Шереметєв Борис Петрович (1652-1719) - Сто Великих аристократів

Рід Шереметєвих є одним з найдавніших російських родів. Він веде початок від Андрія Івановича кобили, нащадки якого дали Росії династію Романових. Крім Романових, Андрій Іванович став родоначальником Захар'їних, Коновніциних, Количевих, Юр'євих і багатьох інших стародавніх російських князівських прізвищ. У тому числі і Беззубцевих, які пішли від п'ятого сина Андрія кобили – Федора Андрійовича кішки. Прізвисько Беззубець отримав його третій син, Олександр Федорович. Вже його онуки стали прозиватися Шереметя, ймовірно, за те, що любили жити широко, просторо, простіше кажучи, «широчінь мати», а від цього прозвання і пішло прізвище Шереметєвих.

Але найзначніше місце представники роду Шереметєвих стали займати під час правління Петра I і його послідовників, аж до царювання Павла I. в цей час одна з гілок роду отримала графську гідність. Першим, хто став графом, був Борис Петрович Шереметєв.

Він народився 25 квітня 1652 року в родині Петра Васильовича Великого та Ганни Федорівни Волинської. Батько майбутнього фельдмаршала кілька років був воєводою в Києві, де перейнявся західним впливом і як би у спадок передав це своєму синові, що став згодом вірним соратником перетворювача Росії.

Службу при дворі царя Олексія Михайловича він почав стольником в 1661 році.

У 1682 році з нагоди сходження на престол царів Петра і Іоанна Шереметєв був наданий в бояри.

У період боротьби між Петром і Софією Борис Петрович одним з перших підтримав Петра. З тих пір він став найближчим сподвижником молодого государя, хоча все життя між ними зберігалася певна дистанція.

У 1695 році Петро I доручив Шереметєву формування 120-тисячної армії для передбачуваної війни з Туреччиною.

У 1697-1699 роках Борис Петрович перебував у Європі, виконуючи дипломатичні доручення.

Як полководець Шереметєв придбав широку популярність в роки Північної війни.

У грудні 1701 року Шереметєв приніс Росії першу перемогу над шведами в битві біля села Ерестфер. За цю перемогу Шереметєв був нагороджений орденом Св.Андрія Первозванного і проведений в фельдмаршали.

Восени, рушивши до гирла Неви, війська Шереметєва оволоділи фортецею Нотебург. Петро перейменував Нотебург в Шліссельбург (Ключ-місто) і відсвяткував його взяття урочистим парадом військ через тріумфальні ворота в Москві. А в наступному році були взяті Ніеншанц, Копор'є, Ямбург і Везенбург. Таким чином, в 1703 році війська фельдмаршала Шереметєва завоювали землю стародавньої Інгрії з виходом до Балтійського моря.

У квітні 1704 року за наказом Петра до Дерпту був направлений корпус під командуванням Шереметєва. Взявши місто, фельдмаршал встиг ще й сприяти царю в оволодінні Нарвою.

В кінці 1706 року, після повернення з Астрахані, де він керував придушенням стрілецького повстання, Шереметєв знову опинився в діючій армії. До цього часу він був наданий графським титулом. Це було незадовго до вторгнення шведських військ в Росію, і тепер фельдмаршал знову опинився на головному напрямку. Під його безпосереднім керівництвом зараз було 57,5 тисячі чоловік – головні сили російської армії. Їй протистояло 25-тисячне військо на чолі з самим Карлом XII.

У серпні 1707 року шведське військо покинуло Саксонію і вторглося в межі Росії. Незважаючи на те що шведський король мріяв про генеральному битві, Петро I не дав Карлу XII такої можливості і почав відступ з метою поступового вимотування військ противника.

Військові дії тривали, попереду була Полтавська битва, що стала переломним моментом в ході Північної війни.

4 червня 1709 року під Полтаву прибув Петро I, який взяв на себе керівництво бойовими діями. Перед битвою ЦАР, залишивши собі загальне керівництво, призначив Шереметєва головнокомандувачем. Вирішальна битва (27 червня 1709 року) було швидкоплинним і закінчилося повною перемогою російських військ. За Полтаву фельдмаршал Шереметєв був наданий селом Царська Грязь.

Відразу ж після невеликого відпочинку Шереметєв був відправлений в Прибалтику. Його головним завданням стало оволодіння Ригою. Облога міста почалася на початку жовтня 1709 року. У листопаді в облоговий корпус приїхав з інспекцією Петро I, особисто зробив по місту три постріли. ЦАР скоро відбув до Петербурга, наказавши корпусу продовжувати облогу. Наступного року Шереметєву довелося не тільки облягати місто, а й боротися з мором, що охопив як війська, так і жителів міста. Рига капітулювала 4 липня 1710 року.

Але ще до здачі Петро I сповістив Шереметєва про його майбутнє нове призначення. Назрівала війна з Туреччиною, яка готувалася надати підтримку ставленику Карла XII Станіславу Лещинському, який претендує на польський престол.

У листопаді 1710 року султан оголосив війну Росії. Російські війська виступили в похід, але Шереметєв покинув Ригу лише 11 лютого 1711 року, забезпечуючи залишені там війська продовольством і всім необхідним.

Борис Петрович був призначений головнокомандувачем, хоча фактично першою особою в армії залишався Петро I. війська для походу не були зібрані, але цар квапив події. Шереметєв намагався заперечувати, доводячи, що війська втомилися після невпинних походів 1709-1710 років, не мають ні продовольства, ні підведення і відчувають нестачу в боєприпасах. Петро не бажав нічого слухати і змушував головнокомандувача рухатися швидше. Однак лише 30 травня армія Шереметєва перейшла Дністер, а до червня підійшла до Пруту.

Чисельними відомостями про противника ні Петро I, ні Шереметєв не мали, крім того, війська Шереметєва ще не були з'єднані з іншими частинами, що підходили до Пруту. Російські полки зупинилися в долині річки, де і відбулася битва, що тривала весь день 8 липня і частина наступного дня. Користуючись чисельною перевагою, противник майже впритул підійшов до російського табору, але був відбитий артилерійським вогнем. Вранці 10 липня за наказом Петра I в табір турків був направлений парламентер для переговорів про перемир'я.

Невдача в Прутському поході позначилася і на особистому житті Бориса Петровича – за умовами миру до турків в якості заручника був відправлений син головнокомандувача Михайло, який потім помер на чужині. Сам Шереметєв за участь у Прутському поході був нагороджений будинком в Ризі.

У 1712-1713 роках фельдмаршал Шереметєв командував військами на Україні, прикриваючи південні рубежі Росії. Потім до 1717 року він очолював російські війська, що діяли проти шведів у Померанії та Макленбурзі.

Незадовго до своєї кончини (17 лютого 1719 року) Шереметєв склав заповіт, в якому висловив бажання бути похованим у Києво-Печерській лаврі, де колись хотів постригтися. Але цар вважав, що могила першого російського генерал-фельдмаршала повинна знаходитися в Олександро-Невській лаврі, де будуть могили тих, хто прославив Росію. Прах Шереметєва був доставлений в нову столицю Росії, йому були влаштовані урочисті похорони. За труною Бориса Петровича Шереметєва йшов сам Петро I.