Дмитро Миколайович Сенявін - Сто Великих адміралів
01.12.2021
270
0
В 1786 году офицера назначили командиром пакетбота «Карабут», доставлявшего в Константинополь дипломатическую почту для российского посла в Турции. Положение командира специального судна связывало его с князем Г.А. Потемкиным, который летом 1788 года включил опытного моряка в свою свиту, сделав офицером по особым поручениям. Молодой офицер приобрел достаточный опыт, чтобы готовить инструкции для моряков эскадры, но усиленно продолжал пополнять знания. Сенявин хорошо проявил себя в шторм, который рассеял вышедшую из Севастополя в сентябре 1787 года эскадру. В сражении при Фидониси моряк состоял при Войновиче, и контр-адмирал отмечал храбрость, неустрашимость и расторопность своего флаг-капитана. Кроме командиров кораблей Войнович представил к награде лишь его. Для Сенявина сражение явилось школой управления эскадрой. Потемкин направил капитан-лейтенанта к царице с известием о победе над турецким флотом. Екатерина II «за весть радостную и жданную» наградила моряка золотой табакеркой, осыпанной бриллиантами и наполненной червонцами.
После возвращения Потемкин назначил Сенявина своим генеральс-адъютантом. Моряк получил чин капитана 2-го ранга. На берегу он долго не засиделся. Осенью, командуя кораблем «Полоцк» и отрядом вооруженных судов, Сенявин уничтожил у берегов Анатолии 11 турецких транспортов, нападал на турецкие порты, сжег склад на берегу, взял пленных, за что получил орден Святого Георгия 4-й степени.
В марте 1790 года Д.Н. Сенявина назначили командиром корабля «Навархия Вознесение Господне»; в сражении при Калиакрии он, по мнению Ф.Ф. Ушакова, «оказал храбрость и мужество».
Сенявин по молодости лет считал, что Ушаков слишком осторожен, и мысли эти высказывал в обществе. Контр-адмирал терпел, пока капитан 2-го ранга не нарушил приказ, направив на новые корабли необученных матросов. Потемкин сурово наказал Сенявина, лишил его звания генеральс-адъютанта, командования кораблем и отправил под арест, угрожая разжаловать в матросы. Только по просьбе Ушакова Сенявина вернули в строй. Потемкин, узнав о примирении двух моряков, писал Ушакову: «Федор Федорович! Ты хорошо поступил, простив Сенявина: он будет со временем отличный адмирал и даже, может быть, превзойдет самого тебя!»
На следующий год Сенявин — командир корабля «Святой Александр Невский». Четыре кампании он крейсерствовал в Черном море. В январе 1796 года Дмитрия Николаевича произвели в капитаны 1?го ранга и дали «под команду» 74-пушечный корабль «Святой Петр». Сенявин в составе эскадры Ф.Ф. Ушакова отправился на Средиземное море и участвовал во всех боевых действиях в Архипелаге. За взятие крепости Святой Мавры он получил орден Святой Анны 2?й степени. «Святой Петр» обстреливал одну из батарей острова Видо при взятии Корфу. После возвращения эскадры на Родину Сенявин в 1800 году был произведен в капитаны генерал-майорского ранга и возглавлял Херсонское адмиралтейство и порт, затем получил чин контр-адмирала и переведен главным командиром порта в Севастополь.
В 1804 году Сенявина отозвали на Балтику и назначили командиром Ревельского порта. Контр-адмирал за отведенный ему небольшой срок организовал ремонт маяков, помещений некоторых мастерских. В 1805 году комиссия, обследовавшая порт, отметила значительное улучшение содержания казенных сооружений и запущенное состояние дома самого командира порта.
С началом войны против Франции осенью 1805 года Сенявин во главе эскадры отправился на защиту Ионических островов, прибыл на Корфу 18 января 1806 года и стал главнокомандующим всеми русскими силами в Средиземном море. Вице-адмирал активными действиями против французов помешал им захватить Бокка-ди-Катарро и Ионические острова.
После начала русско-турецкой войны вступили в боевые действия и русские силы на Средиземном море. По стратегическому плану Сенявину предстояло вместе с английской эскадрой Дакуорта прорваться к Константинополю через Дарданеллы, тогда как Черноморский флот должен был атаковать Босфор. Высаженными десантами следовало занять турецкую столицу. Однако планы эти так и не удалось осуществить. Черноморский флот оказался не готов к высадке десанта в Босфоре. Дакуорт с эскадрой, не дожидаясь Сенявина, прошел через Дарданеллы к Принцевым островам в 8 милях от Константинополя и потребовал сдать флот, морские запасы и проливы англичанам. Но пока он вел переговоры, турки установили батареи на берегах пролива. Англичане 17 февраля вырвались в Средиземное море с поврежденными кораблями и потерями.
Отримавши звістку про початок війни з Туреччиною 30 Січня, 10 лютого Сенявін вже відправився до гирла Дарданелл з 10 лінійними кораблями. Решту сил він залишив для оборони Которської області та Іонічних островів. Прибувши в Егейське море, флагман запропонував провести нову атаку Дарданелл. Однак Дакуорт відмовився від спільних підприємств з Сенявіним. Він рекомендував віце-адміралу блокувати Дарданелли, зайнявши Острів Тенедос поблизу гирла протоки. Сам Дакуорт відправився до берегів Єгипту. Англійці розраховували, що російські моряки не випустять турецький флот, а вони зможуть тим часом спокійно оволодіти Олександрією.
Рада, зібрана Сенявіним, вирішила приступити до ближньої блокади Дарданелл. 10 березня російські моряки взяли Тенедос у самого протоки. Віце-адмірал сам брав участь у десанті. Острів став базою російських дій. З моря його прикривала ескадра, що висилала по два-три кораблі до гирла Дарданелл.
Після взяття Тенедоса, щоб розділити турецькі сили, Сенявін посилав окремі загони в набіги на турецькі порти. Флагман розраховував демонстративним ослабленням сил виманити турецьку ескадру і завдати їй удару. 7 травня турецькі кораблі, нарешті, вийшли з протоки, щоб повернути Тенедос і ліквідувати блокаду, що порушувала постачання Константинополя продовольством. Дізнавшись про появу турків, Сенявін виступив з головними силами до Імбросу, залишивши гарнізону завдання утримувати Острів проти ворожої атаки. 8 травня турки намагалися висадитися на острів, але двічі були скинуті в море.
Через штиль і зустрічні вітри обігнути Імброс, щоб відрізати турецький флот від Дарданелл, Сенявіну не вдалося. 10 травня для допомоги знемагавшему в боротьбі з турками гарнізону Тенедоса Сенявін привів ескадру до острова. Турецький флот був неподалік, але Сеїд-Алі не мав наміру атакувати, хоча і був на вітрі. Коли близько 13 години напрямок вітру стало сприятливо російським, Сенявін наказав приготуватися до бою. Він заздалегідь виділив резерв, доручивши його командиру за сигналом або власною ініціативою діяти там, де це виявиться зручно. Після 18 години російська ескадра, користуючись засвіжілим вітром, переслідувала турків, які намагалися сховатися в Дарданелли. Бій тривав близько двох годин, до темряви. Турецькі берегові батареї обстрілювали перемішалися кораблі, вражаючи і своїх. Російська ескадра так наблизилася до узбережжя, що потрапила навіть під рушничний вогонь.
Дарданелльское бій і росіяни, і їх противники вважали поразкою турків. Частина їх кораблів була виведена з ладу, значних втрат зазнали екіпажі. Найбільші пошкодження російські кораблі отримали від берегової артилерії. Але всі вони були відремонтовані за один-два дні, тоді як туркам потрібен був місяць.
Через блокаду в Константинополі бракувало провізії. 17 травня султана Селіма скинули з престолу. Але війна не припинилася. Порта відмовилася прийняти мирні пропозиції Росії. Вранці 10 червня з Дарданелл вийшли і стали на якір 8 кораблів, 5 фрегатів, 2 корвета, 2 брига; за 3 дні до них приєдналися ще 2 кораблі, фрегат і шлюп. Капудан-паші було наказано будь-що-будь деблокувати протоку і взяти Тенедос. Знаючи від патрульних суден про пересування турків, Сенявін з ескадрою попрямував до Імбросу, щоб обігнути Острів, виграти вітер і відрізати противника від Дарданелл і берегових батарей при гирлі протоки. Задум його вдався. Капудан-паша Сеїд-Алі дізнався 15 Червня, що у Тенедоса залишилися тільки легкі російські судна, і попрямував до острова. 16 червня турки висадили сильний загін; гарнізон острова, що становив всього 600 чоловік, рішуче оборонявся в очікуванні підкріплень і двічі відбивав штурми.
Через несприятливі вітри ескадра Сенявіна лише 17 червня обігнула Імброс і виявила, що турецький флот розташувався в протоці між Тенедосом і анатолійським берегом, забезпечуючи перекидання військ на острів. Коли російські кораблі почали наближатися, турки знялися з якорів і стали йти. Сенявін підійшов до Тенедосу. Поки легкі судна винищували ворожі десантні і транспортні судна, з кораблів Сенявіна переправили на берег припаси, необхідні гарнізону фортеці. Залишивши для захисту острова «Венус», «Шпіцберген» і два корсарських судна, віце-адмірал з 10 кораблями 18 червня відправився за ворожим флотом. Однак протягом дня не вдалося знайти ворога. Вранці 19 червня турків виявили біля південного краю Лемноса. Сеїд-Алі мав у своєму розпорядженні 10 кораблями (один з яких стояв біля острова Тасос), 6 фрегатами і декількома легкими суднами приблизно з 1200 гарматами проти 754 гармат 10 російських кораблів. Основною проблемою для росіян був недолік снарядів, і Сенявіну довелося наказати вести бій на короткій дистанції. Проте флагман вирішив дати ворогові рішучий бій і тим спонукати уряд султана до миру. Щоб вивести з ладу флагманські кораблі ворога, Сенявін виділив проти кожного по 2 лінійних корабля. Решта сил під командуванням Грейга і самого віце-адмірала склали рухливі загони, яким належало «або посилити атакуючих, або напасти на ворожі кораблі, де більш видно буде в цьому потреба».
В Афонській битві Турецька лінія була засмучена, пошкоджені флагманські кораблі відходили до мису Афон. Російські кораблі також отримали значні пошкодження, але продовжували баталію. Коли турецький ар'єргард спробував підтримати центр, Сенявін на» твердому " затримав ворога. Російські моряки взяли корабель "Сед-ель-Бахрі". Відсталі корабель і фрегати були виявлені вранці 20 Червня. Турки, бачачи погоню, звезли на берег екіпажі посаджених на мілину суден і підірвали їх. Потім Сенявін поквапився до Тенедосу. Ескадра прибула вчасно: сили захисників вичерпувалися. 25 червня російські кораблі оточили острів і змусили турків його покинути.
Втрати російської ескадри (77 убитих, 181 поранений) були порівняно невеликі. Флот султана позбувся 4 кораблів, 4 фрегатів і корвета. Він надовго перестав існувати як бойова сила.
Після Афонської битви Сенявін встановив тісну взаємодію з англійською ескадрою. Але 12 серпня він отримав звістку про тільзітському світі. 14 серпня російський і англійський флоти розійшлися, бо опинялися в різних таборах. 28 серпня віце-адмірал отримав указ Олександра I залишити архіпелаг, передати Іонічні острови та інші російські опорні пункти на Середземному морі французам і вести кораблі до своїх портів. 25 серпня був залишений Тенедос. Сенявін попрямував до Корфу, де вже господарювали французи. Звідти він мав намір вести ескадру в Росію без зупинки. Але сильний зустрічний вітер, що перейшов у шторм, змусив 30 жовтня зайти в Лісабон. Тут ескадра була заблокована англійським флотом. 24 серпня 1808 Сенявін здав англійцям на зберігання кораблі, а 5 серпня 1809 екіпажі на транспортах були відправлені в Росію.
Самовільно прийняте рішення викликало гнів Олександра I, і віце-адмірал опинився в опалі. Три роки він виконував свою колишню посаду командира Ревельської ескадри.
2 травня 1811 Сенявіна призначили знову командиром Ревельського порту. Влітку 1812 року він займався підготовкою канонерських човнів, забезпечував перекидання корпусу Штейнгеля з Фінляндії. Незадоволений спокійною діяльністю, він 28 червня 1812 звернувся до царя з пропозицією сформувати з мужиків Калузького маєтку загін і вступити в Московське ополчення, проте отримав відповідь, що займаний ним нині пост також потрібен. У 1813 році Сенявін подав у відставку.
У 1821 році греки підняли повстання проти турецького гніту. Бажаючи використовувати численні судна, греки направили до Петербурга лист з проханням направити для командування флотом Д. Н.Сенявіна, добре відомого на Середземному морі. Але в проханні було відмовлено. Олександр I уникав кроків, які можна було сприйняти як підтримку революції.
Тільки в 1825 році, коли на престол зійшов Микола I, згадали про заслуги Дмитра Миколайовича перед Вітчизною. ЦАР запропонував моряку повернутися на службу і навіть призначив його своїм генерал-ад'ютантом, нагородив орденом Святого Олександра Невського і видав допомогу в 36000 рублів. У грудні 1825 року імператор створив Комітет освіти флоту під головуванням о.фон Моллера; до складу комітету серед інших відомих моряків увійшов і Сенявін. У серпні 1826 року Микола I наказав моряку бути присутнім у другому департаменті Сенату, з грудня призначив сенатором.
У серпні 1826 року Сенявіна справили в адмірали. Він доставив на Середземне море ескадру Л. П.Гейдена, яка відзначилася в Наваринській битві. За перемогу при Наварині адмірал отримав алмазні знаки ордена Святого Олександра Невського. У 1828 році Сенявін з ескадрою проводжав до Зунда ескадру Рікорда, яка також прямувала на Середземне море.
У 1830 році Сенявін довго хворів і змушений був піти у відставку. Помер він 5 квітня 1831 року. Адмірал просив поховати його скромно, але імператор організував урочисте поховання Д. Н.Сенявіна в Духовській церкві Олександро-Невської лаври і особисто командував виділеними військами. На дубовій плиті було написано: "Дмитро Миколайович Сенявін, генерал-ад'ютант і адмірал, рід. 6 серпня 1763 року, помер 5 квітня 1831 року».
