Житія святих на 10 серпня (28 липня за ст. стилем)

Пам'ять святих апостолів із сімдесяти: Прохора, Никанора, Тимона i Пармена — дияконів

Також цього дня відзначають: Страждання святого мученика Юліяна

У дні святих апостолів, після вознесення Господнього і після прийняття Святого Духа, не зразу вони розійшлися по світу на проповідь Христову. Коли примножилася Церква вірних у Єрусалимі, вибрані були на дияконську службу мужі, сповнені Духа Святого і премудрости1: Стефан, Филип, Прохор, Никанор, Тимон, Пармен i Миколай Антіох. I помолилися святі апостоли, поклали на них руки й поставили їх дияконами. Is них святого Стефанапервомученика пам'ять почитаємо у 27ий день грудня, святого Филипа — в 11ий день жовтня. Інших же пам'ять, окрім Миколая, до числа святих не вписаного, свята Церква прийняла почитати в нинішній день разом, хоч вони в різний час у різних місцях, апостольски проповідуючи Христа, страдницьки померли.

Прохорбо святий спершу за святим верховним апостолом Петром (перед Успенням пресвятої Богородиці) ішов з іншими співучнями і від нього був поставлений єпископом Никомидіїграда у Витинійському краї, як же те блаженний Симеон Метафраст у житії святого апостола Петра 29го червня повідомляє. Тоді, після Успення Божої Матері, був довгий час супутником і спільником трудів святому Йоану Богослову, з ним разом обходячи багато країв, біль і кривду від невірних зносячи задля благовістя Христового. З ним і на острів Патмос вигнаний був, і що Богослов з одкровення Божого йому розповідав, те він з уст його писав. Потім знову в Никомидіїграді, де він був першим єпископом, трудився, навертаючи заблукалих людей до Христа Бога й примножуючи новозібрану Церкву. Прийшовши до Антіохії, помер мученицьки. Убитий був від невірних за проповідь Христову.

Никанор святий убитий був разом з двома тисячами людей, що повірили в Христа того самого дня, коли каменували первомученика Стефана. Тоді, як написано в Діяннях апостольських, було гоніння велике на Церкву Єрусалимську2. Спосіб же убивства згадано у каноні3, що від юдеїв, як ягня, заколений, принісся в жертву Христові.

Тимон святий після дияконської служби4 поставлений був від святих апостолів єпископом града Вострскаа, краю Аравійського. Проповідуючи ім'я Ісуса Христа, дуже від юдеїв і еллінів постраждав. I в піч розжарену його вкинули, але неушкодженим з вогню вийшов. Римський же мученикослов про нього розповідає, що після того, як вогонь йому не пошкодив, на хресті розп'ятий, помер.

Пармен святий, здійснюючи вручене йому від апостолів служіння у проповіді сповненої віри, перед очима апостольськими помер, і вони самі його поховали5 й оплакали смиренно. Є такі, що кажуть і про нього, що страдницьку мав кончину і мученицьким вінцем увінчався.
.
У той самий День пам’ять святого мученика Євстафіявоїна, який в Анкирі, граДі Галатійському, за Христа страждав і в рі.ку після багатьох мук був вкинений, з неї ж ангел його виніс на сухе живим. Божественних Таїнств, з неба до нього голубом посланих, причастився з рук ангела і ними ж свята душа його була взята до Бога.
I святого мученика Акакія, який у Милитіграді в царство Ликиніяб після багатьох мук мечним посіченням подвиг страдництва здійснив за ісповідання Христове.
У Пролозі в цей же день згадано святих мучеників Квінтиліяна, Даду та Максима, але їхню пам’ять у 28ий день квітня вшановуємо. Там і страждання їх дивися.
 

Страждання святого мученика Юліяна

У царство Антонінаа переконували християн або богам принести кадило, або лютими муками померти. Був же тоді в Кампанії* б ігємон, на ім'я Флавіян, жорстокий i ненависник імєни Христового. Він по цілому краю Кампанійському розіслав слуг своїх нечестивих, аби брали, кого знайдуть з християн, і в Атинуград, у якому сам у той час був, приводили зв'язаних.
Тоді ж прийшов у ті краї із Далмаціїв муж, молодий літами, але вдачею і християнською мудрістю старий, лицем чесний, і цілим тілом гарний, благодаттю і святістю найкращий, світлий благородством, світліший вірою, ім'я йому Юліян. Він, ідучи дорогою поблизу града Анагнія, натрапив на воїнів ігемонових і привітав їх християнським вітанням, кажучи: «Мир вам, браття». Ті ж, зі слів його і лагідної вдачі пізнавши, що він християнин, почали питати, хто він і звідки, як називається і якої віри. Раб же Божий, бажаючи за Христа страждати й померти, хоробро відповідав: «Я — християнин, називаюся Юліян, родом далматинець. Проходжу ці краї, переконуючи людей всюди, щоб відреклися пошанування демонів й пізнали єдиного істинного Бога і Сина його Ісуса Христа, і Його щоб шанували. Його проповідуючи, я душу свою за Нього хочу покласти». Воїни ж здивувалися безстрашній його відповіді, взяли його і, зв'язавши міцно, , вели, б'ючи палицям і зброєю, і казали: «Побачимо, чи правдивими будуть слова твої, що за Розп'ятого померти бажаєш». Він же, битий, молився до Бога, щоб подав йому силу до кінця перетерпіти за ім'я Його святе. I почув його Господь: прийшов до нього голос згори, що укріплював його і казав: «Не бійся, Юліяне, Я буду з тобою, подаючи тобі силу й перемогу». Святий же юнак дяку віддав доброму Богові, і приведений був до ігемона, i зразу, за велінням того, у темниці страшній, що називалася студеною ямою, був замкнений. I тримали його там сім днів без їжі і пиття, хотівши голодом і спрагою заморити. Але не покинув Бог раба свого, послав до нього святого ангела, його ж баченням і бесідою в'язень Христовий насолоджувався, небесну їжу з рук його приймаючи. Через сім днів вийшов ігемон на місце видовищ (на тому місці пізніше збудовано церкву в ім'я Пречистої Богородиці) і сів на суді перед багатьма зібраними людьми, і, мученика на допит поставивши, сказав до нього: «Чи не соромно тобі, такому гарному і вродливому юнакові, приєднуватися до поганого Назарянина, що був на хресті розп'ятий? Чи не краще відректися тої мерзенної віри й поклонитися богам, щоб благоугодним бути цареві?» Відповів мученик: «Слава моя і похвала — розп'ятий Христос, Бог мій, і нехай не буде мені чимось іншим хвалитися, лише у хресті Господі моємуг, а за святу віру, яку ти брехливо мерзотною називаєш, готовий я померти. Справді, мерзенні боги твої, вонибо біси, і нехай осоромляться всі, що їм поклоняються». Такими словами святого кат на гнів зрушився, звелів в уста його бити, тоді на катівні розтягнути й мучити. Святий же, приймаючи рани, молився до Бога, кажучи: «На Тебе, Господи, покладаюся, силою своєю визволи мене. Ти Бог мій, помічник мій, прибіжище і визволитель мій, хай осоромляться ті, що поклоняються тесаним, і ті, що подумали на мене погано. До Тебе, Господи, взиваю, не передай мене на розбій ворогам моїм». I знову прийшов до нього з неба голос, що укріплював його і казав: «Не бійся, подвизайся мужньо». Тоді му , ченик Христовий звернувся до людей: «Погляньте ви, о окаянні, і не покладайтеся на богів, яких своїми руками робите собі, але пізнайте Бога того, що з нічого створив небо і землю». Такими словами переконував людей Юліян святий — тридцять мужів і більше здобув Богові. Після того кинули його до темниці. Зранку ж знову на суд його вивели, і такі від ігемона чув слова: «Жалію тебе, бо не жалієш сам себе і не хочеш поклонитися богам непереможним». I відповів мученик святий проти цього так: «Марно це говориш мені, не переміниш ума мого. Я поклоняюся Богові, Йому ж всі поклонятися повинні, бо Він небо і землю створив». Розгнівався Флавіянігемон, звелів святого на катівні повісити, і мучити биттям, і залізом обдирати. Але, силою дивного Бога у святих своїх, руки тих, що мучили, ослабли і розболілися, що не могли торкнутися святого ані знаряддя катування тримати чи що інше робити. Дивувався цьому ігемон, і в цей час прибіг вісник, сповіщаючи, що храм бога їхнього, що зветься Серапіс, упав і кумир його з іншими ідолами на порох розбився. немон і ті, що з ним, бісівські служителі, охоплені були ще більшим подивом і сорому сповнювалися. А таємні християни, що були серед людей, раділи духом і прославляли Христа Бога. Після того люд невірний вигукував: «Хай страчений буде волхв цей скоро!» I зразу погодився з голосом народним ігемон, гніву і лютости сповнений. I дав на мученика присуд смертний такий: «Юліянові, навченому від християн чарівної хитрости, що ображає богів і царському наказу противиться, наказуємо сокирою відтяти голову на місці упалого храму на помсту за безчестя, якого він завдав богам». I ведений був святий на те місце, прийшовши куди, схилив коліна й помолився до Бога, кажучи: «Боже нескінченної доброти, дякую Тобі, що мене, недостойного, такої чесної смерти сподобив, щоб за Ы'я Твоє святе мені померти. Прошу тому Тебе, щоб тим пролиттям моєї крови омив мене й очистив від гріхів моїх і ввів у благословенне твоє царство. Прийми дух мій у мирі, всіх же, які на честь пресвятого Ыени Твого схочуть вшанувати пам'ять мого страждання, не забудь у превеликому Твоєму милосерді». Коли так святий помолився, прийшов з неба голос, сповіщаючи, що молитва почута, і прикликав його у Вишнє. I страчений був сокирою в голову святий мученик Юліян. Душа ж його свята, із пут тілесних звільнившись, зійшла на небо до Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом царюючого. Йому ж слава нині, і повсякчас, і навікивіків. Амінь.