Понеділок 16.12.2019 13:07

Житія святих на 2 Грудня (19 листопада за ст. стилем)

02.12.2019
34
0

Пам'ять святого пророка Авдія


Також цього дня відзначають: Житіє преподобних отців Варлаама та Иоасафа індійських
Слово святого отця нашого Василія Великого про святого Варлаама-мученика


Святий пророк Авдій був із землі Сихемської, із села Витахарамського, служив-бо при дворі царів ізраїльських і був будівничим дому в царя Ахава. Боявся ж Господа вельми від юності своєї, і коли весь Ізраїль одступив од Бога й поклонився поганому Ваалу, він таємно служив єдиному отців своїх істинному Богові, який спас Ізраїль од Єгипту і провів через Червоне море по сухому. Коли ж беззаконна Єзавель шукала, щоб вигубити всіх Господніх пророків, то Авдій узяв сотню пророків та й сховав їх по п'ятдесяти чоловіка в печері й годував їх хлібом та водою у час голоду, що був у дні Іллі. Якось закликав Ахав Авдія і сказав до нього: "Ідімо по краю до всіх водних джерел та до всіх потоків, — може, знайдемо трави, щоб годувати коня та мула, аби остання худоба не загинула", "І поділили вони собі край, щоб перейти по ньому: Ахав пішов однією дорогою сам, Авдій пішов сам другою дорогого". "І був Авдій у дорозі, аж ось Ілля назустріч йому. Побачив Авдій Іллю і поспішив поклонитися йому, і впав на обличчя своє та й сказав: "Чи то ти, пане мій Ілле?" І рече Ілля до Авдія: "Я. Іди скажи панові своєму: "Ось тут Ілля!" Сказав Авдій: "Немає народу в царстві пана мого, де не шукав би тебе, що туди не посилав би", і в усіх землях своїх не знайшов тебе, тепер же кажеш мені, щоб ішов звістити панові моєму про тебе. І коли буде так, що я відійду від тебе, і дух Господній візьме тебе в землю невідому, а я ж звіщу Ахаву, і не знайде тебе — тоді мене заб'є. Не посилай-бо мене до нього звістити про тебе". І сказав Ілля: "Як живий Господь Сил, що я стою перед Його лицем, — сьогодні я покажуся Ахавові". І пішов Авдій назустріч Ахаву та й сповістив йому теє про святого пророка Іллю. І сталося, коли Ахав побачив Іллю, викрив Ілля його в блуді його. Тут учинив преславне чудо: вогонь звів із небес на жертви і води, як про те пишеться в книгах Царів. Коли це побачив Авдій, радів на всемогутню силу Бога свого і розпалився любов'ю до Нього, і ревністю до Нього палав, і дбаліше служив Йому, ходячи у законах Його. По тому помер Ахав, а по ньому син його Охозій прийняв Ізраїльське царство. Авдій у той час служив у воїнському чині, і він, за свідченням святих отців, був одним із трьох п'ятдесятників, що їх посилали від Охозії до Іллі-пророка. З них двох спалив вогонь, що впав із неба на них за словом пророчим, третій же п'ятдесятник, яким був Авдій, був помилуваний. Приступив-бо зі смиренням до святого Іллі-пророка, уклякнув перед Іллею і молив його, кажучи: "Чоловіче Божий, пожалій душу мою і душу рабів твоїх цих п'ятдесяти перед очима твоїми". Пожалів — бо Ілля його, і встав, і пішов з ним до царя. Відтоді залишив Авдій царську службу і пішов слідом святого пророка Іллі, і прийняв духа пророцтва, бо пророків Господь зберіг і живив, і пророку наслідував. Помер же і похований був із отцями своїми.


Страждання святого мученика Варлаама-старця


Святий мученик Варлаам був із Антіохії Сирійської, старий літами; через те, що сповідував ім'я Ісуса Христа, схоплений був і приведений до нечестивого князя на суд. Його принуджували принести жертву ідолам, а коли не повинувався, численні дістав рани та муки за Христа, Господа свого: спершу жилами немилосердно битий, тоді кігтями залізними шарпаний був. По тому повели його нечестиві до ідольського храму і в ньому, за повелінням мучителевим, над жертовником, що мав запалений вогонь, простягли руку його і поклали на неї вугілля розжарене із Ливаном, щоб кинув його на жертовника поганих богів їхніх, — гадали, що палюче вугілля утримати на руці мученик не стерпить і кине його із Ливаном перед ідолами. І коли б це учинив, хотіли сказати йому: "Ось уже приніс ти жертву богам нашим". Але не побачили, чого бажали, окаянні: Христовий-бо мученик стояв, ніби стовп непорушний, тримаючи в руці своїй розпалений вогонь, і виявився сильніший від міді та заліза, і доти на руці вогонь тримав, доки згоріли пальці його і з вогнем на землю впали. Одначе він не рухнув руки своєї, не кинув на олтаря перед ідолами вугілля із Ливаном. Таким мужнім та непорушним виявився міцний страждалець та воїн Христовий і в доброму ісповіданні віддав душу свою Богові.


Житіє преподобного отця нашого Варлаама, ігумена Печерського


Приходив багато разів блаженний цей Варлаам до преподобних отців наших Антонія, Теодосія та Никона, котрі сяяли добрими ділами в темній печері, трьох світильників, котрі достойні стояти перед престолом Пресвятої Тройці, і насолоджувався медоточними словами, які виходили із їхніх вуст. Сам же був народжений від доброродних та християнських батьків, сином був Івана, першого з бояр князя Із'яслава, та Марії, онуком Вишати, славного та хороброго, правнуком Остромира, — воєвод. Сяяв у юності своїй тілесною красою і душевною чистотою і полюбив вельми преподобних тих отців, що захотів і жити з ними і все зневажити у світі цьому, славу ж і багатство в ніщо покладаючи. Застрашило-бо його слово Господнє, з-поміж інших, сказане: "Верблюдові легше пройти через вушко голки, аніж багатому в Боже Царство ввійти". Відтак прийшов якось, відкрив преподобному Антонію промисла свого, кажучи: "Хотів би, отче, коли Богові догідно, іноком бути та й жити з вами". Відповів йому старець: "Добре бажання твоє, дитино, а помисел повний благодаті, але гляди, щоб багатство й слава світу цього не повернули тебе назад, за Господнім словом: "Ніхто з тих, хто кладе свою руку на плуга та назад озирається, не надається до Божого царства". Багато й іншого казав старець на користь блаженного. Йому ж серце більше розпалилося любов'ю Божою, і так відійшов у дім свій. Наступного дня після бесіди зі старцем залишив не тільки батьків, але й заручену собі вже жінку, одягнутий в одежу світлу та славну, сів на коня і, маючи коло себе багатьох отроків, що йшли й коней зі збруєю вели перед ним у славі великій, прийшов до печери. Преподобні вийшли й поклонилися йому, як належить для вельмож, він також поклонився їм до землі. Відтак зняв із себе боярську одежу, поклав її перед ногами преподобного Антонія, також і коней зі збруєю поставив перед ним, кажучи: "Це, отче, вся красна світу цього зваба є, що хочеш, те учини з тим, я ж вважаю все за сміття, щоб придбати Христа", і хочу з вами жити у цій печері, при тому не повернусь у дім свій. Преподобний же Антоній мовить до нього: "Знай, дитино, кому обіцяєш і чиїм воїном хочеш бути, тут-бо невидимо стоять ангели Божі, які приймають обітниці твої; дивися, щоб не прийшов сюди з великою владою батько твій і не захотів тебе відвести звідсіля, бо ми тобі нічим не допоможемо, а ти перед Богом постанеш як брехун і відкидач Його". Відповів йому блаженний: "Вірую Богові моєму, отче, що коли й мучити захоче мене батько мій, не збираюся повертатися до мирського життя, тільки молюся тобі, аби швидко постриг ти мене". Тоді повелів преподобний Антоній блаженному Никонові, щоб постриг його й одягнув у чернечу одежу. Той же, за звичаєм, учинив молитву, постриг блаженного Варлаама й одягнув у чернечі ризи.

Довідався боярин Іван, що улюблений син його постригся в іноцтво в печері, розгнівався вельми на преподобних і, взявши багатьох отроків, пішов на святе оте стадо до печери, де всіх розігнав, а сина свого, блаженного Варлаама, витяг геть, стягнув із нього святу мантію й закинув у пущу, також і шолома спасіння, що був на голові його, знявши, викинув. Відтак одяг його у світлу й багатоцінну одежу, яка належить вельможним. Блаженний же тоді скинув її долі, не бажаючи й бачити її, і так чинив не раз. Відтак повелів батько зв'язати йому руки й одягти його в ту ж таки одежу, і так іти йому через місто до свого дому. Він же, воістину палаючи Божою любов'ю, ішов тією дорогою, і побачив калюжу вельми брудну, і скоро вскочив у неї, із Божою поміччю скинув одежу із себе і потоптав її в болоті, топчучи з нею і лихі помисли лукавого ворога. Коли ж зайшли вони в дім свій, повелів йому батько сісти з ним на трапезу; він же невільно сів, одначе нічого не вкусив із їжі, але сидів, поникнувши й долі дивлячись. По обіді відпустив його батько у свою палату, приставивши отроків стерегти його, щоб не відійшов. Повелів і жінці його прикрасити себе в прикраси усілякі для зваблення блаженного і служити перед ним. Істинний угодник Божий зайшов ув одну кліть і сів у якомусь кутку. Жінка ж, як повелено їй, ходила перед ним і молила його сісти на ложі своїм. Побачивши несамовитість жінки і збагнувши, що на зваблення приготував її батько, почав ненастанно молитися у тайні серця свого до всемилостивого Бога, щоб спас його від тієї зваби. Пробув же на тому місці, сидячи, три дні і не встаючи з нього, ані їжі не вживав, ані в одежу не вдягався, але терпів в одній волосяниці.

Преподобний же Антоній і ті, що з ним у печері були, перебували у великій печалі через нього і молили за нього Бога — Бог же почув молитву їхню ( "Коли праведні кличуть, — каже, — то їх чує Господь і з усіх утисків їхніх визволяє їх"). І побачив терпіння та смирення блаженного, навернув жорстоке серце батька його на милість до свойого сина. Бо звістили батькові отроки, кажучи, що вже четвертий день не бере блаженний їжі ані в одежу не вдягається. Почувши це, батько пожалів його і, застерігаючись, щоб не помер із голоду та холоду, закликав його і, люб'язно поцілувавши, відпустив у печеру. І сталася тоді річ дивна: плач, і ридання, і крик численний чувся, як за мертвим. Батько й мати плакали гірко за сином, бо позбувалися його; жінка гірко ридала за чоловіком, що розлучалася з ним; раби й рабині нарікали із криками за паном, що покидає їх, — і так усі зі слізьми проводжали його. Блаженний же Варлаам, як птиця, збавився із сіток ловців. Невдовзі дійшов до печери; його ж бо побачили преподобні отці, пораділи радістю великою і прославили Бога, що почув молитву їхню щодо нього.

По тому примножилося братії в печері десь до дванадцяти. Побачив преподобний Антоній великодушшя блаженного Варлаама та чесноту, що вивищувалась у ньому, вельми подякував Богові, що в доброквітучій юності старечі плоди віднаходяться і така благодать [і вирішив], що той іншим може стати вождем. Відтак за радою всієї братії, що була в печері, поставив його їм замість себе ігуменом, сам же, оскільки звик жити один, не терплячи всілякого сум'яття і суєти, переселився на іншого горба, що під новим монастирем, і там, викопавши печеру, поселивсь, у ній віддаючися безмовності і з єдиним пастирем, Богом, завжди бесідуючи, де і тепер чесне його тіло лежить. Преподобний же отець наш Варлаам прийняв начальство і з великими трудами почав подвига чинити, бо зібралося братії уже до двадцяти (більше-бо не могло вміститись у печері під час соборного славословія), прийняв благословення від преподобного Антонія і збудував малу дерев'яну церкву Успення Пресвятої Богородиці над печерою, щоб у ній братія, яка є безмовна у печері, збиралася на божественне співання, і від того усім було явлене те місце, бо раніше було не відоме нікому їхнє життя у печері.

По деяких літах великий князь Із'яслав Ярославич, названий у святому хрещенні Димитрій, на ім'я свого тезоіменитого святого великомученика Димитрія збудував кам'яну церкву і при ній улаштував монастиря. Преподобного ж отця нашого Варлаама, як наближеного до себе і вправного в іночих чеснотах, забрав із печери й поставив у своєму монастирі ігуменом, де преподобний добре й боговгодно пас стадо Христове, не змінюючи свого раніше початого правила, якого добре навчивсь у печері, найбільше ж навчав усіх та молив чинити подвига, і дбати про спасіння душі з усією старатливістю, і сумління завжди мати чисте й непорочне до Бога і ближнього. Бог же, бачачи старання й турботу преподобного про братію, збагачував їх усіма чеснотами.

До багатьох своїх подвигів приклав тут преподобний отець наш Варлаам і таке, що захотів відійти до святого міста Єрусалима. Знайшов-бо час щасливий і відійшов, а там обходив святі місця і повернувся до свого монастиря. І знову по якомусь часі пішов до Константинграду і там відвідав усі монастирі і, купивши все, що потрібно монастиреві, повернувся назад. Простуючи дорогою і вже в краях своїх бувши, впав у люту недугу і, діставшись до міста Володимира, вступив до монастиря, котрий був поблизу міста, звався він Свята Гора, і там помер із миром у Господі і життю кінця прийняв, заповівши перед кончиною тим, що були з ним, аби тіло його провели до Печерського монастиря і там поклали. Взяли іноки і все, що на потребу монастиря купив, щоб віддати в руки преподобного Теодосія, — так учинили за заповіддю блаженного. Його ж чесні мощі лежать донині в печері нетлінні. Молитвами його ж сподобімося й ми в дорозі життя цього все творити за Господньою заповіддю, наслідниками бути небесної нашої вітчизни у Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава із Отцем та Святим Духом навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого мученика Ази, який постраждав в Ісаврії за царя Диоклитіяна від єпарха Аквилина, і з ним сто і п'ятдесят воїнів. І жінки єпархової із дочкою, які в Христа повірили й мечем були посічені.

І святого мученика Іліодора, який численні муки перетерпів у царство Авреліянове від єпарха Аєтія у місті Магиді Памфилійському, і помер од меча.

І святого мученика Романа, який звершив своє страждання за Христа від меча в царство Максиміянове, а після усічення був кинутий у море.

Залиш коментар

Зайдіть на сайт

Нема фото

Категорії