Житія святих на 7 квітня (25 березня за ст. стилем)

Слово на Благовіщення Пресвятої Богородиці

Слово на Благовіщення Пресвятої Богородиці Святого отця нашого Йоана Золотоустого, Архиєпископа Константинограда.

Коли прийшов кінець літам і зближався час людського спасення, яке мало бути через вочоловічення Боже, треба було, аби справді знайшлася така чиста непорочна і свята Діва, яка була б достойною безплотного воплотити Бога й послужити таїнству нашого спасення. Знайшлася така діва, чистіша від усякої чистоти, пренепорочніша від усілякого розумного сотворіння, святіша від усілякої святині, пречиста і преблагословенна Діва Марія, паросток неплідного кореня, святих праведних-богоотців Йоакима і Анни, плід батьківських молитов і постів, донька царська й архиєрейська. Знайшлася на місці святому, у Соломоновій церкві, та, котра мала стати церквою одушевленою Божою, знайшлася всередині храму, так званому Святая Святих, та, що мала народити від святих святіше Слово. Там-бо глянув Господь з висоти слави царства свого на смирення раби своєї і вибрав її, наперед вибрану з усіх родів. Вибрав на матір предвічному Слову своєму, про Його ж від неї воплочення ще перед архангельським Благовіщенням таємно передвозвістив їй, як же про те достовірні святі розповіді повідомляють. Жила-бо пречиста Діва при церкві років близько дванадцяти, де не лише богомислено ненастанно молилася і виконувала щоденне рукоділля, а й читала книги божественні, навчалася в законі Господньому вдень і вночі. Пишуть-бо про неї святий Єпифаній і святий Амвросій, що була розумна дуже і любила навчання, і Божественного Писання читанню віддавалася. А церковний історіограф Георгій Кедрин про неї розповідає, що ще за життя батьків своїх святих вивчилася єврейських книг добре. Читаючи ж часто в пророцтві Ісаї такі слова: "І діва в утробі прийме і народить Сина, і наречуть ім'я йому Еммануїл", що означає "з нами Бог", розпалилася сердечною любов'ю не лише до Месії, що мав прийти, але й до Діви тої, яка має зачати і народити Месію. Думала-бо, наскільки великим є достоїнство бути матір'ю Еммануїла, Сина Божого, і наскільки невимовне є таїнство бути Дівою-Матір'ю. Знаючи з пророцтв, що зближається час приходу Месії, — вже-бо було забрано скіпетр від Юди і седмиці Даниїлові закінчувалися, — думала, що вже напевне народилася у світі та Діва, про яку ж провістив Ісая. І, зітхаючи часто з глибини серця, молилася собі, щоби сподобив її Бог бачити ту Діву і в неї найостаннішою бути рабинею. Одного разу, коли стояла вона за другою завісою на опівнічній молитві, за звичаєм, і про те з найпалкішим бажанням до Бога молилася, раптом засіяло зверху світло велике й огорнуло її, і зсередини світла чути було голос, що говорив до неї: "Ти народиш сина Мого". Якої тоді радости сповнилася Пречиста Діва і яку, поклонившись до землі, віддавала Богові Творцеві своєму вдячність, вимовити неможливо! Так зглянувся Господь на смирення раби своєї, яка бажала задля любови Божої служити чистій родительці Месії, — сама сподобилася Йому матір'ю стати і Володаркою всього творіння. Було ж те їй откровення у дванадцятий від народження рік життя її, ще перед зарученням її десь за два роки, і нікому не розповідала тої таємниці аж до Вознесення Христового. І відтоді знала, що має бути в дівочій її утробі тайне зачаття, і чекала часу збуття Таїнства. Коли закінчився одинадцятий її рік перебування (за свідченням святого Євода) у церкві Соломоновій, а дванадцятий настав, від народження ж її (за свідченням Георгія Кедрина) чотирнадцятий рік уже йшов, було наказано їй від архиєреїв і священиків, щоб, за звичаєм законним, від церковного перебування відступивши, як же й инші дівчата, ровесниці її, вийшла заміж. Вона ж їм відповіла, що Богові єдиному раз із пелен віддана і Йому обіцяла зберегти своє дівство навіки, тож неможливо їй пошлюбленій бути чоловікові смертному ані ніщо до шлюбу змусити її не зможе, бо діва вона безсмертного Бога. Архиєреї дивувалися новині: ще-бо ні одної ніколи не було такої дівчини, яка б обітувала Богові своє дівство навіки, вона перша у світі така виявилася. Радилися щодо неї між собою, що робити мали: у храмі Господньому перебувати і за внутрішню завісу входити їй більше дозволяти не хотіли ані не сміли заручити мужеві діву Божу. І не розуміли, як безмужнє дівоче її життя влаштувати богоугодно, щоб нічим не прогнівати Бога. Обидві-бо речі гріхом були великим: і щоб до шлюбу змушувати діву, яка вічне Богові дівство обітувала, і щоб у Святеє Святих жінку дорослого віку тримати. Так про це говорить святий Григорій Ниський: "Єреї, допоки малою була дівчинкою, подібно Самуїлові, у храмі Господньому берегли її. Коли ж досягла віку літ своїх, радилися разом між собою, що мають далі з нею робити, щоб ні в чому Бога не прогнівити". І Никифор Каліст, церковної історії описувач, про те говорить так: "Коли виросла [Діва], нараду священики зробили, як-бо щодо неї влаштувати, щоб не стати святого тіла її кривдниками. Святотатства-бо гріх зроблять, думали, якщо пошлюблять її мужеві і поневолять подружньому законові ту, яка єдина Богові дана була. І навпаки, дівчині, що такі роки мала, у Святеє Святих перебувати ані закон не дозволяє, ані не є те річчю чесною і святині достойною, так вони казали". Приступивши до Кивоту завіту й молитву належну створивши, прийняли, — як же розповідає Єронім, — відповідь від Господа, щоб пошукати такого достойного мужа, якому була б довірена діва під чином і виглядом подружжя на нетлінне дівства збереження. Як же такого мужа знайти, рада Господня була така: щоб із дому і з племені Давидового вибрані були мужі нежонаті, і палиці свої у вівтарі нехай вони покладуть, і чия ж палиця проросте, той є тим, кому діва має бути віддана. Був же тоді празник освячення церкви, від Макавеїв встановлений. Свята ж того початок був 25-го листопада, віддання ж 3-го грудня. І зібралося в церкві люду з навколишніх градів багато, і були мужі з роду Давидового, які на празник прийшли, родичі і свояки Діви Марії. Святитель великий Захарія, батько Предтечі (розповідає про це Георгій Кедрин), зібрав дванадцятьох нежонатих мужів з роду Давидового, серед них же був і святий Иосиф, муж праведний і старий літами. Взяв палиці їхні і у святому вівтарі на ніч поклав, кажучи: "Яви, Господи, мужа достойного, якому ж Діву заручити належить". Коли настав ранок і священики з мужами тими дванадцятьма в церкву увійшли, побачили, що палиця Йосифа проросла, ще ж і голубку видно було (свідчить про те Єронім), що зверху злетіла і сіла на палиці тій. І пізнали Божу волю, щоб Иосифу на зберігання Діва довірена була. Є ж такі, що думають, наче і Пречистій Діві, яка заручення зовсім відкидала і вельми журилася, щоб чистоті дівства її ніякої не було кривди, явилося осібне від Бога откровення і переконання, щоб не сумнівалася іти до Йосифа, родича й обручника свого, мужа праведного, богоугодного і святого, не на єднання подружнє тілесне, а на збереження і охорону дівства її, Вишнім Промислом влаштованого. І коли відбулося заручення, взяв Пречисту Діву з храму Господнього, з рук архиєрея Захарії та инших священиків святий Иосиф у чисте і непорочне співжиття, яке дівства цвіт не пошкодить. І був Йосиф святий гаданим її мужем, насправді ж — цнотливим хранителем її дівства і служителем дівственного життя, великої святині сповненого.
Коли мешкала Пречиста Діва в домі Обручника, не змінила попереднього життя свого, яке у Святая Святих мала, бо не робила нічого иншого, лише твердила богомислену молитву, читала божественні книги і виконувала звичне, відповідне собі рукоділля. І був їй дім Йосифа як храм молитовний, з нього ж нікуди не виходила, але завжди, замкнувшись, сиділа в пості і молитві, ні до кого не говорячи, окрім домашніх, тобто до доньок Йосифа.

Розповідає про неї Георгій Кедрин так: "Марія в домі свого мужа постила і виходу в люди остерігалася, з двома Иосифовими доньками жила, до них-бо лише часом якесь промовляла слово, якщо був коли випадок потреби щось сказати, і то коротко". Коли так вона перебувала четвертий (за свідченням святого Євода) місяць, настав сам час воплочення Бога Слова, час, якого від віків цілий світ бажав, час, в який мало початися спасення наше. І послав Бог одного з тих, що близько до престолу Його стояли, небесних духів — архангела Гавриїла з тайною, від віку сокровенною і ангелам невідомою, благовістити Пречистій Діві дивне Божого Сина зачаття, яке єство людське і всілякий розум перевищувало. Про те благовісник Лука святий пише так: "Шостого місяця послав Бог ангела Гавриїла". Шостий то був місяць від зачаття святого Йоана Предтечі, і той самий ангел, який благовістував Захарії Йоанове зачаття, був посланий благовістити Пречистій Діві зачаття Христове. У шостий же місяць через те, що Предтеча в лоні матері своєї шестимісячним був, зміг затріпотати радощами на прихід Матері Господньої. Посланий б ангел у град галилейський, йому ж ім'я Назарет. Галилея — край був язичницький, який, хоч ізраїльтяни почасти його населяли, більше мав у собі язичницьких народів, через що і в Писанні сказано про неї: "Галілея язичників". І був край той серед ізраїльтян найостанніший і зневажений, бо грішні люди иншородні та невірні жили там, через що й висміювали її юдеї, кажучи: "Хіба з Галілеї Христос прийде?" "Досліди та побач, що не прийде пророк із Галілеї"а. Також і Назарет, град галилейський мали вони ні за що, бо малий і найостанніший був, і мовилося серед них: "А що доброго може бути з Назарету?" Але бачимо Божу волю: захотів Пречисту собі мати Матір не в краю юдейському ані не у святому великому граді Єрусалимі, а в грішній Галилеї і в малому Назареті, аби показати й те, що задля грішних прийшов на землю: "Не прийшов, — каже, — прикликати праведних, але грішних на покаяння, і з язичників невірних вірну собі створити церкву", і щоб явним було, що на смиренних, відкинених і принижених зглянувся милостиво, а не на гордих і славних. Коли-бо хотіло Слово Боже нахилити небо і зійти до грішних, дивлячись із висоти слави своєї, де більше поселення грішників, видно було в Юдеї єрусалимців, яких вважали праведними і які оправдовували себе перед людьми. Галилейців же всі зневажали і вважали більшими грішниками від инших. Минув-бо Юдею, яку вважали святою, і прийшов у Галилею, яку вважали грішною. Минув і Єрусалим великий, чесний, славний град — пішов у малий і нешанований град Назарет, вибираючи собі в цілому світі найостанніше місце і смиряючись аж до образу раба і грішника. Малим був град Назарет, але якої великої благодаті сподобився, якої ж не сподобилися всі инші ізраїльські гради великі, які до небес підносилися. У Назареті малому вища від усіх святих ангелів Діва, її ж лоно від небес просторіше. Туди Гавриїла послано, там Дух Святий осіняє, там Бог-Слово втілюється. Де ж бо смирення — там слава Божа засяє. Горді-бо гради ворожі Христові, смиренні — приязні Йому. Неславний Назарет Христа, Господа нашого, зачав, славний же Єрусалим Його розіп'яв. Малий Вифлеєм Його народив, великий Єрусалим на смерть Його шукав. У смиренних Бог вселяється, гордих же покидає. До зневаженого краю і до вбогого Назарету, до смиренної в ньому Діви ангел посланий від Бога. Про це послання святий Андрій Критський говорить так: "Одному з найперших ангелів [Бог] наказує сповіщення таїнства виконати і знаком величі своєї це йому, як же думаю, велить: "Чуєш, Гавриїле, іди в Назарет — град Галилейський, у ньому ж отроковиця-діва живе під іменем Марія, мужеві, йому ж ім'я Йосиф, заручена". Іди, каже, до Назарету. — Для чого ж? — Щоб найлюбішу дівства красу, як найзапашнішу рожу з тернистого краю, прийняв Всемогутній. Іди в Назарет, щоб сповнилося пророцтво, яке говорить, що Назареєм назветься1". Хто назветься Назареєм? Той, Хто від Натанаїла потім Божим Сином і Царем Ізраїля іменований буде. Гавриїла послано, звично-бо Гавриїлові в Божественних таїнствах служителем бути, як же видно в Даниїла13: "Іди-бо в Назарет — град Галилейський, — говорить Бог до Гавриїла. — І коли туди прийдеш, спершу Діві принеси благовіщення радости, яку Єва колись загубила. Вважай, щоб не збентежити її, радости-бо, а не печалі, це знамення, утіхи, а не бентеги це вітання". Яка-бо більша для роду людського радість може бути, ніж та, щоб єство людське, Божому єству спільне і єдине з Богом, з'єдналося в лику одному? І що ще може бути дивовижнішим, ніж бачити Бога, який настільки смирився, щоб у жіночій утробі ношеним бути? О, річ вельми для всіх дивна! Бог, якому небо престолом є, земля ж підніжжям ніг Його, Його ж небеса не поміщають, Він один з Отцем Престол вічности має, — у дівочій вмістився утробі? Що більшого здивування достойне, як те, аби Бога, в образі людському, від властивого Божества не відлученого, бачити? І людське бачити єство, так зі своїм Творцем з'єднане, що всецілий чоловік Богом став? Гавриїл же чув це веління, знаком Божим утверджене, але сили, що його перевищували, прийнявши, посеред жаху і радости в розгубленні перебував, не на себе покладаючись ані не сміючи наказаного не послухати, проте, Боже веління виконуючи, до Діви полетів і, в Назарет прийшовши, при хатині став. "Роздумуючи ж і не розуміючи цього сам у собі, як же думаю, — говорить святий Андрій, — розмірковує: "Як наказане від Бога здійснювати почну? Чи з поспіхом у світлицю увійду? Але збентежу дівочий помисел. Чи поволі увійду? Але Діва, відчувши мій прихід, сховатися захоче. Якщо в двері постукаю? Але нащо, коли те не властиве ангелам, ніщо ж бо з того, що замикається чи закривається, не спиняє входу для безплотних. Чи двері відчиню? Але мені і через двері зачинені увійти можна. Чи покличу Діву на ім'я? Але настрашу її. Так-бо вчиню, за волею Того, Хто послав мене: вхід свій влаштую лагідно. Як же до Діви говорити почну? Чи радість їй спершу благовіщу? Чи про Господа, який є у ній, скажу? Чи Духа Святого зішестя і сили Вишнього сповіщу осяяння? Сповіщу їй спершу радість, тоді повім Тайну чудесну, підійду, привітаю, заспіваю глас цей: "Радій, веселися, втішайся". Відповідні це слова на початок радісного вітання. Те слово мені до бесіди з Дівою приступ зручний влаштує, не настрашить-бо її анітрохи, але більше упокорить її помисел. Так-бо почну: насамперед радости і веселости їй вість принесу. Такими словами годиться царицю вітати, тому що це радости діло, час веселости, тиші царство, рада спасення, утіхи початок". Так собі говорив архангел" (Доти Андрій святий).

Дивися, наскільки з великим благоговінням архангел приходить до Богоотроковиці. Чи зі страхом і шаною підійти до Владичиці цілого світу готується? Чи наперед навчається благовісні, радости сповнені слова до неї промовляти? Ще ж і цим дивуватися достойно, що знайшов її не поза домом і спочивальнею її, не на площах градських посеред люду і бесід мирських ані в розмовах про житейські турботи вдома, але в мовчанні, і молитві, і в читанні книжному, як же й ікона Благовіщення очевидно показує, зображаючи перед нею покладену книгу, до читання розгорнену, щоб повідомити про її в читанні і богомисленні постійне заняття. І є благочесне богомислених розуміння, що в той час, коли мав прийти до неї небесний благовісник, мала на гадці ті вищезгадані святого пророка Ісаї слова: "Ось діва у лоні прийме". І розмірковувала, як і коли дивне те і для дівочого єства незвичне зачаття і народження має бути. Сповіщена ж була (як же раніше із Георгія Кедрина мовилося) одкровенням від Бога, що не инша якась Діва, але вона сама має бути тою Тайни служителькою і має народити Месію жаданого. Горіла серафимською до Бога, Творця свого, любов'ю і молилася до Його благостині, щоб і божественну свою обіцянку, й Ісаїне пророцтво виконав скоро, і говорила собі жаданно: "Коли прийде той бажаний для мене час, в який Творець мій схилить небеса, і зійде, й оселиться в мені, бажаючи плоть від мене прийняти? Коли я прийду до такого благословенного блаженства, щоб стати матір'ю Бога мого? А допоки не прийду, сльози є моїм хлібом удень і вночі. В очікуванні чогось любого і короткий час таким довгим здається!" Коли так вона собі думала і в глибині серця свого богомисленою молитвою з полум'яною любов'ю до Господа Саваота молилася, раптом небесний благовісник архангел Гавриїл, лагідним ступанням приходячи, став перед нею, як же про те говорить раніше згаданий учитель Андрій святий, пишучи так: "Тоді [архангел] у дім увійшов і до внутрішнього покою, в якому Діва перебувала, підійшовши, помалу до дверей наблизився і, коли був всередині, лагідним голосом до Діви сказав: "Радуйся, благодатна, Господь з тобою. Той, Хто швидше від тебе, нині з тобою є і трохи згодом вийде з тебе. Той, Хто раніше вічности був, нині під часом. О безмірне чоловіколюбство! О невимовне милосердя! Не досить радість виявити [говорить Андрій святий], але і радість Творця, який у Діві перебуває, сповістити. Бо ось Господь з тобою, цареву присутність явно показує, що з тебе тіло людське так прийняв, що анітрохи не відступив від властивої слави. Радій, обрадованна, Господь з тобою. Радій, радости всечесне знаряддя, ним же печальної присяги нанесення в радісний веселости суд змінюється. Радій, воістину благословенна. Радій, Діво найпрекрасніша. Радій, прекрасної слави небесної храме. Радій, освячена царева палато. Радій, покою, в якому собі Христос людство за невісту заручив і пошлюбив. Благословенна ти між жінками, ти, що тебе Ісая пророчими очима передбачив, пророчицею, і дівою, і місцем, і книгою таємно запечатаною назвав. Благословенна воістину ти, що тебе Єзекиїл зорею ранковою і дверима замкненими, через які Бог один пройде, назвав. Ти одна воістину благословенна, яку муж бажань Даниїл горою бачив, і Аввакум предивний горою отіненою назвав. Горою ж Божою, горою ж великою, горою отіненою, горою, в якій благоволив Бог жити, тебе твій праотець і цар пророчо воспівав. Благословенна між жінками ти, яку Захарія, божественних тайн очевидець прекрасний, свічником золотим бачив, що сімома лампадами, тобто сімома дарами Духа Святого, прикрашений. Ти воістину благословенна, бо, наче рай, маєш всередині себе сад Едемський — Христа. який невимовною всемогутністю з утроби твоєї, як ріка води живої, вийшовши, чотирма євангельськими струменями лице всієї землі напоїть" (Доти Андрій святий). Таке вітання ангельське чуючи, пренепорочна Діва збентежилася словами його і думала: "Яке буде вітання це?" Збентежилася, але не зовсім злякалася. Краще сказати: новою, несподіваною, раптовою річчю здивувалася. Не було їй чого жахатися ангельської появи, з ним же звична для неї була приязнь ще зі Святая Святих, коли з рук ангельських, за свідоцтвом Германа святого, повсякденну приймала їжу. Але через те збентежилася здивуванням, що раніше в такій великій небесній славі і з настільки радісним лицем, і з таким радіснотворних слів вітанням ніколи до неї не приходив. Через новину речі тої, а найбільше слів його, бо нове, незвичне приніс вітання і те, що її, ту, що дівою є, до лику спільного жінок зараховує, кажучи: "Благословенна ти між жінками". Збентежилася як цнотлива, не настрашилася ж як мужня і думала собі як благорозумна і розсудлива: "Яке буде це вітання? Що ще після вітання цього хоче ангел до мене сказати? Чи знову в церкву Господню прийме мене? Чи новішу якусь із небес принесе поживу? Чи нове щось сповістить від Бога і навчить мене, бо багато розмірковую і не розумію, як діва у лоно прийме і народить сина? Яке буде вітання?" І сказав їй ангел: "Не бійся, Маріє, не сумнівайся в тому, що передрік Ісая-пророк Діві. Ти є тою справжньою Дівою, що знайшла благодать зачати Еммануїла без сімени й народити невимовно, як же Він сам знає. Здобула ти благодать у Бога превеликими своїми чеснотами, особливо трьома найкращими. Здобула благодать глибоким своїм смиренням: смиренним-бо дає благодать свою Бог, кажучи: "На кого гляну — лише на лагідного і смиренного". Здобула ти благодать дівственною чистотою своєю, бо пречистий єством Бог від пречистої нетлінної Діви народитися хоче. Здобула ти благодать в Бога палкою до Нього любов'ю, говорить-бо: "Я люблю тих, хто Мене любить, і ті, що шукають Мене, знайдуть благодать". А тому що ти полюбила і прагнула Його всім серцем, тому знайшла благодать у Нього і народиш Сина, Сина ж не простого, але обожествленого, Сина Вишнього, Бога від Бога, перед віками з Отця без матері народженого, на закінчення ж віків від тебе, дівствуючої матері, без отця Він приходить. І Його ж Ім'я є дивне й невимовне, ти Йому наречеш ім'я Ісус, що означає Спас: спасе-бо Він цілий світ і воцариться преславно незрівнянно понад праотця Давида і всіх царів, що були з дому Якового, а царство Його буде не тимчасове, але вічне, що кінця не матиме в безконечні віки". Каже ж Марія до ангела: "Як це станеться, якщо я мужа не знаю?" Не засумнівалася пречиста Діва в сказаному їй від ангела, але точно, за благодаттю Божою, якої ж була наповнена, знала про те, що має народити благовістованого, сповіщення прийнявши в церкві від самого Бога, як же раніше було сказано. Тільки те було їй невідомим, як, яким чином має народити: Дівою була, що мужа не пізнала, і через те спитала ангела: "Як це буде?" Про те роздумує Григорій Ниський, від її імени до ангела кажучи: "Розкажи спосіб народження, о ангеле, і здобудеш серце моє, до Божої волі готове, я-бо хочу для себе такого плода, але без ушкодження дівства". А святий Амвросій про те бесідує так: "Добре спитала ангела, як це буде. Вона-бо раніше читала, що Діва зачне, але не читала, яким чином Діва зачне. Читала справді пророче слово, що ось Діва у лоні прийме, але як прийме — нині їй ангел у Благовісті сповіщає" (Доти Амвросій святий). Розповідає-бо їй ангел спосіб зачаття не за природою і звичаєм людським, але надприродно, бо, де хоче Бог, відступають закони природи. Зачаття за дією Святого Духа: "Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить". Від Нього у лоні приймеш, Він звершить у тобі недовідоме зачаття. Той, що міг із бездушної глини створити живого Адама, чи не зможе більше від живої Діви живе народити немовля? Якщо легко було Богові з кости Адамової втілити жінку, то чи не легко йому в утробі дівочій втілити чоловіка? Усе, діючи в Тобі, Дух Святий, о Пресвятая Діво, те сподіє, що у пречистій твоїй утробі з плоті твоєї плоть безплотому Слову Божому влаштується без сімени, через тебе-бо, двері, чистотою замкнені і дівством бережені, Господь пройде не инакше, ніж сонячне проміння через скло і кришталь проходить, освічуючи і просвічуючи тебе Божественною своєю славою, що бути тобі Матір'ю Божою справжньою, яка досконалого Бога і досконалого чоловіка народила, і Дівою нетлінною, яка перед Різдвом, так і в Різдві і після Різдва буде. То в тобі сила Вишнього зішестям Духа Святого сподіє. А що це є правдою, правдивим тобі для достовірности знаменням нехай буде те, що родичка твоя Єлизавета, яка була неплідною з юности і вже літами зістарілася, зачала сина, бо Бог так хотів і з неможливих речей можливі зробив. Неможливо-бо серед людей, щоб безмужня нетлінна Діва, як і неплідна, постаріла жінка, зачала і народила, але у всемогутнього Творця все це можливе, не знеможе-бо в Бога жодне слово, і неплідна стариця зачне, і ти, Діва, зачнеш". Таке від ангела чуючи благовіщення, Пречиста прийняла волю Господа свого і найглибшим смиренням з боголюбивого серця відповіла: "Я — раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм". І зразу у святій її утробі, дією Святого Духа, відбулося зачаття невимовне, без насолоди плотської, але не без насолоди духовної, тоді-бо найбільше розтануло Божественним бажання серце дівоче і полум'ям серафимської любови горів дух її, і весь розум її ніби поза нею був, у Бозі поглиблювався і насолоджувався Його любов'ю невимовно, і в тій її духовній насолоді найлюбішого Боголюб'я і помислового Богобачення зачався Син Божий, і Слово стало тілом й оселилося між нами. Ангел же, благовістя, за велінням Божим, виконавши і втіленого в утробі дівочій Бога, як і ту, що втілила, належним за достоїнством поклонінням благоговійно зі страхом вшанувавши, пішов від неї, щоб стати перед престолом Господа Саваота, славлячи Тайну олюднення Божого зі всіма небесними силами у невимовній радості навіки. Амінь.

Слово на Благовіщення Пресвятої Богородиці Святого отця нашого Йоана Золотоустого, Архиєпископа Константинограда.

Радість благовіщення, свободу знамення, з рабства звільнення сповіщає ангел Діві. Ангел з Дівою говорить, але не так, як колись бесідував з ланкою змій у раю. У шостий, — каже євангелист, — місяць посланий був ангел Гавриїл від Бога до Діви, зарученої мужеві. Посланий був Гавриїл, аби цілому світові спасення благовістити. Посланий був Гавриїл, несучи підпис Адамовового поклику. Посланий був Гавриїл до Діви, щоб безчестя жіноче на честь перетворити. Посланий був Гавриїл, аби чесному Женихові спочивальню приготувати. Посланий був Гавриїл, аби між творінням і Творцем уневіщення здійснити. Посланий був Гавриїл до одушевленої палати Царя ангелів. Посланий Гавриїл до Діви, зарученої Йосифові, але береженої для Сина Божого. Посланий безплотний до Діви чистої. Посланий був вільний від гріха до тої, що не пізнала тління. Посланий світильник пресвітлий, сповіщаючи сонце правди. Послана була ранкова зоря, яка йде перед світлом дня. Посланий Гавриїл, щоб сповістити про Того, Хто в лоні Отчому є і на руках матері спочиває.

Посланий Гавриїл, щоб показати Того, Хто на престолі сидить і у вертепі лежить. Посланий воїн, проголошуючи Цареву таємницю, таємно вірою пізнавану, цікавістю ж не віднайдену. Тайну, якій покланяються, а не людським розумом міряють, Тайну, що божественним, а не людським розумом осягається. У шостий місяць посланий був Гавриїл від Бога. У який шостий? — Відколи Єлисавета прийняла благовіщення, відколи Иоана зачала. Звідки ж те пізнати, сам ангел, говорячи до Діви, так повідомляє: "Ось Єлисавета, родичка твоя, і вона зачала сина у старості своїй, і ось шостий місяць тій, яку називали неплідною". У місяць шостий від зачаття Иоанового: годилося-бо, щоб перед воїном слуга йшов, справедливо було, щоб вісник провістив прихід Владики. У місяць шостий посланий був ангел до Діви, зарученої мужеві, — до зарученої, а не пошлюбленої. До зарученої, але збереженої. Чому ж зарученої? Щоб не довідався розбійник [диявол] таємниці, бо знав лукавий, що через Діву прийде Цар. Бо й він чув голос Ісаїн, що говорив: "Ось Діва у лоні зачне і народить Сина". Наглядав за кожною дівою, щоб, де відчує ту тайну, там зразу завдати безчестя. І через те Господь через заручену Діву прийшов. Заручену мужеві, йому ж ім'я Йосиф. Почуй, що про того чоловіка і про Діву говорить пророк: "Дасться ця книга запечатана мужеві, що умів читати писання", тобто Діва, воістину нетлінна. Від кого ж дасться? Від священиків. Якому чоловікові? Теслі Йосифові. Цей Йосиф, браття, спершу до чесного приєднався шлюбу, народив дітей. Тоді, після дружини своєї, відмовлявся взяти иншу, в чистоті перебував, виховував дітей своїх у настановах і страху Господньому. Коли ж Павло-апостол на проповідь Євангелія вийшов, одного із синів його зустрів. Иншого, казав, з апостолів не бачив, лише Якова, брата Господнього, не від Марії, але від Йосифа народженого. Коли-бо священики цнотливому Йосифу Діву заручили, віддали її тому, хто часу шлюбу чекав. Він же, її приймаючи, воістину зберегти її нетлінною мав, і це задовго передбачив пророк, провістивши: "Дасться книга запечатана мужу, який уміє читати писання", тобто тому, що шлюбне єднання вже знав. І сказав: "Не можу читати". — "Чому не можеш читати, Иосифе?" — "Не можу читати, бо книга є запечатана". Для кого ж та запечатана книга бережеться? — Для Творця всього на обитель. Але до попереднього повернімося.

У місяць шостий посланий був Гавриїл до Діви Марії, прийняв від Бога веління таке: "Чуєш, ангеле, будь служителем страшному і сокровенному таїнству, чудові послужи, милосердям-бо своїм спонуканий, спішу зійти на пошуки Адама заблукалого. Того, хто створений за Моєю подобою, гріх, спотворивши, на землю із раю кинув, розтлив діло рук Моїх, затьмарив красу, яку Я створив. Вовк викрав вихованця мого. Подорожує вигнаний громадянин раю, дерево життя полум'яна зброя береже. Замкнулося едемське місце насолоди. Над заблукалим змилосерджуся, ворога схопити хочу. Хочу, щоб ця тайна всім небесним силам незнаною була, тобі єдиному лише повідомлена. Іди-бо до Діви Марії, іди до одушевленого града, про нього ж говорить пророк: "Преславне говориться про тебе, граде Божий". Піди до словесного мого Раю, іди до східних дверей, іди до обителі, Слова Мого достойної. Іди до другого неба, яке є на землі, іди до хмари легкої і сповісти про нетлінне Моє Пришестя. Іди до святилища Мого приготованого, іди до світлиці божественної вочоловічення Мого, іди до чистої ложниці народження Мого в тілі. Говори у вуха словесного кивоту Мого, хай приготує Мені входи слуху. Вважай, щоб не збентежив її ані не настрашив душу Діви. До церкви тої Божої підійди лагідно. Перший твій голос радість нехай їй принесе. Скажи: "Радій, благодатна, бо помилую скривджену Єву". Чувши це, ангел і собі, що гарно було, думав: "Дивна це річ, її розуміння жодними словами пояснити не можна. Його бояться херувими, Його серафими не сміють бачити, Його всі ангельські сили охопити не можуть. Особливим якимось таємним чином повідомляється в утробі отроковиці Діви Його перебування і власної Його Особи присутність їй сповіщається, входження ж Його в неї має бути через слух її. І Той, що Єву осудив, доньку її прославити намагається, говорить-бо: "Хай приготує мені слух свій на вхід. Хіба може утроба дівоча вмістити невмістимого? Воістину таїнство велике і страшне". Коли ангел так думав, сказав до нього Владика: "Чого вагаєшся, о Гавриїле, через новину речі? Чи не був ти незадовго перед цим часом посланий від мене до Захарії-священика? Чи не сповіщав йому Йоанове зачаття? Чи не навів кари на невіруючого єрея? Чи не зв'язав мовчанням старцеві язик його? Чи не утвердив ділом те, що ти говорив словом? Чи не прийшло за благовіщенням твоїм його звершення? Чи не зачала неплідна? Чи не послухала зістарена утроба? Чи не відійшла неплідности недуга? Природи втекла нездатність, і що є таке, чого б Я не міг зробити? Чому маєш сумнів?" Тоді ангел: "Все для Тебе, — казав, — Владико, можливе: єства неміч зцілити, хворіб імлу розігнати, члени мертві до сили життя повернути, єству зістареному звеліти, щоб дітей родило, у неплідної утроби непліддя забрати, висохлу тростину у злаковидний образ перетворити, землю неплідну явити матір'ю снопів — усе те звичайне для сили Твоєї діло. Свідками є Сара і Ревека, після них Анна — вони колись великою недугою неплідности хворіли, від Тебе звільнення прийняли. Але щоб діві без єднання з чоловіком народити — це перевершує закони єства і виявляє річ і Твою в дівиці присутність, бо Того, Кого небо і краї землі не вміщають, дівоча помістила утроба". Знову-бо до нього Господь: "Як покров Авраама невмістимого Мене вмістити зможе?" Відповів ангел: "Тому що маєш безодню гостинности. І воістину там, о Господи, явив себе Авраамові у дверях покрову його і вийшов, усе сповнюючи. Як же понесе Марія вогонь Божества? Престол Твій пломенить, промінням осяяний, чи може Діва Тебе носити і бути неопалимою?" Знову-бо до Нього Владика: "Якщо опалив вогонь купину в пустелі, то, певна річ, і Марію опалить Моє у ній буття. Якщо ж вогонь той у пустелі, який вогонь Божества мого передзнаменував, купину швидше оросив, ніж опалив, то що скажеш про істину, яка не у вогненному полум'ї, але в образі дощу сходить?" Тоді ангел, веління Боже виконуючи, пішов до Діви і світлим голосом скликнув, кажучи: "Радуйся, обрадованна, Господь з тобою. Більше не здолає диявол роду твого. Де ж бо раніше той ворог рану зробив, там лікар докладає лікування. Де був смертного входу початок, звідти життя собі вхід відкриває, через жінку витекло зло на народ людський, через жінку витікають най кращі блага. Радій, благодатна, не соромся, що жінка причиною була осудження, ти бо Судді й Іскупителя матір'ю будеш. Радій, обрадованна, що маєш народити Спаса світу. Радій, обрадованна, мати життя, через яке втратить силу смерть. Радій, одушевлена церкво Божа, небес купино і землі нетісне вмістилище. Радій, єства невмістимого найпросторіше поселення. Радій, Жениха овдовілого світу мати непорочна. Радій, запустілого світу оновлення. Радій, Маріє, ти-бо достойна прийняти в себе мислене сонце завдяки чистоті своїй. Радій, небесної веселости спадкоємице. Радій, бо через тебе цілому світу радість засяє і людський рід у попередній сан вертається. Радій, обрадованна, ти-бо маєш на руках своїх носити Владику всіх". Це чуючи, Марія думала собі, що це є: чи не якась зваба і чи не прийме смерть замість вітання, як же колись Єва, праматір наша. Коли так вона думала, сказав ангел: "Господь з тобою, не бійся, Маріє, знайшла ти благодать у Бога, приймеш у лоні і народиш Сина, даси ім'я Йому Ісус, Він великим буде і Сином Вишнього назветься. І дасть Йому Бог престол Давидів, і царству Його не буде кінця". Сказала ж Марія: "Як це буде, коли мужа не знаю?" Ангел мовив їй: "Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього тебе осінить, Той-бо, Хто народиться від тебе, Сином Божим є".

Після Благовіщення ангельського, вставши, Діва пішла швидко в гори до Єлисавети, родички своєї, у дім Захарії. І коли привітала Єлисавету, затріпотало немовля у лоні її, сповнив-бо її Духа Святого прихід Маріїн. І де обрадованна проходила, там усе сповнювалося радости. Йоан-бо в утробі матері тріпотав і підстрибував через Марїїне вітання. Промовила ж Єлисавета голосом великим: "Благословенна ти між жінками, і благословенний плід утроби твоєї. Звідки це мені, що прийшла до мене мати Господа мого. Благословенна ти між ланками, ти-бо початок воскресенню зробила, ти нашим входом у рай єси, і вже ніхто не буде докоряти роду жіночому. Більше не боятимуться онуки Євині прокляття, Христос-бо, роду нашого Визволитель і Творець неба та землі, із твоєї святої утроби виходить". Пречиста ж Діва пресвітліша, слова ті чуючи, освячений же ум маючи, коротко Тайну Божу розповівши, мовила: "Величає душа моя Господа, і утішився дух мій в Бозі, Спасі моїм". Прийняла Ізраїля, отрока свого пом'янути милість, яку обіцяв Авраамові і насінню його довіку. Чи бачиш, як свята Діва і праведного Авраама досконалість перевищила, і від усього творіння стала більшою. Через це бо, так сподіяне, прийшов Христос, лікар немічних. Тим, що у пітьмі сиділи, праведне засіяло сонце. Явилася збуреним пристань, гинучим спасення, війнам примирення — Він-бо мир наш. Нині невимовна і преславна тайна нам, грішникам, подається, щоб і ми, браття, прикрасилися чеснотами, одноголосно заспівали Богородиці, кажучи: "Радій, обрадованна, ти-бо днесь Творця всього світу в утробу свою прийняла. На Нього ж не сміють глянути херувими. Радій, одушевлене небо, в яке ж Господь плоттю оселився. Радій, золотий світильнику, переповнений єлеєм невимовної Божої до нас милости. Радій, красо Якова, яку вибрав Бог і більшою тебе зробив від ангелів. Радій, світла хмарко, що Бога носиш несказанно. І закінчилися на тобі пророцтва: той-бо з пророків дверми тебе нарік, а инший купиною палаючою і неопалимою, а инший горою святою, инший же джерелом запечатаним і раєм богонасадженим. Справді велике і преславне в тобі сталося, Владичице. Ти, о пресвята Діво Богомати, вища від усілякої похвали, і як зможемо достойно тебе похвалити? Тіло-бо від тебе прийняв Бог наш, і тобі всіляке творіння хвалу приносить. Відвідай нас, о Богородице, убогих і грішних, і визволи нас від всілякої біди, і сподоби нас Царства Сина твого і Бога нашого, Господа Ісуса Христа, Йому ж слава і держава разом з Отцем і пресвітлим, і благим, і животворним Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.