Житія святих на 19 Листопада (6 листопада за ст. стилем)

Житіє преподобного отця нашого Варлаама, новгородського чудотворця, що на Хутині

Також цього дня відзначають: Житіє святого отця нашого Павла-Ісповідника

Цей преподобний отець наш Варлаам народився у Великому Новгороді від благовірних та християнських батьків, вихований був при доброму навчанні і божественних книг навчився і, ще бувши юний тілом, багатолітніх старців розумом перевищив, не любив ігрищ та сміхотворних слів, властивих дітям, до того ж повстриманості досяг і зовсім не їв смачних страв. Бачили батьки велику повстриманість його, печалилися щодо цього і якось сказали йому: "Не ображай нас, дитино, виснажуючи плоть свою неїдженням, щоб не впав у хворобу, бувши молодим, — тим печаль принесеш". Добророзумний же хлопець тихим голосом, як це мав у звичаї, відповів їм: "Я численні писання прочитав і не знайшов батьків, що радили б на зло своїй дитині, як це ви мені радите. "їжа ж та питво до нас Бога не зближує", — як каже святий Павло, а тільки піст та молитва. Згадайте-бо і це: скільки було від Адама, правітця нашого, людей; чи ж бо не померли всі і з землею не змішалися? Через це й пророк каже: "Людина марноті уподоблена, дні її, як тінь, проходять". Одначе ті, що Богу догодили добрим життям, і які кров свою за Христа пролили, і заради Його любові світу відреклися, і за Ним пішли вслід, дістали від Нього Небесне Царство, і через це прославлені і хвалені. Отак і я Богові, що допомагає мені, бажаю, за силою моєю, дбати й бути їхніми наслідувальниками". Батьки, почувши таку його відповідь, почудувалися і залишили його жити за добрим його зволенням. Відтак небагато часу минуло, батьки його від короткочасного життя цього відійшли; блаженний-бо поховав їх чесно, із належними церковними співами. Після ж смерті їхньої ще більше любов'ю Божественною запалився, бо ніхто йому не боронив, маєтка батька свого роздав злидарям, а сам волю дістав. Відтак покинув світ і знайшов наставника, котрий жив у Бозі, інока на ймення Порфирій, і від нього прийняв чернечого образа. Обійшов місця усілякі і роздивлявся, де обитель учинити: побачив-же місце гарне, і ніби промінь божественний осіяв його поблизу ріки Волхвова. Учинив молитву й почав будувати келію, де тепер монастир стоїть, а в ній, трудолюбно живучи, умертвляв плоть свою: піст же його та неспання хто й опише, а живився зі свого поту. Біси, побачивши себе приниженими, піднялися на нього на бран і перетворювалися часом у змія, часом у різних звірів, що хочуть його відігнати із того місця, — він-бо знаменням хресним обгороджувався, проганяв їх од себе. Часом і людей науськували капості чинити йому, щоб, не втерпівши людських докук, відійшов із того місця, одначе ті "похилились і впали"; уподібнювався-бо твердому діямантові. І самі стерлися, твердого ж стовпа не захитали. По тому церкву малу Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа збудував.

Від великоподвижницького життя його пішла про нього повсюди слава, і збирались до нього князі, та вельможі, та інші хрестоімениті люди, котрі хотіли від нього користі духовної, і, кожен на бажання своє одержавши, відходили в доми свої, дякуючи Богові. Зібралося до нього іноків багато, котрі бажали наслідувати боговгодне життя його і жили із ним.

Якось прийшов до цього преподобного Варлаама заради благословення новгородський князь, і прорік йому преподобний, що народився йому без нього вдома син; по тому й хрестив святий того княжого сина.

Один чоловік тримав до блаженного велику любов і, маючи охопленого хворобою Єдинородного сина свого, поніс його до святого, щоб помолився за нього. Коли ж був із ним у дорозі, померла дитина його, і мертвого хлопця приніс до преподобного, він же молитвою своєю воскресив його.

Якось настало свято Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. Святий цей отець послав рибарів ловити рибу, і, за молитвами його, вловилося багато риби, тоді й осетра великого впіймали й утаїли перед ним, а малу рибу численну взяли й принесли до нього. Він же, посохом ворушачи рибу, сказав: "Це-бо діти принесли, а матір де сховали?" Вони ж упали в ноги його, сповідали гріха свого і каялися, і рибину ту принесли.

Якось було збіднення в монастирі — святий помолився до Господа, і монастир всім добром наповнився. Приводили до нього й одержимих від духів нечистих, відтак, ще коли не дійшли до святого, нечисті духи відгонені бували, прокажені очищалися, сліпі прозрівали, і всі, що з вірою приходили, одержимі різними недугами, не тільки здоров'я тілу, але й користь для душі приймали. Було ж слово його духовною сіллю розчинене, і від того любий був усім і за великого його вважали.

По тому провідчув святий, що має відійти до Бога, і, прикликавши братію, рече їм: "Це вже, братіє, кінець життя мого наближається, і відходжу від цього життя, вас же віддаю у руки Божі. Наставником буде вам замість мене Антоній, ровесник мій". І так передав йому монастиря і братію вручив, кажучи: "Тебе з Богом залишаю, уладнувача й правителя цього монастиря, і Господь наш Ісус Христос хай збереже й утвердить вас у любові Своїй. Я ж, хоча тілесно й відходжу від вас, але духом із вами невідступно буду, і про це нехай буде вам звісно. Коли віднайду благодать перед Богом, то монастир і після моєї смерті, як і за мого життя, нічим не обідніє, тільки хай любов буде поміж вас". І навчив їх достатньо, і духовного свого цілування сподобив їх та й конечне слово прорік: "Господи, в руки Твої віддаю духа свого!" І так чесну і святу душу свою віддав у руки свого Творця. Прийшов архиєпископ Великого Новгорода, і з усіх монастирів стяглося багато іноків, і чесно надгробне співання співали, і поховали святе трудолюбне тіло його місяця листопада в 6-тий день. Численні тоді недужі, охоплені різними хворобами, цільбу дістали. Здійснюється ж собор його в монастирі Преображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, де покладено було чесне його і чудотворне тіло, що виточувало численні зцілення тим, котрі з вірою приходили. З того трохи оповімо.

Один чоловік був охоплений сліпотою, і хоча мав розплющені очі, але не міг зовсім нічого бачити. Численні роздав лікарям маєтки, шукаючи від них цільби, але не віднайшов ніякої користі. Коли ж надходив [день] пам'яті преподобного Варлаама, повелів вести себе до монастиря, де лежать святі його мощі, і поставити при чесному ковчезі. Коли ж те сталося, почав зі слізьми молитися до святого, просячи зцілення та прозріння осліпленим очам своїм. Братія ж монастиря цього співала в церкві молебня, його закінчила, а коли заспівала: "Владичице, прийми молитви рабів своїх!" — раптово прозріли очі сліпому, й передусім побачив ковчега святого з чесними його мощами. Ще ж бо не вірив сам собі, що бачить, приступив і руками обмацав те, що бачив, відтак звів очі по церкві й уздрів людей, що близько стояли, і братію, яка співала, і пізнав, що справді-таки бачить. Наповнився невимовної радості і закричав велиголосно, оповідаючи всім про своє зцілення, яке дістав молитвами преподобного Варлаама.

Інший чоловік, маючи віру в преподобного, прийшов до монастиря його із жінкою, щоб помолитися, приніс їжу на потребу братії, поставив їм трапезу і задовольнив їх. Після ж достатньої молитви повертався додому водним шляхом, і ще недалеко від монастиря відплив, коли ж випадково перекинулася лодія, і він у глибину занурився, решта ж ледве врятувалася від потоплення. Люди, котрі були на березі й бачили, як утопився той чоловік, не змогли ніякої помочі подати утопленику, але пішли в село, що стояло неподалік, прикликали рибарів із мережами, аби віднайти тіло втопленого. І коли було знайдене мертве тіло й посиніле лежало на березі, ридала за ним жінка його і в плачі своєму пом'янула святого Варлаама і, ніби гніваючись на нього, сказала: ''Чи ж таку віддяку дарував ти, святче Божий, нам, що прийшли поклонитися гробу твоєму? Ми сподівалися довголітнє життя дістати твоїми молитвами, ти ж несподіваною смертю попустив умерти чоловікові моєму. Ліпше було нам сюди не приходити до тебе; коли б залишились удома, не трапилося б нам такої смерті!" Це та іншого багато вона говорила, і вже поховати чоловіка збиралася, аж раптово мертвий відригнув, і багато води з вуст його витекло, він же встав здоровий і воздав подяку святому, розповідаючи, як його молитвами повернутий був од воріт смертельних.

Від Великого Новгорода привезено було хворого князя Константина в обитель преподобного; така була в нього хвороба, що ані рухатися з ложа, ані говорити нічого не міг; і вже всі не сподівалися, що житиме, був-бо близько смерті. Поклали його біля раки преподобного Варлаама і здійснювали біля нього молебні співання. І раптово встав здоровий молитвами угодника Божого і, ніби ніякої не мавши хвороби, повернувсь у дім свій.

Купець один, на ім'я Антоній, мав німого віддавна сина, привів його до монастиря преподобного і при гробі його здійснював молебні співання за німого. Коли це відбувалося, раптово німому розв'язався язик і заговорив той ясно, славлячи Бога.

Григорій, постільник великого князя Василія Васильовича, запав у велику недугу і був близько смерті.

Маючи ж довіру велику до преподобного Варлаама, повелів себе везти до його монастиря, кажучи: "Хоча і смерть трапиться мені в дорозі, одначе й мертвого везіте мене до преподобного. І сталося так: від сильної хвороби в дорозі помер і мертвий привезений був до обителі. І коли ті, що везли, наблизилися до обителі на три поприща, раптово мертвий ожив і прийшов поклонитися гробу преподобного, розповідаючи, що його молитвами від смерті до життя та здоров'я повернений був.

Й інші численні чудеса здійснювалися при гробі преподобного Варлаама, і біснуватих багато збавлено було від недуг їхніх, і тепер усі, що з вірою до нього приходять, не марно від нього повертаються, але дістають те, чого просять, молитвами його, а благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той-таки день преподобного отця нашого Луки із міста Сикелійського Тавроменії, котрий заради Бога залишив батьків та наречену, із ним обручену, таємно вночі із дому вийшов у пустелю, і прийняв іночий образ, і багато потрудився, добровгодивши Богові.

І святих мучениць семи дівиць: Текуси, Олександри, Полактії, Клавдії, Єфрросинії, Атанасії та Матрони, котрі жили в селі поблизу Коринта в чистоті та пості, і коли святий мученик Олександр мечем убитий був і в ріку кинутий, ті чесні діви, дивлячись на те, плакали. Воїни ж, побачивши їх у плачі, схопили і до нечестивого свого князя на спитування повели — нуджені ж були до ідолопоклонства, але не повинувалися. Спершу були віддані у блудилище, але, Божою бережені силою, залишилися неосквернені. Тоді нав'язали каміння до ший їхніх і в озері потопили. Святі їхні тіла Теодот-корчемник вночі витяг і поховав.

У той-таки день спомин про вогненний порох, котрий через гріхи людські із повітря випав у царство Лева Великого. Ополудні-бо все небо було захмарене і більше природного темне, відтак хмара у вогненне видіння перетворилася і було так до сорока днів. Усі тоді гадали, що тим вогнем уся земля запалена буде, як колись Содом і Гомор, і пробували всі у страсі великому та недомислі, сподівалися-бо, що зійде від таких хмар вогненний дощ. Цар же і патріярх Геннадій із усіма священиками та народом у всі дні із хрестами та святими іконами литії творили, слізними моліннями Бога прохали, щоб відвернув свій праведний гнів. Людинолюбець же Господь обернув погрозу на милість: повелів-бо хмарам одощити не вогнем, а порохом, страшачи грішників. Падав той дощ страшний і незвичайний, від вечора до опівночі, і був порох чорний і палав вельми, як попіл пічний, і покрив землю вище п'яді, і попалив усю траву і прорості земні. Був тоді поміж людей великий плач та гірке ридання й стогони від самої глибини сердечної у тих, що бачили таку Божу кару. Численним та великим вельми дощем, що падав багато днів, ледве той порох із землі відмитися зміг.