них, і боюся Його. А ті, яким ти мені кланятися наказуєш, не є богами, а демонами, їх же шанувати мені не годиться, бо я — християнка». Ігемон же сказав: «Підійди і ту жертву, що богам нашим приготована, принеси Христові твоєму». Серафима ж відповіла: «Я Йому щодня приношу жертву, кланяючись Йому і молячись до Нього вдень і вночі». Ігемон спитав її, кажучи: «Де церква Христа твого і яку Йому приносиш жертву?» Серафима ж відповіла: «Приємною жертвою для Нього є, щоб себе саму без гріха берегти у чистоті дівства мого й інших до того приводити Його всесильною допомогою». Ігемон спитав: «Чи то церква і жертва ваша?» Вона ж відповіла: «Нема нічого кращого від того, щоб знати істинного Бога і, благоговійно живучи, Йому одному служити». Ігемон запитав: «Чи ти сама, кажеш, є церквою Бога твого?» Серафима відповіла: «Тому що допомогою Його себе без гріха бережу, тому і справді Церквою Його є. Говоритьбо наше Писання4: «Ви — церкви Бога живого і Дух Божий живе у вас». Ігемон же запитав: «Коли будеш зґвалтована і збезчещена, то чи залишишся церквою Бога твого?» Серафима відповіла: «Якщо хтось збезчестить церкву Божу, його Бог збезчестить». Але ігемон цього не зрозумів і звелів святу Серафиму віддати двом безсоромним єгипетським юнакам, щоб вони цілу ніч з неї збиткувалися. Взяли її ті нечестиві юнаки й повели в хатину дуже похмуру. Вона ж, там стоячи, з розчуленням так молилася Господові: «Тебе прикликаю, Господи Ісусе Христе, істинний хранителю й охоронцю дівства мого. До Тебе взиваю, Світлосте і Веселосте вічна. Ти святого апостола твого Павла5, коли його тримали в темниці, через замкнені двері відвідав і укріпив. Зглянься і на мене і помилуй мене, смиренну рабу твою, і визволи мене від нечистих бажань юнаків цих. Прошу, нехай потемніють очі їхні, і не зможуть торкнутися до раби твоєї, що на Тебе уповає, ані осквернити тіла мого, твоєю святістю знаменованого. Хай зганьбиться їхня безсоромність, і не дай, щоб я була збезчещена, але краще звели мені прийти до Тебе. Зглянься ж і на Савину, рабу твою, й укріпи її силою твоєю, добрий Ісусе, щоб не порадів через неї лютий ворог диявол, бо й вона багато через мене витерпіла задля Імени твого святого. Почуй мене, Господи Ісусе Христе, благословенний і піднесений славою, що прославляєшся з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь».

Коли ж о першій годині ночі юнаки ті до неї хотіли підійти, раптом великий шум вчинився і страшно затряслася земля — настільки, що всі, хто навколо жив, чули. Зразу попадали ті юнаки, як бездушні, на землю, всім тілом розслаблені. Бачивши, як Божа поміч їй швидко прибула, чиста діва піднесла руки, дякуючи Господові, цілу ніч ту в молитві перебувала. Вранцірано прийшли посланці від ігемона питати юнаків, чи вони сповнили свою похіть. І, увійшовши, побачили, що свята діва молиться, юнаки ж на землю кинені, наче мертві, не мали сили встати, ані говорити, лише очі мали розплющені. На таке чудо зібралося багато людей, а ігемон, те чуючи, звелів знову приготувати суд і поставити перед собою рабу Божу Серафиму. До неї ж казав так: «Що таке, Серафимо? Чи досить для твого тілєсного бажання? Чи ще розпалюєшся похіттю?» Свята Серафима відповіла: «Ти, як бачу, маєш розбещене серце, у якому живе диявол, насміхаючись, це говориш. Я ж тих юнаків, про яких говориш, не пізнала ані не знаю, чи були вони в мене». Ігемон же запитав: «I чи ти твердиш, що вони цілу ніч у тебе не були?» Серафима відповіла: «Зі мною був той, чия я раба, який здобув мене своєю кров'ю». Ігемон спитав: «Хто він?» Серафима відповіла: «Хранитель і охоронець мій — Господь Ісус Христос». Ігемон запитав: «:Нащо так багато говориш непотрібного? Скажи мені, яким волхвуванням юнаків цих розслабила?» Свята Серафима відповіла: «Нам, християнам, не годиться хитрости чарівної навчатися, а тих, яких ви волхвівськими вашими злодіяннями убиваєте, Господь наш і всіх Владика Ісус Христос, прикликаний, оживляє». Ігемон же сказав: «Якщо Христос Бог твій чарівні хитрості перевершує, то приклич Його, щоб цим юнакам повернув попередню тілесну силу, від них же довідатися зможемо, що цілу ніч робили в тебе. Ябо справді думаю, що тому ти їх якимись поганими волхвуваннями задурманила, щоб не сповістили про нечистоту твою». Серафима відповіла: «Бог, якого я раба, всемогутній, і нема нічого, що для Нього неможливе». Ігемон сказав: «:Зроби тому, щоб юнаки отямилися й прийняли попереднє здоров'я, і нехай говорять». Серафима відповіла: «Ти вважаєш мене чарівницею, але я хитрости волхвівської не знаю взагалі. Молитви ж свої приношу Богові моєму, через них не лише мені одній подає прохане, але й кожному, хто з усього серця Його прикликає». Ігемон мовив: «Що хочеш, роби, лише вчини так, щоб заговорили юнаки, і так будемо знати про цілість твого дівства». Серафима ж відповіла: «Вже я тобі казала, що волхвування не знаю, лише знаю молитися до Бога, щоб милостивий був». Ігемон відповів: «Іди на місце, де є юнаки, і помолися за них Богові своєму». Серафима відповіла: «Негоже мені туди до них іти, бо інші будуть позбавлені бачення чуда такого і через невірство думатимуть погано, як же й ти думаєш, вважаючи мене чарівницею. Але краще звели, щоб цих омертвілих юнаків сюди принесли».

Звелів ігемон на суд принести юнаків, які виглядали так, наче взагалі не мають язика, ані ніг, ані рук — так були цілком усім тілом розслаблені й немічні. Усі дивувалися, а ігемон сказав: «Серафимо, помолися нині до Бога твого, щоб вони стали здоровими». Тоді свята Серафима піднесла до неба руки і з розчуленням так помолилася: «Господи, Боже всесильний, що створив небо і землю, море і все, що в них. Ти через святих апостолів мертвих воскрешав, прокажених очищав, німим говорити і глухим чути подавав. Почуй мене, рабу твою, що на Тебе уповаю, і не зневаж моління мого ані не відвертайся через невірство цього окаянного ігемона, але зціли юнаків цих перед лицем усіх, що дивляться і чуда цього чекають, щоб осоромився безумець, який, несамовитістю спонукуваний, гонить тих, що в Тебе вірять. Поспіши, Господи, щоб пізнали, що Ти Бог, що робиш чуда один і нема іншого, окрім Тебе». Так помолившись, підійшла до юнаків і, торкнувшись їх, сказала: «В ім'я Господа нашого Ісуса Христа, встаньте на ноги ваші». Вони ж зразу встали й почали говорити. Це бачивши, люди з жахом дивувалися. Ігемон же мовив: «:Чи бачите її, що не може инакше волхвівської своєї хитрости здійснити, поки до юнаків руками не торкнулася». Тоді звернувся до юнаків: «Як ця жінка забрала вам і розум, і тілесну силу?» Вони ж відповіли: «Пане ігемоне, коли ми, за велінням твоїм, до неї увійшли, явився якийсь юнак, гарний на вигляд, і, наче сонце, увесь виблискував. Він став між дівою цією і нами посередині, нас же від сильного його сяйва охопив страх, тремтіння, і пітьма, і розслаблення тіла. І так з тої години аж дотепер у подиві перебували. Тибо розсуди, чи вона чарівниця, чи Бог її справді великий». Ігемон же до Серафими сказав: «Скажи мєні, Серафимо, якою хитрістю ти це зробила, i зразу відпущу тебе». Серафима вiдповiла: «Я учення погані зненавиділа, але i всі християни, які ім'я Господа свого прикликають, всілякі чари i зваби відганяють, і ніяк вони їм не шкодять». Ігемон же до неї мовив: «Бачу, що багато можеш волхвуванням своїм, проте кажу тобі: «Якщо не принесеш жертви богам моїм, голову твою зніму з тебе». Серафима відповіла: «Роби, як хочеш, я демонам твоїм жертви не принесу ані не вчиню волі батька твого сатани, бо я — християнка». Звєлів тому ігємон обпалювати її тіло двома свічками. Але зразу погасли свічки, і ті, що обпалювали її, самі на землю знову попадали. Свята ж Серафима, до неба очі звівши, сказала: «Господи Ісусе Христе, хай осоромляться і повстидяться вороги мої, хай повернуться назад і знову осоромляться». Ігемон же сказав до неї: «Принеси жертву богам, щоб не померти в муках». Серафима відповіла: «Я тому й не приношу жертви вашим демонам, щоб не померти вічною смертю». Ігемон же мовив до неї: «Послухай, біснувата й безумна, наказу царського і, поклонившись богам безсмертним, звільни себе від мук і загибелі». Серафима відповіла: «Ви самі біснуваті й безумні, що відрікаєтеся Бога живого й істинного і демонам поклоняєтеся, з ними разом загинути маєте. Я ж Богові безсмертному саму себе в жертву приношу, хотів би лише мене прийняти, хоч і грішну, але справді християнку». Тоді ігемон звелів її палицею бити. І коли це відбувалося, раптом стався великий землетрус, і уламок один із палиці, якою святу били, відірвавшись, вскочив у праве око ігемонові, що він осліп через три дні. Розгнівався гнівом великим і такий на неї дав вирок6: «Серафиму, що не лише заповіді царські зневажає, але й перебуває у великих злодіяннях, мечем стратити наказую». І так страчена була в голову свята діва Серафима. Благородна ж Савина, взявши благоговійно святе її тіло. за звичаєм, як годиться ховати таку діву й мученицю Христову, чесно поховала і, як скарб превеликий і найдорожчу маргариту, поклала у своєму власному гробі, славлячи Христа, істинного Бога, з Отцем і Святим Духом славленого навікивіків. Амінь.