Житія святих на 2 липня ( 19 червня за ст. стилем)

Житіє преподобного отця нашого Паїсія Великого - Продовження

Початок читайте тут

Хоче ж наступне слово розповісти й про иншого мужа, що спочатку не був вправний у подвигах, здобув же допомогу з молитов Паїсія святого і переможцем виявився. Був один юнак, що прийшов до пустелі й оселився на самоті, хотівши подвизатися в Бозі. Він почав помислами нечистими бентежитися й люто пристрастями розпалюватися. Прийшов до святого Паїсія і сказав до нього: «Прошу твою преподобність, щоб у святих молитвах згадував мене, поганого, бо поборюють мене біси». Святий же Паїсій, зрозумівши життя його, що йде за своєю волею, нечисті ж і честолюбні помисли приймає, виправити його бажаючи, сказав йому: «Не думай, дитино, що біси тебе побороли, ще-бо вони (як же думаю) ані не довідалися про тебе, що в пустелю ти прийшов. Але своїми помислами ти поборений і збентежений. Іди-бо чини подвиг краще і перебувай на молитві завжди, щоб не покинув тебе Бог у напасті, має-бо прийти на тебе спокуса лютішої боротьби, і тоді пізнаєш точно бісівські пастки і яку біду терплять ті, що борються з ними». Те мовивши, відпустив юного ченця додому, сам же почав за нього належно молитися до Бога, аби зберігся юнак той, не пошкоджений бісівськими напастями. Після достатньої молитви побачив преподобний начальника бісівського, що в образі лева рикав і говорив: «О нужда, Паїсію, що мені й тобі, що дуже мене ображаєш, мене, що ніякої образи тобі не чинить». Святий же відповів, кажучи: «Відступи від того юного ченця і не бентеж його лукавими помислами». Біс же нахабно і з погордою відповів, кажучи: «Повір мені, що юнак той не відомий мені був, бо в пустелю вселився, а нині я довідався, відтепер хай буде готовий боротися зі мною. Побачу, чи здолає пастки спокус, які я приготував на нього». Святий же сказв: «Заборонить тобі Бог, вороже, і у вічний вогонь пошле тебе». Коли це святий промовив, лукавий ворог невидимим став. А те, про що в гордині нахвалявся, говорячи словом, почав виконувати ділом: пішов-бо, озброївся на юного ченця і всіляку боротьбу підняв на нього своєю злохитрістю. Юний же той подвижник, відчувши в собі більші гріховні пориви й зауваживши, що злі помисли, наче темна хмара, находять на нього, почав більше бентежитися, понад перше збентеження. Не міг перетерпіти ворожої лютости, до непохитного стовпа Паїсія святого знову прибіг, розповідаючи про жорстоке й нестерпне зло, якого ворог йому завдає, і про боротьбу нездоланну розповідав. Святий же мовив йому: «Чи не казав я тобі, дитино, що прихід твій у пустелю не відомий був ворогові, нині ж довідався він про нього. Спершу-бо від свого лінивства ти страждав, нині ж до лінивства твого додався ворог з найлютішою боротьбою». Повчив же святий молодого ченця досить про подвиг, звернувся у молитві за нього до Господа. Ставши на місці молитовному, очі до неба звів і руки підняв, почав із розчуленням молитися, говорячи: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж творіння свого, не дай, аби юного цього подвижника поглинув лукавий біс, але дай йому руку допомоги — непереможна держава Твоя, і всі скоряються силі Твоїй». Коли так святий молився, зразу став перед ним святий ангел, ведучи зв'язаного веригами диявола, і сказав до святого: «Візьми цього лукавого і муч його, як хочеш. Його передав тобі Бог як полоненого і в'язня, що різними своїми злохитростями багатьох зв'язав і полоненими собі зробив». Диявол же мовив: «Горе мені від молитов твоїх, Паїсію, доки будеш мене мучити, і всіх покривати своєю молитвою, й оберігати мешканців пустелі цієї? Окаянний я, якщо з цими тут ще побуду, піду, справді від них далеко». Святий же супроти нього сказав: «Відступниче від Бога і людського роду вороже, нащо напав на юного ченця цього, люто поборюючи його? І для чого всіх, що подвизаються, від початку жорстоко й гнівно поборюєш?» Лукавий же відповів йому: «Я на тих, хто входить у чернече новоначалля, не приходжу з боротьбою, не пускає мене благодать Божа піднімати боротьбу на них через подвиг їхній, початий зі старанністю. Коли ж починають потрохи впадати в лінощі, слабнути в подвизі і своєю волею розбещуватися, тоді відходить від них благодать Божа через лінивство їхнє — я ж сміливо приходжу, як лев, готовий на лови. Взявши їх хитростями своїми, маю їх собі за забаву. Ще ж і тому не намагаюся від початку побороти їх, бо спочатку вони чувають, а пізніше, коли починають лінуватися, нападаю на них і легко їх перемагаю. Коли ж знову бачу їх, що виправилися і гаряче на попередні подвиги йдуть, тоді найбільше зі своєю силою збираюся і нападаю на них, бажаючи їм перешкодити й утримати старання їхнє, щоб не мали успіху в добрих ділах і не прийняли вінців як переможці. Проте на таких у мене не завжди вдала війна — багато хто мене перемагає, зміцнює їх благодать Божа». Це диявол, хоч і не хотів, сказав, Божою силою примушуваний. Преподобний же Паїсій сказав до ангела: «Візьми зв'язаного цього ворога істини і передай його вогню геєнському, там-бо прийме собі винагороду — люті муки, достойні його". Коли це сказав святий, пішов кожен явно: ангел зі славою, біс же з безчестям. Відтоді юний чернець звільнився від ворожого збентеження, не зміг більше ворог невидимий поборювати його, і жив далі богоугодно в постницькому житті, молитвами цього святого Паїсія укріплюваний, і спочив з миром. Сидів якось я у преподобного Паїсія (говорить блаженний Йоан Колов, автор житія цього), і прийшли до нього ченці, що хотіли від нього корисне слово почути. Сказали йому: «Розкажи нам, отче, про спасення, як маємо жити в Бозі». Старець же сказав до них: «Ідіть і бережіть передання батьківські і понад чин і устав їхній нічого не робіть». І знову сказали йому: «Ще щось на користь нам скажи, отче». Божественний же муж, прозорливими очима бачачи їхні помисли, розповів кожному, хто що думає, і сказав, котрі думки добрі, а які погані і з якої причини їм прийшли. Вони ж прозорливістю його вельми здивувалися, сказали мені на самоті: «Справді, отче Йоане, всі таємниці сердець наших розповів нам авва Паїсій. Вони одному лише Богові відомі — він же все явно розповів». Я ж сказав їм: «Багато разів і ми на досвіді пізнали ту його прозорливість, і, якщо мені повірите, скажу вам правду, не маю-бо вам нічого иншого про нього сказати, окрім правди, бо й Судді істинного боюся, що говорить у Святому Євангелії: «Зі слів своїх оправдаєшся, і зі слів своїх засудженим будеш». І знову: «За всіляке марне слово відповідь дасте у День Судний». Неоманливе і немарне слово кажу вам: скільки собі разів думав щось і робив, все мені отець Паїсій, коли я приходив до нього, розповідав, наче зі мною в келії моїй був і бачив, що я робив». Вони ж, чуючи те від мене, дивувалися і казали: «Дивний Бог у святих своїх». І пішли, прославляючи Бога у великій благодаті Його, даній від Нього рабові Його Паїсію святому. Скажемо й те, наскільки сильними були молитви преподобного, що й великого грішника, який відступив від Бога, знову навернув до Господа і привів у спасення.

Брат же один, Ісаак на ім'я, йдучи за своїм бажанням, із пустельної безмовности вийшов й оселився поблизу града. І тому що часто входив у град, щоб продавати рукоділля своє, легко й сіть згубна напнулася перед ним. Жінка одна, єврейка, підійшла до нього купити, що продавав. На неї поглянувши, перейнявся вродою її і помислом нечистим охоплений був до неї. Так само й жінка, бачачи його, молодого, зранилася ним. І бесіда поміж ними була — любов'ю сатанинською одне до одного розпалилися. І скоро, допомогою бісівською, заплутався чернець у тенетах нечистої жінки тої. Зачавши недугу, народив беззаконня: покинув чернецтво й оженився з нею. А що гірше, о горе, окаянний не лише чернецтво, а й віру свою покинув задля любови жіночої і до юдейської віри приєднався — служив старозаконню їхньому, єдинокровником і співбесідником юдеям став. Й ображав Христа, Спасителя нашого, як же юдеї ображають, у всьому-бо наслідував волю нечистої і проклятої тої жінки своєї, яка була охоплена такою злістю до Христа і ненавистю до пресвятого Його імени, що багато разів, голову свого окаянного мужа собі на коліна поклавши і рот йому відкривши, скалкою зуби його чистила, кажучи: «Хай не залишиться якоїсь частки Причастя християнського поміж зубами». Думала-бо нечестива, що Божественне Причастя у християн між зубами довго затримується. Той же люб'язно годився зі злістю її і ворогом став Христа, Господа нашого, о безбожжя! Знаю, що болітимуть вас серця, коли почуєте це, я ж (говорить автор) дивуюся Божому довготерпінню, великому Його чоловіколюбству і безмірній Його божественній благодаті, що не лише праведних любить, а й над грішними милосердиться. І таємним відвіданням торкається їхнього серця, наче промінь сонячний; у замкнену звідусіль хатину через малу шпаринку входячи, просвітлює темряву її. Продовжу ж преславну розповідь. Окаянний той чернець, що чернецтва і християнства відрікся і в глибину пекельну згубним безвірством упав, після довгого нечистого беззаконня почав помалу наче зі сну будитися й пізнавати свою загибель: викривала його совість. Тим часом з тої пустелі, де відпалий той чернець Ісаак постницьке життя раніше провадив, трапилося братам одним прийти в град задля потреби своєї. Боже ж провидіння влаштувало шлях їхній повз той дім, де зваблений той з єврейкою жив. Бачивши їх, коли повз ішли, зразу зранився серцем, згадав попереднє своє життя і чесну спільноту святих братів. Вийшовши з дому, питав їх: «Звідки і хто ви і для чого сюди прийшли?» Вони ж мовили: «3 Нітрійської пустелі ми, учні великого Паїсія, прийшли ж сюди задля нагальної потреби». Він же, тяжко зітхнувши, розповів їм про себе і просив їх дуже, аби сповістили великому старцеві прохання його: щоб помолився до Господа за нього, аби визволитися йому від ворожих тенет молитвами його преподобности. Ченці ж, вболіваючи за ним серцями своїми, обіцяли сповістити святому старцеві прохання його. І зробили те, повернувшись до себе, розповіли блаженному отцеві прохання його. Старець же, те почувши, зітхнув з глибини серця й мовив: «Горе мені, діти любі, скільки мужів через жінок втратили божественну благодать, про них же згадано у святих книгах, які давні отці написали. Бо для ворога, який на людей підняв боротьбу, нема сильнішої зброї від жінок. Ту зброю приймаючи, супостат легко і великих мужів долає. Згадайте великого Давида, і його прадідів, і внуків. Тому й нам належить завжди уважними бути і молитися завжди до Бога, щоб позбутися такого підступу». Коли це сказав старець, замкнувся в молитовній своїй келії і, ставши на молитву, сказав до Бога: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж діла рук Твоїх і не дай йому до кінця в глибину загибелі вкиненому бути, але милостиво з небесного мешкання поглянь і молитви, що приносяться Тобі, не зневаж, прийми молитви за відступника Твого, що знову починає повертатися до тями. Молюся Твоїй доброті, аби Ти покликав його до покаяння». Коли так святий довгі дні молився, ненастанно умилостивлюючи Божі щедроти, впрошене було милосердя Боже його молитвами. Не звик-бо Спаситель зневажати молитви тих, що люблять Його. Явився йому сам Господь і, все знаючи, питав, кажучи: «Чому взиваєш до мене вдень і вночі? Чи за того, що відрікся мене і чину мого і до супостата відійшов, окаянного того, що колись ченцем був, нині ж юдей? Чи за того молишся, угоднику мій Паїсію?» Він же до Господа сказав: «За те прошу Твою доброту, чоловіколюбче Владико, на Твої-бо взираючи щедроти, що всіх до спасення прикликають і не хочуть смерти грішника, але навернення його чекають, і задля тих Твоїх щедрот насмілився я за нього молити доброту Твою. Поклич заблукалу вівцю, Пастирю добрий, і прийми її знову у свою загороду, і милостивий до неї будь». Спас же мовив йому: «Якщо хочеш помилувати і повернути того, що пристав до беззаконня і від мого ангельського стада ділами негідними відлучився, то, зі своїх постницьких трудів більше взявши, йому на відкуплення дай, бо тисячі мук достойний». Паїсій же сказав: «Так, з насолодою погоджуюся на те, преблагий Христе, лише не знаю, чи маю яке угодне діло перед Тобою. Це ж точно знаю, що Твоєю добротою щодня просвітлююся і вдячність Тобі віддаю. Ту доброту Твою прещедру, яку мені являєш, яви тому, хто згрішив перед Тобою, вилий на нього багату милість свою: краще мені замість нього муки прийняти, щоб він спасся, аніж насолоджуватися мені самому дарами Твоїми, йому ж загнути». І сказав йому Спас: «О угоднику мій, добрий твій благий розум: моїй любові уподібнюючись, про спасення грішних піклуєшся, бажаючи і муки прийняти за їхнє визволення. Не сумуй більше, але май собі своє, і прошене дасться тобі». Це мовив Спас і на небо зійшов.

Не багато ж часу минуло, як погана та жінка єврейка, Божим гнівом вражена, життя закінчила. Ісаак же знову в пустелю повернувся, прийшов до преподобного, припав до чесних ніг його, плачучи й сповідаючись із гріхів своїх. І вчинив своїм поверненням і покаянням радість велику преподобному і всім отцям пустельним, і навчений був від великого отця прийняти попередню віру, і в ангельський образ знову одягнувся. І подвизався великими трудами, плачучи й ридаючи через гріхи свої. Проживши подальші дні свої в покаянні добродійно і богоугодно, до Господа відійшов. Те грішник отримав молитвами Паїсія преподобного, покаявшись і спасшись, нам же, що чуємо це преславне, славити й оспівувати належить Христа Бога, що так звеличив угодника свого.

Старець же один, який був з учнями Паїсія преподобного, мав світські звичаї. І коли приходили до преподобного ченці задля користи і слухали богонатхненних слів його, слухав з ними і той старець, але користи не приймав. Бо не мав у собі добре обробленої і зволоженої землі, але було серце його тверде, наче камінь, тому добре насіння божественних слів не могло в ньому вкоренитися ані прорости. А що гірше, не лише не приймав користи, а й ображав словами святого. Відходячи з-перед лиця його, насміхався зі слів преподобного перед иншими братами, розбещене говорив, протилежне й неправедне, як же світські й безчинні зазвичай роблять, і блазнювали деякі від тих образ, що чули від нього. Минуло досить часу, не терпіли брати чути розбещених його слів ані не сміли про те сповістити отця — пішли до одного боголюбного і добродійного подвижника й нарікали на того поганого звичаями старця. Подвижник же той, вставши, пішов з ними до великого Паїсія. Тим часом святий на самоті в богомисленні вправлявся, почув голос (ангельський), що казав: «Хай відомо тобі буде, отче, що старець той, з учнями своїми перебуваючи, є причиною спокус і згіршення для инших братів. Треба стримати безчинний його звичай і заповідями виправити». Святий же Паїсій почутому голосу відповів, кажучи: «Давно б це зробив, якщо б знав, що зможу його виправити. Але тому що готовий диявол на згубу його і, прийшовши, прикликає його підступами в тенета свої, не смію сказати йому нічого строго, аби слово моє, за гірке прийнявши й за образу собі маючи, не пішов від братів і з пустелі у світське не увійшов, — я ж буду тоді загибелі його причиною. І буду перед Богом винним, що одного брата, ворогом поборюваного, не зміг терпіти. Належить же молитися за нього, щоб зцілився від такої пристрасти». Те мовивши, почав молитися до Бога за старця того — і зразу бачив духа хульного, безсоромного, що виходив зі старця. Після цього прийшли брати до отця з подвижником тим боголюбним. І швидше, ніж почали вони слово про безчинного старця, прийшов і він за ними. Припав до ніг отця святого, сльозами змочував їх, торкався і прощення просив, і виправлення життя свого обіцяв. І був відтоді лагідний і покірний. Богонатхненних слів із уст преподобного, що виходили на насолоду, послухавши, прийняте повчання ділом виконати намагався. І незабаром багатьох перевершив чеснотами, і вправний був відлюдник, допомогою і молитвами Паїсія святого, який випросив йому велику милість від Господа. Але про це досить. Хочу ж (каже автор) розповісти про чудо страшне і преславне, від якого ж нема иншого вищого у словах повідання, що було таке.

Одного дня, коли став преподобний Паїсій на молитві в печері своїй, прийшов до нього Спас із двома ангелами, як же давно до патріярха Авраама, і сказав: «Радій, Паїсію, сьогодні тобі випадає дати нам спочинок з дороги, якщо люб'язно нас приймеш». Він же, велику сердечність до Спаса маючи, гостинність виняткову являв, уподібнюючись давньому тому патріярхові. Проте не їжу чи пиття готував, але серце своє, сповнене невимовної любови, і совість чисту, як пригощення якесь, ставив перед Спасителем. Так у малому вертепі своєму прийняв преподобний Всюдисущого. Тоді, воду в умивальницю наливши, хотів ноги умити тому подорожньому, що прийшов з неба, — Христу Владиці. Було для страстолюбців перше діло, аби подорожнім, коли приходили, ноги вмивати. Але о превеликі щедроти Твої, Господи, яку любов до угодників своїх маєш. І сходиш до них жадано. Чоловіколюбець Господь велике старання угодника свого не зробив марним і, виконуючи бажання його, як той, що любить люблячого його, не боронив йому торкатися пречистих ніг своїх. І торкнувся преподобний недоторканного, умив ноги Його божественні і поцілував їх солодко — від торкання і цілування того невимовної духовної радости у серці своєму сповнився. Спаситель же, умивання від нього і цілування ніг чоловіколюбно прийнявши, сказав: «Мир тобі, улюбленцю мій». І невидимий став. Святий же Паїсій залишився, палаючи божественною любов'ю, як же давно Лука і Клеопа після бесіди з Христом сказали: «Чи не палало нам серце обом». Взявши ж воду, якою ноги Христові умив, солодко випив її як велику святиню, трохи з неї учневі своєму залишивши, бо не тільки до себе добрим був, а й ближньому добра бажав і охороняв його, це ж задля любови Христової. Прийшов же учень з дороги (у Єгипті був задля потреби) і вельми стомився, велів йому святий випити воду, що залишилася. «Іди, — казав, — дитино, до умивальниці і випий воду з неї, щоб остудити спекотну спрагу». Учень же відповів: «Зараз вип'ю, отче». Це лише язиком відповідав, серцем же протилежне думав, кажучи собі: «Я прийшов зі спеки, а старець говорить випити воду нечисту з умивальниці. Чи не краще йому випадало б послати мене до джерела, щоб чистою і холодною водою остудив я спрагу свою». Коли він так собі думав, знову сказав старець: «Іди, дитино, напийся з умивальниці». Той же знову відповів: «Іду, отче». І не пішов. Тоді і втретє старець звелів — не послухав учень. Тоді сказав йому святий: «Непослуху частку прийняв ти, дитино, і великий дар втратив». Учень же, те почувши, зранився серцем, побіг до умивальниці, нічого там не побачив і сказав до страця: «Нема в умивальниці води ані краплі». Відповів йому преподобний: «І як знайдеш, як став її недостойний. Непослух звик відганяти дари Божі». Учень же, сумуючи, питав отця: «Яка то була вода і який був у ній дар, як же і задля чого не стало його?» Великий отець, бажаючи учня виправити з непослуху його і в покаяння його привести, не утаїв Спасителевого відвідання і сказав йому: «Почуй, дитино: Цар усіх і Владика Христос з двома ангелами, до подорожніх людей уподібнившись, до мене, недостойного, як же давно до патріярха Авраама, прийшов, і посмів я умити пресвяті Його ноги. О дерзновення грішних рук моїх, дивуюся доброті Владики, як терпеливо допустив торкнутися мені до Нього. Сам же собі нині дорікаю і жахаюся, як я посмів торкнутися недоторканного. Коли ж Він відійшов на небо, мені залишилося багатство найкоштовніше — вода в умивальниці. Нею ж солодко я наситився, залишив трохи тобі, як завжди, дитині моїй. А тому що ти не послухав мене, батька свого, і любов'ю божественною не зранився, і зволікав випити ту святу воду, тому нині ангел, з неба зійшовши, з великими пахощами святу ту воду руками взяв і на небо відніс. Тебе ж показав недостойним причастя її через непослух твій і гординю, не відаю, якими сповнився ти». Після слів цих учня охопив страх і трепет, і довго лишався наче безмовний, злякавшись слів отця. Ледве ж до себе прийшовши, почав голосно плакати через своє прогрішення, «Горе мені!» — скликував і ридав гірко, кажучи: «Чому я, окаянний, такого блага позбавив себе? Як заздрість лукавого біса зробив перепоною, щоб не прийняти мені добра такого?» Такими й тому подібними словами каявся і плакав, довго сльозами, більше ж словами, схиляв святого до змилування. Божественний муж сказав до нього: «Дитино, Адам через непослух втратив рай, і замість вічного життя на смерть засуджений був, і, як недостойний попередньої слави, вигнаний був з неї. Подібно й ти, мою заповідь зневаживши, відпав від благодаті, яку мав прийняти. Нині ж сумуєш люто і каєшся через те, що минуло. Що в руках мав, втримати не зміг. Проте покаянням і послухом моли гаряче Бога, просячи відпущення гріха твого і божественну доброту Його на милість схиляючи. Він-бо справді милостивий до тих, що каються, і милосердний до тих, що моляться до Нього всім серцем». Учень же наукою старцевою трохи втішився, але, небагато часу потерпівши, знову згадав про втрату дару, який був поруч, і знову почав сумувати. Малодушністю охоплений, не розумів, що собі зробити. І прийшов до святого Паїсія, і мовив: «Не маю більше спокою від помислу, але, в глибину відчаю занурюючись і про втрату того дару думаючи, дуже сумую і не знаю, куди дітися. Відпусти-бо мене до якихось досвідчених старців, яких ти знаєш, щоб я знайшов відраду печалі своїй». Старець, трохи хліба взявши, дав йому, кажучи: «Візьми хліб цей і йди у град (назвав який), там знайдеш мужа, убогого на вигляд, праворуч при вході біля стіни на гноїщі сидітиме, діти в нього каміння кидатимуть і насміхатимуться. Йому хліб у руки дай і, що від нього почуєш, те зроби».

Пішов учень, досягнув того града, побачив божественного того мужа і стояв здалеку, чекаючи часу, поки діти, що збиткувалися з нього, підуть. Той же, не чекаючи відходу дітей, покликав до себе учня Паїсієвою, кажучи: «Ходи, брате, і прислане мені від отця свого благословення дай». Прийшов до нього брат, дав йому хліб, нічого не кажучи. Той же руками хліб взяв, поцілував і мовив: «Як поживає святий Паїсій? Дуже я хотів чути про нього, що достойне слави діє. Ти ж, дитино, чому розслаблюєшся помислом, не віриш його велінням? Чи не знаєш, що через непослух твій втратив ту воду святу, від якої божественний дар великий зачерпнути мав? Ноги-бо Спасителя нею омив твій отець. Чому його не слухаєш, до иншого приходиш, не перебуваючи у волі отця свого? Подібний ти на того, хто солодку воду в руках своїх тримає, але від иншого пити просить і від спраги знемагає. Але вже йди і скоряйся великому отцеві, і проси його, бо хто йому не вірить, від Спасових велінь відлучається». Це чувши, брат утішився з печалі, поклонився дивному тому мужеві, повернувся до себе, благословляючи Бога. Прийшов же до преподобного отця Паїсія, перебував у нього в послушництві, скорявся його волі. Не багато часу минуло, знову згадав про дар той, який втратив, плакав і тужив духом. І знову просив святого старця свого, аби звелів йому йти до того ж мужа, до якого ходив. Великий же Паїсій наказував йому отцівськими словами і втішав. Бачачи, що не міняє він свого помислу і конечно хоче йти, сказав йому: «Дитино, муж той вже до Господа відійшов. І тому що лише на нього уповання маєш, як я бачу, і його пораді віриш, бажання твоє дасться тобі. Іди до того граду, куди вже ходив, і з північного боку града побачиш гріб великий. Увійди в нього і побачиш там три тіла святих мужів, які у своєму житті сподобилися пророчого дару і, наперед знаючи про відхід свій до Бога, самі в годину своєї кончини до гробу прийшли. І кожен з них, з належною честю возсилаючи Господові молитви, і вдячність, і пісні, заснувши, спочив. Тому, що лежить посередині, скажи: «Паїсій, раб Христовий, іменем Того, хто підняв з гробу Лазаря, наказує тобі: встань і, що на користь, скажи». Учень же зразу швидким кроком до града того пішов, його досягнув, гробівницю ту, пошукавши, знайшов, увійшов до неї і побачив три тіла мертві, як же сказав йому отець. І сказав до мерця, що лежав посередині: «Паїсій, раб Ісуса Христа, що воскрешав мертвих, Його ж велінням і Лазар чотириденний з гробу встав, Його іменем говорить тобі: встань і кажи, що треба робити, щоб від помислів, які мене бентежать, я спокій прийняв». Коли учень те сказав (о чудеса!), зразу мертвий зрушився, сів і сказав йому: «Чому, о любий, попереднім словам моїм не вірив, які я сказав тобі, на смітнику при стіні градській сидячи, щоб слухав ти отця свого і виконував, що наказується тобі від нього? Іди-бо скорися йому, без сумніву слухай його слів — і роби це, якщо хочеш спастися. Справді-бо, хто слів його не слухає, Христовим заповідям перечить». Це мовивши, мертвий знову ліг на своєму місці і заснув. Брат же той з великим переляком дивувався преславному чуду тому, повернувся знову до преподобного Паїсія і все розповів йому. І відтоді почав без збентеження помислів і без усілякого сумніву скорятися словам отця свого, й успіхи мав у подвигах, до добродійного вдосконалення сходячи. Це дивне сказав я на прославу Бога, не годиться й инше преславне мовчанням поминути, проте більше з чуд його залишимо — неможливо нам все детально про чудесні його діяння переповісти. Але, трошки щось сказавши, далі розповідь продовжимо.

Два брати, юні літами, прийшли в пустелю до святого Паїсія і велінням його стали співбратами ченцям, що в монастирі тому жили (сам преподобний Паїсій окремо в пустелі далеко від монастиря свого з учнями перебував). Довгий час обидва провели в послушництві, тоді прийшли до старця просити, аби звелів їм на самоті в пустелі мешкати на відлюдді. Він же на їхнє сердечне старання до постницького подвигу дивлячись і бачачи, що відповідні до осібного пустельного безмов'я, благословив їх, за бажанням їхнім, переселитися з монастиря в пустельне відлюдництво. Вони ж, знайшовши собі десь добре місце до безмовности, оселилися там і жили богоугодно, відбиваючи добре всі напади лукавого. Ворог невидимий, що завжди заздрить добрим і вміє винаходити розмаїтні хитрості на рабів Христових, винайшов на братів підступ і навів напасть таку. Одному з пустельних відлюдників, який ще не був досконалий у чернечій безкорисливості, вкрадено було убоге майно келійне. Малодушний же був той відлюдник: за вкраденими речами жаліючи, шукав їх. Шукавши ж всюди і не знайшовши, почув про одного прозорливого старця-пустинножителя і, сподіваючись, що той відкриє йому, де може бути вкрадене і крадій, пішов до нього (до преподобного Паїсія не смів іти, аби не сварив його той за любов до маєтків). Прийшов же до того ясновидця і просив його, щоб розповів йому про вкрадене і хто вкрав. Старець же той не був насправді благодаттю Божою просвітлений до ясновидства, але дією бісівською передбачав. Він (навчив його біс) сказав неправду на двох юних ченців, що тільки-но в пустелі оселилися, наче вони крадіжку вчинили: «їх же взявши, не послаблюй їм, поки твоє тобі не віддадуть». Це чуючи, відлюдник зразу поспішив до тої пустельної Лаври. До ігумена прийшовши і допомогу від нього міцну отримавши, пішов і несподівано напав на двох братів, що безмовствували. І схопив їх, наче злодіїв, бив же і волочив їх і привів до Лаври. І замкнено їх було в темниці безчесно. Ігумен же зі страцями, повіривши ясновидцеві тому, засудили їх, невинних, як злодіїв, позбавили чернечого чину, ранами ж допитували про вкрадені речі. Те все, що діялося, преподбний Паїсій, благодаттю Божою ясновидно зрозумівши і над тими двома братами, що без провини напасть терпіли й мучилися, змилосердившись, встав з келії своєї і пішов до Лаври тої. Всюди ж про прихід його чутно стало, бо не було між пустельниками чеснішого імени від Паїсієвого, що відомий був всюди високим життям. І зібралися з навколишніх монастирів і відлюдницьких келій брати й старці, прийшли привітатися з ним. Прийшов же між иншими і той старець, який звабленням бісівським за ясновидного себе видавав. Коли всі отці та брати дали в Христі святому цілування любови, промовив до них великий отець: «Як двох молодих ченців пустельних відлучили?» І мовчали брати. Тоді дехто з них відповів, кажучи: «Злодії вони, отче, і за погане діло в темниці замкнені». Святий же сказав до них: «І хто той, що каже на них, що злодії?» Вони ж показали йому ясновидця-старця, кажучи: «Оцей прозорливий отець сповістив їх злодіями». Великий же Паїсій спитав того старця, кажучи: «Чи правда те, що кажуть про тебе?» Він же відповів: «Правду я прорік, Бог мені відкрив». Сказав святий Паїсій: «Якщо від Бога було б твоє ясновидство, а не від бісівської зваби, не було б диявола видимого в устах твоїх». Це чули всі — страхом були охоплені. Бо зречене з уст Паїсієвих всім неоманливим являлося, і докоряли звабленому тому ясновидцю, і примушували прощення просити у преподобного. Той же, соромом охоплений, припав до чесних ніг святого, «прости мене, отче» говорив і «помолися за мене, звабленого». Коли святий помолився за нього, зразу всім видно було, як вийшов з уст звабленого біс марнословства і брехні — у вепра дикого великого перетворився, з великим гнівом кинувся на преподобного, хотівши зубами розшматувати його. Блаженний же отець заборонив йому — у провалля його послав. Старець же той зваблений відчув й очима побачив, як виходить з нього бісівська зваба. Сповнився великого жаху і тремтіння, впавши, по землі повзав при ногах Паїсія, зі сльозами молився, щоб отримати повне прощення. Також й инші брати, що повірили звабленому і скривдили невинних, припадали до святого, прощення просили. Вивели ж із затвору тих юних, і всі, дивлячись на них, плакали розчулено і спішили просити прощення, що їх кривдили. Преподобний же Паїсій, всіх досить повчивши пильнуватися уважно від таких зваблень ворожих ані не вірити псевдопророцтвам тих, що вважають себе святими ясновидцями, взяв же лаврського ігумена осібно й розповів, де покладена крадіж, крадіїв же не явив. Тоді всім прощення дав, молитву за всіх склав і в келію свою повернувся.

У ті ж часи, у тих же єгипетських пустелях просіяв у постництві инший угодник Божий — преподобний Павло. Ради його молитов Бог являв людям велику милість. Захотів преподобний Паїсій його відвідати. Пішов до нього, і зійшлися, наче два ангели Божі, і, як два воїни Христові, міцно невидимих ворогів поборювали, і один одному помагали. І були обидва разом як град найтвердіший, ніякими підступами ворожими не задолані. І розмовляли один з одним словами, сповненими Духа Святого. Разом і солодким плодом мовчання насолоджувалися, у старості своїй молодечі подвиги винаходили на всілякий день, наче заново подвизатися і вище життя являти починали. Був же великий Паїсій літами старший від Павла і вже багатий днями. Павло ж блаженний віком був поважний, душею бадьорий. І казав преподобний Паїсій: «Лінивства тіла, доки ми в житті, не хоче Господь наш, і сором нам і ганьба, якщо час відходу нашого в лінивстві нас застане». Коли те преподобний Паїсій сказав, блаженний Павло, почувши, відповів: «Це вже, о отців начальнику, за твоєю похвальною і доброю порадою піду, щоб не дати тілу лінуватися. Уповаю на Бога, що святими твоїми молитвами дасть мені за волею своєю закінчити життя моє». Досить же днів преподобний Паїсій із блаженним Павлом прожив, і один одному користь приносили, потім, давши собі в Господі люб'язне цілування, розлучилися тілами, але не духом. Павло преподобний на місці тому залишився, а святий Паїсій у келію свою повернувся. Ці обидва святі отці були чудотворцями, проганяли пристрасті, душам помагали вправно, за всіх молилися, всім спасення випрошували і всіх наставляли. Мужі були сильні ділом і словом, приклад для всіх корисний. Священного Павла його ісповідання прославляло, блаженного ж Паїсія превеликі і понадприродні постницькі подвиги, хоч і в таємниці творені, почасти багатьом були знані. Сказано мало з великого, скільки можна наставити слухачів на дяку всесильому Богові і на старанність тих, що подвизаються із прагненням. Превисоке його життя жодне слово не може вповні охопити, бо таємно багато працював для Господа і не любив, щоб добрі його діла иншим відомі були, це ж задля конечного смирення. І коли хтось із братів питав його, яка чеснота найбільша, відповідав: та, яку ми таємно робимо і ніхто про неї не знає. І також ту чесноту називав великою, щоб за иншими йти, а не за своєю волею. У всьому ж добродійному своєму житті преподобний визначав і зберігав кожному ділу відповідний час. Час у нього був мовчати, час же говорити. Час усамітненому і замкненому в келії своїй бути, час же до братів виходити і про корисне з ними розмовляти. У безмовності богомисленим сходженням до Бога прилучався, у спільноті братній шукав спасення ближнього. Найдивніше те, що вмів мудро приховувати чесноту свою, аби не цілком пізнали діло життя його ті, що в спільноті жили. Коли в якомусь ділі починали брати його прославляти, зразу покидав його і починав инше, аби попереднє забулося. Коли ж я (говорить автор) питав його, чого так замислив чинити, радісно відповідав мені: "Щоб неушкодженим минуле ділання збереглося". Велика-бо, казав, біда — людська похвала. І ті, що задля неї трудяться, мають меншу корись, і мало тих, що спасаються, бо вельми пошкоджуються від марної слави. Добре сказано від Владики нашого: хай не знає ліва твоя, що робить права. Ось слово з повчання його, яке я згадав і наприкінці хочу розповісти.

Досягнув глибокої старости великий життям, просвітлений чеснотами преподобний отець наш Паїсій, кінець тутешніх трудів прийняв, покликаний був на вічний спокій до небесного блаженства. Тіло його чесно спорядили багато инокуючих, душу ж небесне безсмертне життя прийняло. Мало ж часу минуло, і блаженний Павло на своєму місці в найглибшу пустелю від тутешнього життя відійшов. До життя нестаріючого прийшов й оселився у світлості святих разом зі святим Паїсієм. А що в подвигах чернечих трудилися літ однаково, так і душі їхні блаженні разом насолодяться спокоєм нескінченним. Тіла їхні чесні небагато часу спочивали окремо одне від одного — де хто переставився. Провидінням Божим в одне місце зійшлися таким чином.

Преподобний отець наш Ісидор в обителі своїй, що в горі Пилусійській, постив, почув про переставлення великого Паїсія, сів у корабель і досягнув місця, де святе тіло преподобного отця було поховане. Його чесно із землі взявши й обгорнувши, поклав у ковчег, наче великий якийсь скарб, від усілякого багатства коштовніший, — обитель свою хотівши ним збагатити. І, в корабель свій внісши, вирушив плисти з великою радістю, співаючи і хвалячи Бога. Коли ж був напроти тої пустелі, де чесне тіло преподобного Павла спочивало, зупинився корабель, непізнаною силою спинений, і весь обернувся до тої Павлової пустелі. Трудилися довго кораблеплавці, намагаючись наперед вивести корабель, але нічого не могли досягнути. Перебували два дні, трудячись безуспішно, і були вельми розгублені. Преподобний же Ісидор, розуміючи що від Бога є те затримання корабля, звелів кораблеплавцям, аби покинули кермувати кораблем, нехай пливе, куди хоче. Корабель же, невидимою рукою кермований, пішов до берега пустелі й зупинився на сухому непорушно, чекаючи свого часу. До всіх, що в кораблі через те сумували й дивувалися, прийшов на берег той з пустелі один старець відомий на ім'я Єремія. Він скликнув до кораблеплавців: «Нащо понад силу вашу трудитеся, борючись із кораблем, о любі? Хіба не знаєте, що преподобний Паїсій прикликає улюбленця свого преподобного Павла: хоче з ним разом у ваш край бути перенесений і в одному місці з ним бути покладений. Поспішіть тому вийти на пошуки його». Те почувши, преподобний Ісидор і всі з ним великої радости сповнилися, вийшли і питали того чесного отця Єремію, де покладене тіло святого Павла. Він же повів їх у найглибшу пустелю, показав гріб Павла преподобного. Взявши звідти чесні його мощі, від золота й каміння коштовніші, понесли їх до мощей Паїсія святого. Коли в корабель увійшли, зразу він сам від себе з місця зрушився і в дорогу належну, о чудо, вирушив з дивною швидкістю і, не затримуючись, досягнув пристані. Преподобний Ісидор виніс на берег чесні мощі обох преподобних отців — Паїсія і Павла. Із псалмами та піснями поніс їх до обителі своєї і поклав їх у церкві, яку збудував. І відбувалися чуда преславні. Приводили бентежених духами нечистими, і вони, лише до чесних ковчегів торкнувшись, отримували зцілення, духи ж нечисті втікали. І всіляку недугу зразу лікували молитви цих великих угодників Божих. Це з великого мало я (Йоан, званий Колов) написав на користь читачам і слухачам, на славу ж Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога. Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.