Понедельник 23.05.2022 13:47
Menu

Дві болгарські столиці - Сто Великих археологічних відкриттів

17.04.2022
91
0
Група кочових тюркомовних племен, відомих під збірним найменуванням болгари, вперше з'являється на сторінках історичних хронік в кінці V століття. Болгарські племена (кутригури, утигури, барсили, сарагури, уроги (огори), савіри, баланджари) кочували на просторі від Нижнього Дунаю до Прикаспію і Північного Кавказу. У 630-х роках частина болгар-оногури і кутригури – утворили державне об'єднання, іменоване «Велика Болгарія». Не проіснувавши і тридцяти років « "велика Болгарія" впала під ударами хазар, і складали її народи розсіялися по різних напрямках. Частина болгар (барсили, баланджари і частина кутригурів) відкочували на північ, утворивши тут згодом держава, відома під ім'ям Волзька Болгарія (Булгарія).

Ватажок оногурів Аспарух повів свій народ на захід. Так як саме болгари-оногури стали згодом одним із складових елементів майбутньої болгарської народності, то за ними в науковій літературі закріпилася назва «протоболгари».

Переправившись через Дунай, Аспарух у 680 році розбив армію візантійського імператора Костянтина IV Погоната. Після цього Аспарух рушив на південь і дійшов до Стара-Планіни. Мабуть, він уклав союз з вождями місцевих слов'янських племен і разом з ними продовжив військові дії. У 681 році імператор Костянтин Погонат був змушений укласти з болгарами мир, зобов'язавшись виплачувати щорічну данину. Тим самим було покладено початок слов'яно-болгарській державі, так званому першому болгарському царству (680-1018), столицею якого стало місто Плиска.

Одним з головних завдань правителів молодої держави протягом трьох наступних століть було відображення ударів Візантійської імперії, що намагалася знищити незручного сусіда, а також поступове включення в межі цієї держави слов'янських племен, що населяли Схід і південь Балканського півострова. У цих територіальних рамках, які оформлялися протягом трьох століть і охоплювали головним чином колишні римські провінції Мезія, Фракія і Македонія, склалася Болгарська народність. Процес її формування був тривалим. Спочатку слов'яни і протоболгари були абсолютно різними етнічними групами, кожна зі своєю мовою, культурою, релігією. Однак з плином часу первісна відчуженість між слов'янами і протоболгарами стала зникати. Основним фактором цього процесу була наявність спільної держави, що проводила єдину внутрішню і зовнішню політику.

Вельми сприятливою передумовою зближення слов'ян і протоболгар служило та обставина, що в перші ж роки існування слов'яно-болгарської держави в ньому виникли і отримали розвиток змішані поселення. Такою була і сама перша столиця Болгарії Плиска, де жили пліч-о-пліч і слов'яни, і протоболгари, про що свідчать результати археологічних розкопок. Вихідці з далекого приазов'я незабаром розчинилися серед слов'янського населення, сприйняли його мову і звичаї, і лише назва країни – Болгарія – утримало в пам'яті нащадків спогад про стародавніх переможців Візантії. У 864 році болгарський цар Борис I прийняв хрещення і Болгарія увійшла в коло християнських держав.

Рубіж IX-X століть став "золотим століттям" давньоболгарської культури. Цар Симеон, якого візантійці називали імператором, переніс столицю з Плиски в Преслав. У цей період в Болгарії була створені значні пам'ятники філософської, історичної та художньої літератури, зі стін болгарських монастирів – центрів середньовічної освіти – і Преславської книжкової школи вийшло безліч відомих вчених, просвітителів і письменників – Климент Охридський, Іоан Екзарх, пресвітер Козма та інші. Болгарія стала гідним суперником Візантії, захопивши першість не тільки у військовому суперництві, а й у сфері культури. Після смерті царя Симеона (927 р.) Перше Болгарське царство почало хилитися до заходу. Протистояння Візантії закінчилося в 1014 році кривавою битвою біля Беласиці, в якій болгарські війська зазнали нищівної поразки. А чотири роки по тому Перше Болгарське царство було ліквідовано і Болгарія увійшла до складу Візантійської імперії.

Сьогодні на місцях, де колись стояли стародавні столиці Першого Болгарського царства, росте трава і гуляє вітер. Лише подекуди видно розкопані залишки стародавніх будівель, повалені або самотньо стоять колони, великі кам'яні блоки та інші сліди минулого.

Руїни Плиски знаходяться на околиці однойменного села, розташованого за 25 км на північний схід від міста Шумен. Місцевість, де розташована Плиска, абсолютно рівна, що, мабуть, припало до смаку протоболгарам, які прийшли зі степових причорноморських рівнин. Заснована в 681 році, Плиска аж до своєї загибелі була найбільшим політичним і економічним центром Першого Болгарського царства. На жаль, від цієї стародавньої столиці мало що збереглося до наших днів. У 811 році візантійські війська повністю зруйнували місто.

Археологічні дослідження Плиски були розпочаті на рубежі XIX–XX століть. Ці розкопки фінансувалися російським археологічним інститутом в Константинополі і велися під керівництвом академіка Ф.І. Успенського і чеського вченого К. Шкорпіла.

Вже перші результати розкопок підтвердили гіпотезу К. Шкорпіла про те, що городище поблизу Шумена являє собою місце, де знаходилася стародавня Болгарська столиця. Місто було оточене земляним валом і глибоким ровом. Відновлений нещодавно фрагмент оборонних стін з великих кам'яних блоків і цегляні міські ворота дають уявлення про існуючу тут потужної фортеці. Під захистом цих оборонних споруд знаходилися Великий палац з тронним залом, Малий палац – резиденція царя, язичницькі капища, а потім християнські церкви, господарські будівлі, цистерни для води тощо. Всі будівлі були складені з великих кам'яних плит. Споруди стародавньої Плиски донині вражають розмахом, майстерною системою водопостачання та опалення.

Палац в Плиску, побудований ханом Омуртагом, був двоповерховим і займав площу понад 1500 кв.м. його прикрашали колони і мармурові плити. У зовнішній частині міста розміщувалися житлові споруди, майстерні, лазні, водопровід, були навіть пасовища для коней. Всередині йшов ще один оборонний пояс: 10-метрова зубчаста кам'яна стіна в два з половиною метри завтовшки. По її кутах височіли багатоповерхові вежі. Внутрішнє місто Плиски був забудований значними будівлями, тут знаходилася Ханська цитадель, також укріплена потужною стіною. З ханських покоїв за межі цитаделі вів потайний підземний хід.

Після хрещення Болгарії в 865 році в Плиску було побудовано багато церков. Вже незабаром після цієї події цар Борис заснував у Плиску перший монастир. У ті ж роки була побудована найвідоміша з церков Плиски - так звана Велика базиліка. Це була найбільша будівля стародавньої Болгарії і одне з найбільших будівель Європи того часу. Судячи з знайдених в землі кам'яних деталей, базиліка була багато прикрашена кам'яним різьбленням і мозаїками.

При розкопках Плиски в шарах IX століття виявлені сліди найсильнішої пожежі. Цілком ймовірно, це одне зі свідчень погрому, вчиненого візантійським імператором Никифором I Геніком 21 липня 811 року.

Залишки другої давньоболгарської столиці, Великого Преслава (Х-XI ст.), розташовуються в 18 км на північний захід від Шумена. Точна дата перенесення столиці з Плиски в Преслав невідома, але в 893 році, за правління царя Симеона, він вже був царською резиденцією. Характер архітектури нової столиці багато в чому нагадував колишню, але вона відрізнялася ще більшим багатством, пишністю і ошатністю. На жаль, процвітання міста виявилося недовгим. У 972 році він був захоплений і повністю зруйнований військами візантійського імператора Іоанна Цимісхія.

На місці другої столиці Першого Болгарського царства сьогодні ведуться археологічні розкопки. Залишки середньовічного Преслава значною мірою звільнені від грунту, і перед поглядами численних екскурсантів постають частково відновлені фрагменти кам'яних стін, воріт, колись чудових палаців. В одному місці можна побачити навіть руїни стародавнього критого водопроводу.

Цікава пам'ятка Преслава-кругла або золота Церква (Х століття). Ще в Середньовіччі вона була названа золотою, так як купол її зовні був позолочений, а всередині його прикрашала глазурована кераміка на золотому тлі. На думку фахівців, це була найвидатніша з архітектурної точки зору споруда Великого Преслава.

Золота церква в Преславі займає особливе місце не тільки в історії стародавньої архітектури Болгарії, але і в історії східнохристиянської архітектури в цілому. План цієї церкви незвичайний: він складається з круглої ротонди з внутрішніми стовпами (схожі пам'ятники відомі в Закавказзі). До нього примикає притвор з двома круглими приміщеннями з боків (мабуть, вежами), а до всього цього з фасаду примикає великий чотирикутний двір – Атріум. Інтер'єр храму був виключно багато прикрашений кам'яним різьбленням, рельєфами, мозаїками і керамічними панно. В оздобленні церкви широко застосовувалися дорогоцінні метали і кольорові камені. Золотом виблискував купол церкви, золотом переливалися дорогоцінні мозаїки, що прикрашали стіни.

Як і всі споруди Преслава, золота Церква дійшла до нас в руїнах. Сьогодні на місці храму, на тлі яскравого синього неба і зелених гір, біліють тільки кілька витягнутих із землі мармурових колон, колись прикрашали це дивовижне спорудження (колись цих колон було дванадцять). Фрагменти цього, а також інших монументальних будівель Преслава, залишки їх розкішного декоративного оздоблення зберігаються в Археологічному музеї, розташованому тут же, на території Стародавньої болгарської столиці. Тут же представлені прикраси, монети і судини тієї епохи.

Середньовічні письмові джерела свідчать про те, що роботи преславських майстрів користувалися популярністю далеко за межами Болгарії. Чудові твори преславських ювелірів були виявлені в так званому Преславському кладі, знайденому в 3 км від колишньої болгарської столиці. Скарб являє собою набір дорогоцінних золотих жіночих прикрас з різнокольоровими емалями, смарагдами, рубінами, перлами, аметистами і гірським кришталем. По всій видимості, це Фамільний скарб було укрито знатної болгаркою під час навали візантійців в 971 році. Про це свідчать знайдені в кладі 15 срібних візантійських монет, що датуються 945-969 роками.

В 7 км на південь від Преслава знаходиться мальовнича місцевість Патлейна. У 1909 році археолог-любитель Йордан Господінов з групою учнів справив тут Археологічні розкопки, в результаті яких був відкритий монастир Св. Пантелеймона – один з найважливіших культурних центрів Першого Болгарського царства. У його руїнах були виявлені найцінніші зразки глазурованої кераміки, в тому числі знаменита керамічна ікона Св. Федора Стратилата з Патлейни (IX – Х ст.). Її відрізняє сувора і сувора духовна сила образу. Нині ця ікона зберігається в Археологічному музеї Преслава.
Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото
+