Загадка Дилмуна - Сто Великих археологічних відкриттів

У III–II тисячоліттях до н. е. шумери, ассирійці, вавилоняни неодноразово згадували в своїх клинописних текстах про багатому і квітучому царстві або місті Ділмун – «країні життя», що лежала далеко на південь від Месопотамії, «за гіркою водою», «на сході сонця». Ця щаслива країна, за уявленнями шумерів, не знала ні хвороб, ні старості, ні смерті і була одним великим квітучим садом.

Всілякі легенди про» островах блаженних " – не рідкість навіть для Середньовіччя. Що вже говорити про часи ще більш древніх! Практично весь досвід звернення до подібного роду сказань свідчить, що, як правило, за ними не стоїть нічого реального. І тим не менше Країна Ділмун стала щасливим винятком з цього правила.

Американський дослідник П.Корнуолл став першим, хто спробував поставитися до стародавніх шумерських сказань про Ділмун всерйоз. Де могла перебувати ця країна? У шумерському епосі про Гільгамеша і ряді інших джерел сказано, що це»країна, де сходить сонце". Ну не Японія ж це, справді! Шумерські і аккадські клинописні тексти повідомляють про "кораблі з Ділмуна", які привозили в Лагаш і Аккад золото, блакить, дорогоцінні сорти дерев. Глиняні таблички, знайдені в Стародавньому шумерському місті Уре, свідчать про те, що Ур отримував слонову кістку з Ділмуна. Може бути, це Індія? Але ж всі ці товари могли потрапити в Месопотамію і через транзитну торгівлю. І тоді база цієї транзитної торгівлі могла перебувати набагато ближче – на півдні Іраку, в Ірані, на сході Аравії.

У 1946 році, після ретельного вивчення всіх наявних в його розпорядженні письмових джерел, П.Корнуолл прийшов до висновку про те, що легендарний Ділмун слід ототожнювати з сучасним островом Бахрейн. Він розташований біля південного узбережжя Перської затоки, приблизно на половині шляху від гирла Тигра і Євфрату до долини річки Інд і цілком міг грати роль центру транзитної торгівлі між Індією і Межиріччям.

Остаточно довести правоту Корнуолла могли лише Археологічні розкопки на Бахрейні і прилеглих до нього ділянках Аравійського узбережжя. Але аж до 1950-х років цей район в силу релігійних і політичних причин був наглухо закритий для європейських і американських вчених. Тільки в кінці 1950-х років нафтовий бум відкрив країни Перської затоки для зовнішнього світу. І тоді сюди прийшли археологи.

Перше, що привернуло їхню увагу, – нині знамениті «сто тисяч» Бахрейнських могил. Ці невисокі, присипані жовтим піском курганчики були давним-давно порожні-їх розграбували ще в давнину, щонайменше два тисячоліття тому. Проте загадка цих поховань довгий час залишалася нерозгаданою. На Бахрейнських островах-пустельних, продуваються всіма вітрами, посипаних гравієм і уламками вивітрених вапняних скель, – не знайшлося б такої кількості небіжчиків! З приводу цього феномена була навіть висунута популярна свого часу гіпотеза, що Бахрейн служив гігантським кладовищем для якогось народу, що населяв територію Аравії або Південної Месопотамії і з якихось причин наполегливо ховав своїх мертвих на Бахрейні. Деякі дослідники вважали, що цим народом могли бути шумери, які, незрозуміло чому, вважали своєю прабатьківщиною саме Бахрейн.

Поки фахівці ламали списи навколо проблеми "ста тисяч могил", на самому Бахрейні і на сході Аравії – від Кувейту на півночі до Аджмана на півдні – протягом півтора десятка років тихо і методично працювала невелика Датська археологічна експедиція на чолі з Дж. Бибби. Відкриття, зроблене в результаті датчанами, було настільки неймовірним, що археологи не стали поспішати з публікацією результатів своїх праць, а замість цього кілька років ретельно і продумано вибудовували зібрані факти в єдине ціле. Нарешті, дослідники опублікували свої сенсаційні висновки. На перший погляд вони могли здатися фантастичними, але тим не менш скрупульозність данців вселяла повагу і довіру до їх висновків.

А висновки були наступними: Бахрейн був заселений в глибоку давнину, і його загадкові могили ніяк не можна приписувати сусіднім народам. Данські археологи виявили і розкопали поселення і могильники абсолютно невідомої стародавньої цивілізації III тисячоліття до н.е. – «культури Барбар». Центром її був острів Бахрейн. Археологи відшукали тут руїни великого міста, залишки величного храму, кілька маленьких селищ. Вік цих поселень і будівель становив п'ять тисяч років-саме тоді, згідно клинописним текстам Дворіччя, легендарний шумерський герой Гільгамеш відправився в свою довгу подорож по трьом царствам земним. Ще недавно фахівці сперечалися, наскільки взагалі достовірний цей міф. І ось тепер виходило, що деякі відомості про мандри Гільгамеша не вигадані.

Дж. Біббі переконливо пов'язав відкриту на Бахрейні цивілізацію з легендарною країною Ділмун. Численні знахідки – різьблені стеатитові печатки, намиста, вироби з міді і слонової кістки–показали, що в III – II тисячоліттях до н.е. Бахрейн був тісно пов'язаний з двома найдавнішими цивілізаціями світу-шумерської і віддаленої від неї на багато тисяч кілометрів цивілізацією долини Інду, граючи важливу посередницьку роль в жвавій морській торгівлі. Смутні здогади про те, де проходив Стародавній шлях з Дворіччя в Індію, тепер знайшли своє матеріальне підтвердження: ця дорога пролягала через Бахрейн. Саме звідси, як виявилося, відбуваються круглі кам'яні печатки, які ставили в глухий кут археологів і при розкопках в Шумері, і при розкопках в Індії. На Бахрейні при розкопках стародавнього міста і храму були знайдені сотні таких печаток.

За великим рахунком, не настільки вже важливо-чи був Бахрейн легендарним Ділмуном чи ні. ДО РЕЧІ, думки з цього питання розходяться: на думку інших вчених, Ділмун все ж слід шукати в Індії. Головне полягає в іншому: данським археологам на чолі з Дж. Біббі вдалося зробити одне з найцікавіших археологічних відкриттів ХХ століття – знайти відсутню ланку в ланцюжку найдавніших культур світу.